Події в Афганістані продовжують залишатися топ-темою світового інфопростору й, прямо чи опосередковано, але можуть вплинути на інші країни світу, зокрема, на Україну.

…Захід став іншим після американської поразки у В’єтнамі, а зараз, півстоліття по тому, стане іншим і після ганьби Афганістану. Добре це чи погано – не настільки зараз важливо, основне в тому, що це пальне для роздумів та рішень, які більше не можна відкладати. Уже зараз експертне середовище розділилося на два фронти. Одні констатують, що Кремлю нарешті доведеться дещо відволіктися від України, адже «Талібан» змусить Путіна витрачати додаткові військові, фінансові та інші ресурси проти прогнозованої експансії радикальних ісламістів у пострадянських державах Центральної Азії та у самій Росії. Інші ж прогнозують, що, навпаки, через афганську кризу існують ризики відходу українського питання на другий план, себто зниження міжнародної уваги до нього.

Британські газети The Sun та Daily Mail, посилаючись на доповідь Міноборони США, повідомляють про те, що «Талібан» уже почав пропонувати «безпечний притулок» «Аль-Каїді», що кличе терористів будувати в Афганістані «колиску джихаду». А якщо до загрози світового тероризму додати ще й проблему біженців… Очевидно, як устиг зазначити у своєму блозі дипломат, колишній заступник глави Адміністрації Президента (2015-2019 рр.) Костянтин Єлісєєв, на цьому тлі знову звучатимуть тези про необхідність посилення діалогу та взаємодії Заходу з Москвою у врегулюванні гострої безпекової кризи в Середній Азії. Ба більше, є така думка, що РФ може запропонувати ЄС та США спільну взаємодію у вирішенні проблеми Афганістану в обмін на поступки по Україні.

Наскільки перелічені ризики є справді небезпечними, наскільки висока ймовірність того, що вони справдяться? На ці питання ми обов’язково спробуємо знайти відповідь. А поки… Близькосхідні події мають і зворотній бік медалі.

«Афганська втеча провокуватиме агресивність американських опонентів і їхнє бажання смикнути Америку за хвіст. Байдену тепер доведеться насилу відновлювати роль Америки і західну єдність. США мають знову болісно переосмислювати баланс сили і можливостей, переглядати свій ідеалізм і віру в місіонерство», – пише російський політолог Лілія Шевцова. Простіше кажучи, Америці, як ніколи, потрібна історія успіху для порятунку свого авторитету серед союзників, швидка дипломатична та безпекова піар-перемога після хаотичного, вкрай погано продуманого виходу з Афганістану (детальніше про це можна прочитати – тут). А особливо – це потрібно Байдену, котрий ще не встиг оговтатися від двопартійної критики через женевське загравання з Путіним, угоду з Німеччиною щодо «Північного потоку-2»… І забезпечити все це можемо ми, отримавши взамін і собі непогані дивіденди. Зрештою, візит Володимира Зеленського до США відкриває такі можливості для України. Головне – використати цей шанс. Тож, на додачу до попередніх запитань: що конкретно має робити офіційний Київ у даному разі, а також, які саме перспективи відкриваються для України?

Питання №1. Чи несуть афганські події ризики для України і наскільки вони небезпечні?

У коментарі Укрінформу політолог Володимир Фесенко зазначив, що певні ризики хоч і є, але вони відносні й тимчасові. Наші ж проблеми є довгостроковими і просто забути про них Захід не зможе. «Нашими проблемами доведеться займатися і далі. По Афганістану для Заходу є скоріше емоційний шок і політична травма. В цьому сенсі ми скоріше відрізняємося в позитивному сенсі», — вважає він.

На думку експерта, ту проблему, яка виникла в Афганістані, Заходу вже не подолати в швидкісному режимі, і ніяка Росія в цьому не допоможе. «У Кремля немає особливих інструментів впливу на «Талібан», так що нема що пропонувати Заходу», — наголошує пан Фесенко. І додає, що в цьому сенсі більше шансів у Китаю, Туреччини чи країн Перської затоки: «Зрештою, «Талібан» є не меншим викликом для Росії, не лише для Заходу. Передусім, в Центральній Азії. Про це пишуть навіть російські експерти».

Голова Української фундації безпекових студій, ексрадниця міністра інформаційної політики Юлія Каздобіна нагадує, що для США, у першу чергу існувала проблема ватажка Аль Каїди Осами Бін Ладена, прихисток якому давали таліби під час свого попереднього перебування при владі. Військова операція в Афганістані була реалізована після зухвалого і кривавого теракту  в Нью-Йорку 11.09  2001 року, її  метою №1 було знищення інфраструктури Аль-Кїди і ліквідація  її глави Усами Бін Ладена. Одночасно США з партнерами по НАТО вживали багато інших заходів для боротьби з тероризмом, як явищем, яке має глобальний характер. «І саме ці заходи на сьогодні слугують хоч і недосконалим, але захистом від терористичних нападів. І Росія тут навряд чи зможе «продати» себе, як партнера. Вона сама часто виглядає, як країна-терорист», — каже пані Каздобіна.

До того ж, наразі ситуація виглядає так, що прихід «Талібану» до влади не є остаточним. Вже сьогодні в країні формуються осередки спротиву, а це означає, що громадянська війна продовжиться й Афганістан буде нестабільним, що, в першу чергу, нестиме загрозу для РФ. Простіше кажучи, проблема Афганістану скоріше буде російською, а не американською. «Українське ж питання лишатиметься на порядку денному США через агресивну поведінку РФ. Зараз, звичайно, коли ситуація гостра, про Афганістан говорять багато, але коли евакуація закінчиться, питання зійде з перших шпальт. Загроза ж Європі з боку РФ нікуди не подінеться», — додала експертка.

Експерт-міжнародник Максим Ялі вважає, що відлуння Афганістану чутиметься ще довго. Мовляв, ентропія в світі наростає, а відтак осінь буде гарячою.

«Можна з упевненістю стверджувати, що турбулентність та нестабільність у світовій політиці після поразки США в Афганістані і перемоги «Талібану» буде лише зростати. Як і терористичні загрози, причому не тільки в суміжних з Афганістаном державах, але і в ЄС. Зараз вже більше 100 країн, включаючи Україну, погодилися приймати мігрантів з Афганістану з гуманітарних міркувань», — каже політолог.

Контролювати потік мігрантів і надійно виявляти представників терористичних організацій — то в умовах хаосу та поспіху не надто реалістично. А тому… «Не здивуюся, якщо вже в найближчі місяці у Франції, Німеччині та інших країнах ЄС, де є численні мусульманські громади, відбудеться серія терактів», — додає пан Ялі.

Це може підштовхнути лідерів ЄС до зближення з Кремлем і зняття санкцій з РФ в обмін на готовність посилити контроль своїх кордонів для запобігання напливу мігрантів. Ця модель додаткового важеля тиску на ЄС, нагадує пан Ялі, вже повним ходом відпрацьовується Кремлем останній місяць. Йдеться про організацію потоку мігрантів в Литву через Білорусь. «У Литви, як виявилося, навіть немає достатньо колючого дроту, щоб мінімально убезпечити свій кордон від напливу мігрантів. Що вже говорити про більш серйозний контроль», — розмірковує політолог.

Гібридна війна Заходу з РФ набуває нового контексту і напрямку, а у РФ з’являються нові важелі тиску на ЄС. «Для України в цьому плані є ризики чергових спроб примусу до виконання кремлівського сценарію Мінських угод. У Росії в короткостроковій перспективі з’явився ще один аргумент шантажу Заходу, в першу чергу Німеччини та Франції як країн учасниць «Нормандського формату». Те, що Україна погодилася приймати афганських біженців, також несе додаткові ризики внутрішньої дестабілізації», — стверджує Максим Ялі.

«Ризики є. І вони – величезні. Думаю, що багатьом політикам у світі було б набагато легше, якби Україна пішла на поступки, як от щодо імплементації «формули Штайнмаєра» і так далі. Але ймовірність того, що всі ці ризики справдяться залежить не скільки від того, що США вийшли з Афганістану і що таліби зараз повністю керують цією країною, а насамперед, від України», — наголошує журналіст, ексдепутат, виконавчий директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко. За його словами, все залежатиме від того, наскільки консолідованими будуть наші еліти та влада у відстоюванні реальних інтересів України.

Питання №2. Які конкретні кроки для застереження, що повинен робити офіційний Київ у даному разі?

Офіційному Києву сьогодні важливо стати партнером Заходу, каже Юлія Каздобіна. Не прохачем та споживачем, а саме партнером. «Він може проявити партнерські якості шляхом допомоги біженцям з Афганістану, тобто прийняти та облаштувати певну кількість тих, хто тікає від режиму Талібану, але спочатку переконавшись, що до нас не потраплять фундаменталісти та потенційні терористи», — зазначила голова Української фундації безпекових студій.

Також Києву важливо зробити висновки з тих заяв, які прозвучали з боку Президента Байдена щодо причин, через які США прийняли рішення піти з Афганістану. Серед  цих причин – корумпованість та безвідповідальність очільників цієї країни, які отримувала величезні кошти на розбудову демократичних інституцій, але ці гроші йшли не за призначенням. «І хоча Україна – не Афганістан, ми теж не можемо розраховувати на те, що нас будуть підтримувати безкінечно. Зрештою, я не думаю, що події в Афганістані відкривають для України якісь значні можливості. США позбавилися значного навантаження на армію та бюджет, але вони зараз перебувають у стадії перегрупування перед новим глобальним протистоянням, лінії якого сьогодні стають все чіткішими», — додала пані Каздобіна.

Йдеться про Китай та Росію, які часто діють в унісон на шкоду американським інтересам. «Звичайно, на тлі негарних картинок, які виглядають, як втеча США з Афганістану, Байдену будуть потрібні історії успіху. Але, швидше за все, Україна сьогодні не може стати для нього такою історією. Протистояння з РФ триває і навряд чи буде розв’язане найближчим часом. У багатьох питаннях Україна демонструє інституційну неспроможність, отже реформаторського прориву очікувати не варто. Тому, думаю, що відносини будуть рухатися своїм шляхом, незалежно від ситуації в Афганістані», — вважає експертка.

Сьогодні звучать заяви від багатьох впливових політиків у США щодо необхідності дати сигнал про гарантії в сфері безпеки тим країнам, які критично залежать від військової допомоги США. Зокрема, Україні і Тайваню. Про це заявила екс-радник з національної безпеки Кондоліна Райз, нагадує експерт-міжнародник Максим Ялі. Однак чи прислухається до подібних порад Джо Байден – велике питання. «Особливо на тлі перезавантаження відносин з Кремлем після женевського саміту. Гадаю, виведення військ з Афганістану ніяких нових можливостей Україні не надає. Тільки нові ризики, про які я сказав раніше», — зазначив політолог.

Іншу думку з цього приводу має Володимир Фесенко: «Києву треба предметно нагадувати нашим західним партнерам про те, що на відміну від Афганістану, Україна виявилась спроможною самостійно захищати себе, виборювати право на свободу і демократію (що довели дві успішні революції), зберігати і розвивати власну державність».

Зрештою, в цьому наша принципова відмінність від Афганістану.

Крім того, продовжує він, треба казати про те, що західна допомога Україні (в сотні рази менша, ніж допомога Афганістану) виявилась більш ефективною. І що помилкою було допомагати в таких масштабах Афганістану, а не Україні.

«Про рамкову військову (або безпекову) угоду між Україною і США вже домовляються. Можливо, цю угоду навіть підпишуть під час візиту президента Зеленського до США», — каже Фесенко. І додає, що це буде певний крок вперед у наших стосунках із США, однак, він не означатиме, що США будуть воювати на нашому боці. «Таких гарантій (про пряму військову допомогу) нам ніхто не дасть. Але співпраця з США буде розвиватися», — додав політолог.

Нам треба нагадувати, підкреслювати саме на контрасті з Афганістаном: ми можемо бути ефективним партнером для США. «Байдену зараз треба буде демонструвати і позитивні кейси партнерських стосунків. Якщо він проявить слабкість і опортунізм ще й в українському питанні, то критика на його адресу в США стане нищівною, а його президентство буде визнано провальним», — вважає Володимир Фесенко.

Офіційний Київ, за словами Вадима Денисенка, повинен зробити дві речі. По-перше, чітко сказати, що ні на яку «формулу Штаймаєра», взагалі, на жодні політичні кроки Україна не піде «допоки Росія не виведе свої війська з тимчасово окупованих територій, допоки ми повністю не відновимо контроль над кордоном», — акцентує виконавчий директор УІМ.

Тобто, ця формула давно відома: спочатку безпека, а потім – політика.

По-друге… Зараз всі піарники Байдена шукають чим би «перебити» картинку  з людьми, які випадали з кабульських літаків. І ми, Україна, тут якраз лягаємо в масть. «Ну самі подумайте: на сьогодні рейтинг Байдена обвалився, є величезний скандал в Конгресі, в американському суспільстві, його звинувачують в заграваннях з Росією, у втратах поваги до США серед партнерів, у повному нерозумінні світових проблем і зрештою в тому, що від виходу військ США виграв Китай, який вже домовився з талібами. Ми зараз зациклилися на тому, що нам можуть дати статус «стратегічного партнера поза НАТО», статус, який досі, між іншим, має Афганістан. Насправді ж, у нас несподівано з‘явився шанс почати реально говорити на підвищених тонах. І Білий дім змушений шукати компроміси з нами», — наголосив пан Денисенко.

Україна вже може акуратно піднімати ставки. Зокрема, говорити про зброю, про кадрові рішення, і, найважливіше, говорити про реструктуризацію і списання боргів. «Другого такого шансу у Зеленського може й не бути», — підсумував Вадим Денисенко.

Мирослав Ліскович. Київ