«Коли б ми гніватись могли, які б пожежі запалили, які б кайдани ми розбили, якого б ката розп’яли, коли б ми гніватись могли…
(Марія Бурмака)

19 років тому Україна проголосила незалежність. Не в результаті революції, війни, масових народних виступів, а в результаті випадку, котрий інколи трапляється в різних історичних періодах. Кажуть, що високо цінується лише те, що здобувається (а не дарується). Можливо саме це є основною причиною того, як ми скористалися тим, можливо єдиним історичним шансом.

Про те, що ми здобули, сказано багато – вихід зі складу СРСР, формальні атрибути державності — прапор, гімн, малий герб, кордони, інститут громадянства, міністерства і відомства, основний закон, збройні формування, і , нарешті, українську влада.

Проте (звичайно, як завжди, це моя суб’єктивна думка) з перших днів існування незалежної Україна не іноземні окупанти, недобрі сусіди, вороги внутрішні, стихійні лиха чи глобальні катаклізми а саме «українська» влада взяла курс на знищення нашого суверенітету.

Давайте згадаємо лише 19 таких кроків (втрат).

1. Створення Співдружності Незалежних Держав. Не встигнувши попрощатися з СРСР, керівництво України створює нову співдружність (і той факт що СНД сьогодні існує лише на папері не виправдовує цього кроку). Воістину не може раб без господаря.

2. «Нульовий варіант». Україна (в обличчі української влади) погодилась на те, щоб Росія стала спадкоємницею всіх золовалютних активів, грошових вкладів і т.п. на користь Росії (як єдиної спадкоємниці СРСР).

3. Майно СРСР за кордоном. Україна (в обличчі української влади) відмовилась від претензій на свою частку майна (майно за кордоном ,- посольства, консульства, торгові представництва, в тому числі майно, що перебувало на балансі різних міністерств і відомств), рівно ж як і на свою частку військово-промислового комплексу, військово-морських сил, ППО і т.п.

4. Люстрація. Цей термін добре знайомий в багатьох країнах центральної та східної Європи так і не був впроваджений в Україні. На практиці він означає заборону представникам колишнього керівництва (частково чи повністю, з виключеннями чи без, з визначення часових рамок чи без таких) обіймати державні посади.

5. Компартія. Україна (тобто українська влада) зробила все, щоб створити максимально комфортні умови для існування комуністичної партії (в т.ч. її «двійників») а короткочасна заборона мала лише тимчасово-показовий характер.

6. Кримська автономія. Коментарі зайві, бо існування автономії в унітарній державі суперечить здоровому глузду.

7. Чорноморський Флот Російської Федерації. Україна (українське керівництво – прим. автора)не лише віддала флот Росії, але й добровільно погодилась на окупацію частини своєї території, віддавши Севастополь як головну базу базування ЧФ РФ.

8. Московський Патріархат. Не зробивши жодних реальних кроків для послаблення позицій церкви, в діяльності ієрархів котрої завжди (!!!) було більше символів імперської політики (і останні заяви Патріарха Кирила це демонструють) ніж віри і духовності Україна заклала міну уповільненої дії під базисні основи свого суверенітету.

9. Ядерна зброя. Ратифікувавши в 1994 році Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, ми позбулися не лише ядерного потенціалу, ми позбулися надійних гарантій незалежності і територіальної цілісності України, а посадові особи країни – одного з гарантів (Російська Федерація) неодноразово робили заяви, котрі інакше як зазіхання на суверенітет та територіальну цілісність держави розцінювати не можна (напр. в ситуації з о.Тузла).

10. Знищення армії і військово-промислового комплексу. Нівеляція поняття офіцерської честі. Коментарі зайві.

11. Нафтопровід «Одеса-Броди» (як одну із запорук енергетичної незалежності) збудували. Тільки нафту по ньому пустили російську а не каспійську і в зворотньому напрямку – до Одеси.

12. Здача територій, зрада українських інтересів. Знехтувавши інтересами більшості (за етнічним складом) населення Придністров’я та керівництва ПМР, Україна (тобто знову ж таки українська влада) віддала ці території у сферу впливу російських інтересів. Замість використати бажання вступу Румунії в НАТО на свою користь Україна (погодившись на міжнародний арбітраж) втратила значну частину нафтоносного шельфу в районі о.Зміїний.

13. Знищення середнього класу – запоруки розвитку економіки в усіх ново- незалежних державах, ліквідація умов для його зародження.

14. Контроль іноземного капіталу над ключовими галузями української економіки. Коментарі зайві (інформація про власників підприємств стратегічних галузей нашої економіки часто з’являється в ЗМІ).

15. Здача збагаченого урану. Цим кроком вже нинішнім Президентом України було завдано удару по науково-технічному потенціалу України і можливості створення Україною власної ядерної зброї.

16. Пролонгація окупації України. У всьому світі неконституційне (отже незаконне) перебування іноземних військ на території суверенної держави називається окупацією. Отже продовження терміну перебування ЧФ Росії в Севастополі на 25 років є не чим іншим як пролонгацією окупації.

17. Здача авіабудівної промисловості та атомної енергетики. Прагнення нинішнього Президента інтегрувати авіабудівні та енергетичні потужності України в російські не потребує додаткових коментарів.

18. Знищення свободи слова, зібрань, переконань. Ці свободи ще донедавна були нашим предметом гордості перед сусідами. І без громадянських свобод не буде і національної.

19. Перетворення України в «поліцейську» державу. Якщо ще донедавна головною загрозою національній безпеці були державний апарат і корупція, то сьогодні – «правоохоронні» органи.

20. До 20-ї річниці незалежності. Створення СП «НАК Нафтогаз» і «РАО Газпром», а де-факто – ліквідація права власності на українські газопроводи, 1-ше місце в Європі за обсягом зовнішніх боргів.

Образно кажучи, за першого, другого і третього президентів «українська» влада спочатку прогнулася і нагнулася, то за четвертого стала в позу з «Камасутри».

І вже через рік ми зможемо тихенько втрьох ( бо більше трьох збиратися буде заборонено) насипати в степу могилу, поставити хрест з надписом «тут спочиває незалежність України», або спалити всі владні палаци разом з їх мешканцями, і поставити хрест з надписом – «тут народилася ( воскресла) наша гідність. А з нею незалежна Україна».

Післяслово.

То що ж ми відзначаємо 24 серпня. Наші мрії, надії і сподівання. Просто у кожного з нас, простих громадян України і в «української» влади вони аж надто різні.

Олег Вітович