Ні для кого не є таємницею, що більш як 80% сербської преси контролюється владою Олександра Вучіча, захищаючи його зовнішню та внутрішню політику

Багато з них має відверто проросійську спрямованість та розповсюджують надумані гасла про слов’янське-православне братерство сербів та росіян, історичну підтримку з боку московії боротьби Сербії за незалежність та свободу. 

Але той бруд, який вони почали друкувати після вторгнення російських військ,  важко було уявити та передбачити: «Україна розпочала війну проти росії»; «Українські війська обстріляли пологовий будинок»; «Українці готуються застосувати хімічну зброю»… Іноді мені здається, що читаю не сербську пресу, а московітську. Стільки ненависті до України, стільки радості за вбитих мирних громадян та їх захисників! Для мене це є проявом нового фашизму, фашизму з руським духом — путлеризму.

Навіть сербський президент опустився до путінських намагань переписати історію і заявив, що визнає російську агресію у випадку, якщо Київ засудить бомбардування Сербії під час війни 90-х років минулого сторіччя. Але це відбулося у 1999  році! До того ж Україна була першою державою, яка запропонувала мирні переговори, щоб зупинити війну.  Цікаво, Вучіч забув або не знав про це? Адже, здається, що він не дуже старий (всього 52 роки)  і немає хворого мозку, як у його приятеля та ідола більшості сербів путіна.

І тут виникає запитання: чому серби дивляться на російського вождя орків знизу вгору, чому вони вважають, що московія завжди підтримувала Сербію? Адже історія російсько-сербських відносин ніколи раніше не була історією дружби та любові. І про це свідчить сучасно історія відносин Сербії та росії. Ось тільки декілька фактів.

Факт перший. У 30-х роках ХІХ сторіччя в Сербії виникло товариство «Уставобранітелів» (захисники конституції). Конституція 1835 року (так званий Стрітенський статут) була складена  за зразками буржуазних конституцій Західної Європи і  проголошувала рівність громадян перед законом. Уставобранітелі  у 1842 році через голосування в Скупштіні (парламент) обрали (!) Олександра Карагеоргієвича князем Сербії. І це дуже не сподобалося росії – як це,  обирати князя? Московіти назвали цей демократичний акт переворотом та намагалися втручатися у внутрішні справи. Але тоді західні країни, на відміну від сьогодні, не дозволили цього. Але відносини московії та Сербії стали складними.

Факт другий. За підсумками російсько-турецької війни 1877—1878 років, Сан-Стефанського мирного договору та Берлінського конгресу,  разом з низкою інших держав Сербія отримала незалежність. Але росія тоді підтримувала її супротивника – Болгарію, у той час як на стороні Сербії були Австрія, Османська імперія, Франція. росія не змогла допомогти ані «союзникам» у Софії, ані «братам» у Белграді, які почали прохолодно ставитися до неї.

Факт третій. У 1928 році виникло Королівство сербів, хорватів та словенців, яке у 1929 році  після встановлення в державі диктатури, було реорганізовано в Королівство Югославія. Майже до початку війни Белград не визнавав московську владу.

Факт третій. У роки Другої світової війни на югославських землях було чимало різних партизан. Найбільш потужними були партизанські загони під керівництвом Йосипа Броз Тіто, які отримували від західних союзників значну допомогу  — зброю, продукти, евакуювали поранених та допомагали планувати операції. Ну а московський тиран Сталін, який бачив у Тіто головну перешкоду встановлення свого контролю на Західних Балканах, не дуже був охочій сприяти боротьбі югославських народів проти фашизму. Більше того, його дратували перемоги партизан Тіто.

Факт четвертий. Після війни відносини між двома диктаторами перетворилися на відкрите протистояння. Причин було багато, але головною стало небажання Белграда стати одним з сателітів кремля та виконувати його розпорядження. Це завершилося у 1948 році фактичним розривом відносин між СФРЮ та СРСР. Дійшло до того, що російські генерали розробляли плани нападу на Югославію. Лише у 1958 році відносини почали відновлюватися. Але і надалі вони залишалися дуже непростими та суперечливими, далеко не братерськими. Про це свідчить, наприклад той факт, що СФРЮ була єдиною соціалістичною країною, для в’їзду до якої громадянам Радянського Союзу потрібна була віза. Крім того, не можна забувати і те, що саме Югославія очолила рух неприєднання, який і сьогодні об’єднує 120 країн, що розвиваються. І  це дуже дратувало москву.

Факт п’ятий. Дуже багато розмов є щодо російських інвестицій в економіку Сербії. Але від 73% до 75% прямих іноземних інвестицій Белград отримує від Євросоюзу і приблизно 4-5% — від Москви. Торгові відносини також не свідчать про велику любов — на долю московії припадає 4,7% усього товарообігу (як і в Угорщини). На першому місці — ФРН (13,1%), далі — Китай (8,4%) та Італія (8,4%). Якось російська допомога малувата для «надійного та близького друга».

Щось не виходить велика та вікова дружба та братерська любов між московією та Сербією.

Так що ж лежить у цих мантрах про братерство росіян  та сербів?  Пропаганда, церква, зброя, гроші.

На початку 90-х років російській пропаганді вдалося змінити сприйняття сербами московії з ворожого на дружній. Цьому сприяли не російські інвестиції, а російські пропагандисти – РТР, Russia today та «Спутнік». «Россотрудничество» (закордонний дах для російських спецслужб) почало відкривати нібито культурні центри, курси російської мови а насправді – центри промивання мізків. 

Прокаркала й інша ФСБешна структура – РПЦ та її  спільниця СПЦ.  Вони включилися у промивку мізків  і почали нав’язувати ідеї православної єдності, яка нібито об’єднує народи. Сербські священики запрошувалися на навчання в росію, дуже часто – безкоштовно, Під час перебування їм нав’язувалися російські наративи вже про споконвічну любов та дружбу сербів та руських. І це пояснює, чому вони  сьогодні мовчазно дивляться на вбивства путлерами православних українців та знищення православних церков, а іноді і благословляють це. 

Про зброю – це особа розмова. Але декілька слів треба сказати. Нейтральна Сербія має найбільш потужну  армію в регіоні та гігантський військовий бюджет – понад 1 млрд дол. Росія за минули роки по-братерськи подарувала десятки одиниць бронетехніки, але дещо застарілої. Нову продають, але знову по-братерськи – за ринковими цінами. Генерали двох країн разом складають плани війни проти незалежного Косово (до речі – Приштина, одна  з перших  в регіоні висловила Україні підтримку після початку широкомасштабної російської агресії. Так, можливо, нашому послу в Сербії нарешті треба внести пропозицію щодо дипломатичної присутності України в Косово, яке дружньо ставиться до нас?).  

Вучіч напередодні загальних виборів у квітні цього року отримав від Путіна чудову ціну на газ у 270 доларів. Що приховують таємні домовленості, у тому числі по Україні, —  можемо тільки гадати. Так, Вучіч підтримав резолюцію Генасамблеї ООН, яка засуджує російську агресію. Але, вимушено, виключно під тиском Заходу. 

Все завершує божевільна концепція слов’янсько-православного братерства (але в це викривлене «братерство» не потрапили хорвати, словенці, поляки та інші слов’янські народи). І сьогодні ми бачимо сербських найманців в російській армії, багатотисячні зборища та автомобільні пробіги, служби в сербських православних церквах на підтримку війни та вбивства українців, напади та тих, хто виступає проти путінської агресії. 

Невже російський слов’янсько-православний фашизм добрався до Сербії? Не хочеться вірити в це…

Ну, а щодо братерства та дружби Сербії та московії – воно сьогодні базується, здається, не на справжніх цінностях. І це трагедія обох  народів. 

А Україна має справжніх друзів в Сербії, які нам допомагають у боротьбі з путлеризмом. Так, їх поки що не багато, але вони вже кажуть (поки не дуже голосно): «Слава Україні!». Та голосніше відповідають: «Героям слава!».

Володимир Цибульник

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства