Рік тому в Білорусі відбулися президентські вибори. Втім, можна сказати, що і не відбулися. Тому що вони супроводжувалися численними порушеннями, фальсифікаціями. Це викликало масові протести, які з часом переросли в справжню революцію. Кілька місяців ситуація коливалася, як на терезах. Але в підсумку ні чим не виправдана жорстокість диктатора, підтримка Росії, фінансова, інформаційна, а також і — потенційно — силова, привела до того, що революція програла.

Потім, як завжди буває при перемозі контрреволюції, настав тяжкий час реакції. Диктатура зачищає залишки протесту, причому не тільки в Білорусі, але місцями і в еміграції. Символом цієї перемоги, її самовдоволеним знаком оклику стала так звана «Велика розмова з президентом», проведена Лукашенком саме 9 серпня.

ВОСЬМИГОДИНЕ ПЕРЕЖОВУВАННЯ ПОДВИГІВ ДИКТАТОРА

Вважається, що найдовша промова кубинського диктатора Фіделя Кастро була виголошена на III з’їзді Кубинської Комуністичної Партії в 1986 році і тривала 7 годині 10 хвилин. «Велика розмова» Лукашенка тривала без перерви 8 годин 11,5 хвилин. І це показує, що у нього не «сталеві яйця», як говорив, ніяково посміхаючись на камеру, полонений і, ймовірно, катований Роман Протасевич, а, скоріше, сталевий сечовий міхур. (Путін з його 4-годинними «Прямими лініями» заздрісно гризе нігті в Ново-Огарьово).

Загальні враження від зустрічі диктатора з «журналістами та представниками громадськості» важкі. Самозамилування, смакування кривавої, костоломної перемоги, з одного боку. З іншого — піддані, лебезящіе і принижено догоджали в потрібних місцях. Щоб не описувати цю нудотну картину довго, досить навести лише одну фразу Лукашенко, сказану цілком серйозно, без самоіронії. Ось він лицемірно говорить про своїх опонентів: «Мені їх шкода стало. Є у мене така слабкість, незважаючи на мої героїчні подвиги».

Так-так, саме так — «мої героїчні подвиги». Найсолодші, очікувані питання були приблизно такі: «Як ви придумали таке-то дію? Захід після цього просто впав в істерику»,«Що ви відчували, роблячи таке діяння? Це ж було так точно і своєчасно». В межах подібних пояснень Лукашенко найчастіше згадував, як бігав з автоматом по Мінську і облітав з ним столицю на вертольоті. Чи потрібно нагадувати, який сміх викликало це не тільки в опозиції, а й у підручних (тоді трохи пізніше в мережу були злиті переговори силовиків, які свідчать про це).

НЕОБХІДНІСТЬ ВИТЯГАТИ ЗМІСТИ З МАЯЧНІ

Розбирати все наговорене Лукашенко за ці вісім з гаком годин непросто, та й немає сенсу. Його словеса стикаються з реальністю і здоровим глуздом не часто. Однак, так чи інакше, але ця людина продовжує правити 9-мільйонною країною, що має з Україною тисячокілометровий кордон. Тому зовсім ігнорувати його слова неможливо.

Ось він заявив, що ніколи не зробить капость Україні, якщо вона перша не ступить зі зброєю на територію Білорусі. І мимохідь ще сказав, що з Білорусі в Україну ніколи не прийдуть росіяни, «тим більше зі зброєю». Ну ось, здавалося б, гучна, чітка заява. Але чи можна її основі будувати якісь плани, чи означає це бодай щось? Та нічого — це «нуль», просто красива фраза, безглуздість якої добре підсвічується сусідньою заявою, що він думає «ризикнути і приїхати в Україну, без зброї». І там його радо зустрінуть 90% українців. Чи потрібно це окремо коментувати?..

Попутно, і теж мимохідь, Лукашенко, говорячи амікошонські «на ти», звинуватив президента України в підготовці бойовиків проти Білорусі: «Гаразд, ти (президент Зеленський — ред.) побіг там за Заходом, ти їх підтримав, ти плюнув на все. Але навіщо ти бойовиків готуєш на території України і зброю закидаєш до нас сюди?». А чи є в цих словах якийсь сенс? Знову ж — ніякого, абсолютний нуль, на кшталт того, що позначений у фізиці.

Продовжимо наше лукашенкознавство на іншому геополітичному прикладі. Обурені прокремлівські медіаробітники запитали Лукашенка, коли ж Білорусь вже визнає Крим, прихоплений Росією? І ось тут відповідь вже зовсім іншого типу: «Я відповідаю публічно: коли останній олігарх в Росії визнає Крим і почне поставляти туди продукти. За мною справа не заіржавіє». Прекрасний зразок крутійської риторики «колгоспного диктатора». Ну, зрозуміло ж, що не всі російські олігархи, компанії зважаться полізти в окупований, підсанкційний Крим. Так от і Григорович не буде його визнавати, наскільки зможе, залишаючи собі хоч якийсь простір для маневру.

З іншого боку, тут же треба ще разок акуратно прогнутися перед Кремлем, тому слідом Лукашенко додає: «Пам’ятаєте про Будапештську декларацію? Ми її підписували — Назарбаєв, Єльцин, Лукашенко, Клінтон, по-моєму; Тоні Блер, здається, від Великобританії був; ще хтось. Ми підписали, почитайте її. Мій підпис там стоїть, але я і через це переступлю. Україна, бачите, що творить? У мене руки розв’язані. І Крим (визнаю — ред.), І все інше».

Тут, до речі, психіатрично симптоматична згадка гучних подій, історичних особистостей. Тепер-то з ним, ніхто крім Путіна і сумовитих президентів СНД не зустрічається. А тут — ну так радісно до гучних імен «Клінтон», «Тоні Блер» додавати дружньо поблажливо: «по-моєму… здається… хтось ще».

ЛУКАШЕНКО ПРО ОПОЗИЦІЮ: «ВСІХ НЕ ПЕРЕВІШАЄШ»

Лукашенківська «Велика розмова» неповторна також своєю особливою інтонацією, фамільярно-турботливою при спілкуванні з чоловіками, сексистські-жартівливою в розмові з жінками. Наприклад, бесіда з пропагандисткою з каналу міноборони РФ «Зірка» Ольгою Бєловою взагалі була фліртом в прямому ефірі. А ось Лукашенко обіцяє кореспондентці «Коммерсанта» розповісти всю правду про історію з вагнерівцями. Слухаємо.

«Почнемо з того, що вони (учасники ПВК «Вагнера» — ред.) приїхали кудись, під Мінськом зупинилися. Вони випадково нарвалися на хлопця, який довів це до нашого відома. Чи то це їх (КДБ Білорусі — ред.) агент був, не знаю, я в це не вникав, — швидше за все. Він сказав, що їдуть люди, колишні військові, підготовлені».

Як мило: приїхали кудись, зупинилися десь. А розповів хтось, чи то агент білоруського КДБ, чи то не агент, оповідач цим не цікавився (чи до таких дрібниць людині, який спілкувався з Клінтоном і Блером). Далі на уточнюючі запитання, хто ж таки розповів про вагнерівців, які прибули в країну, Лукашенко розщедрився на таку конкретику: «Подзвонив наш, білорус, нам — в КДБ». Ну а будь-яку іншу версію він заздалегідь назвав «брехнею». Що ж, робимо позначку на майбутнє і з часом простежимо. (Сам-то А.Г., як відомо, людина чесна, ніколи не бреше).

А ось ще одна показова для лукашенкознавства історія, теж на стику українсько-білоруських відносин. Загибель в Києві глави Білоруського будинку в Україні Віталія Шишова. Ну, звичайно ж, за словами Лукашенка, Мінськ до неї не має ніякого відношення. І яке обурення почав з акторською достовірністю демонструвати диктатор: «Аж до високого рівня людей (з влади України — ред.) почали кивати на Білорусь (у зв’язку зі смертю Шишова — ред.). Треба розбиратися. А якщо ви нас дорікнули — факти на стіл: коли був там Лукашенко, з якою мотузкою він туди приїхав, навіщо він його повісив». Далі спецслужбістська «клюква» — мінський правитель говорить, що Шишова «підтримували спецслужби України». І висновок: оскільки політемігрант «повісився або його повісили» на території України, то Україна повинна розслідувати його смерть і надати Білорусі «відповідь, хто повісив і як повісив громадянина Білорусі».

А що хтось сумнівався, що правитель червоно-зеленої країни твердо стоїть за своїх підданих?.. І все було б добре в цій історії. Та ось біда — балакучість Лукашенко, ось як почне він словоблуддя, так і не може зупинитися, вже на шкоду собі. І цю історію він резюмував так: ніхто з Білорусі не пішов би вішати білоруського політемігранта, тому що «ну, повісили одного — завтра буде такий інший, усіх не перевішаєш». Фрейдівська обмовка. А що ж він стількох саджає, адже «усіх не пересаджаєш»? А що ж він стількох катує і лякає, «усіх же не залякаєш»?..

«ДАЙ ГРОШЕЙ! ДАЙ ГРОШЕЙ!» І «СХІД НАМ ДОПОМОЖЕ!»

В цілому, Лукашенко багато базікав про Україну — не менш, ніж про Росію, яка забезпечує його існування. До речі, про РФ він говорив досить легко, розкуто, як в кращі роки «багатовекторності». Іноді дозволяв собі навіть ризиковані жартівливі випади на адресу Кремля, російських порядків. Але чи можна на підставі цього робити висновки, як це робить багато хто, що «Лукашенко обіграв Путіна», «крутить їм» і в цілому убезпечив своє майбутнє від зазіхань Москви на поглинання?

Давайте згадаємо ще такий сюжет вчорашньої «Великого розмови». Лукашенко сказав, що Москва і Мінськ погодили всі 28 карт програми інтеграції. І залишилося лише одне «але»: не вирішено питання про постачання природного газу з Росії, точніше цін на нього (звичайно, хочеться внутрішньоросійських). Однак Лукашенко сподівається, що до кінця року все буде узгоджено і прийнято. І все, далі ніяких уточнень.

Але на тих, хто регулярно стежить за переговорами Москви і Мінська, в цьому місце повіяло холодком «тайоженного союзу». Кремлівський удав продовжує стискати вусатого білоруського «зайчика» в братських кільцях-обіймах газової труби. І немає сумнівів, що дешевий газ обійдеться мінському диктатору дуже дорого. Але це з часом, а поки що Лукашенко радіє, святкуючи свою перемогу над білоруською революцією.

Хоча… Схоже, нестача грошей все ж міцно піджимає А. Г.: «МВФ нам виділив під мільярд доларів, але наші «втікачі» почали виття: не можна режиму давати гроші». Який же вихід? Все той же: «Якби нам росіяни допомогли додатково через Євразійський банк… Були б вдячні. Виключно в зв’язку з пандемією ». (Ага. «Я запрошую вас зараз же зробити свої внески і допомогти дітям, тільки дітям і нікому іншому», — як казав товариш Бендер). І через пару фраз ще раз про це: «Тому ми вдячні були б — я Путіну сказав, — якби через Євразійський банк (виділили грошей — ред.)». Ось так — за кілька годин — перехід від жартів до звичного «Дай грошей! Дай грошей!».

Але і це ще не все. Фінансова тема так хвилювала диктатора, що він повернувся до неї в самому фіналі і закінчив «Велику розмову» саме нею: «Ви ж (Захід — ред.) нас душите. Слухайте, це ж ганьба… По інерції виділили цей мільярд доларів на лікування людей… Виділили, а потім наклали лапи. Не дамо! Та вдавіться ви цим мільярдом доларів! Обійдемося ми без вас! Тільки не лізьте в наш город і не заважайте нам». Тобто, якщо придивитися і вслухатися, то перемога у Лукашенка — розтягнуто піррова. І лише кремлівські гроші заважають їй обернутися поразкою.

Так що, використовуючи напрацювання Остапа Бендера, Союз Росії і Білорусі можна перейменовувати в Союз меча й орала з девізом «Схід нам допоможе!». Втім, в цьому єднанні останніх диктаторів Європи не варто забувати і про їх спільного патрона. Знову цитуємо те, що часом здається маренням, але при асоціативному мисленні виявляється наповненим смислами: «Білорусь — це навіть не Україна. Це — святе місце. І якщо тут щось станеться, всупереч цьому світлому, бути війні. Білоруссю ніхто не поступиться. Ні Росія, навіть ні Китай! ».

Розмова — як торг на геополітичному базарі. «Росія і навіть Китай Білорусь не поступляться». І це квінтесенція всієї «Великої розмови» з недопрезидентом. З такими словами всі попередні заяви Лукашенка про суверенітет втрачають сенс.

Олег Кудрін, Рига.

Перше фото: Belta.by