Лідери РФ та КНР оголосили про новий етап у відносинах. У день відкриття в Пекіні зимової Олімпіади-2022, було опубліковано довгу спільну декларацію (18 сторінок тексту. – Ред.). Якщо коротко, то вона включає невдоволення Заходом, розширенням НАТО та тристороннім безпековим пактом під назвою AUKUS, який торік уклали між собою США, Велика Британія та Австралія. В заяві йдеться також про те, що РФ підтримує політику Пекіна «Єдиний Китай», згідно з якою незалежний Тайвань є «невіддільною частиною КНР». Крім того, Москва та Пекін планують повномасштабне посилення відносин у сферах торгівлі, фінансів, економіки, інфраструктури. Зокрема, глава «Газпрому» Міллер заявив: «Очікується, що обсяг постачань російського газу в КНР збільшиться на 10 млрд куб. м і досягне 48 млрд. куб. м на рік». Нарешті, згадується там і про те, що таке демократія, і про ШОС (Шанхайську організацію співробітництва. – Ред.) з БРІКСом тощо.

Отже, в російсько-китайській заяві багато чого є, а от чого нема – це згадок про Україну. Втім, частина експертів все одно знайшла «зерно» для невтішних прогнозів. Мовляв, хоча про нашу державу й не згадали, але на неї натякали. Зокрема, коли Путін і Цзіньпін заявили, що виступають проти розширення НАТО. Або ж, що за обіцянку РФ підтримувати «китайський Тайвань», КНР нібито могла визнати «російський Крим». Або ж таке пишуть: «У контексті глобального процесу суперництва між Заходом та Сходом… Ми будемо приймаючою стороною – нам «прилітатиме» звідусіль, а ми будемо змушені якось на це реагувати. І нам, швидше за все, вказуватимуть, що робити». І це, вважають аналітики, становить величезну загрозу для України, особливо на тлі «закапсульованого Мінська».

Що ж, є й такі думки – нехай. Однак у кожної медалі є дві сторони. І для України зближення РФ і КНР – також не обов’язково щось погане. Ба більше, від такого «зближення» наша держава може ще й отримати певні вигоди. А от які саме?

Протистояння між Сходом та Заходом згуртовує підтримку України і створює додаткову вагу як аванпосту демократії в регіоні

«Внаслідок новосформованого «мезальянсу» Китаю та Росії, наступає геостратегічна визначеність. Ця визначеність окреслює два полюси нового протистояння: Захід на чолі зі США та Схід за лідерства КНР», – коментує Укрінформу юрист-міжнародник, керівник проекту «Нотатки Атлантиста» Олександр Калініченко.

Зміщення Росії до Китаю, продовжує він, в політичному сенсі наближає Україну до Заходу. Якщо «фронт» попередньої холодної війни проходив через Берлін, то зараз він опинився на сході України.

«По-перше, реакція країн Заходу на безпекову кризу 2021-2022 рр. принципова інша. Сьогоднішня протистояння вже не про Україну, це, насамперед, про стійкість західного світу, його готовність забезпечити власну безпеку та захистити цінності», – каже пан Калініченко.

Тому замість «занепокоєності», Україна, нагадує експерт, вже сьогодні отримує від США, Великої Британії, Польщі, країн Балтії, Чехії та Данії сучасне оборонне озброєння. Туреччина пішла на розміщення виробництва ударних БПЛА «Байрактар» під Києвом. Канада істотно збільшує свою військову-навчальну місію в Україні. Формується сприятлива для нашої держави повістка для економічного розвитку за рахунок програм макрофінансової підтримки, де лідирує ЄС.

«Саме в ці дні наша країна отримала унікальний шанс на нові формати співпраці, як-то «Євро-AUKUS» з Польщею та Британією, або унікальне партнерство з Туреччиною, що зацікавлена у стримуванні Росії в чорноморському регіоні. Консолідація РФ та КНР лише посилить ці тренди», – стверджує він.

Другою відчутною перевагою від російсько-китайського зближення є еволюція громадської думки відносно України в ключових європейських столицях.

«Еволюція громадської думки рано чи пізно змінює і позицію політичного керівництва. Для нас принципово важливим є рух західних партнерів на шляху модернізації України та повноцінного входження до ЄС та НАТО», – підкреслив юрист-міжнародник.

Нарешті, третім вагомим фактором формування альянсу Пекін-Москва є усвідомлення країнами Європи необхідності позбавлення від російської енергетичної залежності. На думку Олександра Калініченка, тактика Росії на виокремлення окремих країн ЄС та укладання з ними політично вмотивованих газових контрактів отримає опір за рахунок загальноєвропейської солідарності та нової енергетичної політики.

«В цьому ключі варто згадати про нові проєкти США з постачання скрапленого газу до терміналів Європи. В середньостроковій перспективі це зменшить економічну (значить і політичну) вагу Росії в Європі», – вважає експерт.

Як Україна може скористатись цими новими можливостями? За словами експерта, з точки зору забезпечення безпеки, тут є два шляхи: «тайванський» та «західнонімецький».

«В короткостроковій перспективі, Україна може домогтися персональних безпекових гарантій або укладання посиленої окремої угоди з США, на кшталт діючого Акту про відносини з Тайванем 1979 року або угоди про співпрацю і гарантії безпеки з Японією 1960 року», – каже пан Калініченко.

У перспективі, поточна ситуація може зрушити питання приєднання України до НАТО.

«Роль потужного східноєвропейського форпосту НАТО створює додаткові аргументи на користь надання нашій країні довгоочікуваних безпекових гарантій Вашингтонського договору. Основним євроскептикам членства України в Альянсі варто нагадати мотиви та обставини прийняття ФРН в НАТО в 1955 р. без міжнародно-визнаних кордонів. Подібна модель може бути застосована і у випадку України, що має у своєму складі тимчасово окуповані території. Отже, підсумовуючи, зазначу: на жаль, Україна опиняється на європейській передовій цього протистояння Схід-Захід, на щастя – це згуртовує підтримку України і створює додаткову вагу як аванпосту демократії в регіоні» – переконує Олександр Калініченко.

Різке зближення Росії з Китаєм є програшним «політичним піруетом» для Москви. І в цьому великий позитив для України

Політолог, журналіст-міжнародник Віктор Каспрук вважає, що після створення геополітичної осі Москва-Пекін для України вимальовується нелінійна ситуація. Після рішення Путіна фактично визнати своє васальну залежність від Китаю, КНР може стати стримуючим фактором розширення агресії Кремля щодо Української держави. Адже Пекіну війна не потрібна, а потрібні йому інвестиції та ринки.

«В Пекіні уважно стежать за реакцією з Вашингтону. Сі Цзіньпін і його оточення чудово розуміють, що російсько-українська війна та протистояння Москви зі Сполученими Штатами та їхніми європейськими союзниками може стати поворотним моментом у світовій політиці. Намагання Путіна за будь-яку ціну знищити українську державність, вже критично ослабило Російську Федерацію, керівництво якої бездумно розтратило з 2014 року всі ті позитивні напрацювання у стосунках з колективним Заходом, які російський диктатор отримав у спадок від свого попередника президента Бориса Єльцина», – каже політолог.

На цьому фоні зближення Росії з Китаєм і здача стратегічних інтересів РФ в Сибіру і на Далекому Сході, на його думку, цілком вписуються в концепцію світової гегемонії КНР.

Створення осі Москва-Пекін означатиме ще більшу поляризацію у світовій політиці, в тому числі і в Європі. У Заходу вже не буде потреби пробувати «улещувати» Росію, намагаючись цим знизити градус її агресивності.

«Тепер цілком зрозуміло, що Російська Федерація є ворогом західному світу, і таким чином підтримка України вже не може бути предметом торгу. Бо наша держава стає форпостом західної цивілізації на кордоні з Росією», – підкреслив експерт.

Також великим позитивом від підпорядкування Росії інтересам Китаю для України стає те, що значна частина російського політичного істеблішменту не погодиться з васальною залежністю РФ від Пекіну.

«Вже дехто в політичних колах Росії починає задумуватися над тим, чому це Путін і його міністр оборони Шойгу так смертельно небезпечно заграють з КНР». – каже Віктор Каспрук.

«Китайське питання» розколює російський політикум. А це – чергове послаблення для РФ.

«Це тільки у Путіна залишаються ілюзії, що Китай рятуватиме Росію, якщо проти неї Захід введе «пекельні санкції». КНР вигідно, щоб Росія вже ніколи не могла претендувати на провідні ролі в міжнародній політиці» – зауважив експерт.

Тож різке зближення Росії з Китаєм є програшним «політичним піруетом» для Москви.

«РФ довгі роки на дуже вигідних умовах торгувала сировиною з Європою, а зараз КНР починає використовувати одержимість Путіна знищенням української держави і розширення конфлікту зі США та їхніми союзниками для того, щоб отримувати російські ресурси за цінами, котрі ледь перевищують собівартість їх видобутку і транспортування. Можна сказати, що після створення осі Москва-Пекін, лідер Китаю Сі Цзіньпін фактично став головою комісії з ліквідації історичного непорозуміння, яке присвоїло собі чужу назву, і стало називатися Росією. І в цьому великий позитив для України», – підкреслив Віктор Каспрук.

Китай гратиме виключно у свою гру, йому вигідний статус-кво

«Заява Пекіну та Москви насправді неоднозначна. Пекін не підтримає повноцінно Росію в випадку агресії проти України», – наголошує координатор напрямку безпекової політики Центр політичних студій Гліб Парфьонов.

Наша країна, продовжує він, жодного разу не фігурувала в заяві, і це може бути пов’язано з тим, що Китай хоче грати в цьому союзі першу роль.

«Китаю вигідно, що Росія протистоїть США та НАТО, але вона не збирається їй допомагати в разі того якщо Москва атакує першою. В цьому є своя логіка. Та й той факт, що товарообіг між Китаєм та Україною збільшився і велика кількість харчового експорту йде саме до Китаю, є одним з факторів того, що Пекін буде проти військової операції Росії», – каже політолог.

Звичайно, в цьому Київ може знайти певний власний інтерес та можливість, але…

«Наші союзники США, Велика Британія та ЄС в цілому зараз мають дуже напрям на протистояння з КНР. Тому грати тут треба дуже обережно та дипломатично», – підкреслив пан Парфьонов.

Схожим чином висловився військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко. Москва і Пекін ніколи не були рівними партнерами і їх співробітництво рідко можна було назвати взаємодією на взаємовигідній основі.

«Я вже чув ідеї про якийсь військовий союз Росії та Китаю на противагу США і навіть якийсь економічний союз – аж до створення системи міжнародних платежів, яка стала б аналогом SWIFT. Але факт у тому, що ці розмови я чую вже щонайменше два десятиліття, особливо в непрості моменти історії, коли Росія стикається із Заходом, намагаючись продемонструвати свою «велич» та «вплив». Дуже дивна форма протиставлення себе Заходу, за спиною китайського друга. Але наскільки друга?» – запитує пан Коваленко.

Насправді, стверджує експерт, Китай не має справжніх друзів у нашій частині світу. Тут є лише економічна та геополітична вигода. Навіть із Росією відносини Китаю проходять у форматі виключно розважливої ​​комерції. За його словами, це наочно показав проект газопроводу «Сила Сибіру», економічно невигідного для Росії, який вона змушена була добудувати та запустити за свій рахунок. Або ж приклад економічного співробітництва, коли китайські компанії дотримувалися низки західних санкцій навіть суворіше, ніж деякі європейські компанії.

«До речі, саме санкції весь цей час були одним із приводів не інтегрувати в китайську банківську систему російський аналог SWIFT, так звану Систему передачі фінансових повідомлень Банку Росії (СПФС), що впроваджується з 2016 року. За цей час лише один китайський банк і то в тестовому режимі вирішив випробувати СПФС. Іншими словами, те, що Китаю не буде вигідно, він ніколи не реалізовуватиме», – наголосив оглядач.

Щодо України, то, безумовно, наша країна не настільки вигідний для Китаю партнер як Росія. Між нашими країнами набагато менший товарообіг та й логістичні проблеми відіграють свою роль. Зате Україна це набагато стабільніший і надійніший партнер для Пекіна.

«Україна може стати мостом до Європи як економічним, так і політичним. І, що найголовніше, у нас немає у відносинах з КНР якихось взаємних претензій явного чи прихованого характеру. У цьому випадку я маю на увазі давню територіальну суперечку між КНР і РФ, про яку не люблять згадувати російські ЗМІ, експерти та політологи, але про яку дуже часто згадують в інформаційному середовищі державного підпорядкування в Китаї», – каже пан Коваленко.

Тому Китай гратиме з Росією виключно у свою гру: десь підігруючи їй, а десь ігноруючи. Наприклад, спільна заява КНР і РФ щодо не розширення НАТО… На перший погляд, вважає експерт, вона задовольняє амбіції Москви, але абсолютно ніяк не впливає на саму позицію НАТО і тим більше наміри України вступити в Альянс.

«А тому, як на мене, нічого кардинально негативного у відносинах між Україною та Китаєм найближчим часом очікувати не варто. У свою чергу, подібного роду політика Пекіна може лише стимулювати наших західних партнерів надавати більшу і всебічну підтримку Україні», – підсумував Олександр Коваленко.

Мирослав Ліскович. Київ