Дієтологиня Світлана Фус розповіла про своє життя та проєкт «Зважені та щасливі»

Лікарка-дієтологиня проєкту «Зважені та щасливі» (СТБ) Світлана Фус працює з учасниками реаліті вже не перший сезон і добре знає, наскільки складним може бути шлях до змін. Зараз триває підготовка до премʼєри одинадцятого сезону «Зважені та щасливі», яка відбудеться вже восени. І це вже вдруге, коли реаліті знімається під час повномасштабної війни. В ексклюзивному інтервʼю Світлана розповіла, чому люди переїдають, що заважає їм утримувати результат після проєкту та чи варто чекати ідеального моменту для початку нового життя.

«Деякі просто здаються і перестають боротися»

- Світлана, як змінилися ваші відчуття від сезону порівняно з першим, знятим під час повномасштабного вторгнення?

- Я практично не бачу різниці між учасниками минулих проєктів, тому що, за великим рахунком, причини переїдання, заїдання - вони всі ті ж, які є у звичайному житті. У когось це заїдання якихось проблем, у когось - просто порушення харчування. Додалася ще стресова ситуація у зв’язку з війною. Оце і відрізняє - те, що в нас війна.

- Чи здивував вас хтось з учасників цього разу?

- Мене завжди дивує, коли приходять люди, які не займалися фізично, харчувалися як попало, і вони з кожним кроком, наближаючись до фіналу, змінюють своє життя. Я пишаюся тими, хто вирішив дати собі ще один шанс. Але у той же час дивує, як деякі учасники, отримавши все необхідне, все ж нехтують тим, чого навчилися на проєкті. Я точно знаю, що шлях один - це зміна способу життя, ставлення до харчування та подолання психологічних проблем. Але деякі просто здаються і перестають боротися.

- З якими проблемами учасникам найскладніше впоратися?

- Вони не можуть до кінця повірити у себе. Все одно залишається щось, що тягне їх назад. Вони не завжди можуть повністю довіритися фахівцям, які з ними працюють. Безумовно, фізичне навантаження, зміни в харчуванні, все те, що їм доводиться долати під час проєкту - важко і морально, і фізично. Але особливо складно стає, коли вони повертаються додому і потрапляють у середовище, з якого прийшли. Є люди, які знаходять підтримку в оточенні та рідних і можуть впоратися з цими перешкодами. А є ті, хто здаються, і зрештою можуть повернутися туди, звідки прийшли. Єдина формула успіху - це почати жити по-новому.

- Це, мабуть, найскладніше.

- Так, але інакше все йде шкереберть. Що штовхає людину, яка доклала стільки зусиль, щоб навчитися жити по-новому, просто потім всім цим знехтувати? Для мене це завжди загадка.

«Мені страшно за них найбільше»

- Якого режиму харчування краще за все дотримуватися?

- Це складне питання, бо ми дуже різні. Кожен повинен знайти той спосіб життя і режим харчування, в якому він буде здорово і комфортно почуватися. Я кажу не лише про харчування: мають бути і заплановані тренування, психологічна підтримка.

- Багато хто каже, що просто заїдає стрес.

- Треба відірвати свої емоції від холодильника. Якщо самостійно це не вдається зробити, варто звернутися до фахівців-психологів. Треба формувати харчові звички, їх потрібно виховувати. І цей процес може зайняти певний час. Найголовніше - нікуди не поспішати. Чим швидшого результату людина очікує, тим менша ймовірність, що вона до нього дійде.

- Як особисто вас змінив цей рік?

- Я просто стала старшою на рік (посміхається). І, в принципі, нічого феєричного в моєму житті не відбулося. Я живу нормальним, більш-менш спокійним життям, наскільки це можливо в наших умовах. Намагаюся допомагати війську, людям, які цього потребують. Тому продовжую робити те, що робила все своє професійне життя і що робила від початку повномасштабного вторгнення.

- Як ви справляєтеся з емоційним напруженням?

- Для мене зняття емоційного напруження - це, по-перше, позитивне спілкування. По-друге, нормальний, адекватний сон, після якого ти прокидаєшся і розумієш, що день буде прекрасним. Якщо говорити про обстріли і страх, у якому всі перебувають зараз, мене дуже сильно тривожать мої діти й онуки, які поруч. Мені страшно за них найбільше. І коли цей стрес є, я навіть не можу сказати, як я його переживаю. Я просто переживаю - і все. Коли є можливість виспатися, нормально харчуватися, займатися посильними фізичними вправами, я намагаюся жити у певному ритмі. У мене є завдання на день, які я планую, і я намагаюся, попри все, їх виконати. Починаючи від простих побутових речей до робочих чи особистих завдань. Якщо я щось планую, то знаю, яким буде мій день. Це рятує від внутрішнього хаосу і паніки.

- Чи не думали поїхати з Києва перед важкою зимою?

- Я живу під Києвом. І ми з чоловіком робимо все для того, щоб подолати те, що може бути. Утеплюємо будинок, намагаємося все підготувати так, щоб навіть у разі проблем з опаленням могли тут жити. Наприклад, побудували піч, щоб можна було опалювати будинок дровами. Якщо буде дуже важко, у наш будинок, який ми готуємо для більш-менш комфортного життя, переїдуть діти й моя мама, якій скоро 86 років. Можливо, хтось із друзів теж буде приїжджати ночувати. Але я нікуди їхати не збираюся. Я вірю в те, що Україна збереже свою державність. Я хочу переживати разом з усіма людьми все те, що нам відведено пережити.

- Що надихає вас зараз?

- Просто саме по собі життя. Звісно, те що відбувається в країні і з країною, це окрема болюча тема. Але не дивлячись ні на що, я прокидаюся зранку і вже перебуваю в тому стані, коли готова щось робити, кудись бігти, на якісь питання відповідати. Мені дуже подобається те, чим я займаюся в житті, і, безумовно, це теж моє натхнення. А саме велике натхнення і велика частина мого життя, це моя сім’я - чоловік, онучки, діти і мої друзі. Вони мене надихають найбільше.

- Що можна сказати тим, хто не зміг потрапити на проєкт?

- Головне, не закриватися в собі та своїх проблемах. Не треба опускати руки. Проєкт класний, надихаючий і позитивний, але людей, які мають проблеми із зайвою вагою та здоров’ям, набагато більше, ніж проєкт може вмістити. Тому чекати наступного сезону, в який можна ніколи не потрапити, я думаю, не варто. Треба вже сьогодні починати робити перші кроки до нового життя.