Ще недавно деякі експерти в Україні озвучували думку, що статки Росії тануть і видатки на війну от-от стануть їй не по кишені. Вже минулого року журналіст та блогер Іван Яковина, наприклад, говорив, що «російська економіка прямо зараз задихається без грошей, і взяти ці гроші нема де», бо мала кошти на війну за три дні, а не на три роки. А Юлія Павицька, аналітикиня KSE Institute, на сторінках epravda.com у квітні 2023-го писала, що «ефект санкцій стає все відчутнішим для РФ. На тлі непомірних видатків на війну зростає дефіцит федерального бюджету». Та замість того, щоб під кінець 2024-го ці видатки вкупі з санкціями дотисли той бюджет, бачимо, що відчутної шкоди вони йому не завдали – аж так, що на 2025-й РФ планує на чверть збільшити військові витрати. Як повідомляв минулого тижня Bloomberg із посиланням на проєкт трирічного бюджету РФ, з яким журналістам вдалося ознайомитися, витрати на «оборону» складуть 13,2 трильйона рублів (142 мільярди доларів) проти 10,4 трильйона рублів цьогоріч.

Рахувати ресурси РФ і прогнозувати, наскільки їх вистачить, ми намагаємося просто з перших тижнів повномасштабного вторгнення – від цього залежить виживання нашої держави. Та виходить – чи ті наші розрахунки ґрунтуються здебільшого на ілюзіях, чи підтримка союзників РФ настільки сильна, що ніякі санкції не страшні, ну або ж міжнародні економічні санкції – в принципі інструмент швидше самозаспокоєння для тих, хто їх накладає, ніж реальних обмежень можливостей агресора.

Гарні правила, та легко обіграти

Після кожної повітряної атаки фахівці на місці вибухів знаходять десятки доказів того, що санкції, накладені на Росію, працюють погано. Щоразу бачимо, як багато складових європейських, тайванських виробників у російських ракетах та БПЛА. Та й атаки все масштабніші – під час першого масованого обстрілу 10 жовтня 2022 року ворог застосував 83 ракети, а 26 серпня 2024-го – 236 ракет різного типу й безпілотників. Мільярди доларів на це не шкодують, то як виходить, що запаси РФ не зменшуються? Але чому ми взагалі розраховували, що вони  почнуть танути – он Іран з КНДР під санкціями стільки років вже, але виробляють досить зброї, щоб і самим сусідів тероризувати, та ще й союзників нею підгодовувати.

«Я думаю, війна з Росією продемонструвала, що всі санкції проти Північної Кореї та Ірану були, перепрошую, профанацією чи схожими на профанацію. Перше, що цікавило Росію у контакті з Іраном, коли почалася повномасштабна війна – його досвід з обходження санкцій, – говорить Іван Ус, головний консультант Національного інституту стратегічних досліджень. – У РФ розуміли, що треба копіювати іранський досвід: адже Іран досяг «успіху».

З КНДР теж замість мінімізації небезпеки отримали зворотній ефект, каже Ігор Семиволос, директор Центру близькосхідних досліджень: Пхеньян сидить на горі озброєння і шантажує світ, а гравці, на яких це діє, змушені починати з нею діалог.

Це вдається, бо КНДР може постаратися і ще обмежити внутрішнє споживання, кинути всі ресурси на озброєння, заручившись підтримкою союзників. Схема, можна сказати, універсальна для будь-якої диктатури. «З населенням, якому недоступно нічого, пов’язаного з оцінкою влади (реального виборчого процесу, наприклад), можна робити, що завгодно, – пояснює експерт-сходознавець. – Працює пропаганда – пріоритети, життєві стандарти змінюються, з’являється тривожність, готовність померти за державу, якій нібито загрожують». До цих внутрішніх ресурсів додайте тисячу й один спосіб обійти обмеження – от і маєш повні арсенали снарядів та ракет. «Глобалізація світу призводить до того, зокрема, що розширюються можливості обходити санкції. Це постійна гра в кішки-мишки, – каже Семиволос. – Напевно, кінцевої мети санкції дійсно не досягають, хіба частково. Адже без них ситуація з Іраном та КНДР була б ще гіршою».

Як «профанацію» зробити реальною силою

Але що зробити, аби було краще? Щоб санкції працювали повноцінно, вони мають бути більш дієвими, швидше реагувати на способи їх обходити, вважає Дмитро Левусь, експерт аналітичного центру «Об’єднана Україна». «Забагато бажаючих їх обійти і немає невідворотності покарання за це», – пояснює він. Ірану вдавалося маневрувати, тому що санкції крізь пальці були зроблені: нібито заборона є, але ніхто реального експортного контролю не здійснював, щоб розуміти, як підсанкційні товари із Заходу опиняються в Ірані (та й КНДР), говорить Іван Ус. «Виходило – гроші заробляємо, і не важливо, що це посилює ці країни у їх протистоянні з нами ж», – описує ситуацію він. 

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, нагадує Ус, особисто заявляла, що треба побудувати механізм відслідковування за експортом усіх підсанкційних для Росії товарів, щоб зрозуміти, як ці товари опиняються в РФ.

А вони опиняються, ще й як. «Різні підсанкційні товари (як от дорогі автівки, журналісти британського телеканалу Sky News нещодавно розкрили схему їх ввезення в обхід західних санкцій) йдуть через Грузію, Вірменію, Киргизстан. Навіть Мальдівські острови, що ніколи не виробляли електросхем, раптом почали масово постачати їх у РФ», – наводить приклади він.

На будь-яку шляхетну геополітичну дію знайдеться дрібна суто комерційна протидія і поки не копнеш, її з задоволенням і не помічатимуть. Це історією так званої Турецької республіки Північного Кіпру доведено. Вона у міжнародній ізоляції вже майже 50 років, та попри чинне ембарго, не бідує.

Айфони, «мерседеси», BMW та Range Rover – у турків-кіпріотів усе є. Торгівля з невизнаною республікою заборонена, але європейські товари на прилавках зустрічаються. Всесвітні мережі правдами-неправдами тут теж працюють. Так, фастфуд Burger King вигадав хитрий хід: за його франшизою відкрилась  «донька» Burger Club, бренд-дизайн – впізнаваний, від «батька». Та ж картина з KFC – виглядає, як всесвітньо відомі кентуккійські курчата, підходиш – знизу дрібно написано: Kyrenia Fried Chicken.

Партнерам пора визнати незручну правду. Так, російську нафту, за словами Левуся, перевозить насправді не абстрактний «сірий танкерний флот», а танкери офіційно зареєстрованих європейських власників (грецьких, наприклад) і є низка механізмів, як це реалізувати. Також досить показова історія з французькими запчастинами для російської військової авіації. У середині вересня на іnformnapalm.org опублікували сенсаційне розслідування таємних схем обслуговування казахстанськими фахівцями російських Су-30СМ з використанням французького обладнання Thales і Safran.

«Це яскравий приклад, як західні компанії закривають очі на те, з ким торгують, – переконаний Левусь. – Санкційна політика має стати більш принциповою». Зрештою, тверда рука творить дива. Коли у грудні 2023 року президент США Джо Байден підписав указ про вторинні санкції, зокрема, проти іноземних банків за допомогу з угодами підсанкційним особам та з постачанням російському ВПК, великі китайські банки перестали приймати платежі із Росії (і в юанях). Локальні кредитні організації ще так-сяк працювали з російським бізнесом, але з кінця липня і ці розрахунки зупинилися. «Те розпорядження Байдена, підкріплене обіцянкою заборонити порушникам використовувати долар США, були чи не найбільш дієвим з того, що запровадили з початку повномасштабної війни», – вважає Іван Ус. А в певні періоди до 70% усіх платежів у світі проводиться в доларах, тож такі вторинні санкції – сильнодіючий засіб. Лишилося спільними з юристами зусиллями продумати, як саме їх застосувати, щоб із Росією ніхто не ризикував зв’язуватися. Нинішній механізм санкцій не придушує її активність, як нам потрібно, і без цих дієвих вторинних санкцій надходження коштів і складових для російського ВПК зберігатиметься, впевнений Левусь.

Зліва – санкції, справа – легальне партнерство

А ще ж є інші болючі місця, на які варто було б натиснути, аби вистачало політичної волі. «Є низка галузей, в яких триває співпраця з РФ. У першу чергу – Росатом, з яким співпрацює пів світу й розвинені країни зокрема, – говорить він. – Так, Росатом постачає їм ядерне паливо, а безпосередньо в країні ЄС – Угорщині – будує електростанцію «Пакш-2» і в Туреччині реалізує проєкт». У комплексі з повноцінною військовою допомогою Україні, дозволами ударів вглиб Росії та постачанням всього необхідного для наших сил оборони, дипломатичним тиском – випилюванням Росії з різних міжнародних структур – воно спрацює, переконаний Дмитро Левусь. «Я далекий від думки, що лише санкціями можна задушити РФ – вона величезна і має кордони з КНР, що саме  собою – величезна чорна діра, звідки можна чимало добра отримати», – міркує він.

Звідси – ще одна проблема. Припинити співпрацю Росії з постачальниками розвинених країн дуже важливо, це буде відчутно. Та як бути з її «помічниками» з Глобального півдня? Днями держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що близько 70% верстатів та 90% мікроелектроніки надходять до РФ із Китаю та Гонконгу. Та й з нафтою азійські країни Росію виручають. Наприклад, днями міністр нафти і газу Індії Хардіп Сінгх Пурі повідомив Reuters, що уряд продовжуватиме купувати російську нафту, поки вона не перебуває під санкціями, бо вона найдешевша. А Індія, на хвилинку. – третій у світі споживач нафти, що залежить від імпорту на 88%. В будь-якому випадку залишатимуться країни, що ігноруватимуть санкційну політику, говорить Левусь. І добитися дисциплінованості від усіх країн так званого Глобального півдня, подружитися, раз і назавжди домовитися Україні з ними, неможливо. «Провідні країни цього сектору живуть у режимі конкуренції із Заходом, їм вигідна глобальна його поразка. А ми асоціюємо себе із західним світом», – пояснює Ігор Семиволос. Хоча знайти спільні інтереси – реально.

Глобальний південь – це велика кількість гравців, між якими багато суперечностей, і завдяки цьому можемо маневрувати. «Деякі, з одного боку, протистоять Заходу, з іншого – відчувають загрози з боку інших гравців, що, можливо, небезпечніші, ніж той Захід, – розповідає сходознавець. – Це, наприклад, про Саудівську Аравію та Іран, Індію та Китай. Попри їхні амбіції та заяви, співпраця із Заходом є й на цих інтересах-загрозах можна грати (так і відбувається)».  

Чи глиняні ноги у «Колоса»

А взагалі – до даних щодо стану російської економіки, бюджету треба завжди ставитися дещо скептично, бо надійних даних немає і хтозна, що з того відповідає дійсності, закликає Дмитро Левусь. Те, що військовий бюджет зростає і буде зростати – не значить, що в цілому російська економіка міцна. Хоч і може з певних показників скластися ілюзія, що потужне військове виробництво тягне за собою всю економіку. Не факт, оскільки це не нормальна ринкова економіка, а повністю спрямована на війну.   

З одного боку – триває дискусія між економічними виданнями, політиками європейськими й американськими про те, що санкції ефекту не дають, каже Іван Ус. А з іншого – є керівництво Центробанку Росії, де визнають, що є великі проблеми, обумовлені санкціями, великі ризики. З’явилася новина, що Центральний банк не виключає в 2025 році обнуління Фонду національного благополуччя Росії. «В Росії зараз 40% бюджету йде на оборону, ще приблизно 30% – на закриті статті. Разом – 70% бюджету, і це за рахунок економії в соціальному секторі, – аналізує Ус. – Не виключаю, що ось ця ставка на війну може призвести до того, що десь у другій половині 2025 року в окремих суб’єктах Російської Федерації просто перестануть платити пенсії й зарплати бюджетникам». Не те, щоб це загрожувало голодними бунтами, звісно. Але ФНБ зменшується, є проблеми в розрахунках навіть із Китаєм, треба знайти можливості розраховуватися за критично важливий імпорт. «Санкції, серед іншого, призводять до того, що Росія зустрічається з серйозними ризиками», – говорить експерт Національного інституту стратегічних досліджень.  

Росія, згідно нового трирічного бюджету, планує заробляти на нафті. А Саудівська Аравія нещодавно оголосила, що змінює свою політику її видобутку.

«СА більше не хвилює мета – 100 доларів за барель – мовляв, вона недосяжна, а хвилює її частка на світовому ринку, тож треба її збільшувати, – пояснює пан Іван. – Як казав Леонід Кучма – це ж було вже! Саудівська Аравія підіймає видобуток, ціна на нафту обвалюються і Радянський Союз розпадається». І сьогодні СА планує повторити цей економічний крок – із 1 грудня. Подивимося, подивимося…

Тиснути 10 років і все одно добитися свого зброєю

Санкції не так швидко працюють, як хотілося б, але працюють. «На мій погляд – побачимо результат за рік-два, навіть три буде занадто», – так бачить Іван Ус російські перспективи.

Нас дратують приклади Ірану та КНДР, та насправді вони не є прикладами абсолютно повних (і 100% контрольованих) міжнародних санкцій, нагадує Левусь. До них застосовували лайт-варіант. Та й ті впливали на економіку Ірану відчутно, стверджує Ігор Семиволос, хоч наші уявлення про іранські санкції дещо гіперболізовані.

«Після 2015 року була вироблена процедура поступового виходу з-під санкцій і вона зараз працює на глобальному рівні – рівні ООН, яка теж була частиною ядерної угоди (Іран мав допустити інспекторів МАГАТЕ на свої ядерні об’єкти, країни Заходу – покроково зняти санкції – ред.), – говорить він. – Тому іранці два роки тому отримали можливість продавати конвекційну зброю, а восени минулого року – ракети й БПЛА». Формально діють лише санкції, які наклали на Іран США (у 2018-му президент Дональд Трамп вийшов із ядерної угоди й відновив режим санкцій). Це впливає на рівень торгівлі, на економіку, стан внутрішніх справ, але не тотально, пояснює Семиволос.  

А приклади успішної дії санкцій в історії є. Вони спрацювали свого часу в Іраку – режим Саддама Хусейна втратив усі операційні можливості впродовж режиму санкцій і доволі швидко впав, нагадує сходознавець. Хоча на момент накладення санкцій в Іраку був доволі потужний режим. «На це пішло 12 років – вважається, режим упав досить швидко», – говорить пан Ігор. Або ж споживчий бойкот ПАР в епоху апартеїду – світове співтовариство тиснуло санкціями і пришвидшило падіння політики расової дискримінації. Хоча є важливі нюанси. «В ПАР склалися внутрішні й зовнішні чинники – там були політичні сили, що працювали проти апартеїду зсередини, – зауважує Семиволос. – А у 2003 році американські війська увійшли в Ірак, захопили Багдад. Якби цього не зробили, іракський режим продовжив би існування в своєму форматі. Санкції майже ніколи – не буду стверджувати на 100% – не призводять до повалення режиму». Це додатковий інструмент для умиротворення, але не головний.

Хоча так чи інакше вони подіяли на СРСР – технологічне відставання від США врешті-решт призвело до його програшу. «Але це тривалий процес, який супроводжується припливами-відпливами, загостреннями і розрядкою», – резюмує Семиволос.

Нам лишається тільки періодично штрикати паличкою світових «приймачів рішень», терпляче чекати ефекту й виробляти більше «Паляниць».

Тетяна Негода, Київ

Перше фото — Укрінформ, Брюссель