На Майдані ми сподобалися самі собі, і уже ніколи цього не забудемо
Через вісім років підтвердилися слова французького філософа, сказані зі сцени Майдану: Серце Європи б’ється у центрі української столиці!
Майдан, що розпочався у листопаді 2013 року та гаслами якого стали наші прагнення спільної долі з Європою, не закінчився у лютому 2014-го. Його пам’ять та підсумки продовжують впливати і на наше повсякденне життя, і на роль та місце України у великому світі. Майдан майже не дав Україні нових політиків, але показав справжнє обличчя багатьох старих. Він не змінив докорінно систему, але дав її нову якість і властивість не тільки досягати прагматичних цілей, а й згадати про моральні орієнтири та генетичну приналежність до демократичної Європи. Поки що лише так – згадати – але це шлях, який після Майдану ми уже не маємо права не пройти.
16 лютого 2022 року європейські інтелектуали, політики, військові та громадські діячі звернулися з відкритим листом до президента Франції та голови Ради Європейського Союзу Емануеля Макрона. У листі наголошується на необхідності надати Україні ясні перспективи для членства в ЄС і визначити дату нашого вступу не пізніше ніж через десять років. І це звернення – теж відгомін Майдану навіть більшою мірою, ніж реакція на загострення російської агресії проти вільної України. Це логічне продовження того, що було закріплено Майданом: Україна – це Європа не лише географічно, а й ментально.
Свобода за ціною крові, або Пророцтво Бернара-Анрі Леві
Багато є слів, які від частого їх вживання здаються банальними, описи подвигів перебільшеними, а героїзм – надуманим. Це неминуче, якщо слова не сертифіковані щирістю та сумлінням. Майдан і справа Майдану для кожного, хто на нього вийшов, хто його підтримав, назавжди залишаться в пам’яті безперечним щоденним подвигом величезної кількості людей, які раз і назавжди вирішили, що вони хочуть бути вільними і ніколи не відмовляться від цього рішення навіть під загрозою смерті.
Майдан не закінчився трагедією загибелі Небесної сотні, він не закінчиться навіть нашою перемогою у нав’язаній нам Росією війні. Майдан став у ряд доленосних подій, що остаточно визначили подальший шлях нашої батьківщини.
Але ж і це не все, що треба сказати про Майдан у ракурсі історії та долі. 9 лютого 2022 року зі сцени Майдану виступав французький філософ Бернар-Анрі Леві, і він сказав тоді, що чує, як саме тут, в центрі української столиці «б’ється серце Європи». Нам дуже сподобалися тоді ці слова повноважного представника європейської інтелектуальної еліти, але все ж таки нам здавалося, що вони є перебільшенням, авансом, компліментом для підняття нашого духу… Лише зараз, через 8 років війни ми відчуваємо, наскільки був точний і своєчасний знаменитий філософ. І саме тому що він сказав правду, на Київ, на серце Європи націлені нині стріли на штабних планах осатанілих від ненависті до свободи російських стратегів. І саме тому нічого у них не вийде.
Так, ціна справжньої, просякнутою кров’ю незалежності виявилася дуже високою, але українці за неї заплатили й надалі готові платити по її рахунках – в ЗСУ, волонтерством, участю в лавах територіальної оборони. Адже справа не лише у землі, яку ми захищаємо, не у своїй ідентифікації як українців, незалежно від національності, не у помсті за загиблих і не в бажанні відновити справедливість, хоч все це безперечно дуже важливо. Головне – фізична неможливість розлучитися з тим неповторним відчуттям свободи, яке дав українцям Майдан.
Обличчя справедливості проти ворожої мармизи
У горах, поки йдеш до вершини, навіть не дуже високої, кожен крок видається важким. Гудуть ноги, плечі відтягує рюкзак, збивається дихання, піт заливає очі, засліплює сонце чи мочить дощ. Та ось ти доходиш до вершини, вітер освіжає обличчя, вдихаєш на повні груди і захоплено дивишся на світ. Підйом подолано, навколо тебе простір і свобода, немає нічого, що нависало б над головою – тільки величне небо і шир на усі боки.
Шлях від Майдану Незалежності, по вулиці Інститутській, нагору до вулиць Банкової та Шовковичної, забирає не більше чотирьох-п’яти хвилин. Приблизно стільки ж забере прогулянка від Європейської площі до будівлі Кабінету міністрів. Це сьогодні, у лютому 2022 року, у звичному для нас стані свободи. Шлях від барикад Майдану до цих же локацій 2014-го тривав майже три місяці. Як дихається там, нагорі, після не просто підйому, а перемоги, напевно, не зможуть точно передати навіть ті хлопці, найперші, що проривалися, втрачаючи товаришів, крізь смертельний вогонь.
Моїй дочці тоді було одинадцять, це дуже важливий вік між дитинством і юністю, коли багато речей, які здаються дорослим звичайними чи неважливими, сприймаються підлітками загострено. Я вчора спитав її, дорослу уже дівчину, чи вона пам’ятає, що відчувала тоді, вісім років тому, під час Майдану? Відповідь мене і здивувала, і порадувала, донька відповіла, що пам’ятає тодішнє відчуття саме справедливості того, що відбувається. Основне, тобто.
І ще дуже важливе не лише для мене. Майдан довів, що у нас – суспільства, народу, людей – дуже гарні обличчя. Згадайте та порівняйте брехливі фізіономії тодішньої влади та відкриті обличчя майданівців, із якимось казковим внутрішнім світлом в очах. Чорні, карі, блакитні, зелені – які ж це були прекрасні очі, що випромінювали свободу і впевненість у своїй правоті. Ми дуже тоді самі собі сподобалися. А таке не забувається. Ніколи.
Наївними бувають і злочинці…
Український менталітет має характерну властивість – довготерпіння, іноді – надлишкове зі здатністю вибухнути протестом, причому свідомим і самоорганізованим. Тобто якщо українці обурюються чимось, борються за щось, то роблять це завжди по-справжньому, не вдавано. І стоять до кінця і завойоване бережуть – теж до кінця.
Майдан 2013-2014 років не був спонтанним, йому передувала довга історія протистояння новопосталого демократично налаштованого громадянського суспільства та влади, яка, за традицією, прагнула авторитарного правління. Короткий період президентства Віктора Ющенка, після першого Майдану, не змінив ані системи влади, ані її методів. Влада, як і раніше, вважала, що вільна приймати будь-які рішення і йти на будь-які угоди та союзи, не зважаючи на громадян.
Саме таким чином, без огляду на суспільство, намагалися бездарні «януковичі» згорнути прагнення – на хвилиночку (!) – «серця Європи» до європейської інтеграції. Замість підписання угоди про асоціацію з ЄС Янукович подумав, що він, спираючись на власний досвід, тобто розігнавши попередні акції протесту – найбільшими з них були «Мовний майдан» та обурення з приводу свавілля міліції у Врадіївці – так само легко впорається з опозицією до його нового курсу «на схід». Воістину, наївними бувають і злочинці…
Що нас об’єднує
Ми часто й небезпідставно сперечаємося з приводу історичних особистостей чи подій, розходимося в ідеологічних та політичних уподобаннях. Проте є національні дні, саме у первісному, сакральному значенні, пам’ять про які об’єднує нас усіх – це ті дні, коли Майдан переміг злочинну владу, ціною життя та крові Небесної сотні. 18-21 лютого – дні, коли ми згадуємо загиблих за нашу свободу, за можливість дихати на повні груди, не відводити очей, вільно висловлювати свою думку, пишатися (так, саме ПИШАТИСЯ!) своєю країною та своїм народом.
Майдан не закінчився і не міг закінчитися простою зміною влади. Він уже не закінчиться ніколи, як не може закінчитися прагнення вільних людей жити у вільній країні. Ми відбулися як вільна країна, як демократична держава, як політична нація, як усвідомлена спільнота мільйонів гордих та вільних людей.
Низький уклін та вічна пам’ять тим, хто віддав за це свої життя 18-20 лютого вісім років тому, хто віддавав їх потім і досі віддає на фронті. Ми, вся Україна, після тих лютневих днів 2014-го – називаємося Майданом, це знають та цінують наші друзі, цього бояться та ненавидять наші вороги. Це зрозумів, хоч із запізненням на вісім довгих і важких років, увесь світ, об’єднаний вірою в демократію та свободу.
Дмитро Редько, Київ