Наприкінці травня Верховна Рада у другому читанні ухвалила законопроєкт №2689 про воєнні злочини. На сьогодні документ перебуває на підписі у Президента. Втім, тільки-но він набере чинності, наголошують правозахисники, то фактично дасть можливість притягати до кримінальної відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини. Зокрема, злочини проти людяності, воєнні злочини, злочини агресії та геноцид – ті, які найбільше вчиняються на тимчасово окупованих територіях Криму та Донбасу.

Від 15 років до довічного: що пропонує документ

Законом пропонують за публічні заклики до здійснення акту агресії, а також за виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких дій або їх поширення карати арештом на термін до 6 місяців або позбавленням волі на термін до трьох років.

Якщо особи планували, готували і скоїли подібний злочин, то будуть позбавлятися волі на термін від десяти до п’ятнадцяти років або довічно.

Умисне вбивство особи, яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права, як зазначено у проголосованому документі, у зв’язку з міжнародним збройним конфліктом або збройним конфліктом неміжнародного характеру, загрожує позбавленням волі до 15 років або довічного ув’язнення.

Позбавлення волі на термін від семи до п’ятнадцяти років за такі злочини:

• депортацію населення на територію іншої держави;
• насильницьке переміщення населення в іншу місцевість у межах однієї держави;
• вербування або втягнення особи молодше 15 років до складу збройних сил або інших державних військових формувань або інших, крім держформувань (груп), що беруть участь у збройному конфлікті, а так само використання такої особи для участі в бойових діях;
• позбавлення особи, яка перебуває під захистом міжнародного гуманітарного права, права на справедливе і належне судочинство;
• наругу над людською гідністю;
• захоплення або тримання особи як заручника;
• незаконне позбавлення волі;
• згвалтування, сексуальну експлуатацію, примус до заняття проституцією, примусову вагітність, примусову стерилізацію або будь-які інші форми сексуального насильства;
• тортури чи інше нелюдське поводження, або незаконне проведення будь-яких дослідів над людиною або застосування до нього незаконних методів лікування, які є небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх проведення або застосування;
• заподіяння середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження;
• поранення обличчя.

Навмисне захоплення або пошкодження чужого майна передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 6 до 12 років. Якщо ці дії мають масштабний характер, то санкція збільшується до 15 років.

До 12 років позбавлення волі загрожує за умисне заподіяння удару у зв’язку зі збройним конфліктом по:

• персоналу, об’єкту, матеріалах, устаткуванню, підрозділу або транспортному засобу, залученими до надання гумдопомоги або місії з підтримання миру відповідно до Статуту ООН під час, коли вони мають право на захист, якою користуються цивільні особи або цивільні об’єкти;
• будівлі, матеріалах, обладнанню, медустанові або транспортному засобу, що має належним чином позначену розпізнавальну емблему або розпізнавальний знак, встановлені гуманітарним правом, або по персоналу, який має право використовувати такі емблеми та знаки.

Якщо ці дії спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, то винуватцям загрожує до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Незаконне використання під час конфлікту помітної емблеми або розпізнавального знака передбачає до 15 років позбавлення волі або довічне ув’язнення.

Оцінка юристів: «Цей закон подарував тисячам людей, що постраждали від воєнних злочинів, надію на справедливість»

«Цього документу чекали як правозахисники, так і прокурори, які працюють з воєнними злочинами», – коментує Укрінформу адвокат, партнер юридичної фірми «Правовий альянс» Ілля Костін, наголошуючи, що до прийняття цього закону єдиною статтею щодо воєнних злочинів була стаття 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни). «Як виявилося, коли країна у стані війни, цього недостатньо для правильної кваліфікації багатьох злочинів, які відбувались та відбуваються на окупованих територіях. І які, на жаль, залишаються непокараними», – наголошує пан Костін.

Наразі у Кримінальному кодексі, каже експерт, не виписано склад воєнних злочинів і злочинів проти людяності. Тому у правоохоронних органів і прокурорів немає правових інструментів, щоб належним чином кваліфікувати такі злочини, скоєні в контексті російської збройної агресії на Донбасі та в Криму. «Цей закон вводить у правову систему України поняття злочину проти людяності та створює повноцінний каталог воєнних злочинів, за яким зможуть працювати прокурори та судді», – каже Ілля Костін.

Подібним чином висловилася голова «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук, називаючи ухвалення закону про воєнні злочини подією історичного значення, адже тисячі людей, що постраждали від воєнних злочинів, можуть отримати надію на справедливість, бодай і відкладену в часі.

«Правозахисні організації вже сім років документують злочини проти людяності, воєнні злочини й порушення прав людини на території окупованого Криму та Донбасу, однак відповідальності за них у Кримінальному кодексі немає. А все тому, що в національного суду та слідства не було відповідного інструментарію. Зокрема, через відсутність складу відповідного злочину у ККУ як підстави кримінальної відповідальності», – каже голова «Центру громадянських свобод».

Також, вона наголосила, у ККУ досі не було такої статті як «злочини проти людяності».

«Якщо взяти, наприклад, переслідування кримських татар у Криму, то… Переслідування – це окремий різновид злочинів проти людяності, але у Кримінальному кодексі переслідування не виписане як злочин. Навіть якщо знайти іншу норму і переслідувати діяння, яке є злочином за міжнародним правом, як загально кримінальний злочин – це не буде враховувати контексту організованого насильства», – доповнює попередніх спікерів доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтин Задоя.

Ухвалений закон має адаптувати українське законодавство так, наголошує пані Матвійчук, щоби подібні злочини розцінювалися та розслідувалися, як міжнародні.

«Закон допоможе правоохоронцям притягнути до відповідальності за злочини на окупованих територіях, наприклад, за насильницьке зникнення, примус воювати у збройних силах РФ, використання «живих щитів», зґвалтування у будь-якій формі, вербування дітей, захоплення заручників (захоплення з метою шантажу), непряме переміщення, торгівля людьми та рабство, катування, масові напади на цивільне населення…», – перелічує експертка.

Закон також передбачає кримінальну відповідальність військових командирів, інших осіб, що фактично діють як військові командири, та інших начальників.

«Ця норма передбачає імплементацію інституту командної відповідальності (responsibility of commanders and other superiors), регламентованого статтею 28 Римського статуту Міжнародного кримінального суду, підписаного Україною», – зауважив Ілля Костін.

Що це означає? Юрист каже, що якщо командир не запобігає вчиненню злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437 – 438-5, 442 і 442-1 КК України, що здійснюється його підлеглими, чи не карає їх за такі порушення, то… «Найімовірніше, матиме місце кримінальне переслідування і покарання буде відповідати тяжкості та характеру злочину, вчиненого його підлеглими», – стверджує він.

Своєю чергою народний депутат, голова комітету ВР з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський розповів, що закон про воєнні злочини відточувався кілька років, проводились дуже серйозні обговорення серед депутатів, поліції, прокуратури. «Відбувалися зустрічі з людьми, потерпілими від цих злочинів, яким, наприклад, ложкою видавлювали очі, відрізали пальці, статеві органи. Відбувалися жахливі речі, зокрема, це я говорю зараз про «Ізоляцію» в Донецьку. Тюрма досі існує, люди, які скоїли ці всі звірства, вони відомі. І більше того, пишаються цими вчинками. Вони неприховано живуть на окупованих територіях, розраховуючи уникнути покарання», – коментує пан Монастирський.

За його словами, цей закон дасть можливість притягати таких злочинців до відповідальності, де б вони не були, і коли б вони не потрапили до рук правосуддя.

В цьому контексті юрист Ілля Костін наголошує на тому, що затверджений документ доповнює ст. 8 КК новою частиною, якою «вводиться принцип універсальної юрисдикції щодо агресії, геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів». «Тобто такої дії законодавства про кримінальну відповідальність, яка не пов’язана з місцем вчинення злочину, громадянством, постійним місцем проживання підозрюваного чи потерпілого або шкодою національним інтересам держави, – каже він. – Іншими словами, використовується американська модель кримінального переслідування «всіх, хто є на землі». А якщо ще простіше, то якщо особа вчинила злочин в будь-якому кутку світу, ця особа може бути притягнута до відповідальності».

Цікавим прикладом застосування цього принципу, розповідає пан Костін, є справа Адольфа Ейхмана, який був старшою посадовою особою нацистської Німеччини (відповідав за організацію арештів, депортацій, інтернування і винищення євреїв під час Другої світової війни. – Ред.).

«Закон передбачає відсутність строків давності у випадку вчинення міжнародного злочину, тобто, за здійснення злочину проти людяності або агресії відповідальну особу можна буде притягнути до відповідальності в будь-який час, незалежно від того, скільки часу минуло з моменту закінчення, наприклад, геноциду чи іншого міжнародного злочину», – доповнює юристка ГО «Юридична Сотня» Марія Звягінцева.

«Можливо, зараз когось неможливо притягнути до відповідальності, але історія свідчить, що авторитарні режими падають, ситуації змінюються, війни припиняються і злочинці опиняються перед судом. Ми бачили багато прикладів у різних країнах, як це відбувалося», – каже Олександра Матвійчук.

За її словами, цей закон – не просто встановлення справедливості й притягнення особи до відповідальності: «Це потужний сигнал людям на окупованій території, які вчиняли та вчиняють злочини, що безкарними вони не залишаться та рано чи пізно понесуть відповідальність. Сховатися за ефемерним Путіним не вийде, адже кримінальна відповідальність – індивідуальна. І – найважливіше: якщо потенційний кат боятиметься катувати людину через те, що Україна починає реально боротись із безкарністю, – хтозна, можливо, це врятує життя багатьох людей».

Голова «Центру громадянських свобод» згадала й про «мінські перемовини». «Росія вимагає від України різні геополітичні поступки. Наприклад, у питанні амністії. Ми не знаємо, як пройдуть переговори у Мінську, на що будуть штовхати Україну міжнародні партнери, який компроміс шукатимуть. Але тут компромісу не буде – воєнні злочинці не можуть бути амністовані. Тому що існує міжнародний імператив міжнародного права, який мінські домовленості не можуть перекреслити (…) Закон про воєнні злочини дає додаткові аргументи Україні дотримуватися цього імперативу», – наголошує Матвійчук.

Експертка «Юридичної Сотні» також на цьому акцентує: «Для осіб, які скоїли міжнародні злочини, неможливим буде застосування амністії». Зокрема, Марія Звягінцева каже, що використання нинішніх норм КК України, які передбачають, наприклад, жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, що охоплюється ст. 438 чинної редакції КК України та тягне за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років (якщо такі діяння не поєднані з умисним вбивством) дозволяє говорити про більш м’яке покарання, порівняно із санкціями, встановленими Римським статутом, який передбачає позбавлення волі на строк до 30 років. «Цей закон, після підписання, значно наблизить КК України до положень Римського статуту. Нагадаю, що ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду є частиною євроінтеграційних зобов’язань України. Крім того, злочини, визначені Статутом, є загальноприйнятими нормами міжнародного права, їх криміналізація є обов’язком всіх держав, незалежно від ратифікації Статуту», – стверджує юристка.

Нарешті, звертає увагу Денис Монастирський, особливо важливо, що цей закон був ухвалений в комплексі із законом про заочне засудження. По суті, це означає, що люди, які нині мешкають у Росії і на окупованих територіях України, і скоїли воєнні злочини, можуть бути притягнуті до відповідальності заочно. «І це означає, що через три роки Україна вже матиме сотні таких рішень, – переконує пан Монастирський. – Нарешті, люди отримають конкретні вироки щодо мучителів їхніх родичів, дітей або них особисто, і всі міжнародні інстанції після вироку українських судів зможуть переслідувати таких злочинців».

Мирослав Ліскович. Київ