Констатуємо одразу: викрадення, затримання, а тепер й арешт першого заступника Меджлісу кримськотатарського народу в Сімферополі – це знакова та саме політична акція окупаційних російських силових структур в Криму. І вона має достатньо прозору мету: усім, хто має свою точку зору та сміливість її висловлення надається дуже недвозначний сигнал – недоторканих нема, ніякий статус чи навіть показове дотримання російських норм законодавства не захищає нікого від переслідування. Чому так чинить країна-агресор та її спецслужби? Чому саме зараз та чого слід чекати від Кремля та ФСБ найближчим часом та у перспективі?

«Вибух» газопроводу чи привід для репресій?

Що відомо про фабулу цієї «справи»? 23 серпня «кримська поліція» відкрила кримінальну справу про нібито навмисне механічне пошкодження газопроводу у селі Перевальне, що розташоване між Сімферополем та Алуштою, труба постачала природній газ на південне узбережжя Криму. Одразу звернімо увагу, що справу було відкрито поліцією, тобто – в обставинах випадку не знайшли ані ознак тероризму, ані пошкоджень, що могли б нанести шкоду життю чи здоров’ю пересічних людей. Бо якщо б щось із зазначеного було – то це вже підслідність ФСБ за російськими законами (а вони, де-факто, діють зараз на території Криму).  Новина про пошкодження газопроводу не стала надто помітною в інформаційному полі регіону – ну, повідомили агенції та й забули. Ніяких незалежних підтверджень нібито аварії також громадськості надано не було. В цьому випадку ми маємо на увазі: а де саме була аварія (Перевальне чималеньке селище, більше того: там ще з радянських часів розташоване велике військове містечко, газопровід нібито також забезпечував паливом й його), а де хоч якісь свідчення того, що постачання газу було припинено на достатньо великій ділянці та на певний час, де пости чи фото місцевих мешканців у соцмережах, що мали б перекочувати у відповідні телеграм-канали і т. і. (а в Криму цього виду інформ-засобів зараз чимало)? Нічого такого не зафіксовано, проте, й поліція тільки повідомила про сам факт відкриття справи. Відтак: а чи взагалі «був хлопчик», тобто факт ошкодження? Якщо був – то за повідомленням тої самої поліції це пошкодження не мало якихось наслідків. Тобто – справа суто кримінальна від зловмисного хуліганства до – того свідомого пошкодження державного майна. Але стверджувати щось конкретне — не маємо жодних підстав. І це тільки початок справи.

Звинувачення висунено цим п’ятьом особам цікаве: двоюрідні брати Ахтемови звинувачуються саме у підриві газопроводу у Перевальному, тобто у здісненні «діверсії», Джелял – у «пособництві» цій діверсії, Одаманов поки що просто ходить під статтею про «нескорення законним вимогам поліції», що висувають Усеїнову – поки невідомо. Але, як свідчать адвокати, саме підрив газопроводу 23 серпня і є основою звинувачень для усіх п’ятьох затриманих.

Вдень 4 вересня понад 60 осіб – адвокати, родичі, знайомі затриманих та представники незалежних ЗМІ – зібралися під будівлею ФСБ у Сімферополі із вимогою надати інформацію про місцезнаходження затриманих (тоді ще це не було зрозуміло), через деякий час приїхали підрозділи Росгвардії та затримали майже усіх присутніх – понад 40 осіб. Обставини «справи» розростаються в прямому сенсі на очах. Тому слушним буде питання – в чому насправді полягають дії окупаційних силовиків?

Феномен Джеляла

Не буде перебільшенням сказати, що інформаційний ефект від цієї акції російських ФСБ-шників, набув всесвітнього розголосу саме з-за факту затримання першого заступника Меджлісу Нарімана Джеляла, інші – все ж таки пересічні громадяни, хоча брати Ахтемови були знайомі та підтримували постіні зв’язки із паном Джелялом. І факт затримання такої фігури не міг не привернути увагу, тим більше, зараз мова йде про дуже серйозну в російських реаліях статтю – «діверсія» розглядається в переліку т. зв. «терористичних» статей російського КПК, терміни покарання там – від 10 років і більше, аж до пожиттєвого.

То чому саме Наріман Джелял та пов’язані із ним люди? Версій можна виокремити декілька.

Перша. Це тупо ФСБ-шна провокація, мета якої – створення ще однієї «справи», що веде її організаторів до нових звань та «зірочок» на погони. Тобто: не має значення чи хтось в чомусь винний, чи взагалі можна щось довести в судовому процесі – є замовлення і його треба відробляти.

Друга. Це удар саме по Наріману Джелялу та кримськотатарському національному руху як такому. Треба зазначити, що цей рух має зараз декілька облич у Криму та поза його межами: морального авторитета – Мустафи Джемілєва, політичного керівника – Рефата Чубарова, відповідно – почесного та повноважного керівниківа Меджлісу, державного представника інтересів на міжнародній арені – Еміне Джеппар, жертв російського свавілля – Ахтем Чийгоз та Ільмі Умєров.

В цьому переліку Наріман Джелялов — це представника нового, молодого (йому лише 40 років), покоління кримськотатарських громадських та політичних діячів та – саме інтелектуального лідера. Імідж освіченого, компетентного гуманітарія-політолога був надбаний Наріманом Джелялом ще до обрання заступником голови Меджлісу, його експертні та громадсько-політичні висловлювання завжди були стриманими, продуманими, аналітичними, він не давав волю емоціям чи кон’юнктурі, намагався вести свою діяльність в максимально легальному контексті, наскільки це можливе в нинішньому Криму. Більше того: він не поїхав з Криму, не зважаючи на чисельні погрози, натяки, відверті пропозиції представників російських спецслуждб та окупаційної влади. Відтак: можна сказати з великою долею впевненості – прийшов час саме Нарімана Джеляла поповнити число політв’язнів російського режиму. Чому так – відповімо на це питання нижче.

І третя версія. Ці арешти – сигнал усім у Криму, хто має якусь незалежну чи опозиційну точку зору: буде треба – візьмемо будь-кого, не зважаючи ні на що. Як кажуть: «справ» та «статей» вистачить наа усіх.

На що розраховують у Кремлі та що робити Україні та світові?

Очевидно: затримання такой політичної фігури, як Джелял, не могло відбутися без дозволу та погодження з керівництвом ФСБ у Москві, а може й в адміністрації президента РФ. Нещодавно Путін оголосив, що його країна буде сама окреслювати «червоні лінії» у відносинах з зовнішнім світом та сама буде визначати міру тої чи іншої відповіді. От, здається Наріман Джелял та ті, кого затримали разом із ним, й перетнув ці «червоні лінії», що визначають у Кремлі люди із вельми запаленим світоглядом.

Судіть самі: Джелял був заступником голови Меджлісу, організації що визнана в Росії «екстремістською» та діяльність якої заборонена, його вже затримували декілька разів та поводили із ним «бесіди». Наріман їздив неодноразово до Києва та до країн ЄС, США, де виступав із доповідями та свідченнями щодо ситуації із правами людини загалом, та конкретно – щодо кримських татар, в міжнародних інституціях різного рівня.

Остання помітна публічна поява пана Джеляла – це участь у саміті «Кримської платформи» у Києві 23 серпня та виступ на одній з експертних дискусій. Чи не здається дещо символічним, що аварія на газопроводі в Перевальному сталася за версією російських силовиків саме того ж дня? Совпадєніє, як каже відомий «класик» гнилої російської телепропагади? Точно — ні. І з цього випливають справжні цілі російської репресивної машини в цій справі. Як справедливо відмітив у пості на Фейсбуці голова Меджлісу Рефат Чубаров: «Зрозуміло, що інкримінування Наріману Джелялову «терористичної» статті, наряду з розправою за його принципову, чесну і незламну позицію, яка ним відкрито відстоюється протягом всього періоду російської окупації Криму, має також на меті чергову спробу Кремля дискредитувати представницький орган корінного кримськотатарського народу — Меджліс». Це, як кажуть – очевидне.

А далі – все просто. Наріман Джелял, у випадку розгортання «слідства» та «судового процесу» стане найбільш помітною публічною та політичною фігурою, що матиме в усьому вільному світі, до якого належить й Україна, статус російського політв’язня. Звісно, це буде муляти Росії та її керівництву. Але це ж і відкриває можливість чергового «торгу» та шантажу з боку росіян.

Власне, сенс та зміст цього «торгу» та шантажу зрозумілий: Росія хоче говорити з Україною тільки з позиції сили. Проте, за словами прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова перспектива полглиблення відносин України з НАТО є для Росії надто загрозливою: «Зеленський каже: «Ми хочемо, ми прагнемо в НАТО». Американці кажуть: «Прекрасно, є певні умови, виконуйте, і ми з розпростертими обіймами будемо вас чекати». Це для Росії безпосередньо загроза. Це потенційне майбутнє наближення військової інфраструктури НАТО до наших кордонів». На перший погляд – який тут зв’язок з Наріманом Джелялом? Але він – на поверхні.

Для того, щоб затримати, сповільнити чи взагалі припинити хід перемовин про поглиблення співпраці із НАТО, Росія ладна йти на що завгодно. І одним з важелів впливу і мають стати чисельні конкретні заручники серез політв’язнів, серед яких може опинитися тепер і Наріман Джелял з іншими кримськими заручниками. А далі може бути, як вже було: хочете їх звільнення – йдіть на поступки.

Тож постає пряме питання: як реагувати та такі зухвалі затримання та перспективу ув’язнення нової групи кримських татар? Тільки одним: посиленням власної позиції та вимог до агресора. Має пан Джелял політичний статус – значить, має з’явитися санкційний «список Джеляла» проти Росії, він має боляче бити по тих, хто впроваджує та здійснює репресії. Не тільки тому що Джелял політик, але й тому що його діяльність надавала надію сотням тисяч людей. Зрозуміло, що агресор тільки й чекає, як на бажання домовитися із ним, саме це й буде його перемогою. Відтак – зараз треба не просто вимагати відпустити усіх п’ятьох затриманих, а проробляти дієві та болючі кроки проти Росії. Іншої мови там не розуміють.

Що ж, знову Україна проходить урок становлення себе як держави – в цьому разі по відношенню до власних громадян, якими є кримські татари та їх захисту. Провалити цей урок буде значити посіяти зневіру та розпач саме у Криму. І тому треба повчитися незламності та принциповості і у самого Нарімана Джеляла, і в інших затриманих, побажати стійкості їх родинам. І ше – робити усе можливе для захисту прав та свобод співгромадян на тимчасово окупованих територіях.

Віктор Чопа. Київ