Українці з 2014 року щоденно стикаються з прямою російською агресією проти власної країни, тому серйозно сприймають нові погрози з боку північного сусіда. Поточне та триваюче російське військове нарощування сил навколо України вже викликало консолідовану реакцію ЄС та провідних держав світу, які вже визначили «безпрецедентні» санкції проти Росії на випадок ескалації агресії.

Про те, як на цю ситуацію реагують дійові особи НАТО, на яку допомогу від союзників може розраховувати Україна, і чому Російська Федерація не має права голосу у визначенні подальших відносин України з Альянсом, кореспонденту Укрінформу розповіла Посол Наталія Галібаренко, яка очолює Місію України при НАТО.

У НАТО РОСІЙСЬКА ЗАГРОЗА СПРИЙМАЄТЬСЯ ДУЖЕ РЕАЛЬНО

— Наталіє Миколаївно, минулі тижні й місяці видалися дуже тривожними для України, внаслідок нової концентрації російських військ на її кордонах. Як на цю ситуацію реагували тут, у штаб-квартирі НАТО? Чи відчувають союзники небезпеку, що пов’язана з цією ситуацією?

— Від самої появи інформації про збільшення чисельності російських військ вздовж українсько-російського кордону Альянс дуже уважно відстежував розвиток подій як у самій Україні, на тимчасово окупованих територіях, так і безпосередньо біля кордону. Очікування, справді, були найгіршими.

Рівень загрози прямого військового вторгнення розцінювався як дуже високий. Тому й Альянс, і його керівництво були на постійному контакті з українською стороною, щоб разом досягати розуміння та оцінювати ситуацію, яка складається.

Альянс обрав чітку лінію – зберігати єдність перед російською загрозою, дотримуватися спільної позиції у заходах у відповідь на порушення суверенітету та територіальної цілісності України.

Як відомо, НАТО – це військово-політичний союз. Альянс не запроваджує санкцій і не має власних збройних сил. Він не може надавати Україні пряму збройну підтримку. Але НАТО є важливим майданчиком для досягнення консенсусу серед держав-членів Альянсу щодо скоординованих дій на підтримку України, включаючи санкційний тиск на Росію.

ПРИНЦИП «НІЧОГО ПРО УКРАЇНУ БЕЗ УКРАЇНИ» ЗАЛИШАЄТЬСЯ ОСНОВОПОЛОЖНИМ

— Телефонна розмова між президентами Байденом та Путіним щодо ситуації навколо України відбулася без участі України. Нещодавно президент Франції Макрон ініціював і провів розмову з російським керівництвом, до того відбулися контакти між Німеччиною і Росією на рівні міністрів закордонних справ з цього ж питання. Яке саме місце у цих розмовах відведено для України? Чи дійсно ми вже не заперечуємо проти переговорів про нас за нашими спинами?

— Не можу погодитися з тим, що згаданий принцип «нічого про Україну без України» було порушено у цьому випадку. Адже телефонній розмові президента США Байдена з президентом України Зеленським за результатами бесіди з Путіним передували відповідні контакти на рівні глави Офісу президента України та міністра закордонних справ з їхніми американськими візаві.

Це правило має залишатися непорушним і для інших дипломатичних контактів.

РОСІЯ НЕ МАЄ ЖОДНОГО ПРАВА ПОВЧАТИ АНІ УКРАЇНУ, АНІ НАТО

— Але ж під час таких переговорів Росія висуває прямі ультиматуми, наприклад, вимагає гарантій проти подальшого розширення НАТО на схід. Захід заявляє про готовність до обговорення таких «занепокоєнь». Де тут ставлення України до таких ультиматумів, як воно враховується?

— За роки війни в українців сформувався стійкий імунітет до різного роду закидів з боку РФ. Вимога провести в Європі нові червоні лінії та не допустити розширення НАТО на схід – черговий пункт у російській методичці «страшилок» про НАТО.

Здійснивши агресію проти України, Росія позбавила себе будь-якого морального права давати нам поради, не кажучи про ультиматуми. Аналогічну позицію чітко озвучив генеральний секретар НАТО, який заявив, що майбутнє членство України в Альянсі – це питання політичної волі 30 держав-членів НАТО та України, і жодна третя сторона не має права на це впливати. З цього виходимо й ми.

РОСІЯ НЕ ЗАЦІКАВЛЕНА У ЗАВЕРШЕННІ КОНФЛІКТУ З УКРАЇНОЮ

— Але ж уже сам факт того, що Америка погоджується на переговори під військовим тиском, провокує Путіна на продовження такого шантажу. Кремль, схоже, не питає права на поради, він нав’язує їх силою. І вже Байден висловив готовність обговорити з Росією її «безпекові занепокоєння» у присутності якихось обраних кількох членів НАТО. Про що вони можуть говорити? У цьому контексті, чи залишається якийсь простір для компромісів у України?

— Шантаж Російської Федерації відбувається не лише на наших кордонах, і не лише шляхом погроз прямої військової агресії. Росія атакує відразу по кількох фронтах. Щоб «підігріти ситуацію», використовується газовий шантаж. Триває шалена пропагандистська кампанія дезінформації проти України. Росія активно насаджує тезу про те, що Захід слабкий і не зможе підтримати Україну, а обмежиться лише словами.

Я вірю в те, що Російська Федерація помиляється так само, як у 2014 році, коли відмовлялася повірити, що Захід запровадить санкції. Той факт, що європейські партнери погодилися у превентивному порядку виробити комплекс можливих дій проти РФ у випадку агресії, – це дуже великий крок уперед.

Що стосується заяв про можливість діалогу Заходу з Москвою, пропоную передчасно не робити з цього трагедії, а натомість виходити з того, що зміст таких розмов є ключовим фактором, який має визначати наше ставлення до діалогу з Росією.

Україна реальними справами доводить, що виступає за дипломатичне врегулювання конфлікту з РФ. Це підтверджується нашими спробами реанімувати Нормандський формат, наповнити практичним змістом переговори у Мінському форматі. Натомість Росія саботує обидві платформи, постачає людей та зброю на окупований Донбас, масово роздає російські паспорти, забезпечує незаконну участь громадян України у російських виборах.

Це є очевидним свідченням того, що Росія не зацікавлена, щоб цей конфлікт вирішувався. Вона має на меті підживлювати на нашій території постійне джерело конфлікту, який висмоктуватиме з нас соки – людські, фінансові, моральні. Ціль Кремля очевидна – будь-якою ціною завадити інтеграції України до ЄС і НАТО.

МЕТА – ВИКОНАТИ КРИТЕРІЇ ДЛЯ ЧЛЕНСТВА В НАТО

— Але ж, якщо відверто, прагнення України приєднатися до Альянсу ніколи не мало повної підтримки з боку всіх союзників по НАТО. Зараз, на фоні російського ультиматуму, чи варто взагалі згадувати про отримання Україною ПДЧ? Чи можемо ми очікувати щось подібне під час наступного саміту НАТО в Мадриді?

— Ми свідомі того, що наша інтеграція до НАТО відбувається за жорсткої риторики та спротиву з боку Кремля. Причому ця риторика спрямована саме на громадян Росії, яким активно нав’язується міф про агресивний блок НАТО, який загрожує безпеці РФ.

Другий момент. Майбутнє відносин між Україною і НАТО – це політичне рішення, яке ухвалюватиметься 30-ма державами-членами Альянсу та Україною. Не буду приховувати: наразі серед союзників немає консенсусу щодо надання Україні ПДЧ. Серед причин, у тому числі, – побоювання ескалації з боку Росії.

Але для нас ці обставини нічого не змінюють. Рішення Бухарестського саміту НАТО (2008 року – ред.) визначає, що у майбутньому Україна стане членом НАТО, і етапом на цьому шляху буде надання ПДЧ. Це рішення було підтверджено у заключному документі цьогорічного Брюссельського саміту.

Отже, відповідне зобов’язання Альянсу є. Як і закріплений у Конституції пріоритет України щодо набуття членства в ЄС і НАТО. Ми маємо наполегливо працювати для досягнення цієї мети, попри застереження з боку Російської Федерації.

Що стосується очікувань від саміту НАТО в Мадриді, який відбудеться наступного року, то його результатом має стати ухвалення нової Стратегічної концепції НАТО, яка визначить основні етапи і пріоритети діяльності Альянсу на майбутнє десятиліття. Для України важливо побачити у цьому документі підтвердження політики відкритих дверей Альянсу по відношенню до таких партнерів, як Україна.

РОСІЯ ВИКИНУЛА СВОЇ МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ У СМІТНИК

— Можна помилятися, але складається враження, що у «грі в переглядки» з Росією Захід блимнув першим. Тому що Заходу є що втрачати, а росіяни часто не дорожать власним життям. Одна з вимог РФ якраз стосується денонсації зобов’язань Бухарестського саміту стосовно майбутнього членства України й Грузії. Чи не намагалися партнери по НАТО якимось чином прозондувати ставлення України до такого сценарію?

— Всередині НАТО такої дискусії немає і бути не може: рішення та підсумкові документи самітів не піддаються ревізії.

Думаю, що наші північні сусіди не надто і розраховували, що у відповідь на їхні так звані стурбованості члени Альянсу погодяться надати Москві якісь документальні гарантії безпеки. Скоріше, розрахунок був на те, що загроза прямого військового вторгнення в Україну змусить США піти на прямий діалог із Путіним. І цієї мети було досягнуто. По факту бачимо типову російську поведінку – підняти ставки до небес, завести ситуацію у глухий кут, а потім стати в позу і заявити про готовність домовлятися.

Давайте згадаємо про Будапештський меморандум, під яким стояв підпис Російської Федерації, про договір про дружбу і співробітництво між Україною і Росією, який визнавав непорушність кордонів. Саме Росія викинула свої міжнародні зобов’язання у смітник. І тепер починає повчати Альянс, де саме мають завершуватися його кордони.

НАТО ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ ЩОДНЯ У РЕФОРМУВАННІ ЗБРОЙНИХ СИЛ ТА У РОЗВИТКУ СПРОМОЖНОСТЕЙ

— Але ж, за деякими ознаками, певні партнери з Альянсу не проти були б бачити в Україні такий собі буфер. Системні заперечення щодо ПДЧ і членства України в НАТО це лише підтверджують. Чи було для вас несподіваним почути від генерального секретаря Єнса Столтенберга, що Україна є для НАТО лише партнером, тож Альянс не буде її захищати, як захищав би будь-кого з союзників?

— Генеральний секретар у своїй заяві не сказав нічого несподіваного. Ми, дійсно, – країна-партнер, ми поки що не є членом Альянсу. Відповідно не можемо розраховувати на те, що військові з держав-членів НАТО разом із нами боротимуться проти російської агресії на нашій території. Це та реальність, з якою ми працюємо зараз.

Однак це зовсім не означає, що Альянс не має у своєму арсеналі засобів для допомоги Україні. Всі країни НАТО, за деякими винятками, одночасно є членами ЄС. Це означає можливість розробки потужного санкційного пакету на випадок агресії Росії, пропозиції до якого були представлені нашим міністром (закордонних справ України Дмитром Кулебою – ред.) на засіданні міністрів закордонних справ НАТО в Ризі.

Крім того, НАТО надає Україні потужну військово-політичну підтримку як на рівні Альянсу, так і на двосторонньому рівні, від дорадчої допомоги – до постачання обладнання та зброї, яке здійснюється на двосторонньому рівні. НАТО допомагає нам кожного дня, коли кораблі країн-членів заходять у Чорне море, коли інструктори НАТО тренують наших військовослужбовців, коли сприяють реформуванню Збройних Сил України.

Не варто засмучуватися через той факт, що НАТО не буде за нас і замість нас воювати. Натомість варто скористатися всіма можливостями, які надає практична співпраця з НАТО для підвищення нашого оборонного потенціалу.

ПОГРОЗИ РОСІЇ НЕ ЗМЕНШИЛИ РІВЕНЬ СПІВПРАЦІ МІЖ УКРАЇНОЮ І НАТО

— Як поточна ситуація з РФ вплинула на практичну військову співпрацю між Україною й Альянсом? Колись існувала ідея щодо збільшення кількості навчальних центрів НАТО в Україні та навіть переміщення їх ближче до східних кордонів. Що з цим зараз?

— Збройна агресія РФ жодним чином не погіршила нашу співпрацю з НАТО, а у деяких сферах стала навіть додатковим стимулом. Наприклад, це стосується обміну досвідом у протидії гібридним загрозам. Ми живемо в часи, коли не обов’язково вводити війська або застосовувати танки, щоб дестабілізувати ситуацію в країні. Кібертероризм, наприклад, має не менш руйнівний ефект. Україна накопичила певний досвід протистояння таким загрозам, який є цікавим державам-членам Альянсу.

Що стосується проведення різних навчань і тренінгів на українській території, – ми нарощуватимемо їхню кількість, як це передбачено статусом EOP (партнера НАТО із розширеними можливостями – ред.). Ми також працюємо над розширенням присутності наших офіцерів у структурах НАТО, зрозуміло – там, де це є можливим. Водночас ми маємо виходити на новий рівень відносин, наприклад, у питаннях обміну конфіденційною інформацією. Як показали останні події в Україні, саме ця тема є надзвичайно актуальною.

У ПРОТИСТОЯННІ З РОСІЄЮ МИ МАЄМО РОЗРАХОВУВАТИ ПЕРЕДУСІМ НА СЕБЕ

— До чого, на ваш погляд, Україні варто готуватися у наступні тижні та місяці?

— Роки збройного протистояння з Російською Федерацією навчили нас важливим урокам, і один з них – це ставка на власні сили. Під час контактів із колегами по НАТО я завжди чітко говорю, що Україна не залякана, немає паніки або смутку. Бо сьогодні ми набагато сильніші: маємо високо боєздатну армію, яка готова захищати країну.

Але це не означає, що нам потрібна війна. І це не означає, що Захід може спокійно спостерігати за ситуацією та радіти, що Україна може сама за себе постояти.

Маємо разом – упередити агресію, розробити жорсткий пакет контрзаходів, який був би справді болючим для російської економіки. Ми очікуємо дієвої військової підтримки з боку західних партнерів, включаючи надання зброї для ефективної оборони.

Саме такі дії Заходу можуть зруйнувати російський наратив про «слабкий Захід», і переконати насамперед керівництво у Кремлі, що Захід рішуче налаштований на те, щоб зупинити нову війну в Європі, й він не піддаватиметься на російський шантаж.

Дмитро Шкурко, Брюссель

Фото: Представництво України при НАТО