ФЕНОМЕН ОЛЕКСАНДРА ЛУКАШЕНКА : ШТРИХИ ДО ПОЛ╡ТИЧНОГО ПОРТРЕТА ПРЕЗИДЕНТА Б╡ЛОРУС╡  

  Олександр Гринкевич ≈ кандидат фЁлософських наук,  , Олександр Чередниченко ≈ кандидат  психологЁчних наук, експерти  Центру полЁтичного аналЁзу  Ё консультування при журналЁ» ПолЁтична думка»

Олександр Лукашенко ≈ полЁтик, який вже тривалий час керу╨ бЁлоруською державою. Його постЁйно критикують опоненти всерединЁ кра©ни, його вкрай негативно сприйма╨ ЗахЁд, але вЁн впевнено контролю╨ ситуацЁю у кра©нЁ та демонстру╨ здатнЁсть Ёстотно впливати на загальний розвиток подЁй у пострадянському просторЁ. Олександр Лукашенко ╨ полЁтиком ново© пострадянсько© генерацЁ©, що не належала до партЁйно-господарсько© номенклатури . На вЁдмЁну вЁд бЁльшостЁ полЁтикЁв, що почали свою кар’╨ру в цей час, вЁн став лютим Ё непримиренним супротивником номенклатури, боровся Ё бореться з лЁберальною демократЁ╨ю захЁдного зразка.

Тому О.Лукашенко з ентузЁазмом зустрЁв горбачовську перебудову, яка збЁглася з його приходом на самостЁйну керЁвну роботу ≈ його призначили директором радгоспу. Як практична людина, вЁн швидко зрозумЁв, що настав його час, Ё вЁдразу ж опинився на передньому кра© економЁчних перетворень. Як людина прагматична, ⌠вЁд землЁ■, вЁн зрозумЁв, що процеси перебудови, демократизацЁ© дають можливЁсть без ризику обходити жорсткЁ номенклатурнЁ правила гри Ё сприяють швидшому кар’╨рному сходженю.

Новачку, що вперше втрутився у полЁтичну боротьбу, довелося випробувати на собЁ всю мЁць адмЁнЁстративно-командно© системи. Його попереджували, йому всЁляко заважали, про нього поширювалися чутки, його прагнули дискредитувати тощо.

Але до виборчо© парламентсько© кампанЁ© в БЁлорусЁ 1990 року О.Лукашенко прийшов випробуваним бЁйцем. ПолЁтика ставала для нього найбЁльшою пристрастю. О.Лукашенка висунули кандидатом у народнЁ депутати БССР по Шкловському виборчому округу ╧ 310 на зборах уповноважених колгоспу ⌠Маяк■. ВЁн перемЁг у другому турЁ, отримавши 68,21% голосЁв виборцЁв. ╡ це була його перша перемога над партрадянською номенклатурою.

Надзвичайно розвинена полЁтична Ёнту©цЁя допомагала йому орЁ╨нтуватися на необхЁдне вЁдповЁдно до нових умов. Вже у травнЁ 1990 року з трибуни сесЁ© О.Лукашенко звинуватив ЦК КПБ Ё особисто першого секретаря ЦК Е.Соколова у тому, що його полЁтика спрямована на захист власних корпоративних ЁнтересЁв. У останнЁй рЁк Ёснування СРСР О.Лукашенко стверджував, що заперечення суверенЁтету буде продовженням ⌠наших мук■. Саме вЁн внЁс у зал засЁдань Верховно© Ради бЁло-червоно-бЁлий прапор (символ нацЁонально-демократично© опозицЁ©), який тодЁ саме став державним прапором РеспублЁки Б╨ларусь. Так почав створюватися стЁйкий образ чесного, щирого Ё справедливого полЁтика, захисника народу. Молодий депутат напрочуд швидко знайшов свою полЁтичну нЁшу мЁж парламентською бЁльшЁстю й опозицЁ╨ю ≈ став сво╨рЁдним посередником, що закликав до компромЁсЁв в Ёнтересах спЁльно© справи.

АналЁзуючи постать О.Лукашенка, необхЁдно звернути увагу на разючу вЁдмЁннЁсть його тодЁшнЁх вЁд нинЁшнЁх поглядЁв. Радянський режим вЁн оцЁнював однозначно негативно, характеризував його як порочний, неефективний, недемократичний. Тепер увесь пропа╢андистський талант вЁн спрямову╨ на пЁдсилення в суспЁльствЁ ностальгЁ© за минулим, шкоду╨ про руйнацЁю колишньо© системи Ё, по-справжньому заклика╨ вЁдновити (спробуючи це практикувати) певнЁ ©© складовЁ. Якщо на початку 90-х вЁн стверджував, що на селЁ утворилася крЁпосницька, феодальна, командно-адмЁнЁстративна система врядування, що люди ⌠бояться висловити свою думку■, то сьогоднЁ бЁлоруський президент твердо захища╨ колгоспно-радгоспний лад, переслЁдуючи тих, хто наважився висловитися ⌠проти■. Якщо ранЁше з основних полЁтичних питань вЁн голосував у ВерховнЁй РадЁ разом з опозицЁ╨ю, то згодом почав пЁдтримувати керЁвну бЁльшЁсть, а з низки питань опинився в одному таборЁ з комунЁстами.  

ЗмЁна позицЁ© О.Лукашенка почалася з того, що вЁн став позитивно ставитися до уряду В.Кебича, який всЁляко гальмував ринковЁ реформи, Ё включився у критику С.Шушкевича, який асоцЁювався з демократами. ЗмЁнилося також ставлення О.Лукашенка до приватизацЁ©. Спочатку вЁн критикував ©© за те, що вона виродилася в ⌠прихватизацЁю■, але вже в сЁчнЁ 1993 року вЁн закликав голову комЁсЁ© ВР з економЁчно© реформи Л.Козика виявити громадянську мужнЁсть Ё зняти з порядку денного сесЁ© законопроект про роздержавлення та приватизацЁю державного майна. До того ж додамо, що О.Лукашенко пЁдтримав Ё рЁшення ВР про скасування сво╨© постанови про припинення дЁяльностЁ КПБ-КПРС, прийнято© через кЁлька днЁв пЁсля краху московського путчу.

Згодом О.Лукашенко негативно поставився Ё до розпаду СРСР. Вже у листопадЁ 1991 року вЁн голосував проти створення БЁлоруссю власних Збройних Сил. ПотЁм у ходЁ запекло© парламентсько© боротьби вЁн проголосував за при╨днання РБ до Ташкентського договору про колективну безпеку. Широко вЁдомий мЁф, дотепер поширюваний самим О.Лукашенком, що вЁн був ╨диним депутатом ВР БЁлорусЁ, який голосував проти БЁловезьких угод.  

             ЗмЁни у позицЁ© вЁдбиваються Ё на практичних дЁях полЁтика. У серпнЁ 1993 року, у розпал полЁтично© конфронтацЁ© мЁж виконавчою та законодавчою гЁлками влади в РосЁ©, О.Лукашенко у складЁ делегацЁ© з чотирьох впливових депутатЁв Верховно© Ради ©де до Москви. Там вЁдбулися переговори про полЁтичний союз БЁлорусЁ Ё РосЁ╨ю з Р.Хасбулатовим та його оточенням. Третього вересня 1993 року у МЁнську вЁдбувся органЁзований комунЁстами та проросЁйськими полЁтичними силами Ё пЁдтриманий урядом Конгрес народу БЁлорусЁ. Його кульмЁнацЁ╨ю стала полум’яна промова О.Лукашенка. ПЁд бурхливЁ овацЁ© вЁн заявив, що готовий ⌠навколЁшках повзти до РосЁ©.

 НовЁ можливостЁ вЁдкрилися для майбутнього президента з обранням його на посаду керЁвника парламентсько© антикорупцЁйно© комЁсЁ©. ПЁд тиском опозицЁ© та громадськостЁ проурядова бЁльшЁсть у парламентЁ на початку червня 1993 року була змушена погодитися на створення ⌠Тимчасово© комЁсЁ© Верховно© Ради РеспублЁки БЁлорусь для вивчення дЁяльностЁ комерцЁйних структур, що дЁють при республЁканських Ё мЁсцевих органах влади Ё врядування■.

О.Лукашенко максимально скористався новою посадою. Впродовж роботи комЁсЁ© О.Лукашенко роздавав Ёнтерв’ю, гнЁвно таврував загальну корумпованЁсть, багатозначно натякав на сенсацЁйнЁ викриття, таким чином, провЁвши ефективну рекламну кампанЁю сво╨© дЁяльностЁ.

Зрештою, Верховна Рада прийняла рЁшення про припинення дЁяльностЁ комЁсЁ©. Але О.Лукашенко набув значно© популярностЁ. Не заглиблюючись в об╢рунтованЁсть звинувачень, бЁльшЁсть населення побачила в ньому смЁливого та безкомпромЁсного борця з корупцЁ╨ю. А рЁшення Верховно© Ради про припинення роботи комЁсЁ© трактувалося ним як гонЁння за правду.

Феномен О.Лукашенка став несподЁванкою для старо© партЁйно-господарсько© номенклатури. БЁлоруська бюрократЁя вирЁшила пристосовуватися до нових умов не через вибори нового парламенту, а через   президентськЁ вибори 1994 року. Однак, за пЁдсумками виборчо© кампанЁ©, вона одержала не керованого нового ⌠генсека■, як того хотЁла, а людину, яка фактично вислизнула з-пЁд номенклатурного впливу.

            ОбЁйнявши найвищу в БЁлорусЁ посаду, О.Лукашенко енергЁйно взявся за втЁлення сво©х передвиборних обЁцянок у життя. 1995 р. вЁн ЁнЁцЁював республЁканський референдум з питаннями: про державну символЁку БЁлорусЁ(13), про надання росЁйськЁй мовЁ статусу друго© державно© мови, про економЁчну ЁнтеграцЁю з РосЁ╨ю. Хоча депутати Верховно© Ради пЁдтримали тЁльки третю позицЁю, пЁсля тривалого протистояння президент здобув чергову перемогу. На референдумЁ 14 травня з усЁх питань О.Лукашенка пЁдтримало населення, у тому числЁ й з питання про право президента розпускати парламент у разЁ порушення останнЁм КонституцЁ©.

ВЁдчувши пЁдтримку населення, О.Лукашенко у жовтнЁ 1995 року сво©м указом лЁквЁдував районнЁ Ради народних депутатЁв у мЁстах Ё створив у них мЁсцевЁ адмЁнЁстрацЁ©, що дало йому змогу посилити жорсткЁсть вертикалЁ виконавчо© влади.

              У сво©х дЁях О.Лукашенко не зважав на рамки чинних законодавчих положень. Так, протягом 1995 року КонституцЁйний суд РБ цЁлком або частково скасував 18 президентських указЁв. НавЁть рЁшення КС не зупинили О.Лукашенка, у вЁдповЁдь вЁн видав розпорядження про безумовне виконання скасованих КонституцЁйним судом указЁв ⌠до внесення змЁн у законодавство■.

Характер ставлення бЁлоруського президента до проблем дотримання законностЁ та демократичних процедур яскраво характеризу╨ його фраза: ⌠Та хЁба я дивитимуся на якЁсь закони, якщо поруч стражда╨ людина? У мене чверть територЁ© сьогоднЁ у чорнобильському брудЁ ≈ а я буду з якоюсь демократЁ╨ю гратися?■.

             Особливо багата прикладами ЁсторЁя стосункЁв О.Лукашенка Ёз засобами масово© ЁнформацЁ©. ВЁн вдавався до цензури ЗМ╡, припинив мовлення низки радЁостанцЁй. За допомогою полЁтики батога Ё пряника бЁлоруський президент фактично зробив бЁлоруськЁ ЗМ╡ досить слухняною й ефективною частиною сво╨© державно© машини.

БЁлоруський президент ╨ ЁнЁцЁатором пЁдписання договорЁв про створення митного Ё платЁжного союзЁв (6.01.95), СпЁвтовариства (02.04.96) Ё Союзу (02.04.97) БЁлорусЁ та РосЁ©. У сЁчнЁ 2000 року О.Лукашенко обмЁнявся ратифЁкацЁйними грамотами Договору про створення союзно© держави з тодЁ ще в.о. президента РФ В.ПутЁним. Щоправда, уперше О.Лукашенко вЁдкрито назвав свою полЁтику проросЁйською тЁльки 23 березня 1998 року у виступЁ перед членами КабмЁну та представниками бЁлоруського полЁтичного ЁстеблЁшменту. Сво╨рЁдною нагородою для О.Лукашенка стало обрання його 26 сЁчня 2000 року, на установчому засЁданнЁ Вищо© Державно© Ради Союзно© держави, головою Вищо© Державно© Ради.

               Як свЁдчать останнЁ подЁ©, Москва активно спЁвпрацю╨ з О. Лукашенком.   ТЁснЁ зв’язки пЁдтримують багато пЁдпри╨мств в обох кра©нах. Можна уявити, що одна з вигод РосЁ© поляга╨ у виникненнЁ можливостЁ бЁльш сильнЁшого тиску на Укра©ну, а також у бажаннЁ мати значно ширший вихЁд в ╙вропу в умовах просування НАТО на СхЁд. О.Лукашенко взагалЁ вважа╨, що найкращий шлях укра©нсько-бЁлоруських вЁдносин розвитку ≈ об’╨днання трьох слов▓янських кра©н у союзну державу.

          Значну роль в успЁху О.Лукашенка вЁдЁграють ЁррацЁональнЁ чинники суспЁльно© свЁдомостЁ.   У кра©нЁ нема╨ повноцЁнно© соцЁально© бази для формування партЁй Ё груп ЁнтересЁв. У суспЁльствЁ, де близько 80% власностЁ належить державЁ, кЁлькЁсть власникЁв мЁзерна. Значна частина населення люмпенЁзована. СуспЁльство не структуроване Ё не диференцЁйоване в соцЁально-полЁтичному планЁ. СоцЁальнЁ прошарки Ё групи Ёз сво©ми специфЁчними Ёнтересами тЁльки починають складатися.  БЁлоруси, на думку багатьох дослЁдникЁв, найбЁльш ⌠радянський■ народ. Переважно це стосува╨ться проблеми нацЁонально© самосвЁдомостЁ.

Боротьба з ворогами, публЁчне ©хн╨ викриття, штучне провокування суспЁльно© конфронтацЁ©, свЁдоме нагнЁтання напруженостЁ, доведення полЁтично© боротьби до ступеня психологЁчно© вЁйни, створення ситуацЁй, що межують з уведенням надзвичайного стану стали улюбленою справою О.Лукашенка, складовою частиною його ЁмЁджу, способом його полЁтичного виживання. Якось Голова Верховно© Ради 13-го скликання С.Шарецкий назвав його ⌠патологЁчним революцЁонером■.

           О.Лукашенку надзвичайно вдало пЁдЁйшов образ ⌠людини з народу■, ⌠народного президента■. ВЁн висловлював те, про що люди говорили у сво╨му буденному життЁ на кухнях чи стоячи в чергах. УсЁм виглядом, культурою, вимовою з недосконалими стилЁстичними зворотами, натиском, демонстрованою рЁшучЁстю змЁнити все на краще, щирЁстю, по╨днаною з цинЁзмом, що виглядав природно Ё правдиво, О. Лукашенко виявився найближчим Ё найзрозумЁлЁшим простому народовЁ. ВЁн чудово зЁграв роль жертви, що стражда╨ за народ. А бЁлоруське суспЁльство виявилося не тЁльки готовим, а й очЁкувало на прихЁд такого народного оборонця, ⌠твердо© руки■.

У державне мислення вЁн привнЁс методи, притаманнЁ рЁвню ⌠директора радгоспу■, що нерЁдко ставить у незручне становище багатьох керЁвникЁв кра©н. Але сьогоднЁ в республЁцЁ нЁхто не може порЁвнятися з ним у популярностЁ, що да╨ йому можливЁсть почуватися упевнено Ё робити те, на що мало хто зважився б, встановлення, по сутЁ, режиму особисто© влади з вибудовуванням наджорстко© ©© вертикалЁ.

У даному разЁ народ виступа╨ заручником полЁтики О.Лукашенка, а з Ёншого боку, ≈ Ёнструментом, за допомогою якого вЁн вершить справи в державЁ (до того ж без чЁткого програмного забезпечення). Таким чином, Ёнститути влади переважно беруть участь у проведеннЁ полЁтики, що вЁн ©© пропону╨ Ё яка ма╨ переважно ситуативний характер. В цЁлому О.Лукашенко належить до тЁ╨© групи дЁячЁв, якЁ ⌠зробили себе самЁ■ Ё реалЁзуються за типом «диктатора».

О.Лукашенко прагнув досягти такого стану, коли б над ним нЁхто не мЁг би домЁнувати, Ё вЁн його досяг. Потреба у владЁ сформувалася у нього як компенсаторна Ё пов▓язана з травматичною самооцЁнкою, яку можна вважати заниженою. Отой Ёз дитячих рокЁв тиск оточення, сформована у зв▓язку з цим невдоволенЁсть собою були внутрЁшньою рушЁйною силою гартування волЁ до характеру (20). ╡ як тЁльки трапилася нагода, вЁн повною мЁрою використав ситуацЁю, вгадавши напрямок, у якому необхЁдно було дЁяти для свого самоствердження, вгадавши панЁвнЁ настро© суспЁльства, яке його пЁдтримало.

Кожною сво╨ю перемогою, хоч би як вона досягалася (визнати власну помилку для нього ╨ нестерпним), вЁн постЁйно доводив собЁ та Ёншим, що чогось вартий. ╡ коли чогось досягав, виникала необхЁднЁсть у подоланнЁ нових перепон, щоб упевнитися у власнЁй значущостЁ (цьому феномену слугу╨ Ё наявнЁсть величезного апарату особисто© охорони, яка за деякими оцЁнками сяга╨ чотирьох тисяч чоловЁк ≈ як у президента США). Про це свЁдчить Ё дещо екстравагантна поведЁнка, несподЁванЁ повороти у полЁтицЁ тощо.

╡ неповноцЁннЁсть, Ё внутрЁшню уразливЁсть та чутливЁсть у О.Лукашенко компенсу╨ вЁдчуттям власно© вищостЁ, демонстрацЁ╨ю патерналЁзму (⌠Мы, президенты┘■. ⌠За мной стоят 11 млн., за них я отвечаю…■), ≈ тобто програванням ролЁ батька для тих, хто залежний вЁд нього, включаючи й громадян республЁки.

            У О.Лукашенка спостерЁга╨ться величезна потреба у контролЁ над подЁями та людьми, завдяки чому з▓явля╨ться вкрай необхЁдне та важливе для нього почуття задоволення, рЁвноваги обох сутностей ⌠Я■: внутрЁшнього ≈ реального Ё зовнЁшнього ≈ гЁпертрофованого. Разом з тим прогляда╨ться й потреба у схваленнЁ, бажання одержати пЁдтримку вЁд громадян, що по╨дну╨ться з вЁдчуттям неусвЁдомлено© тривоги. НавЁть поверховий семантичний аналЁз вказу╨ на велику значущЁсть цього чинника, оскЁльки завдяки йому влада О.Лукашенка, хоч би в який спосЁб вЁн ©© зреалЁзовував, може мати легЁтимний характер. У цьому вЁн впевнений Ё тому багаторазово порушував КонституцЁю.

Засобом творення необхЁдно© соцЁально-полЁтично© ситуацЁ© в республЁцЁ ╨ ⌠конструювання ворогЁв■. Неодноразово пробували провадити заходи, пов▓язанЁ з пошуком тих, хто намагався вчинити замах (Ё ЦРУ також), витискуванням опозицЁйних лЁдерЁв за межЁ республЁки, боротьбою з представниками ЗМ╡ чи вказЁвкою на вЁртуальну ©хню присутнЁсть (щось на зразок ⌠Я знаю, хто за цим┘■) тощо. У цьому кри╨ться прихований острах перед можливою агресЁ╨ю, що ╨ цЁнним маркером у визначеннЁ його поведЁнкових стратегЁй.

В цЁлому вЁн демонстру╨ домЁнуючу авторитарну позицЁю, в зв▓язку з чим йому важко (чи й неможливо) змЁнити власнЁ стереотипи спЁлкування з людьми, а це надзвичайно важливо для нього для збереження незмЁнностЁ «Я». Така поведЁнка у сво©й основЁ ╨ манЁпулятивною бо демонстру╨ громадянам мЁцнЁсть позицЁ©, виконання ролЁ ⌠справжнього мужика■ ≈ ця роль, до речЁ, найулюбленЁша.

Для посилення владних рис О. Лукашенко вда╨ться до вЁдповЁдних стереотипЁв поведЁнки, характерних для ⌠справжнЁх■ у суспЁльнЁй думцЁ. ВЁн багато працю╨, виступа╨ на мЁтингах, з презирством ставиться до сво©х супротивникЁв, робить усе, щоб вони не заважали йому на полЁтичнЁй сценЁ, зважу╨ться на вчинки, якЁ нЁбито характернЁ сильнЁй особистостЁ, вжива╨ ⌠мЁцнЁ■ слова, а невербальна поведЁнка включа╨ жести та пози тЁла, якЁ трактуються як агресивнЁ ≈ стрЁмкЁсть ходи, пЁдвищений тон розмови, вЁдповЁдна мЁмЁка, тощо. БезсумнЁвно, така форма зовнЁшнього виразу, окрЁм розрахунку, ма╨ ще й глибоко компенсаторну природу.  

О.Лукашенко ма╨ всЁ характернЁ риси фанатика. У нього нема╨ близьких друзЁв, нормально© сЁм’©, а ╨ одна мета ≈ влада. ВЁн постЁйно демонстру╨, що влада для нього ≈ Ёнструмент. Почасти це так. Але його амбЁцЁ© сягають далЁ, нЁж керувати БЁлоруссю. ╡ вЁн завжди шукатиме варЁанти для пЁдтримки свого гЁпертрофованого, або уявного «Я», що сприятиме вЁдновленню внутрЁшньо© рЁвноваги Ё хоч якось урЁвноваживатиме його дЁяльну натуру.

 (фрагмент статтЁ «Феномен Олександра Лукашенка (полЁтична бЁографЁя президента БЁлорусЁ), «ПолЁтична думка» ╧ 2 2000)