Рік тому, на початку травня 2023 року, Анатолій Куцевол вручив вірчі грамоти президенту Латвії, після чого міг уже повноцінно виконувати свої функції посла України. Один рік – ніби й не так багато. Але під час війни час якось ущільнюється, і здається, що минуло набагато більше.

Календар дав добру нагоду поговорити про найважливіші події, які відбувалися у ці насичені дванадцять місяців, а також про те, що у планах на майбутнє.

CВІТУ ПОТРІБНІ СИЛЬНІ ЛІДЕРИ, ЯКІ МОЖУТЬ ГОВОРИТИ З ОПОРОЮ НА РЕТРОСПЕКТИВУ

— Латвія, як і всі країни Балтії, вважається одним із найближчих і найнадійніших союзників України. Наскільки ви відчули це під час своєї каденції?

— Повною мірою. Латвія на максимальний відсоток підтримує Україну у всіх її починаннях. Є справжнім партнером, який опліч воює на різних фронтах. Від культурного, дипломатичного – і до військового. На сьогодні в нас є суцільна консолідована взаємодія між усіма гілками влади, на всіх рівнях. Останній рік… та вже і цей календарний 2024-й – того підтвердження, у вигляді двосторонніх візитів, які в нас відбулися.

— Дійсно, пригадуються квітневий візит Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Ну й, звісно, візит Президента Зеленського в січні, з резонансною пресконференцією в Ризі.

— Якщо ж говорити про візити до України, то я хотів би пригадати нещодавні відвідини Києва новою міністеркою закордонних справ Латвії Байбою Браже. Це був її перший двосторонній закордонний візит. Для країн Балтії, для їх керівників, класичним є відвідання своїх сусідів, Литви та Естонії. Але напевно ми стали настільки близькі з усіма країнами Балтії (за що дуже вдячні), що нас тепер розглядають як своїх безпосередніх сусідів – хоча ми й не маємо спільного кордону. Тому такий візит – честь для нас. Тим паче, що він був сповнений серйозних амбітних обговорень, які знайшли своє відображення в заяві президентів Латвії, Литви та Естонії з нагоди 20-річчя вступу цих країн у Євросоюз (прийнята 4 травня, – ред.). У ній Едгарс Рінкевичс, Гітанас Науседа та Алар Каріс відзначили, що вони, безумовно, хотіли б, щоби переговорний процес про вступ України в Євросоюз почався вже у червні.

— До речі, про президента Рінкевичса, який перебуває на цій посаді менше ніж рік. Перед тим він понад десять років очолював МЗС. Наскільки це впливає на його діяльність на новій посаді?

— Це чудово, коли в складні часи на якихось посадах опиняються люди, які саме і мають перебувати на них. Принагідно хочу нагадати, що 23 лютого 2022 року, коли Рінкевичс ще був міністром закордонних справ, він перебував у нас. Відповідно – зустрів початок Великої війни зранку 24-го в Києві. То хто ж, як не він, розуміє, що нині відбувається в Україні? І хто, як не він, глибоко знає контекст міжнародних відносин та як ті відносини розвивалися в останні 12 років? А також – в яких дискусіях перебували Україна з Росією та хто був медіатором тих процесів…

Тепер на міжнародній арені дуже потрібні такі сильні лідери, які можуть говорити про сучасність і майбутнє з опорою на ретроспективу. Хто, коли, що, кому обіцяв. Як це виглядало тоді й тепер. І чому деякі інструменти, які хтось пропонує, не можуть працювати. До того ж у наші часи взагалі варто послухати лідерів тих країн, які добре розуміють, що таке ярмо Радянського Союзу і що таке Росія, яка є потойбіч кордону. Такі лідери можуть посилити мир у світі. Ну й зайвий раз нагадаю, що в нас відбувається дуже активний діалог між лідерами України та Латвії. Отже, це тільки позитив.

ПОСОЛЬСТВО ПРАЦЮЄ НАД МОЖЛИВОСТЯМИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ У ЛАТВІЇ

— З нещодавніх заходів у Латвії, підготовлених також за участі посольства, здається, найбільш вагомими були конференція високого рівня «Війна Росії проти дітей», а також більш камерна конференція в межах Кримської платформи.

— Насамперед хочеться пригадати конференцію щодо повернення українських дітей, які незаконно утримуються та легалізуються (через отримання нових документів) на території Росії та Білорусі. Через малу обізнаність світу про це виникла ідея проведення такої конференції. Намагання показати і цю частину війни, варварські підходи – як агресор де-факто намагається нищити українську націю. Питання полягало в тому, як збудити інтерес. І ми пішли на безпрецедентний хід, запросивши з України дітей, які раніше перебували на території РФ. Так, вони вже пройшли психологічну реабілітацію. Але ми подумали: найголовніше – допомогти цим дітям відчути, що вони досі діти, і розвиватися далі.

Це була конференція, поєднана з реабілітацією тих дітей. Через це вони приїхали заздалегідь і пройшли відповідний курс, за що я дуже вдячний фундації «Дитяча лікарня», яка це робить на постійній основі. Діти свідчили, розповідали свої історії. Латвії, світові важливо було почути безпосередньо тих, у кого намагалися вкрасти життя. І в кого крали найближчих родичів – під час обстрілів або фільтрацій. Забирали живих дорослих, батьків цих дітей, роз’єднували сім’ї…

У межах цієї конференції Латвія приєдналася до міжнародної коаліції з повернення українських дітей. В неї входять чимало країн, її координує Канада, зокрема міністерка закордонних справ цієї країни Мелані Джолі.

— Яке продовження мала та конференція в Латвії?

— Тепер наша ключова мета тут – зосередитися на можливості психологічної реабілітації в межах країни. Як можна допомогти дітям, що готові приїжджати в Латвію. Безумовно, це все інкогніто, тому що йдеться про персональні дані, життя кожної дитини. Хотілося б повернути їх до нормального життя, щоб вони забули про ті свої страхи. Іноді вони згадували таке, про що раніше не казали… Це важко чути, але це ж і показник певної позитивної динаміки. У процесі реабілітації та в безпечних умовах вони видають деталі, які досі були приховані різними нашаруваннями.

— Відчувається, що ця подія мала для вас вагомий особистісний вимір.

— Мені подарували ляльку-мотанку. Хлопчик зробив її в той момент, коли був на території Росії і його не випускали. Він вже підліток, 17 років, цілком свідома людина, яка може сказати: «Відпустіть мене, тому що я не хочу тут бути». А що казати про малих дітей?.. Не відпускати їх додому, намагатися «перевчити» їх на росіян – це наруга над ними. І свідомий намір знищити українську націю. Вважаю, та конференція стала важливим кроком в інформуванні світу про це. І не тільки Європи, а, наприклад, Південної Америки та Близького Сходу.

— Чи планують в Латвії цього року заходи такого ж високого рівня?

— Так, і тут ми перейдемо до згаданої вами Кримської платформи. Латвія взяла на себе медіаторську функцію, і вже є домовленість, що цього року в жовтні в Ризі відбудеться парламентський саміт Кримської платформи, третій такий. Перший саміт Кримської платформи парламентського рівня був у Хорватії (у Загребі в жовтні 2022 року, – ред.), другий – у Чехії (у Празі в жовтні 2023 року, – ред.). Тепер відповідальність за організацію заходу такого високого рівня бере на себе Латвія. Зазначу, рівно через десять років після анексії Криму саме тут, у Ризі, проходитиме широка дискусія про засоби повернення Криму та захисту прав наших громадян, які там живуть.

ЛАТВІЯ ПЕРЕДАВАТИМЕ УКРАЇНІ ДРОНИ Й РАДІОЛОКАЦІЙНІ СИСТЕМИ ЗАХИСТУ ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

— Розкажіть, будь ласка, про співпрацю України з Латвією у військовій сфері. Починаючи з навчальних програм для українських воїнів.

— Дійсно, наші військові проходять навчання тут – і загальне, і спеціалізоване. У цьому є повноцінна співпраця на рівні генштабів обох країн. Поділюся тим, що відчув у спілкуванні. З тих, хто приїхали, є такі, хто вперше на ґрунтовному військовому навчанні. Для них емоційно важливо, що вони перебувають в іншій країні, де їм допомагають. Вони повертаються в Україну з упевненістю, що в України – надійні партнери. І це підтримує бойовий дух…

А є українці, які приїжджають сюди, вже маючи неабиякий військовий досвід. З ними відбувається реальна кооперація на рівні збройних сил Латвії та підрозділів інших країн НАТО. У такому разі проходить взаємне навчання, коли кожна зі сторін може поділитися корисними знаннями та навичками.

— Щодо безпосередньої військової допомоги. Іноді здається, що Латвія віддала вже все, що могла. Але кожного разу знову щось надходить.

— Наприкінці квітня було заявлено про черговий пакет допомоги. Такий своєчасний – ми надзвичайно вдячні за ППО, системи малої дальності, дрони, засоби РЕБ. Також ми ніколи не забуваємо, що Латвія взяла на себе координацію в межах коаліції дронів для України. Тут йдеться і про військово-технічну співпрацю українських і латвійських бізнесів. Гадаю, з часом ми матимемо більше медійних повідомлень про передавання Україні вироблених у Латвії дронів і радіолокаційних систем захисту. Розвивається також коаліція 155-мм снарядів. Є й інші сфери співпраці, але їх зараз не можна називати з точки зору безпеки.

— Ще один важливий напрям співпраці – лікування та реабілітація українських воїнів.

— Ми вдячні Латвії за прийняття наших поранених військових. Програма-мінімум – забезпечити таку ж кількість воїнів, що поїхали на лікування, як і раніше. Але є домовленість, зокрема з міністром охорони здоров’я, про те, що ми шукаємо можливості збільшити цю кількість. Тепер обговорюємо, чи можна було би прийняти від 150 до 200 українських військових на рік…

Окрема тема – навчання українських лікарів. Вони тут знайомляться з організацією процесу в латвійських клініках, передусім у реабілітаційному центрі «Вайварі». А потім, користуючись набутим досвідом, працюватимуть у реабілітаційних клініках України, як чинних, так і новостворених. Зокрема, є ідея організації нового реабілітаційного центру в Чернігові (оскільки Латвія взяла на себе лідерство у допомозі Чернігівщині). Також ми добре знаємо випадки, коли латвійські хірурги їдуть в Україну, працюють там. Але вони так само запрошують українських хірургів, здебільше військових, приїжджати і підвищувати кваліфікацію в Латвії.

Відома ще одна дуже цікава історія, дотична до цієї теми. Є таке гарне місто Цесіс, відоме як маленька культурна столиця Латвії. Так от, там – чудові люди, що виготовляють дуже дешеві протези, як для військових, так і для дітей. Водночас використовують сучасні технології – індивідуальний принт протезів. Звісно, вони не такі технологічні, як складні, коштовні, проте допомагають терміново закрити частину найбільш нагальних потреб.

І чому я згадав саме про поранених дітей. Адже вони швидко ростуть, тож їм протези потрібно часто міняти. Така технологія дає змогу це швидко робити. Цим усім займається пара чудових людей, хлопець і дівчина з України. Вона була поранена в Маріуполі і втратила кінцівку. Потім пройшла психологічну реабілітацію в Латвії і тепер працює в реабілітаційному центрі.

ЛАТВІЯ ДОПОМАГАЄ УКРАЇНІ З ОБЛАДНАННЯМ ДЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

— Ворог тепер намагається системно нищити українську інфраструктуру, насамперед енергетику, теплопостачання. Це питання, в якому військова тема поєднується з економікою та темою відновлення.

— Українська енергетика наразі є однією з найболючіших тем, вона стала заручницею російської агресії. Якби не було нападів на нашу енергосистему, вона могла би підтримувати – на прозорих європейських правилах – усю Європу. Це ключове розуміння, яке мають також росіяни. Намагаючись знищити українську енергетичну інфраструктуру, вони одночасно позбавляють ЄС можливості мати запасний елемент, важливий для розвитку. Це взагалі міжнародна проблема – захист української критичної інфраструктури у сфері енергетики. Передусім за допомогою посилення ППО.

— Але не менш важливою також є тема ремонту.

— Великі компанії «Latvenergo» та «Rīgas Siltums» (головний теплопостачальник в Ризі, – ред.) збирають своє обладнання радянського типу та передають його Україні. Також є компанії, які продають обладнання. Нещодавно був проєкт, під час якого ми закупили багато чого для Чернігівобленерго за кошти, зібрані Latvenergo від кожного нового підписаного контракту на тепло- та газопостачання…

Тепер ми ведемо процес верифікації списків допомоги українській енергетиці. Адже в Латвії немає ТЕЦ, виведених з експлуатації, які можна було би просто розібрати і перевезти. То доводиться займатися більш дрібним пошуком обладнання, деталей, які можна відправити в Україну для ремонтних робіт.

Також наявні інноваційні підходи на рівні громад, де приватні підприємства генерують тепло завдяки своїм викидам. І це тепло за сучасними технологіями може бути перенаправлене на теплопостачання в маленьких містечках. Так ми тепер намагаємося створити новий досвід – децентралізації. Гадаю, у межах травневого засідання 10-ї Міжурядової українсько-латвійської економічної комісії відбудеться обговорення бізнесів з громадами в Україні, які технології ми могли би привезти і за певний період часу встановити, щоби наші громади були самодостатніми.

Тобто за два роки Великої війни ми навчилися мати власні генератори, навчилися «перекривати» ту кількість світла, що потрібно. Але ми ще повинні навчитися повністю «перекривати» теплопостачання, щоб не залежати від великих котелень. У такому разі, на відміну від централізованої системи великих ТЕЦ, агресору буде складно виявляти розгалужену систему генерації. Водночас треба розуміти, що це все генерація воєнного часу – з погляду екології та ефективності. А в повоєнний час ми відбудуємо Україну, зокрема енергетику, за новітніми західними технологіями.

ПІДПРИЄМЦІ УКРАЇНИ ТА ЛАТВІЇ ЗАЦІКАВЛЕНІ У СПІВПРАЦІ З ВИХОДОМ НА РИНКИ ТРЕТІХ КРАЇН

— Географічно Латвія займає серединне положення серед країн Балтії. Саме тут проводяться головні в балтійському регіоні ЕКСПО-виставки в різних галузях економіки. Знаю, що українські бізнеси мають можливість безкоштовно отримувати там виставкові площі. Як це використовується, наскільки є ефективним?

— Передусім треба висловити вдячність нашим партнерам за надані можливості презентації. Ну, і зрозуміло, що такі виставки дають змогу ініціативним людям виїжджати, показувати, що вони вміють, на міжнародній арені.

Одна з провідних виставок у Балтії – «Riga Food». І там завжди присутній великий український павільйон, оскільки ми є потужним виробником в агропромисловій галузі. Крім усього іншого, це ще чудова презентація нашої історії, культури у вигляді знаменитої української кухні. Загалом асортимент тут широкий – від класичних видів круп до, чого там критися, спиртних напоїв. Але окремо хотів би виділити презентовані сучасні види сушок, чипсів. Привабливих з точки зору екопродукції та корисних для здоров’я.

Приємно, коли українцям вдалося здивувати всіх своїми технологіями. Президент Латвії теж відвідав останній Riga Food – український павільйон, мав можливість поспілкуватися з нашими сильними людьми. Переважно це – жінки, які працюють, намагаються промувати Україну, наше виробництво. І в цьому теж можна знайти певну символічну паралель: як латвійський президент відвідував наших воїнів, чоловіків у «Вайварі», і як розмовляв із нашими жінками на Riga Food.

— Але ж багато виставок й іншого профілю?

— Звісно. Свою продукцію, наприклад, презентували виробники будівельних матеріалів і сучасних технологій перероблення, які працюють в Україні. Вони пропонували зацікавленим особам дуже привабливу ціну за продукцію доброї якості. Взагалі хочу зазначити одну цікаву особливість: у межах цих виставок значна кількість наших підприємців шукають спільних виходів – разом з латвійськими підприємцями – на ринки третіх країн.

— Цікавий поворот теми. Розкрийте, будь ласка, про що йдеться.

— Латвія, так би мовити, розвернута до моря, в неї є потужні порти. Бізнесмени, які приходять на ці виставки, мають контакти в різних частинах світу. Вони бачать перспективу в тому, що українські виробники, бізнесмени можуть надати експортно привабливу продукцію. Значить, можна створювати кооперацію для постачань до третіх країн. Зокрема, покривати потреби Північних держав, Норвегії, Швеції, до яких зовсім близько морем. Або ж далі Атлантикою – аж до Південної Америки.

Подібні кооперації перебувають у постійному обговоренні. Це особливо актуально для розвитку бізнесу в портах Латвії, їх поточного перепрофілювання з давніх ринків Росії та Білорусі. Треба скористатися можливістю розвивати цей коридор між Україною і Латвією, країнами Балтії. Загалом – на довгострокову перспективу. Це те, що ми недорозвинули за довгий час.

Для України це важливо, і не тільки стосовно виручки та податків для своєї країни, що воює. Це ще й один зі способів інтеграції в ЄС. Але не можу не згадати про негативний момент, який впливає на цю діяльність, з якою ми стикалися останні півроку, – проблема перетину українсько-польського кордону. Довгі черги, ризик зриву термінів. Це серйозно вплинуло на ситуацію, на бажання багатьох бізнесів розвиватися у цьому напрямі…

Проте українські бізнесмени все одно шукають формати взаємодії. Наприклад, олійне виробництво, відходи від соняшнику – макуха. Її використовують як якісний корм. І на місцевих ринках у цьому сегменті якраз немає конкуренції, навпаки, є потреба, яку Україна готова покрити. То і треба це робити – для обопільної користі.

НА ТРАНСФОРМАЦІЮ ЗАКОРДОННОГО УКРАЇНСТВА ТРЕБА НАЛЕЖНО ВІДПОВІДАТИ

— Дякую, що так системно розкрили неочевидну для багатьох тему. Справді, для країни, сильної з військового погляду, потрібна сильна економіка. Це треба надійно усвідомити… А ще вагомим українським ресурсом є діаспора, яка тепер поповнилася завдяки тимчасово переміщеним особам, біженцям.

— Почну з кількох загальних міркувань. Важливим є усвідомлення кожним громадянином, який перебуває за кордоном, власної відповідальності та співучасті у формуванні іміджу своєї держави, своєї нації. Це стосується і давньої діаспори, і тих українців, яким був наданий прихисток у ці понад два роки.

Поважаючи та пізнаючи латиську мову, латвійську культуру, треба плекати те, що поєднує нас, українців. Це мова і культура. Причому культура в різних проявах: як високого мистецтва, так і буденних речей – звичаїв, традицій, свят, врешті-решт, кухні, про яку ми вже згадували. І це треба не тільки підтримувати у своїй родині, своїй спільноті, а й показувати світу, який оточує. Щоб він бачив, наскільки цікава, багата, різноманітна наша культура.

Проблема полягала в тому, що українців за кордоном було чимало, проте не така вже й значна кількість їх потрапляли в сферу спільнот, які робили «промо» українській культурі. Мені здається, стосовно цього тепер у закордонному українстві відбувається трансформаційний етап. Це виклик, на який треба відповідати належно.

От у Латвії є давні організації, водночас з’явилося багато нових людей, які ще не дуже добре знають одне одного. В таких умовах ключовою видалася ідея об’єднавчого місця. Зазначу – саме місця, а не організації. Тому ми звернулися до ризької та латвійської влади з проханням виділити приміщення для Українського дому.

Не буду довго розповідати про юридичні аспекти, оформлення. Це зайняло майже вісім місяців. І тепер, із січня, у центральній частині Риги є і працює «Український дім у Латвії». Ще раз наголошу – це не осередок посольства. Це осередок українських громадян. Зобов’язанням посольства було тільки сприяти тому, щоб українська громада мала місце для спілкування, прояву активності. Це простір української мови, культури, історії. І передавання їх майбутнім поколінням.

— Нещодавно посольство запросило українські організації взяти участь у короткому опитуванні задля встановлення та поліпшення комунікації, розвитку співпраці.

— Як я вже казав, у Латвії багато новостворених організацій. Тому важливо знати про них, верифікувати їх, щоби максимально поширювати різну корисну інформацію. До речі, і про те, що вони мають право на присутність на площі Українського дому. Ідея – показати українцям, що вони об’єднані, а не роз’єднані, що їхні ініціативи будуть підтримані, матимуть відклик. Ми тепер плануємо зустрічі з усіма українськими організаціями, які зареєстровані в Латвії. І хочемо регулярно проводити такі зустрічі. На різну тематику, в онлайн- і офлайн-форматах. З різних міст – Даугавпілса, Лієпаї, Вентспілса, Валмієри тощо. Спочатку – онлайн, необов’язково з’їжджатися на якийсь конгрес. Можна і так обговорити перелік питань, які з’являються.

УСІ ЗАПИТИ НА КОНСУЛЬСЬКІ ПОСЛУГИ, ПОДАНІ УКРАЇНСЬКИМИ ЧОЛОВІКАМИ ВІД 18 ДО 60 РОКІВ ДО 23 КВІТНЯ, РЕАЛІЗУЄМО

— Які з них найпоширеніші?

— Зазвичай це консульські питання. У цій сфері – великі виклики, не можна було спрогнозувати, що понад 4 млн громадян виїдуть з України. І їм усім треба буде надавати різноманітні послуги. Звісно, в Латвії не так багато наших громадян, як у Польщі чи Німеччині, але це теж вагомий показник. Черга складна, вона одна, єдина, складається онлайн. Водночас ми завжди дивимося на різні категорії громадян, в яких є складнощі: багатодітні або люди похилого віку, які не можуть самі приїжджати. Якраз напередодні наш консул їздив за заявками таких громадян, щоб надати їм консульські послуги вдома. Можливо, наші громадяни іноді недостатньо знають про таке. І це також важливо для інформування, про що я казав раніше. Іноді просто варто написати повідомлення в посольство, в консульський відділ. Я сам щодня бачу багато рішучих громадян, які просто пишуть нам, що потрібна якась послуга, якісь роз’яснення. І вони з часом отримують всі можливі відгуки.

— Принагідно. Не знаю, чи варто запитувати про особливості роботи консульства у зв’язку з рішеннями МЗС від 23 квітня. Адже ми тепер очікуємо додаткових пояснень.

— Я готовий відповісти. Наголошу, що рішення про призупинення надання консульських послуг чоловікам призовного віку, від 18 до 60 років, – тимчасове. Водночас усі подання, які ми прийняли від громадян цієї категорії до 23 квітня, ми реалізуємо, всі документи – видаємо.

Нагадаю про оголошений нашим Міноборони запуск електронного кабінету військовозобов’язаного. Він має бути представлений незабаром – 18 травня, тоді ж усі матимуть можливість подати свої дані. І, як уже зазначив міністр закордонних справ України, ми будемо раді прийняти всіх, хто подав оновлені дані, для отримання всього спектру консульських послуг. Важливо, щоб громадяни розуміли, що ніхто за ними не бігає, не займається їх пошуком. Ми тільки за взаємодію. Діємо, намагаючись підтримати наших громадян за кордоном, а не бути якоюсь репресивною машиною, про що розкручуються міфи.

— Повернемося до більш широких проблем української громади Латвії. Тут тепер дуже багато жінок з дітьми. Відповідно надзвичайно важливим питанням є освіта, освітні заклади.

— Так, діти ростуть, і вони мають вчити українську мову, літературу, історію… Я дуже радий, що діє Ризька українська середня школа. Водночас бачу, що тепер її кількісні можливості з навчання українських дітей не такі великі. То ми вже маємо спільну ідею, як просити і де просити, щоби створити філію. Але про це оголосить керівництво школи, коли буде досягнута домовленість. Це потребує часу, за прикладом «Українського дому», не дуже великого, але й не такого малого. Також працюємо з варіантом створення філії Міжнародної української школи. Але тут нам ще треба дочекатися ухвалення певних рішень у Києві. Загалом цей напрям, освітній, є одним із наших пріоритетів.

Олег Кудрін, Рига

Фото автора