У попередньому матеріалі ми розглянули радянсько-російську історію Знамена Перемоги, його шлях від уславленого символу, визнаного та шанованого у тогочасному світі, до одного з атрибутів нинішньої російської агресії проти України. Безславний результат, у чомусь, на жаль, закономірний. Оскільки тоді серед союзників-переможців опинився й Радянський Союз – країна не менш тоталітарна, звіряча, ніж нацистська Німеччина. Лише з іншими принципами антигуманістичної організації.

І в цьому сенсі свистопляска, яка вже кілька десятиліть існує в ерефії навколо Знамена Перемоги, – дуже показова, наочна в порівнянні з іншими чимось схожими символами. З одного боку – з американськими прапорами, поставленими на Іодзімі. А з іншого – зі Знаменом Крові, сакральним у Третьому рейху. Але перед тим, як розпочати порівняння, потрібно коротко ознайомитися з обома прикладами.

БИТВА ЗА ІОДЗІМУ. ВСТАНОВЛЕННЯ ПЕРШОГО ПРАПОРА

Битва за острів Іодзіму (зараз прийняте написання – Іото) тривала з 19 лютого до 26 березня 1945 року. З американської сторони в ній брали участь 110 тисяч осіб плюс підтримка флоту, з японської – 21 тисяча. Це був перший бій у Другій світовій війні за власне японську землю. До того ж Іодзіма була важливим опорним пунктом на далеких підступах до Токіо, тут знаходилися аеродром і радарна станція. Весь цей невеликий острів був великою та добре укріпленою фортецею, що складалася з безлічі бункерів. Усі вони відчайдушно захищалися японцями. Для них це вже була не загарбницька війна за чужі землі, а боротьба за свою територію, з якої противникові зручно розпочинати наступ на власне Японські острови, включаючи столицю. Концентрація на малій площі (вісім на чотири кілометри) таких великих сил призвела до завзятих, жорстоких боїв.

За кілька днів після початку операції американським морпіхам вдалося взяти під контроль вершину гори Сурібаті, яка домінує над островом. Взвод під командуванням старшого лейтенанта Гарольда Шрієра вранці 23 лютого встановив прапор над нею. Найвідоміший зі знімків цього прапора на вершині був зроблений штаб-сержантом Льюїсом Лоуері.

ВСТАНОВЛЕННЯ ДРУГОГО ПРАПОРА. ФОТО РОЗЕНТАЛЯ. ПАМ’ЯТЬ

Того ж дня командир 2-го батальйону, який вів бойові дії в цьому районі, полковник Чендлер Джонсон відправив на вершину гори ще одну групу – з припасами та телефонним кабелем. А також – другим прапором, більшого розміру. Ймовірно, він хотів, щоб прапор було краще видно з різних точок острова, де точилися бої. Але, здається, малася й додаткова мотивація. На той час на Іодзіму прибув міністр ВМС США Джеймс Форрестол. Він був так вражений подіями, що висловив прохання взяти прапор (перший) із собою. Джонсон був вкрай невдоволений озвученою думкою начальства і хотів, щоб у батальйону в будь-якому разі залишався переможний прапор.

Разом із другою групою було надіслано військового фотографа Джо Розенталя. Вже на вершині, налаштовуючи свою фотокамеру, він мало не прогавив момент підйому другого прапора. Але встиг розвернутися та зробити репортажний знімок, який виявиться величним. Однак, не будучи впевненим, що фото вийшло, і щоб якийсь знімок мався напевно, Розенталь попросив 18-х присутніх стати перед прапором та сфотографуватися.

Плівку відправили на найближчий острів Гуам для проявки та друку. Виявилось, що репортажний знімок у Розенталя вийшов! З Гуама його передали радіофаксом до штаб-квартири Associated Press у Нью-Йорку. І вже в неділю, 25 лютого, він був надрукований у багатьох газетах і розійшовся світом. Пізніше Розенталь став першим в історії володарем Пулітцерівської премії за фотографію.

Щоправда, не обійшлося без накладки. Коли після приїзду на Гуам фотографа запитали, чи фотографія була постановочною, він відповів «Звичайно», думаючи, що йдеться про «запасний» знімок. Через це згодом навіть були пропозиції позбавити Розенталя «Пулітцера». На щастя, військовий фотограф сержант Білл Геност одночасно з Розенталем зняв підйом другого прапора на кіноплівку. І це підтвердило репортажність фото Розенталя.

Фотографія Розенталя була такою художньо вражаючою, що тих, хто зображений на ній (трьох із шести, які вижили в боях на Іодзімі) залучили до збору коштів у рамках Сьомої військової позики, щоб профінансувати продовження воєнних дій.

Пізніше журналісти та історики ще попрацювали над тим, аби зробити точний список усіх, хто зображений на величній фотографії та взагалі мав відношення до її появи. Але не забуті були й ті, хто брали участь у підйомі першого знамена на Іодзімі.

Обидва прапори зберігаються в Національному музеї Корпусу морської піхоти США (2006, Тріенгл, штат Вірджинія). Вони виставляються в експозиції по черзі, щоб уберегти їх від впливу світла. Сама будівля Музею зведена так, щоб нагадати образ прапора, що злетів угору. А ще – скульптурна композиція, зроблена на основі фотографії, стала основою Військового меморіалу Корпусу морської піхоти США (1954, біля Арлінгтона, штат Вірджинія).

НАЦИСТСЬКИЙ ПУТЧ. «ЗНАМЕНО КРОВІ» Й «ОСВЯЧЕННЯ ЗНАМЕН»

Ця подія не має однієї назви. В неї багато імен – Путч Гітлера-Людендорфа, Пивний путч, Мюнхенський путч, Марш на Фельдгеррнгалле…

Увечері 8 листопада 1923 року НСДАП на чолі з Гітлером оголосила «національну революцію», захопивши в заручники кількох членів уряду землі Баварія, і зайнявши без особливого опору кілька урядових будівель. У баварській столиці Мюнхені назрівало двовладдя. Все залежало від того, на чий бік стануть армія та поліція.

Вранці 9 листопада колона нацистів із Гітлером та героєм першої світової війни генералом Людендорфом спробували розвинути успіх і пішли до центру міста. Сили правопорядку чинили опір. У результаті перестрілки загинули 4 поліцейські, 13 путчистів і один, як пізніше з’ясувалося, перехожий. Пізніше ще два нацисти померли під час штурму однієї з будівель, захоплених ними раніше.

Одним із прапороносців під час маршу був Генріх Трамбауер. Коли почалася стрілянина, хтось із убитих упав на прапороносця, поваливши того. Знамено замазалося кров’ю – цього вбитого і, можливо, ще когось. Після провалу путчу Трамбауер із однодумцями ховав це знамено. А коли Гітлер відсидів термін за вироком суду, прапор передали йому.

Фюрер зробив його священним символом НСДАП, партії, що незабаром захопила владу в країні. Знамено забезпечили новим держаком, вершечком і срібним рукавом, на якому вигравірували імена 16 загиблих путчистів. Нацистський символ отримав ім’я «Знамено крові». (Ця назва, Blutfahne, була відома у Священній Римській імперії німецького народу. Там вона мала сенс права на вотчину, одержуваного у спадок. Гітлер переосмислив це у плані геройського пролиття крові за перемогу свого народу).

Знамено Крові та заснований гітлерівцями Орден крові стали основою особливого культу Blutzeuge/Мучеників, тобто загиблих за прихід нацистів до влади. При цьому було знову ж таки переосмислене слово Blutzeuge, яке раніше застосовувалося до загиблих за християнську віру. Нацисти, які негативно ставилися до християнства (вважали його «єврейськими вигадками»), розуміли це слово в тому числі й у прямому сенсі. Тобто – із ключовим коренем «кров», як основою спадковості – Blut Zeuge (свідок крові).

Знамено крові використовувалося на різних урочистих заходах, насамперед – на щорічних з’їздах НСДАП, де воно було головним на особливій урочистій церемонії Освячення знамен. Тобто, його дотиком «освячувалися» інші нацистські прапори. Прапор крові зберігався у Залі прапорів нацистської штаб-квартири «Коричневий дім» у Мюнхені. Наприкінці Другої світової війни воно було втрачено, чи знищено, чи потрапило в чиюсь приватну колекцію.

ПОРІВНЯННЯ-1. ІСТОРИЧНІСТЬ І ПОВАГА ДО ВІЙСЬКОВОЇ ДОБЛЕСТІ

І ось тепер давайте порівняємо радянське Знамено Перемоги, американські прапори з Іодзіми та нацистське Знамено Крові. Причому, за кількома пунктами.

Пункт перший. Достовірність та історична обґрунтованість.

Два прапори, які були встановлені на горі Сурібаті, – безумовно, автентичні. Обидва переможні знамена визнаються у США рівними у своїй історичній значущості. З’ясовані всі обставини їх отримання та встановлення, а також імена всіх, хто причетний до цього. Після досліджень істориками та журналістами усунуті допущені за гарячими слідами неточності.

Радянське Знамено Перемоги. Як кажуть сьогоднішні російські історики, над Рейхстагом різними радянськими підрозділами було встановлено близько 40 прапорів і прапорців. Точна кількість їх невідома. Так само, як і обставини встановлення більшості з них. Канонічним Знаменом Перемоги визнане лише одне з багатьох. Критерії відбору саме цього прапора, як і прізвищ двох людей із багатьох інших для внесення до радянських підручників історії, невідомі. Швидше за все це вирішувалося на рівні Головного політичного управління РСЧА і особисто Сталіна. Доля інших прапорів, поставлених над Рейхстагом, практично невідома (є лише уривчасті відомості про деякі з них).

На сайті російського історичного товариства (РІО), очолюваного директором Служби зовнішньої розвідки росії Сергієм Наришкіним, так витончено описується, чому багатьох героїв штурму Рейхстагу, які встановлювали Знамена Перемоги, «взагалі викреслили з переможних реляцій»: «Існують десятки різних версій <…> Документів щодо цього немає, тільки думки й судження, та й тих людей уже давно немає. Тому тут не місце обговорювати причини такого скорочення списку героїв, яким обіцяли найвищі нагороди держави, це зовсім інша історія».

І то правда – навіщо копатися у бруді сталінського режиму, відновлювати імена ВСІХ героїв – давайте просто насолоджуватися радістю переможного позитиву… Ось що відбувається, коли істориками керують гебісти.

Що стосується Знамена крові, то достовірність його історії вивчалася німецькими/нацистськими архівістами. Оскільки це відбувалося також у диктаторській країні з тоталітарною ідеологією, то в точності їх роботи теж можна сумніватися. Наприклад, здається сумнівною офіційна версія, що Blutfahne було вимазане в крові одразу трьох (!) загиблих учасників Маршу на Фельдгеррнгалле. Але таке твердження природне в умовах культу Мучеників – чим більше «Свідків Крові», тим священніша реліквія!.. Тобто тут ситуація протилежна радянській – імена героїв не викреслювали, а вписували.

ПОРІВНЯННЯ-2. ДОСТОВІРНІСТЬ ЗНАМЕНИТИХ ФОТО-ЗОБРАЖЕНЬ

Переходимо до другого пункту: достовірність художніх фотозображень прапорів. Тут можна порівнювати лише радянські та американські символи, оскільки нацистський прапор з’явився, сплив у історії – лише через кілька років після події, коли залишився у минулому контекст, правда історії. Тому не дивно, що видатних художніх зображень Blutfahne нема.

Почнемо з фотографій двох прапорів із Іодзіми. Є репортажні, є постановочні. Вони всі достовірні. Особливо суворо і прискіпливо вивчалося те фото, що стало найзнаменитішим. Репортажну достовірність роботи Розенталя підтверджено. І тільки тому, що ця фотографія стала видатним витвором мистецтва, другий прапор відомий і прославлений більше, ніж перший.

Серед радянських фотографій різних Знамен перемоги над Рейхстагом є видатні. Вони постановочні. Фотографія «правдинця» Віктора Тьоміна зі Знаменом над Рейхстагом, сфотографованим з літака, якийсь час вважалася великою репортажною. Проте через два десятиліття Тьомін зізнався, що прапор був намальований у редакції «Правди». На сайті РІО це описується так:

«Професійна бравість Тьоміна виявилася і тут – прапор підмалювали. Причому Віктор Антонович змінив дату знімка з 2 травня на 1-е (ймовірно тому, що 1 травня – одне з головних радянських свят, – О.К.). <…> Пізніше знімок був удостоєний професійних нагород на багатьох фотовиставках у СРСР та за кордоном. Ретушер з «Правди» відкорегував документальну зйомку, прималювавши знамено, яке майорить, причому багаторазово збільшивши його розміри». Сам Тьомін розповів про маніпуляцію з фото у безпечні часи – 1965 року.

А тассівець Євген Халдей для «документального» фоторепортажу з переможеного Берліна привіз із собою з москви аж три прапори. Достовірність для радянської преси була неважлива. Головне – пропагандистська переконливість. Одна із фотографій Халдея стала знаменитою. Але й вона ретушована – на руці червоноармійця стертий другий годинник, щоб не з’являлося думок про мародерство.

ПОРІВНЯННЯ-3. ПЕРЕТВОРЕННЯ ЗНАМЕН НА ПРЕДМЕТИ КУЛЬТУ

І останній, третій пункт: зберігання та культове використання.

Прапори з Іодзіми стали реліквіями, свідченнями слави, але не предметами культу. Приміром, учасників встановлення другого прапора, що вижили, залучили для агітаційної кампанії Сьомої військової позики (була зібрана рекордна для всіх восьми позик сума в 26 млрд доларів, величезні гроші для того часу і тих цін). Це був прагматизм, локальне використання образу, але не сакралізація. В інших випадках образ із фотографії Розенталя використовувався художньо, скульптурно, архітектурно.

А ось нацистське Знамено крові, як ми бачили вище, набуло виміру не просто символічного, а метафізичного. Воно стало головним атрибутом культу мертвих Мучеників/Blutzeuge/«Свідків крові».

Знамено Перемоги за радянської влади пропагандистськи використовувалося, але не дуже масштабно. В умовах існування «родовитої», з давніми традиціями ідеології – його роль була не настільки великою. Ситуація змінилася зі зломом СРСР і необхідністю зміцнити легітимність – за Єльцина. І вже при путіні це переросло в особливий культ Знамена Перемоги, складову частину побєдобєсія.

Емоційно накручене шанування цього прапора використовувалося й для того, щоб «мітити територію» за межами росії – насамперед у пострадянських країнах. Показово й те, що Знамено Перемоги активно використовується у російському варіанті «культу мертвих героїв» – ходах «Безсмертного полку». Причому його концепція видозмінилася так, аби можна було нести портрети учасників та загиблих не лише у Другій світовій, а й у поточній імперській війні з Україною. У такому варіанті нацистський Blutzeuge і путінський «Безсмертний полк+Прапор Перемоги» стають схожими практично до ступеня «змішування товарних знаків».

На цьому ми закінчуємо розбір побєдобєсія як сакральної складової, своєрідного «святого духу» рашизму-путінізму.

У наступному матеріалі ми приступимо до розгляду суті «рашизму» – як агресивної шовіністичної ідеології російського імперства.

(Далі буде)

Олег Кудрін, Рига