Про це він заявив в ефірі TVP Info, передає Укрінформ із посиланням на Польське радіо.

«Волинський злочин, вбивства поляків і вся справа, пов’язана з Другою світовою війною та після Другої світової війни. Шкода, якої завдали нам українці, була величезною, її важко описати. Але українці також мають різні претензії до нас, тому це взаємна проблема. Ми повинні її вирішити. Так, як колись ця проблема була вирішена з Німеччиною, і ця дружба, і співпраця були можливі, попри те, що історія запам’ятовується і трактується як своєрідне нагадування, щоб це більше ніколи не повторилося. Так само ми будемо тут прагнути до цього», — сказав Дуда.

Він додав, що «в цьому контексті ми не повинні забувати, що живемо сьогодні і що майбутнє попереду, — справи наших дітей, справи наших онуків».

Як повідомлялося, президент Польщі Анджей Дуда брав участь у святкуванні Дня Незалежності України у Києві 24 серпня.

В України та Польщі різні погляди на події 1943-1945 років на Волині та у Східній Галичині. Сейм Польщі назвав Волинську трагедію “геноцидом польського народу“, українські історики це заперечують.

Польські історики покладають відповідальність за вбивства цивільного населення виключно на ОУН і УПА, а більшість їхніх українських колег переконані, що у цих злочинах винні обидві сторони. За оцінками польських науковців, унаслідок етнічних чисток загинуло понад 100 тис. поляків і 5-10 тис. українців. Натомість в Україні говорять про кількадесят тисяч загиблих поляків та до 20 тисяч українців.

У 1944–1946 роках відповідно до угоди між Польщею й радянським урядом про «взаємний обмін населенням» до УРСР переміщено понад 480 тисяч етнічних українців. Комуністичні режими вчинили це із застосуванням терору, репресій, конфіскації майна, обмеження політичних, соціальних, економічних і культурних прав людей.

У 1947 році польська комуністична влада провела операцію “Вісла” – примусове виселення понад 140 тисяч українців з їхніх земель на північ та захід країни та розпорошення їх по цих територіях. Етнічна чистка, здійснена за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, ПНР та ЧСР, полягала у примусовій депортації українців з їхніх етнічних територій – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини – на території у західній та північній частині Польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані “повернені території”. Історичні документи вказують, що метою депортації було “остаточне розв’язання української проблеми в Польщі”.