Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг побував у Києві. Лукашенко прийняв у Мінську кремлівську маріонетку Пушиліна, а Світлана Тихановська скликала представників діаспори на Другу конференцію білорусів світу.

Вибухоподібні проблеми з українським зерном та іншими групами продовольчих товарів з України продовжують хвилювати істеблішмент сусідніх країн. В авангарді тут перебуває Польща, попри досягнуту домовленість про відновлення транзиту українського зерна та інших продуктів територією цієї країни. Вже зрозуміло, що фермери центральноєвропейських країн та Болгарії стали для тамтешніх урядів вагомим фактором політичного життя, а українське збіжжя (щонайменше, інформаційно) виступає у ролі цапа-відбувайла. Є висока вірогідність ухвалення Європейською Комісією спеціального рішення, адже проблема з українським зерном є актуальною для низки членів ЄС. Не менше потребує висновків і офіційний Київ, особливо на фоні запланованого прагнення розпочати цього року переговори про вступ до Європейського Союзу.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг побував з неанонсованим візитом в Україні. Очевидно, що він не лише особисто привіз запрошення на липневий саміт Альянсу Володимиру Зеленському, але і позначив межі можливого у питанні зближення України та НАТО у період, доки триває російсько-українська війна. Навряд чи це означатиме зменшення допомоги з боку країн Північноатлантичного альянсу, але приводів для надмірного оптимізму теж не дарує. Україні варто шукати можливості для діалогу з наступником Столтенберга на посаді генерального секретаря НАТО та нові аргументи для країн Альянсу, які мають сумніви у доцільності вступу України.

Олександр Лукашенко, прийнявши у Мінську кремлівську маріонетку Дениса Пушиліна, показав всьому світові власний мізерний рівень політичної суб’єктності. Вона тепер може вимірюватися у «пушиліних», практично означаючи політичну нікчемність. У цій ситуації відкликання Україною посла з Білорусі виглядає логічним кроком, не зайвим буде наголосити на тому, що будь-які заклики Лукашенка в Україні і надалі сприйматимуться з показною байдужістю. Не менш логічним було б і простягнути руку представникам білоруським демократичних сил попри існуючі в їхньому середовищі труднощі внутрішньої комунікації. Минулими вихідними Світлана Тихановська зібрала у Вільнюсі Другу конференцію білорусів світу, на якій не знайшлося місця іншим помітним опонентам Лукашенка. Україні варто спробувати стати місцем зустрічі для всіх представників білоруських демократичних сил, можливо, разом з Литвою та Польщею формуючи відповідний узгоджений підхід.

Євген МАГДА, Інститут світової політики