Чому ми відчуваємо втому та виснаження, якщо ми наче не робили нічого важкого? Он хлопцям і дівчатам на фронті в сто разів важче, але вони витягують, а я трохи попрацював/ла і вже хоч виносіть мене. Чому наче все в порядку, все є, але нічого не можу – ні працювати, ні творити, ні відчувати? Ми ніяк не можемо знайти причинно-наслідковий зв’язок між власною недозавантаженістю та неочікувано великою втомою.

Щоб розібратися може допомогти наступна аналогія.

Уявіть що наша психіка – це невелика родина – батьки та дитина. У психологічних теоріях дитину часто порівнюють із несвідомим, але ми зараз не про теорії, а про аналогію. В даному випадку дитина – це наше Свідоме. Воно маленьке, воно потребує чітких інструкцій, воно відволікається на усілякі яскраві речі, воно робить помилки і щоразу вперто лізе куди не треба. І йому постійно необхідна турбота батьків, які в даному випадку і відіграють роль Підсвідомого. Вони (тобто Воно, Підсвідоме) працюють зараз в режимі нон-стоп, не відпочивають ні секунди, у них зараз гаряча пора – посівна, чи ремонт, чи будівництво, чи здача звітів за рік. А Дитинка хоче гратися, хоче уваги Батьків, тому що лише з Батьками вона може відчути захоплення та безпеку. Дитині хочеться погратися з батьком як раніше, або щоб мама поносила на ручках як нещодавно. Але вони (тобто Воно, Підсвідоме) приходять до нас пізно, не мають на нас часу, забувають про що ми їм кажемо, не звертають уваги на наші перемоги та негаразди, і як найшвидше укладають нас спати, бо вони не в змозі. Бо у Підсвідомого під час війни немає ані вихідних, ані відпусток. Тому і сил немає. І тому виникає відчуття розгубленості, коли ніяк не можеш збагнути чому робив так мало, а втомився настільки сильно, чому не захоплює те, що захоплюво раніше, чому зникло відчуття зацікавленності та азарту?

Наше Підсвідоме відпрацьовує зараз на всі сто, воно не пропускає жодної події, воно реагує на кожну тривогу чи іншу небезпеку. Але не про все каже Свідомому, щоб не лякати його. І самотужки виконує важку повсякденну роботу, якій здається немає кінця.

Що тут робити? Якщо вже говорити мовою аналогії з дитиною, то тут є кілька шляхів.

Можна йти до інших дітей. Всі ми зараз як діти. І всі відчуваємо на справді приблизно однакові емоції. Живе спілкування з іншими людьми, об’єднаними спільною справою ще нікому не завадило.

Можна шукати умовну Виховательку чи Вчительку. Є професійні люди, які професійно займаються Дітьми нашого Свідомого. Психологи та психотерапевти вам у допомогу.

Можна із захопленням грати на самоті. Майже у кожного може бути улюблена справа, хобі, захоплення, яке дозволяє не відволікати батьків від їх справ.

Можна багато чого робити навіть у такій ситуації. Але головне – не зупинятися і дорослішати. Щоб об’єднатися із Батьками власного Підсвідомого і долати всі життєві перешкоди разом.

Тримайтеся! І бережіть себе. Все буде Україна!

Источник: glavcom.ua