Від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну внаслідок бойових дій загинули 489 дітей, ще 1026 були поранені та травмовані, зафіксовано більше 20 тисяч випадків депортації. Із початком війни поняття захисту дітей набуло нових вимірів, стало справою тих, хто цим раніше не займався. Порятунок дітей став спільною справою держави, бізнесу, неурядових організацій, волонтерів, небайдужих громадян по всьому світу, діаспорян та іноземців.

Серед них – український бізнесмен та благодійник Руслан Шостак і його проєкт “Діти без війни”, у рамках якого з України було евакуйовано та розміщено в турецькій Анталії понад 2,7 тисячі дітей-сиріт з опікунами.

Проєкт “Діти без війни”, яким від самого початку з боку держави опікується Офіс Першої леді України Олени Зеленської, триває та розвивається, за більше ніж рік часу він набув обрисів універсальної програми, яку можна реалізувати будь-де, допомагати не лише тимчасово, а й змінити життя дітей та їхнє майбутнє.

Евакуація дітей-сиріт з України не припинялася від початку проєкту. Коли ж у лютому в Туреччині стався землетрус, прихисток у рамках проєкту «Діти без війни» знайшли і постраждалі від цієї катастрофи громадяни України й Туреччини – діти та дорослі. Нині триває евакуація дітей-сиріт з районів, що під обстрілами, у Дніпропетровській області, зокрема Кривого Рогу, а також затопленого внаслідок підриву Каховської ГЕС Херсона.

Про досвід, трансформацію, перспективи проєкту “Діти війни”, про питання сирітства в Україні та шляхи його розв’язання, про побудову ефективної команди та розвиток бізнесу в умовах війни говоримо з Русланом Шостаком.

НАШ ПРОЄКТ – СПІЛЬНИЙ УСПІХ ДЕРЖАВИ Й БІЗНЕСУ

— Пане Руслане, минуло більше року від нашої минулорічної розмови, я добре пам’ятаю ту емоційну напругу. Тоді ви за короткий час в умовах тотального хаосу почали евакуацію дітей-сиріт. Зараз наша країна крок за кроком рухається до перемоги. Як трансформувався цей проєкт, що сталося, які основні етапи його були і чи задоволені ви зараз результатом?

— Зараз уже можу розкрити більше деталей. Ми реалізували цей проєкт усього за два тижні. Перша зустріч з посольством була 7 березня, а перші діти виїхали з України 25 березня. Перша група нараховувала близько пів тисячі дітей та супроводжуючих осіб, потім доїжджали інші, й приблизно у квітні минулого року вже було під 2 тисячі. За весь час через проєкт пройшло 2,7 тисячі дітей та супроводжуючих осіб.

Спочатку було дуже важко – нічого не було організовано, ми не мали досвіду, стукали у всі можливі двері. Нині ж можу сказати, що ми вибудували систему безпечного та наповненого життя для дітей, дали їм можливість повноцінно навчатися, лікуватися, оздоровлюватися, розвиватися, пізнавати світ. Сьогодні, обертаючись назад, ми розуміємо, що зробили правильний вибір, взялися за важку, але дуже потрібну справу. Ми відчуваємо вдячність дітей і їх задоволення, і для нас це дуже важливо. Ми спільно зробили цю дуже велику справу.

— Маєте на увазі державу та бізнес?

— Так, це спільна справа й можливість вчитися співпрацювати, також і для майбутніх проєктів. Держава нам не допомагає коштами чи організаційно, але піклується про дітей, контролює, аби все відповідало встановленим нормам. Держави, як Україна, так і Туреччина, нам допомагають та сприяють. Звичайно, немає меж вдосконаленню і ми над цим також працюємо. В першу чергу ми вдячні державі за довіру – нам дозволили евакуювати та піклуватися про дітей, які перебувають під державною опікою. Ми не маємо жодних нарікань, адже самі взяли на себе зобов’язання і з боку держави не очікували на відшкодування коштів. При цьому всі процеси відбуваються відповідно до держстандартів –  меню для дітей погоджене з Мінохорони здоров’я України, освітній процес – з Міносвіти. З Мінсоцполітики приїздив фахівець, який допомагав вибудовувати систему, експертка Міносвіти допомогла налагодити освітній процес.

— Навчання відбувається в онайн-режимі?

— Так, маємо організовані класи, завдяки спонсорам маємо тисячі планшетів для навчання. Навчальний процес проходив успішно, також наші діти мали змогу здати офіційно тестування державного зразка. Як на мене, і це в міносвіти теж відзначили,  освітній процес побудований відповідно до вимог, й він ефективний. Звичайно, це не найкраща у світі освітня система,  але для умов евакуації це дуже хороший рівень.

— Тим більше, що діти тут – це різні вікові категорії…

— І вікові, і маємо багато дітей з особливими  потребами, для яких організовано індивідуальний освітній процес.

МЕДИЧНІ Й ОСВІТНІ ПОТРЕБИ ДІТЕЙ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ТА ГАРАНТОВАНІ

— Яка частина дітей має особливі освітні потреби?

— Фактично кожна п’ята дитина. Діагнози різні, якщо брати загалом, то насправді повністю здорових дітей дуже мало. Є дуже особливі діти: маємо кількох дітей, хворих на СНІД, кількох з ДЦП, є сонячні діти, якась частина дітей з шизофренією та іншими діагнозами.

— Окрім освітнього процесу, такі категорії дітей вимагають медичного забезпечення. Як це організували і чи всі діти отримали міжнародний статус гуманітарного захисту?

— Гуманітарний статус від Туреччини мають далеко не всі. Невелика частина має – десятки, може сотня загалом. Ми забезпечили дітей медичним страхуванням, слідкуємо за станом їхнього здоров’я – проводимо профілактичні огляди, забезпечуємо стоматологічне обслуговування, кілька дітей були прооперовані. Кому потрібен офтальмологічний супровід – мають його. Від самого початку ми не чекали на гуманітарний статус захисту від Туреччини, одразу оформили страхування для всіх.

— Попри створені умови, частина опікунів з дітьми повернулися в Україну…

— Частина дітей повернулися, частина приїхали. Дітей зараз стало менше, аніж на старті проєкту, тому що деякі батьки-опікуни прийняли рішення повернутися. Ми не маємо права їх затримувати чи відмовляти. Причини повернення дуже різні, комусь потрібно було повернутися на роботу в Україні, комусь за сімейними обставинами, а комусь потрібно було сади-городи обробляти. Були й такі необґрунтовані причини ризикувати своєю безпекою та безпекою дітей. Це, звичайно, обурює, але ніяк вплинути на ситуацію ми не в змозі.

— Чи підтримуєте зв’язок із тими, хто вирішив поїхати? Вони не жалкують?

— Є багато дітей, які хочуть приїхати до нас удруге, але вже не в якості евакуації, а для відпочинку. Ми підтримуємо цю ідею відпочинку та оздоровлення дітей-сиріт в Туреччині, у нас є зараз місця вільні й ми вже працюємо над другою фазою проєкту.

— Хто може взяти участь в цьому проєкті оздоровлення? Можна зареєструватися?

— Так, проєкт стосується дітей-сиріт, дитячих будинків сімейного типу, звичайних дитячих будинків. Це найменш захищена категорія, тому саме їм пропонуємо приїхати на відпочинок.

НАШІ ДІТИ ОТРИМАЛИ ТІ МОЖЛИВОСТІ, ЯКИХ НЕ МАЛИ ДО ВІЙНИ

— Окрім освіти та медичного забезпечення, ви організували позашкільний розвиток, подорожі?

— Наші діти вже об’їздили в Анталії всі можливі туристичні місця. Ми орендували й навіть купували транспорт, аби щодня по 50-100 дітей могли кудись поїхати й щось цікаве побачити. Держава Туреччина опікується безпековою складовою – надала нам жандармів, медичних працівників, які постійно живуть у готелях. Губернаторство провінції Анталія та мерія міста давали дітям право безкоштовно відвідувати частину закладів в Анталії. За підсумком можемо сказати, що ці діти, хоч як би це прозвучало, не мали б таких можливостей, якби не війна.

— Особливо важливо й те, що в умовах війни діти більше року перебувають на курорті, подалі від сирен та обстрілів.

— Більша частина наших дітей евакуйовані з Дніпровського, Запорізького, Криворізького, Харківського регіонів, по яких велися та ведуться обстріли. Наші діти почуваються в безпеці та оточені турботою. Клімат, сонце, море – все впливає дуже позитивно. Ми пам’ятаємо тих наляканих і втомлених дітей, які прибули в Анталію рік тому, ми бачимо зараз веселих, впевнених у собі, креативних, іноді дуже креативних (сміється – ред.) дітей. Вони ожили, оздоровилися, будують плани на майбутнє, розширили свій кругозір і кордони. Світ для них більше не обмежується своїм закладом перебування, містом чи областю. Окрім безпеки та інших переваг, ми дали їм відчуття виключної самоцінності, яких скоріше за все, в умовах перебування в дитячих закладах, притулках чи прийомних сім’ях, вони не мали взагалі чи настільки не мали.

Щомісяця ми проводимо день іменинника, даруємо подарунки всім дітям, у кого цього місяця був день народження. А ще здійснюємо мрії. Наприклад, одна дівчинка мріяла політати над морем – ми допомогли здійснити це бажання. Ніби дрібниця, якщо враховувати масштаби проєкту, але для однієї людини – це здійснення дитячої мрії та спогади назавжди. Ми безмежно щасливі спостерігати та бути причетними до таких трансформацій.

— Що є запорукою успіху такої чи будь-якої команди?

— Розуміння, що ти працюєш на велике благо для команди, благо суспільства та Вітчизни, а не лише  для користі акціонерів чи працівників, чи власних інтересів. Щоб отримати більший результат, потрібно, щоб команда працювала з повною самовіддачею, як єдиний злагоджений механізм. Побудова команди масштабом одного проєкту чи в рамках цілої країни – це фактично один і той самий принцип. Він полягає в тому, що кожен повинен працювати над досягненням єдиної мети, як от зараз ми всі, українці, маємо однією командою наближати перемогу.

КОШТОРИС ПРОЄКТУ ДИТИНСТВО БЕЗ ВІЙНИ ВЖЕ ДОСЯГ 5 МЛН ЄВРО

— Минулого року ви говорили, що це найбільший ваш проєкт по швидкості реалізації. Зараз він, напевно, і по кошторису найбільший. Ви рахували, скільки вже витрачено?

— Проєкт “Дитинство без війни” вже досяг позначки 5 млн євро, і це не межа. Він триває і триватиме доти, поки триває війна, поки діти не мають змоги повернутися в безпечні місця в Україні.

— І це не єдиний проєкт, який ви розпочали після початку широкомасштабного вторгнення. Проєкт “Герой-кар” (Автівки для героїв)…

— Так, ми відправляємо авто на фронт, і вже закуплено автівок для наших героїв на 72 млн гривень. Також перерахували кошти у фонд «Повернись живим», купували тисячі бронежилетів та касок, допомагали медичними й гігієнічними засобами для фронту, продуктами харчування. З перших днів війни у київському метро годували людей, які ховалися від ударів. Мова йде про сотні тисяч гарячих обідів.

— Ви готували бізнес до можливої широкомасштабної війни?

— Десь у грудні усвідомили, що буде війна, і почали готувати наші компанії до цього. Не настільки ретельно, як могло бути, але готувалися. Тому для нас це не була велика несподіванка. Але повністю підготуватися до війни, убезпечити всі ризики просто неможливо, хоча психологічно ми були готові.

БІЗНЕС ОЧІКУЄ НА ВІДШКОДУВАННЯ РОСІЄЮ ЗБИТКІВ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ УКРАЇНИ

— Ви розповідали минулого разу про ваші знищені склади, що були розбомблені. Ви їх відновлювали?

— Ні, ми переїхали на інші, а ті, що були розбомблені, так і залишилися зруйнованими. Це майже 15-20 тис. метрів, які ми втратили в перші тижні березня, там було знищено дуже багато товарів, матеріальні збитки колосальні. Переконаний, що це була цілеспрямована російська операція. Вони знищували продовольчі склади, або посіяти паніку та загрозу голоду серед населення. Тоді в один день були знищені склади АТБ, Варуса та Сільпо.

— Маєте намір подавати чи вже подали на відшкодування?

— Жоден український бізнес самостійно не може подавати на відшкодування. Сподіваємося, що це буде загальна державна програма. Ми ж збираємо факти наших втрат, юристи працюють над тим, щоб контролювати всі дані, готують юридично обґрунтовані претензії до Росії. При наших міністерствах вже є такі фонди, де приймають дані, ми їх надаємо, далі ж будемо очікувати  й наближати, чим зможемо, нашу перемогу. І вже після перемоги будемо добиватися відшкодування.

ЗАРАЗ НАЙВЛУЧНІШИЙ ЧАС ІНВЕСТУВАТИ В УКРАЇНСЬКИЙ БІЗНЕС

— Багато українських компаній від початку широкомасштабного вторгнення вирішили працювати на закордон. Ви ж навпаки кажете, що треба акумулювати ресурс у державі. Ви оцінювали ризики?

— Переконаний, що зараз Україна як ніколи потребує бізнесменів вдома та, як ніколи, потребує інвестицій з-за кордону. Тому час для кожного представника успішного бізнесу це робити. Хто хотів вийти за кордон, потрібно було виходити раніше, але ж не зараз. Зараз, навпаки – прекрасна можливість дбати про бізнес в Україні, інвестувати в нашу країну. Безперечно, є ризики. Але ми, всі бізнесмени, повинні вкладатися в цю країну, і тоді вона вистоїть. Якщо ж усі будуть виводити кошти, чесно чи нечесно, що ж залишиться? Звідки держава візьме ресурс, щоб вистояти? Тому для мене це принципова справа: відстояти країну, переламати цей тренд виводу коштів та пошуку «кращої долі» деінде. Бізнес повинен фокусуватися тільки на своєму ринку, щоб він був стабільним, якщо вистоїть ринок, вистоїть і бізнес, що логічно.

— І дуже патріотично.

— Ми переконані в цьому, бо інвестиційний ринок дуже простий: гроші «тікають» – країна падає, гроші надходять – процвітає. Якщо українці виводять гроші, хто ж буде інвестувати в нашу країну, тим більше у війну? У цей час ми не можемо розраховувати на іноземні інвестиції – тільки на українські інвестиції. Тому не бачу причин для гордості інвестувати у Польщу, Румунію, Німеччину, Америку чи інші країни. Це дуже круто, але не зараз. Нині ж ми маємо акумулювати все до копійки в інтересах країни. Так, можливо менше заробимо, але ж збережемо країну, її інвестиційний, економічний потенціал.

— Тобто, процес розвитку, має тривати не залежно від бойових дій? Бо є й таке бачення: навіщо відбудовувати, якщо знову прилетить ракета і все буде зруйновано?

— Ми маємо зараз усвідомлювати високі ризики, але продовжувати розвиток. Ми, наприклад, зараз в Україні відкриваємо нові магазини, будуємо склади, інвестуємо мільярди гривень, тому що віримо в перемогу. Для чого наші хлопці на фронті гинуть? Щоб Україна отримала дійсну незалежність, розвивалася, економічно зростала… Процес розвитку має бути постійним, не залежно від того, що відбувається навколо.

— Ми очікуємо  після перемоги інвестиційний бум? Який інвестиційний клімат для цього потрібен?

— Для цього потрібні ринкові умови, якщо у нас буде ефективний уряд, що працюватиме над тим, аби бізнес відчував зміни, свободу, то все буде добре. Україна може стати точкою зростання для заходу, для Європи, тому що Європі вже немає куди інвестувати.

— Отже, можемо очікувати на українське економічне диво?

— Цілком можливо. Але це диво залежить від лідера. Якщо наш Президент захоче створити таке диво, то зможе це реалізувати. Диво не буває тільки економічним. Воно спільне та потребує комплексних реформ. Візьмемо для прикладу Грузію: там змінювався уряд, виборець, бізнес, і за 8 років Грузія змінилася повністю. Це дуже гарний приклад. Саакашвілі довів, як можна дуже корумповану, бідну країну перетворити на перспективне і комфортне середовище для життя й розвитку суспільства. І тут неможливо провести судову реформу без реформи, наприклад, митниці, чи в інших сферах, які взаємопов’язані. І це досить масштабно і вимагає рішучості.

— Але тепер, на жаль, Грузія доводить протилежне… Варто ще передбачити якийсь механізм від «відкату»?

— Він уже є, і це громадянське суспільство. Потрібно будувати та зміцнювати суспільство, яке не дасть цьому відкату відбутися. Колись, після Майдану в 2004-му, суспільство вибрало Януковича і давало йому розвиватися на цьому відкаті. Відкати були й будуть. Але зараз мені здається, що президент не дасть цьому відкату відбутися. Загалом, кожна людина має нести відповідальність за свою країну, і буде нам щастя.

— Ви й ваша команда отримали колосальний досвід. Якби повернутися на рік назад, що самому собі сказали б?

— Перше, напевно, попередив би про роботу без вихідних і без жодного вільного моменту, адже діти хворіють і в суботу, і в неділю, питання організаційні виникають і вдень, і вночі. По-друге, запевнив би себе, що все вийде, бо на початковому етапі, хоч ми розуміли, що не відступимо, сумніви були. І по-третє, пообіцяв би собі, що всі негаразди, які в якийсь момент здаються вирішальними, минуть, єдиним і незмінним залишаться люди навколо і твоя команда.

Не буду приховувати, іноді опускалися руки, але в такі моменти я згадую нашу вихованицю, яка не посміхалася, бо мала зуби в жахливому стані. Ми це виправили, і її щира посмішка просто витирає з пам’яті всі негаразди. Або згадую гору пластикових пакетів, з якими діти приїхали в евакуацію. Кожен зі своїми речами в пластиковому пакеті – найнеобхідніше на перший час. Тепер вони мають усе – на будь-яку пору року, на будь-яку погоду. А ті, хто вирішують повернутися, їдуть в Україну з повними валізами.

НАША МЕТА – ЗНИЩИТИ СИРІТСТВО В УКРАЇНІ ЯК ЯВИЩЕ, ЦЕ ЦІЛКОМ МОЖЛИВО

— Розкажіть про створену команду.

— Вона неймовірна. Це ті люди, що опікуються дітьми не формально, а з любов’ю до цієї справи, до дітей. У нас були працівники, які виконували свою роботу, але душі у цю справу не вкладали. Доводилося прощатися. Діти відчувають фальш, відчувають і неймовірно відгукуються на любов. Ми не можемо замінити сім’ї, але ми створили таку атмосферу, де кожен відчуває любов.

І коли зараз я бачу результат роботи проєкту як взаємодію нашої команди, двох держав – України й Туреччини на рівні різних міністерств та відомств, посольства, консульства, української громади, волонтерів, спонсорів, – розумію, яка це сила. Ми вже задумалися над тим, що можемо зробити, аби таке явище як сирітство рано чи пізно зникло в Україні або було зведене до мінімуму. Не маю сумніву, що ми всі спільно можемо це зробити.

— Про що саме йде мова?

— Ми думаємо над тим, як дати кожній дитині сім’ю. Тому що ніякий спонсор, щедрий дядько, не може дати дитині-сироті те, що потрібне найбільше – сім’ю. Мені соромно, що 70 тисяч дітей-сиріт в Україні не мають сімей. Це величезна цифра. І внаслідок війни вона лише зростає. А скільки сімей стояли чи стоять у черзі на усиновлення, так і не отримали чи не отримають своїх дітей… Так от, ці “домашні” діти, які залишилися сиротами, а їх уже близько 5 тисяч, повинні бути передані в сім’ї одразу. Ми вже збираємо команду для такого більш масштабного проєкту. Але, звичайно, без участі держави цей проєкт не має шансів на реалізацію. Ми маємо досвід ефективної співпраці з Офісом Першої леді, міністерствами – у справах сім’ї, молоді та спорту; соціальної політики; освіти і науки; охорони здоров’я. І він доводить, що держава і бізнес можуть створювати та реалізувати спільно важливі й потрібні проєкти, діяти як одна команда.

Ольга Будник, Анталія–Анкара

Фото: fb/Retail Association of Ukraine, fb/Руслан Шостак