Москві все важче конкурувати з європейським вибором Молдови

Намагання Москви залишити за собою право контролю над пострадянськими республіками та їхнє фактичне утримання у сфері свого впливу – цілком очевидні та ні для кого не є секретом. Таким чином Кремль прагне рухатися до омріяної версії оновленого СРСР під беззаперечним керівництвом Росії, як спроби відновлення колишньої імперської могутності та слави. Щоправда, виходить це не завжди «по-дружньому».

На вмовляння такої «дружби» таки погодився самопроголошений білоруський президент Лукашенко, бо іншого вибору для нього просто не лишилося. Тепер обидва диктатори будуть «боротися» з уявними «ворогами», щодалі заглиблюючись у світову ізоляцію. А там, де «по-доброму» не вдалося, Кремль діє силою, намагаючись таки вибити те «зізнання в любові та вірності». Саме такими методами та з відповідними наслідками діє путінський режим на територіях колишніх республік СРСР. Результати ці ми бачимо і відчуваємо у багатьох куточках пострадянського простору: Придністров’я, Абхазія, Крим, схід України.

Після невеликої «миролюбної» паузи щодо Молдови, пов’язаної зі зміною влади в країні з проросійської на проєвропейську, Кремль, схоже, розпочав новий етап гібридної війни і проти цієї держави. Фактичний відлік можна починати від газової кризи, створеної Москвою цієї осені, який Молдова відчула повною мірою.

Як відомо, Молдова ще з радянських часів отримувала природний газ виключно з території Росії транзитом через Україну. Відповідний контракт із «Газпромом» на п’ять років було підписано у 2006 році та щороку подовжували на 12 місяців. Однак цьогоріч російський «Газпром» зажадав підписання нового договору, внаслідок чого країна потрапила у складну ситуацію і навіть змушена була запровадити надзвичайний стан.

Свою підтримку пропонували країни ЄС, зокрема й Україна, та поглиблення кризи таки вдалося уникнути і новий договір з оновленою ціною на російський газ все ж було підписано. Відтепер ціна для Молдови становить 450 доларів за тисячу кубів, водночас Білорусь купуватиме російський газ за 128,5 долара за тисячу кубів, а Китай – за 171 долар за тисячу кубів. Як бачимо, для друзів Кремля газ значно дешевший, це така собі своєрідна плата за «підтримку». Тож Молдова повністю відчула на собі усі тонкощі газової війни та шантажу, які ще раз довели, що Кремль продовжує використовувати газ як зброю. Росія ж продемонструвала Молдові, до чого можуть призвести «непослух» та «вільнодумство», які не підпадають під кремлівські норми та виходять за межі її надуманих «червоних ліній».

Експерти розглядають можливість того, що в обмін на укладення контракту молдовському уряду довелося таки піти на політичні поступки. У ході переговорів російська сторона пропонувала Кишиневу в обмін на дешевший газ відмовитися від угоди про вільну торгівлю з ЄС, відкласти узгоджену з Брюсселем лібералізацію енергетичного ринку Молдови і приєднатися до Євразійського економічного союзу. Про це стверджували західні ЗМІ під час гострої фази газової кризи в країні; у російських медіа з’являлися натяки про те, що це наслідки добрих стосунків з Україною, зокрема підтримка Кримської платформи. Таким чином Кремль, очевидно, намагався продемонструвати, що розраховувати на енергетичні преференції можна лише у випадку підтримки його курсу та, можливо, за згодою взяти участь у протистоянні Києву. Тож газовий конфлікт, фактично штучно створений восени в Молдові, можна вважати початком далекоглядного плану Кремля для дестабілізації у країні, яку Москва, очевидно, не планує випускати зі своїх імперських горизонтів.

Аналітики сходяться до думки, що на цьому путінський режим не зупиниться і варто очікувати навіть силових спроб дестабілізації й формування псевдопротестного руху в Молдові, зокрема і з огляду на кремлівські заяви про «гарантії» непросування НАТО в бік пострадянських країн, зокрема і Молдови також. Певні «замальовки» до цього процесу вже відбулися. Так днями біля Посольства України в Республіці Молдова мала місце незвичайна акція протесту, під час якої протестувальники вимагали від керівництва України зупинити «військову істерію», яку нібито нагнітають у Києві, а через те, що Молдова увійшла до Асоційованого тріо, це може, на думку мітингувальників, втягнути Молдову у військовий конфлікт проти своєї волі. Фахівці переконані, що усе це ніщо інше, як спланована операція російських спецслужб, які вдаються до традиційного застосування фейків та залякування, а також фактичного залучення Молдови до гібридної війни між РФ та ЄС і Україною.

У Кремлі ж знову заявили про те, що розширення НАТО на країни колишнього СРСР, серед яких і Молдова, є неприпустимим з позицій РФ, бо там бачать у такому просуванні лише «загрозу». Нагадаємо, нещодавно МЗС РФ сформувало та передало до Вашингтона проєкти угоди з НАТО та договору зі США про так звані «гарантії безпеки», які передбачають відмову від подальшого розширення альянсу та вступу в нього України, Грузії чи інших пострадянських держав. Вже заявлено, що перемовини з цього приводу мають розпочатися у січні наступного року. США зі свого боку неодноразово висловлювали підтримку України та категорично відкидали спроби РФ втручатися у внутрішні справи незалежних країн, зокрема вирішувати, кого брати чи не брати в НАТО.

Серед важелів російського впливу варто згадати і заморожений конфлікт у Придністров’ї – наступного року мине 30 років як Росія змусила Молдову заморозити війну в Придністровʼї. А почалося все, за відпрацьованою Кремлем схемою, – з мови та російської армії, яку Кремль любить позиціонувати в ролі «миротворця». Щоправда, чим закінчується таке «миротворення», знає вже увесь світ – агресією, терором та репресіями на окупованих територіях.

Відтоді Кишинів живе з окупованою територією, але підтримує з нею економічні та соціальні звʼязки. Політика Молдови щодо окупованих територій значно відрізняється від української та грузинської. По-перше, одразу після завершення конфлікту Кишинів фактично погодився на прямі перемовини з Тирасполем і Росія стала не учасником війни, а посередником.

Саме такий принцип Кремль нав’язує й Україні щодо врегулювання війни на Донбасі, просуваючи неприйнятні вимоги безпосередніх перемовин із сепаратистами та бойовиками «ДНР» і «ЛНР», фактично підштовхуючи до їхнього визнання, як це вже відбулося в Молдові.

Москва ж систематично ігнорує та відкидає ідею виведення російських військ із Придністров’я, аргументуючи тим, що це може призвести до «серйозної дестабілізації» ситуації. Для Кремля вигідно й важливо утримувати молдовсько-придністровський конфлікт на стадії уповільненої дії та контролю якомога довше. І тут прослідковується намагання таким чином не лише мати певну можливість політичного контролю та маніпулювання Молдовою, а й подальше утримування території як форпосту для російських військових.

Позицію Молдови щодо подальшого майбутнього Мая Санду вкотре підтвердила днями, заявивши, що Молдова має намір зміцнювати відносини з Євросоюзом. Водночас вона озвучила тезу про те, що країна може вести «конструктивний та прагматичний» діалог і з Росією, але за умови шанобливого ставлення до Молдови з боку РФ. Просування країни у бік НАТО президент Молдови не розглядає. Очевидно, такою заявою Санду дала відповідь та упередила подальший шантаж Кремля.

Та чи зупинить це режим Путіна, який намагається якомога довше утримувати Молдову на своїй орбіті та запобігти її приєднанню до ЄС? Час покаже. Але очевидним є те, що якщо раніше молдовське суспільство тривалий час залишалося розколеним на тих, хто орієнтується на ЄС, і тих, кому ближче Росія, то тепер баланс сил докорінно змінився. І Москві все важче конкурувати з європейським вибором країни.

Свій намір поступового, але беззаперечного руху до ЄС та європейських цінностей Молдова підтвердила й участю у так званому «Асоційованому тріо». Як відомо, ще влітку 2021 року президенти України, Грузії та Молдови підписали спільну заяву про прагнення стати членами ЄС, мета якої – зміцнити співпрацю трьох країн у напрямку руху до євроінтеграції. Документ, зокрема, визначає, що жодна третя сторона не може вплинути на суверенний та безальтернативний вибір трьох країн. А нещодавно, у грудні, під час саміту «Східного партнерства» у спільній заяві лідери ЄС заявили, що визнають «Асоційоване тріо» щодо розширення співпраці з Євросоюзом. І це остаточно визначило подальший рух усіх трьох країн, серед яких і Молдова.

Тарас Попович

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства