Навіщо одному Івану Плачкову наглядати за шахтарями.

Найближчим часом вакансія першого заступника голови Міністерства енергетики та вугільної промисловості буде закрита.

Як стало відомо, днями в Кабмін були передані документи на затвердження на цій посаді Анатолія Корзуна, який зараз очолює департамент вугільно-промислового та торфо-видобувного комплексу Міненерговугілля.

За останні пару місяців Корзун став як мінімум третім кандидатом на посаду “вугільного заступника”. Першим був екс-депутат Луганської облради від Партії регіонів Юрій Зюков, кандидатура якого в підсумку відкинута через його нібито причетність до торговельних операцій з вугіллям з окупованих територій Донбасу. Другим став колишній керівник “Макіїввугілля” Станіслав Толчин, затвердження якого скасували через шлейфу корупційних скандалів, в яких той, за чутками, був замішаний. На їх фоні Анатолій Корзун виглядає ідеальним претендентом. Його не тільки неможливо дорікнути у співпраці з сепаратистами і проблемами з законом, але навіть складно викрити в роботі на команду одіозних засновників Партії регіонів, вотчиною яких у всі часи була вугільна галузь.

Кращий доказ тому — відповідні віхи його біографії. Наприклад, у 2006 р., за кілька місяців до того, як уряд очолив Віктор Янукович, Корзун був “списаний в резерв” з посади заступника голови існувавшого у той час Міністерства вугільної промисловості. У грудні 2007 р. Янукович був знятий з прем’єрської посади, що дозволило Анатолію Корзуну тут же повернутися в крісло вугільного заступник міністра. Але після перемоги Віктора Федоровича на виборах президента в 2010 р. він так само оперативно був звільнений з міністерства.

Загалом, для сьогоднішніх настроїв у суспільстві кандидатура Корзуна, що відзначає в цьому році 30-річний ювілей роботи в галузі, підходить ідеально. Можливо, саме цим пояснюється нинішня небувала єдність поглядів у Кабміні з приводу його нового призначення. “Його кандидатура була погоджена всіма учасниками переговорів, включаючи Насалика, тому сюрпризів зі скасуванням рішень (як це було у випадку з попередніми претендентами) не буде. 99%, що затвердять”, — повідомило джерело в Кабміні.

Не останню роль у висуненні Анатолія Корзуна на посаду вугільного заступника, за чутками, зіграв Іван Плачков, що запропонував його кандидатуру нинішнього першій особі галузі Ігорю Насалику.

Корзун і Плачков знайомі ще з кінця 90-х років, коли разом працювали в Міністерстві енергетики. З тих пір практично всі основні кадрові кроки Анатолій Васильович робив синхронно з Іваном Васильовичем. Сюди входять і злети цього тандему, до яких відносяться призначення Корзуна у крісло голови Мінвуглепрому у 2005 р. і в 2007 р.. Сюди ж відносяться і падіння: в першій декаді березня 2010 р. Іван Плачков був знятий з посади заступника голови Державного управління справами, а через кілька днів після цього Корзун втратив посаду вугільного заступник міністра.

Але головна інтрига сьогоднішніх подій в іншому: чому Насалик легко погодився з рекомендацією Плачкова, який явно не входить в його найближче оточення? Одні пояснюють це бажанням Ігоря Степановича передати вугільну галузь, у якій він не має ні досвіду роботи, ні відповідних знань, в руки професіонала з незаплямованим ім’ям. Інші впевнені, що узгодження Анатолія Корзуна з нинішнім міністром енергетики — прикладний результат якісного рекрутингу найбільшого гравця вугільного ринку — групи ДТЕК. Логіка прихильників такого сценарію проста. Останні кілька років підопічні Ріната Ахметова успішно використовують досвід і зв’язки Плачкова: у 2012 р. донеччани зробили його головою наглядової ради “Київенерго”, а на початку 2016 р. він став почесним президентом Асоціації газодобувних компаній, одним з ключових засновників якої є “ДТЕК Нафтогаз”. На цій посаді Івану Плачкову було доручено завдання стати сполучною ланкою енергетичного крила Ахметова з міністерством, яку зараз він, судячи з усього, якісно перевиконав.