Що не так із риторикою Дуро: дайджест пропаганди за 24 квітня
НАСПРАВДІ, Лавров, говорячи в ООН про «захист людей», «сором’язливо» не згадав, що в Україні за неповними даними тієї ж ООН, з 24 лютого 2022 року по 18 квітня 2023-го загинули 8534 цивільні особи, 14370 – поранено. З них на зайнятих РФ територіях – 1900 осіб.
Проте росія, нав’язливо пропонуючи Заходу «зрозуміти і пробачити», все більше нагадує унтерофіцерську вдову з гоголівського «Ревізора», яка «сама себе висікла».
Судіть самі. Терорист Гіркін (Стрєлков) вимагає «завоювати Казахстан», одна з «зірок» Держдуми Вассерман попереджає про «необхідність захоплення Молдови, Румунії, Угорщини та Болгарії з метою прорвати блокаду Сербії з боку НАТО», заступник голови Радбезу РФ Медведєв погрожує «знищенням Британських островів», а «воєнний аналітик» на прізвище Баранець мріє про «захоплення Берліна».
І при цьому всьому, Кремль чомусь дивується зростанню русофобії в Європі.
Лише за рік путін зробив росію ворогом в очах більшості європейців. Цьому навіть є статистичне підтвердження. Ось для порівняння дані двох глобальних опитувань авторитетної британської соціологічної компанії YouGov та німецької організації Datapraxis за підтримки низки місцевих соціологічних контор – перше проведене у квітні 2021-го, друге – у січні 2023-го.
Перший графік показує, що, попри публічні погрози, що вже тоді лунали з москви (на кшталт «стерти все в ядерний попіл»), більшість європейців тоді ще вважали росію необхідним партнером (на графіку відповідь дана світло-синім кольором).
У січні 2023 року – більшість вважає, що вони перебувають у конфлікті з росією (на графіку відповідь дана темно-червоним кольором).
Тож витоки русофобії росія має шукати виключно в собі.
Ось кого росія не може звинуватити у русофобії, так це владу Угорщини. Після неодноразових і резонансних заяв прем’єр-міністра Орбана та голови МЗС Сійярто (останній 24 квітня заявив, що Будапешт ніколи не погодиться на санкції проти ядерної енергетики Росії), до антиукраїнської риторики вдалася ще й віцеспікерка парламенту Дора Дуро.
В інтерв’ю російським «Известиям» вона заявила, що вважає вступ України до НАТО без ризику початку прямого конфлікту між РФ та Альянсом можливим лише за умови, якщо такий крок Київ узгодить з Москвою у вигляді угоди.
Ба більше – вона натякнула, що негативне ставлення Будапешта до інтеграції України до НАТО пов’язане з політикою України щодо угорської національної меншини на Закарпатті.
Дуро заявила, що українська влада могла б «зробити правильний крок у цьому напрямку та дати Закарпатській області та іншим регіонам «територіальну автономію».
НАСПРАВДІ, те, що угорці, які живуть в Україні, начебто «просять захистити їх від українського геноциду» – фейк, – заявили вже самі українські угорці. Це по-перше.
По-друге, натяки Будапешта про «захист національних меншин в Україні» – абсолютно ідентичні московським наративам, якими та зараз виправдовує війну в Україні.
По-третє, Дуро плутає причинно-наслідковий зв’язок. Адже під час зустрічі з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом у Києві 20 квітня президент Володимир Зеленський наголосив, що «гарантії безпеки мають бути вже зараз, а не стати альтернативою вступу до блоку».
По-четверте, Столтенберг заявив, що «всі країни-члени Альянсу згодні зі вступом України до НАТО, хоча й зараз сфокусовані на перемозі над Росією». Єдиний, кого обурили такі заяви, був прем’єр-міністр Угорщини Орбан.
По-п’яте, речник МЗС України Олег Ніколенко заявив, що Україна не потребує дозволу Росії, аби стати членом НАТО: «Україна має суверенне право вільно обирати засоби безпеки. Це право неодноразово підтверджувалося на рівні всіх держав-членів НАТО, зокрема і Угорщини».
По-шосте, Дуро варто б пам’ятати, що 30 березня Росія офіційно визнала «недружньою країною» Угорщину. З усіма відповідними наслідками.
По-сьоме, на угорський «захист нацменшин» та «створення автономій» мали б (крім України), офіційно і належно реагувати в Румунії, Словаччині, Хорватії, Сербії та Австрії. Адже, мапа «Великої Угорщини» з минулорічного шалика Орбана у квітні 2023 року вже перетворилася на широке тло для виступу Сійярто.
По-восьме, Угорщина вдається до свого улюбленого шантажу Європи. Тепер вже «автономія в обмін на НАТО».
Європа зараз наочно бачить, у що вилилося в Україні те, що починалося зі слів про «захист людей та створення автономії». Єдина, хто цього, здається, не хоче помічати – Угорщина, влада якої заради власних політичних та економічних інтересів робить усе, щоб війна в Європі тривала й надалі.
Невже, у простих угорців коротка пам’ять, і вони забули, чого їм коштувала «дружба» з Москвою у 1956 році? Невже вони думають, що вассерманівський «прорив блокади Сербії з боку НАТО шляхом захоплення Угорщини» – це просто маячня божевільного екс-одесита?
Матвієнко спростовує брехню Пєскова про «брехню Байдена»
24 квітня офіційний представник Кремля Пєсков «спростував брехню» президента США Байдена про те, що економіка РФ зруйнована санкціями. Тим аргументом, що «за весь час з початку СВО з Росії пішли лише 120 компаній».
НАСПРАВДІ, «спростування» Пєскова «брехні Байдена» потім спростувала голова Ради Федерації РФ Матвієнко. До речі, у квітні цього року виповнився рівно рік її здивуванню з приводу того, що «виявляється, Росія, навіть, цвяхи сама не виробляє». Усе це в контексті улюбленого економічного фетишу Путіна під назвою «імпортозаміщення».
Цікаво, що ця програма була офіційно оголошена Путіним 9 років тому, в квітні 2014 року, після окупації Криму. Тоді, виступаючи на Петербурзькому економічному форумі, він назвав імпортозаміщення одним із восьми головних завдань у розвитку суверенної економіки, яка дозволить «повернути власний ринок національним виробникам».
Тодішній прем’єр Медведєв звітував про такі частки імпорту у стратегічних галузях промисловості РФ: 90% — у верстатобудуванні, 80% — у цивільному літакобудуванні, 70% — у важкому машинобудуванні, 60% — у нафтогазовому устаткуванні, 50% — у енергетичному обладнанні, 50–90% — у сільгоспмашинобудуванні.
Уряд РФ негайно розробив та затвердив понад 20 програм імпортозаміщення. Віцепрем’єр Борисов у травні 2022 року заявив: «На їхнє впровадження вже направлено близько 3,5 трлн рублів».
Тоді ж кремлівській юрист Клішас відзначив провал програми імпортозаміщення в Росії.
27 березня цього року в Держдумі заявили, що в РФ на імпортозаміщення до 2030 року планують направити понад 10 трлн рублів.
А 24 квітня вже згадана Матвієнко запропонувала «дозволити використання винаходів без згоди іноземних правовласників із недружніх країн».
Фактично тим самим вона підвела рису під путінським фетишем.
За 9 років війни з Україною путінські корупційні щури витратили 3,5 трлн, але їм потрібно ще 10 трлн до 2030 року. А поки можна красти іноземну інтелектуальну власність (Bosch, наприклад, подав понад 45 позовів до судів РФ щодо захисту власних товарних знаків).
Усе це доводить те, що Росія остаточно перетворюється у суцільну сіру зону. В цьому не було б нічого дивного (той же Іран давно так живе), але Тегеран не претендує на статус одного з центрів «багатополярного світу». І при цьому не бреше, що «Байден бреше».
«Азарьонок путіна» – між кувалдою і ковадлом
І наостанок про непоправну втрату, якої зазнав пропагандист Соловйов. 24 квітня стало відомо, що з телеканалу Fox News пішов головний критик Байдена Такер Карлсон, який регулярно заповнював соловйовський антиамериканський порядок денний відповідними спічами.
Зараз важко сказати, де з’явиться Карлсон і чи «злітатиме» він далі в Соловйова. Але в рамках «імпортозаміщення» останньому можна порадити білоруського пропагандиста Григорія Азарьонка. Хоча б з огляду на нещодавнє вручення йому Лукашенком кувалди (зі словами «щоб знали»).
НАСПРАВДІ, те, що найбільшим піар-вигодонабувачем війни з Україною з боку окупантів є ватажок зеків-найманців Пригожин – зрозуміло давно. (Початковий претендент, Кадиров, програв йому в піар-змаганні через свою відверту провінційність).
Але президенту країни (нехай, і самопризначеному) все ж мало б бути соромно опускатися до рівня стилістики «Вагнера».
(Хоча, з іншого боку, тому ж Пєскову не соромно було відпускати свого сина до цього міжнародного ОЗУ. Він, навіть, заявив, що «пишається цим»).
Кувалда останнім часом взагалі стала брендовою річчю російського істеблішменту. З нею позував очільник партії «Справедлива Росія» Миронов та інші. Вона з’явилася і на похороні «воєнкора» Владлена Татарського.
Зважаючи на долю російського пропагандиста, такий подарунок Лукашенка своєму персональному пропагандисту можна було б сприймати як зловісний жарт-натяк (якби у білоруського диктатора було почуття гумору). Але і в самого Азарьонка не вистачить розуму, щоб оцінити символізм ситуації. Він й надалі прославлятиме Лукашенка, закликатиме до «зґвалтування Урсули фон Ляєн» та скидатиме «ядерні бомби на Київ». Зрештою, подальша доля «Гришки-пропагандиста» не надто цікава.
Набагато цікавіше інше: ще в липні 2020 року головними ворогами Лукашенка були не «українські нацисти», не «поляки та литовці на чолі з американцями», а саме «вагнерівці».
Тоді під Мінськом їх ледь не в прямому етері було затримано в кількості аж 32 штуки. Державний телеканал «Білорусь 1» показав оперативні кадри, на яких крупним планом продемонстрували російські паспорти, кредитні картки, пачки американських доларів, російських та білоруських рублів, а також смартфони і чомусь презервативи.
Державне інформагентство БелТА повідомляло: «Було отримано інформацію про прибуття до країни понад 200 бойовиків для дестабілізації обстановки в період виборчої кампанії».
24 липня 2020 року Лукашенко під час відвідин 5-ї окремої бригади спецназу також згадував ПВК. «Це професійні військові, бандити, які спеціально готуються, переважно в рамках ПВК по всьому світу, і заробляють великі гроші на провокаціях у тих чи інших державах».
Таким чином, за ці три роки Лукашенко скотився від засудження «бандитів, які заробляють великі гроші на провокаціях у тих чи інших державах» до вручення подарунків у стилі цих самих бандитів. Тим самим він фактично визнав себе бойовиком приватної військової компанії Путіна. (Що, власне, давно не новина).
Над путіним вже зараз кепкують, мовляв, залишив Росію без цвяхів, зате з кувалдою. Як потім жартуватимуть із Лукашенка – не так вже й важливо. Це раніше, до війни, над словами та вчинками самодура можна було просто посміятися.
Тепер не до сміху. З території його «російського білоруського військового округу» здійснюється активна підтримка агресії проти України. З одним ватажком злочинного угруповання (Пушиліним) Лукашенко зустрічається в Мінську та обіцяє «допомогу у відновленні Донбасу». Іншого міжнародного злочинця (Пригожина) Лукашенко відверто косплеїть.
Білоруський диктатор сам зробив все, щоб зрештою опинитися між московською кувалдою та ковадлом історії.
В історії Лукашенко залишиться лише як жалюгідний «азарьонок Путіна». Але розплату для нього історія приготувала безжальну.
Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки
