Отже, розбираємось у різних визначеннях «російського фашизму» і тому, чому їх давали системі влади, світогляду, які складалися в росії останніми десятиліттями. Закінчивши розгляд родинних термінів «рашизм» і «нашизм», переходимо до «путінізму».

І тут на нас чекає багато цікавого – як нового, так і добре забутого старого. Ми дізнаємося про вкрай незручну публікацію одного хорошого канадського журналіста, а також про блискучий матеріал чудово нам відомого Андрія Піонтковського.

ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ «ПУТІНІЗМ» БУВ РАНІШЕ ПРЕЗИДЕНТА ПУТІНА

Вражає те, що сам термін «путінізм» з’явився ще за кілька місяців до того, як путін став президентом росії, отримавши всю повноту влади, і почав послідовно робити щось, що можна було б визначити якимось гучним «-ізмом».

У ніч на 1 січня 2000 року президент Борис Єльцин, вітаючи росіян з Новим роком, сказав свої знамениті «я йду у відставку… я зробив все, що міг» і «вибачте» (тоді думали, що він вибачався за минуле, але зараз здається, що за майбутнє). Після цього і до виборів 7 травня путін, як чинний прем’єр-міністр, став виконувачем обов’язків президента. Звичайно, з урахуванням його рейтингу (дуже високого після вибухів житлових будинків і початку Другої Чеченської війни, які вдало «збіглися» з початком путінського прем’єрства) у його перемозі ніхто не сумнівався. І все ж таки путін тоді ще не був тим повноправним правителем, яким стане незабаром. Ну, а людям, які добре знали цинічний прагматизм російської олігархічної влади, єльцинській сім’ї з її оточенням важко було повірити, що вони віддали ВСЮ владу незрозуміло кому, не маючи на наступника забійного компромату.

При цьому єльцинська Конституція 1993 року, як би її не критикували тоді і особливо зараз, – все ж таки давала якісь обмеження та противаги. У країні існувала, нехай незріла, але свобода слова, нехай маніпулювані, але все ж таки реальні вибори. І самому Єльцину доводилося зважати на це, домовляючись і з державною думою і з радою федерації, в якій сиділи губернатори, котрі регулярно обиралися і переобиралися на місцевих виборах…

Отже, 1 січня під бій курантів путін став лише в.о. президента, якому ще потрібно було відбудовувати під себе вертикаль влади. Але вже буквально за кілька днів нового року та нової політичної ери з’явилися матеріали, які проголосили появу «путінізму». На той момент це, звичайно, було зроблено авансом, задля яскравого заголовку. Який сам просився лягти на папір – через схожість з іншими вождями росії (нехай і радянської), котрі дали корінь іншим «-ізмам». Ленін-Сталін-Путін — ленінізм-сталінізм-путінізм.

ГЕНЕАЛОГІЯ ПЕРШИХ ДНІВ І РОКІВ «ПУТИНІЗМУ»

Американський гуманітарій Шон Гіллері, ведучий подкасту SRB, до Різдва 2007 року, наприкінці другого, конституційно останнього терміну путіна, підготував публікацію «Генеологія “путінізму”». У ній, спираючись на сервіс LexisNexis, який допомагає в коректному пошуку публікацій, пов’язаних з якимись словами чи словосполученнями, він розглянув життя терміну «путінізм» за неповних вісім років, що на той час промайнули. Посилання на деякі із зазначених ним публікацій вже не працюють, при цьому достовірність поданої Гіллері інформації ніхто не спростовував. До того ж цей подкаст SRB опублікований не де-небудь, а на акаунті Центру російських, східноєвропейських та євразійських досліджень Університету Піттсбурга.

Отже прогуляємось його публікацією, знаходячи там, де це можливо, першоджерела.

ЩО СТАЄТЬСЯ, КОЛИ СУДЯТЬ ПРО ТЕ, ЧОГО НЕ ЗНАЮТЬ

Отже, за наявними даними, вперше термін «путінізм» вжив – увага! – вже 5 січня 2000 року відомий канадський журналіст Річард Гвін у газеті Toronto Star. Це був матеріал «Світу потрібна сильна російська держава». У заголовку обігрується фраза з тексту путіна, мовляв, росіянам потрібна сильна держава. Далі канадський аналітик напрочуд довірливо ставиться до путінських заспокійливих слів, що під сильною державою той має на увазі «правову, дієздатну, федеративну державу».

На жаль, Гвін не був ні радянологом, ні кремленологом, а звичайним канадським політкоментатором, надто наївним, щоб адекватно розуміти і висвітлювати пострадянську політику. Тільки так можна пояснити те, що йому гебістське минуле нового керівника Росії не здавалося чимось тривожним чи навіть непристойним.

Навпаки, автор Toronto Star вважав його благом, оскільки, мовляв, така робота дала путіну навички і загартувала волю для того, щоб протистояти виклику, який «кліка мільярдерів» кине ймовірній путінській «ненависті до корупції». Саме так, на думку Гвіна, «путінізм» створить сильну державу, «відзнакою» якої буде викорінення корупції та системної злочинності. Загалом матеріал Гвіна був західним переказом піарівської кампанії путіна, що проводилася в той час у росії. Отже, весь його прогноз виявився пальцем у небо.

ПРОГНОЗ «ЯБЛОЧНИКА» ПІОНТКОВСЬКОГО – У «ЯБЛУЧКО»

Зате другий прогностичний текст про «путінізм» був напрочуд точним – потрапляння прямо в яблучко! Та й з’явився він на сайті «Яблока». Тут, буквально за кілька днів, 11 січня, Андрій Піонтковський (він тоді перебував у названій партії) видав матеріал «Путінізм як вища та заключна стадія бандитського капіталізму в росії». 

Головне тут видно із заголовку. В ньому Піонтковський обігрує назву знаменитої ленінської роботи, що вивчалася у всіх навчальних закладах СРСР – «Імперіалізм як вища стадія капіталізму» (про те, що «остання» говорилося всередині книги та пояснювалося дбайливими педагогами – ця робота вважалася продовженням «Капіталу» Маркса). Така назва, серед іншого, ще й додатково вписувала «путінізм» у смислову лінію, що йде від «ленінізму».

Ми зараз, звичайно, дуже поважаємо Піонтковського, прислухаємось до його слів. Але навряд чи багато хто пам’ятає, що він ще 11 січня 2000 року дав таке точне та розгорнуте визначення режиму, який сформує новий правитель.

«Путінізм – це вища і заключна стадія бандитського капіталізму в Росії. Та стадія, на якій, як казав один напівзабутий класик, буржуазія викидає за борт прапор демократичних свобод та прав людини. Путінізм — це війна, це «консолідація» нації на ґрунті ненависті до якоїсь етнічної групи, це наступ на свободу слова та інформаційне зомбування, це ізоляція від зовнішнього світу та подальша економічна деградація. Путінізм – це (скористаємося улюбленою лексикою пана в.о. президента) контрольний постріл у голову Росії. Ось такий спадок залишив нам Борис Миколайович Гінденбург».

Повторюся, вражаюче за точністю визначення, дане лише через півтора тижні після того, як путін став виконуючим обов’язки президента. І знову-таки, варто особливо відзначити, що Андрій Андрійович тоді, відразу ж, провів популярну нині паралель путін-Гітлер (нехай і опосередковану через Єльцина-Гінденбурга).

«ЛІНІЯ ПІОНТКОВСЬКОГО» ПРОТИ «ЛІНІЇ ГВІНА»

Ці два перші у світі матеріали про «путінзм», самі по собі, дуже символічні. Минули роки і навіть десятиліття. А у світі так і співіснують ці дві лінії у сприйнятті путіна і путінізму: «лінія Гвіна» і «лінія Піонтковського».

При цьому підкреслю, що Річард Гвін (1934-2020), судячи з біографії та відгуків, хороший журналіст, пристойна людина, не куплена. Просто він узявся судити про те, чого не знає – про пострадянську росію та росію взагалі. Ось опорний пункт його роздумів: «По-перше, демократія в Росії вкоренилася досить глибоко завдяки Єльцину, а до нього Михайлу Горбачову. Преса вільна. Парламентські вибори у грудні (перемогла партія путіна) були вільними».

А, «по-друге», він каже, що й судова система теж непогана, оскільки напередодні суд виніс виправдувальний вирок за звинуваченням у шпигунстві: «Вперше з часів ленінської ЧК ухвалили рішення проти ФСБ, наступниці КДБ». Ну, ось, сам же пише, що вперше! Хіба можна будувати такі сміливі та далекосяжні прогнози на таких хистких підставах?

На жаль, «лінія Гвіна», саме втілення наївності, заспокоєності, благодушності, отримала на Заході сильне продовження і не завжди навіть за гроші (як у випадку зі «шредеризацією»). Тому росії, путіну вдавалося аж до 2014 року триматися в клубі пристойних людей, важкоатлетів демократії G7-8, аж до 2014 року.

Ну а Андрію Андрійовичу – низький уклін за розум та силу аналізу. Сподіватимемося, що його нинішні прогнози по «лінії Піонтковського» так само точні, як і колишні.

Олег Кудрін, Рига