A+ A A-
  • Hits: 13679

Політв’язням – Нобелівську премію миру

Сергій Грабовський
«Юлія Тимошенко – символ демократії в Україні...  Вона пройшла Майдан, запустила демократичні процеси в країні, опинилася за ґратами як лідер опозиції. Все це робить її гідною Нобелівської премії миру».

Інформагенції передали «гарячу» новину: народний депутат України (фракція «БЮТ-Батьківщина»), голова парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики і підприємництва Наталія Королевська підтвердила інформацію про те, що готуються документи для номінування Юлії Тимошенко на Нобелівську премію миру. Під час «гарячої лінії» у газеті «Комсомольская правда в Украине» депутатка сказала: «Юлія Тимошенко – символ демократії в Україні. І я вважаю, що Нобелівський комітет і країни Європи допоможуть переламати нинішню ситуацію... Заслуга Юлії Тимошенко – у тій активній політичній позиції, яку вона зайняла. Вона пройшла Майдан, запустила демократичні процеси в країні, опинилася за ґратами як лідер опозиції. Все це робить її гідною Нобелівської премії миру». За словами депутатки, процес уже пішов: «Ми провели необхідні переговори, відправили звернення до комітету. Процедура присудження цієї премії дуже складна, проте ми готові її пройти».

А за кілька днів до заяви Королевської Віктор Каспрук у статті «Україна входить у зону політичної турбулентності» порівняв Юлію Тимошенко та лідера бірманської опозиції, лауреата Нобелівської премії миру Аун Сан Су Чжі, яку піддала багатолітнім репресіям правляча в Бірмі (М'янмі) військова хунта: «Очевидно, що за багатьма основними політичними параметрами Юлія Тимошенко така ж унікальна і непересічна жінка, як і Аун Сан Су Чжі. То ж варто відповісти собі – чи не пора підняти питання про висунення Юлії Тимошенко в лауреати Нобелівської премії миру в 2012 році?.. Наразі варто вже сьогодні подумати про те, щоб світова демократична громадськість підтримала таке висунення, адже за 2010-2011 роки Юлія Тимошенко показала себе мужнім і нескореним опонентом диктаторському режиму «януковичів», котрий намагається реставрувати в Україні сталінізм, одночасно безпощадно нищачи в ній усе українське, демократичне, чесне і порядне».

Отже, ідея «вкинута» у масову свідомість та політичний дискурс, далі вона розвиватиметься і втілюватиметься у певні вчинки тих чи інших персонажів українського політичного життя. Опонентів їй, ясна річ, знайдеться чимало. Але подивімося на ідею щодо висунення Юлії Тимошенко номінантом на Нобелівську премію миру з позицію тих, хто готовий підтримати таку акцію і поставмо запитання: а чи правильну для цього форму обрано? Відповідь буде: ні, неправильно. Точніше, не зовсім правильно. Й ось чому.

Номінанти

Двадцять років тому Україна, Росія та Білорусь виступили ініціаторами та промоторами демонтажу тоталітарного від свого народження Радянського Союзу. Тоді ці держави очолювалися лідерами, налаштованими на побудову демократії, ринкової економіки, розвиненого громадянського суспільства та на європейську інтеграцію. Сьогодні той самий трикутник Україна, Росія та Білорусь – це трикутник диктатур, більшого чи меншого ступеня зрілості. Це три держави, де громадянське суспільство, так і не досягнувши розвинених форм, є непримиренним опонентом влади. А сама ця влада несе в собі потенційну загрозу стабільності на європейських та євразійських просторах, оскільки прагне унеможливити будь-які інституційні способи її зміни.

За цих обставин ефективним та символічним продовженням антитоталітарної дії двадцятирічної давнини виглядало б солідарне висунення номінантів на Нобелівську премію миру структурами громадянського суспільства цих трьох держав.

Якщо в Україні уособленням опору диктатурі клану Януковича стала Юлія Тимошенко, то в Білорусі ця роль закономірно належить Андрію Санникову.

Цей політик, дипломат і науковець (йому належать цікаві дослідження єства неототалітарних режимів сьогодення) 1997 року виступив одним з ініціаторів «Хартії'97», яка стала маніфестом по-демократичному і по-європейському налаштованих білорусів. Санников став одним з організаторів численних масових акцій проти фальсифікації виборів, а у 2008 році разом із групою однодумців створив громадянську кампанію «Європейська Білорусь», яка ставить на меті вступ країни до Євросоюзу. У 2010 році Санников висунув свою кандидатуру на посаду президента Білорусі; був затриманий разом із дружиною Іриною Халіп в ніч з 19 на 20 грудня 2010 року після розгону владою мітингу проти фальсифікації виборів, з того часу перебуває за ґратами. У травні 2011 року суд визнав його винним в організації заворушень і виніс вирок: п'ять років ув'язнення в колонії посиленого режиму.

Що ж стосується сучасної Росії, то всесвітньо відомою жертвою-символом репресій владного режиму там став Михаїл Ходорковський.

Один із найбільш освічених російських олігархів, Ходорковський поєднував у собі вмілого бізнесмена (за вісім років він перетворив нафтову компанію ЮКОС із збиткового підприємства на одного з лідерів світового енергоринку з капіталізацією у $ 40 млрд) та соціального менеджера (заснований ним 2001 року благодійний фонд «Відкрита Росія» реалізовував численні проекти в царині освіти та культури, розвитку інтелектуального потенціалу країни). А ще цей нетиповий мільярдер не витрачав кошти на розкішні яхти, на лакеїв із екзотичних країн та на купівлю футбольних клубів, а підтримував структури громадянського суспільства й опозиційні політичні сили. Дехто вже почав розглядати його як потенційного кандидата на посаду президента Росії. Але 25 жовтня 2003 року Ходорковський був заарештований у новосибірському аеропорті «Толмачово» за звинуваченням у розкраданні та несплаті податків. У травні 2005 року засуджений до дев'яти років ув'язнення; 30 грудня 2010 року на новому судовому процесі у справі ЮКОСу загальний термін ув'язнення був збільшений до 14 років. Під час перебування у колонії Михаїл Ходорковський став активним публіцистом.

Союз громадянських суспільств

Усіх трьох – Тимошенко, Санникова та Ходорковського – об'єднує чимало спільних рис. Усі вони успішні люди – в політиці, в бізнесі, в особистому житті. Всі вони свого часу брали активну участь у формуванні нинішній політичних й економічних систем у своїх країнах (Санников, скажімо, у перші роки президентства Лукашенко був заступником міністра закордонних справ, а Ходорковський входив до «семибанкірщини», яка певний період була чи не вирішальною силою в політичному житті Росії). Всі вони за деякий час стали опонентами не просто чинної на той момент влади, а магістрального напряму розвитку політичних й економічних систем у своїх державах. Всі вони виявилися надто небезпечними для антидемократичних режимів, а тому – коли всі вони відмовилися емігрувати – опинилися за ґратами.

Звичайно, всі троє – люди далеко не безгрішні. Та згадаймо, Андрій Сахаров свого часу був одним із творців радянської атомної та водневої бомб...

Отож наразі існує реальна можливість союзу диктаторів протиставити союз громадянських суспільств України, Росії та Білорусі. Чи буде використаний цей шанс за допомогою такого символічного, але вагомого жесту, як висунення трьох політичних в'язнів на Нобелівську премію миру?

Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників

Джерело: http://www.radiosvoboda.org/articleprintview/24424565.html