На якій стадії шлях путіна до в’язниці? Чи готова Україна мобілізувати ув’язнених та засуджених «умовно»? Скільки ми витрачаємо на утримання російських полонених та який зиск маємо натомість? Як команди українських юристів здобуватимуть перемоги у міжнародних судах у справах про відшкодування наслідків кремлівських злочинів – про все це журналіст і керівник «Укрінформу» Олексій Мацука розпитав у міністра юстиції України Дениса Малюськи.

Читайте й дивіться в ексклюзивному інтерв’ю проєкту «Влада inside».

— Денисе, пропоную почати з найактуальнішого сьогодні питання – це питання мобілізації, це зараз усі обговорюють. І перспектива залучення до такої мобілізації людей, які знаходяться у таборах або в тюрмах, у місцях засудження. Чи станеться це, чи не станеться, чи буде мобілізація відбуватися у таких саме місцях?

— Формально, як це відбудеться – якщо з цією ідеєю погодиться, підтримає Верховна Рада, я не можу розписуватися за Верховну Раду, коли це відбудеться чи як це відбудеться. Моє переконання, що це робити потрібно, і я вірю в те, що це неминуче. І мені здається, що навколо цієї тематики чимало міфів, і ніхто просто цього питання не опрацьовував. Справа в тім, що у нас у всіх уявлення про це, як про міф про пригожина, який забирає з в’язниць людей, ув’язнених, які там всі в наколках, авторитети, які там бігають з автоматами і можуть вистрелити в кого завгодно. Насправді ж – ситуація більш консервативна, простіша і ближча до життя. У нас не тільки ув’язнені, які перебувають у місцях позбавлення волі, не підлягають призову. Наприклад, людина, яка не отримала строк позбавлення волі, або отримала відстрочку, тобто вона гуляє по вулицях. Наприклад, людина порушила правила дорожнього руху, поїхала на червоне світло, машина виїхала на перехрестя, вона цю машину об’їхала, середньої тяжкості ушкодження у іншого водія, є кримінальне провадження, отримала покарання з відстрочкою виконання. Вона гуляє по вулицях, є сім’я, вона працює, просто періодично вона відвідує наші центри апробації. Ця людина не підлягає призову. У мене велике запитання, а чому?

— А ви вважаєте, має підлягати призову?

— У нас одиниці людей, які не порушували правил дорожнього руху. Те, що людина порушила правила дорожнього руху, їй не пощастило, виїхала автомобілем, а хтось не виїхав. Її не можна взяти мобілізувати? Це нонсенс, безумовно – таких людей треба мобілізовувати. Це ми говоримо про тих, хто не у в’язниці. Їх багато є. Є ті, хто у в’язниці, і так само реальної небезпеки для суспільства чи армії не становлять. Найкласичніший, найгарячіший     приклад, який не дискутується, – корупціонери. Їх посадили у в’язницю, а чи не варто, хай вони кров’ю захищають свою репутацію – умовно кров’ю, безумовно. Але-от на фронті чимало з них готові, бажають виправдатись, і це не люди, які почнуть стріляти по своїх. Більше того, останній аргумент – навіть якщо ми беремо з в’язниці людей. Є купа людей, які нами проаналізовані, які, ми переконані, що вони є безпечними. Але, армія – це ж не тільки стріляти з артилерії, там копати треба багато де.

— Це господарчий комплекс.

— Лопату в руки, копаємо. Забезпечуємо, готуємо їжу, носимо, розвантажуємо. У військового є купа роботи, яку можна виконувати і треба без зброї. Чому їх не можна залучити? Мова йде про тисячі людей. Тому наша позиція – це робити треба. Ми будемо м’яко це пропонувати парламенту, будемо переконувати військових, що їм це теж потрібно. Коли нам це вдасться, це буде реалізовано, а я думаю, що це неминуче.

— Формула миру. Ви заявили, що договір, яким буде підтвердження закінчення війни, буде базуватися на Формулі миру, має бути багатостороннім, тобто має бути підписаний не лише Україною та Росією, а й країнами-гарантами. І цю позицію Україна й заявляє всюди в принципі. У нас уже є досвід і переговорів дипломатичних, юридичних, і процесів та переговорів, як я сказав, і політичних також. Як ви уявляєте собі сьогодні цей процес, от особисто ви – як уявляєте реалізацію Формули миру?

— Складне запитання, тому що пункт 10 Формули миру, по якому я й був співвідповідачем на заході представлення Формули миру в Давосі, що відбувався нещодавно, він, напевно, з точки зору юриспруденції найскладніший. Тому що мова йде про комплексний мирний договір потенційний, повного аналогу якого немає. Тобто були там певні шматки, які ми б хотіли запозичити, побачити, але це досить нова і просунута штука, над якою зараз працюють досить великі команди юристів-міжнародників. Ми б хотіли, безумовно, щоб мирний договір, який буде базуватися на Формулі миру, безумовно враховував усі попередні недоліки наших договірних відносин з Росією. Наприклад, Будапештський меморандум. Травматичний досвід для українців, де у нас був міф, що це якісь гарантії насправді. Насправді, це сама по собі назва багато про що говорить, і з точки зору юриспруденції західної, тих же самих Сполучених Штатів, жодних гарантій у розумінні НАТО чи безпекових договорів там не було. Ми не хочемо розмитих формулювань, ми хочемо, щоб були чіткі гарантії. Ми хочемо, щоб це були ратифікації, тому що тільки ратифікація свідчить про те, що договір містить юридичні зобов’язання, реальні юридичні безпекові зобов’язання. Немає ратифікації, це означає, що там жорстких юридичних зобов’язань не існує. Ми також не хочемо залишатися сам на сам із Російською Федерацією, таке вже було безліч разів, у нас був і договір про кордон, і великий договір про дружбу, все спором, який не вартий, щоб на нього витрачати час, зусилля, справді виявилося. Відповідно ми хочемо, щоб це були підписи держав-гарантів, так само ратифікації. Тобто все правильно ми в цій концепції презентували, презентували свій травматичний досвід – договір з Російською Федерацією, пояснили, чому це для нас важливо, чому саме така опція для нас ключова. От так воно й полягатиме. Але знову ж таки, укладення договору – це не означає можливість укладення – сіли й завтра підписали. Безумовно, мирний план, 10 пунктів плану Зеленського чи Формули миру передбачають певну етапність, поступовість. Зокрема, це й харчова безпека, тобто коридор щодо експорту сільськогосподарської продукції, це ядерна безпека, в першу чергу мова йде про ЗАЕС, і це відведення військ. Тобто є певні передумови, тільки після настання яких можна було б підписати.

— Треба зрозуміти, люди хочуть простих рішень і швидких рішень. Але Формула миру, як концепт, вона більш така глобальна ідея сама по собі. І комунікувати для людини звичайної інколи дуже складно такі речі, про які ви зараз говорите. Як би ви простою мовою розказали. Якщо Формула миру буде реалізована на 100%, то це й буде перемогою України?

— Так, це буде припиненням війни на умовах, про які ніхто в нашій країні не зможе сказати, що це зрада. Тобто, зрадофіли на матимуть жодного шансу. Інша сторона медалі – що це ідеальна картинка, чи вдасться нам її повністю реалізувати, залежить багато в чому від допомоги наших партнерів. Але це-от ідеальна картина світу, навколо якої ми й базуємо перемогу. В чому прекрасна риса Формули миру, за який аплодую стоячи, хвалю часто ідеї від топ-керівництва держави, щоб не видаватися підлабузником? В даному випадку аплодую тому, що навіть сама ідея обговорення Формули миру, вона прибрала будь-які атаки дипломатичні чи медійні з боку Російської Федерації про те, що ми на хочемо домовлятися про мир. Тобто, пам’ятаєте: як виникла Формула миру, було багато публічних заяв росіян, що вони готові на перемовини, а українці хочуть воювати, вони відмовляються припиняти цю війну. Багато подібних меседжів. От як контраргумент – з’явилася Формула миру. З того часу заяви, будь-які тези росіян, вони обриваються тим, що ми працюємо, ми в перемовинах, ми вже повністю виконали свій план, ми готові рухатися далі. І навіть саме обговорення принесло величезний дипломатичний результат. Якщо крім цього обговорення ми ще дійдемо до реального результату в рамках робочих груп у рамках ратифікації чи договорів з нашими партнерами, – це взагалі буде шедевр. Але побачимо, багато що все одно залежить від підтримки партнерів, у першу чергу – озброєнням.

— Ну так, ця підтримка виражається, окрім того, ще й так званими репараціями. На якому етапі зараз цей процес відбувається, ці заморожені активи, чи дійсно Україна зможе колись отримати свої відсотки від активів Російської Федерації. Власне, розкажіть – що наразі відбувається з цим треком?

— Знову ж таки, усюди ми пропонуємо світові щось, чого не було раніше, зокрема зараз ми вимагаємо репарації по закінченню війни. Тобто, репарації класичні – як це виглядало. Країна програла, після цього сторона, яка виграла, примушує тим чи іншим шляхом виплатити компенсацію за завданий збиток. Добровільно, примусово, добровільно-примусово… У нас війна ще не закінчена, але ми вже вимагаємо і маємо вкрай реалістичні шанси такі репарації отримати в класичному вигляді – не як активи підсанкційних осіб. Активи підсанкційних осіб – ми вже отримуємо від цього доходи, а саме як виплати Російської Федерації, без їхньої згоди безумовно. Мова йде про резерви Центробанку російського, які знаходяться на Заході. Знову ж таки, аналогію, звісно, проводити повну не можна, я теж переконаний, що отримання нами коштів РФ – теж неминуче. Зараз Захід стикається все з більшими проблемами, щоб нам кошти виділяти зі своїх бюджетів, кошти платників податків. Чим далі – політичні рішення стають все складнішими, й тому все більше їм подобається ідея перейти на передачу нам російських коштів. Різні країни генерують різні ідеї, як правило – все псують юристи, юристи завжди вставляють свої п’ять копійок, які заважають прогресу чи розвитку ВВП. Але вже є підтримка, зокрема тих аргументів, які ми наводили з самого початку повномасштабного вторгнення. Зараз це так звана ідея контрзаходів. Можу коротко пояснити, в чому суть.

— Так, будь ласка.

— Наприклад, що заважало іноземцям до цього часу перейти до ідеї забрати в росіян кошти? Вони надали, по-суті, росіянам гарантії. Гарантії про те, що це державні кошти захищені, їх ніколи ніхто не забере. І це приклад для інших країн, що на Заході можна тримати свої кошти, Захід їх собі не відбере, це надійний зберігач, це як ваш банк там. Вони говорили: як ми можемо раптом порушити свої зобов’язання і кошти забрати, ми ж прогарантували, з точки зору міжнародного права – це не припустимо. Наш контраргумент був інший. Дивіться, справа в тому, що ви можете не виконати своє зобов’язання, якщо Росія не виконує перед вами свої зобов’язання. Контраргумент у наш бік був: вона ж перед вами не виконує, перед Україною не виконує, вона ж на Україну напала, а на Захід, на Штати – вони не нападали. Наш аргумент був і він залишається, що дивіться: але ж від війни ви теж постраждали. Ваші бізнеси втратили активи на території Російської Федерації, ви отримали купу біженців, яким ви допомагаєте. Ви вимушені допомагати Україні і ваші збитки від війни мільярдні, Тобто, порушивши міжнародне право, Росія порушила зобов’язання перед вами. Якщо вона порушила зобов’язання перед вами, ви можете в якості контрзаходів зробити те саме щодо Росії. Оце, по-суті, зараз ключовий аргумент, який обговорюється в рамках G7, – щоб врахувати те, що Росія завдала збитки війною не тільки Україні, а й іншим державам, які в тому числі тримають російські кошти, і це дозволить потім вжити ряд заходів з тим, щоб зняти з цих коштів імунітет і передати їх Україні зараз. У Європі обговорюється модель спрощена: це доходи від коштів Російської Федерації, проценти, які набігають, ці суми передати Україні…

— Але це питання тільки обговорюється.

— Ну як, воно не зовсім обговорюється, рух іде, рух іде активний. Знову ж таки, навіть передача коштів – це ж не те що чемодан привезуть.

— Ну, так умовно це є.

— Це по-суті вся робота юристів, дипломатів і політиків, це обговорення і потім підписання якихось документів. Останній документ – означає крапка, і після цього йде миттєва реалізація. Відповідно обговорення, яке ми мали у 2022 році, – це не те обговорення, яке маємо в 2024-му. У нас є конкретні законопроєкти: в Сполучених Штатах два законопроєкти про передачу Україні активів, є план у Євросоюзі, де вони зараз приходять до етапу, коли вони всі доходи отримані, проценти, які йдуть на російські кошти, перерахують на окремий рахунок, відділять від інших російських коштів і скажуть, що це російськими коштами ми вже не вважаємо. І далі вже питання техніки, щоб ці кошти передати Україні, тобто ми на досить просунутому етапі. І знову ж таки, з одного боку нам дуже погано, що нас не фінансують, ще затягують це фінансування в бюджеті в наших західних партнерів, але з іншого боку – це максимально прискорює напрям конфіскації російських коштів, а їх багато реально, дуже багато.

— Що ви, як юрист, як людина, яка залучена до, в тому числі, реалізації справедливості щодо України, можете сказати про умовний Нюрнберг для Путіна і його команди?

— Нюрнберг має дві риси, які кардинально відрізняють його від теперішньої ситуації в Україні: перша, Нюрнберг – це трибунал переможців, тобто, країни-союзники повністю контролювали Німеччину, Німеччина капітулювала і, власне, союзники вирішували, що буде з топ-керівниками фашистської Німеччини. У нас інша ситуація. І друга ситуація: Нюрнберг створювався з нуля, тобто, не було інших інструментів, не було практики, то це був такий пробний камінь, і чимало зараз фахівців з міжнародного права стверджують, що Нюрнберг теперішнім стандартам суду далеко не відповідає. У нас складніша історія: ми не захопили Москву, в нас немає арештованого керівництва Російської Федерації, крім того – у нас є цілий ряд інституцій, міжнародних договорів і практики застосування створення трибуналів, тобто, завдання там –  з зірочкою, в рази складніше. І в нас, практично, на кожен злочин, який вчиняє Російська Федерація, у нас є суд і процедура притягнення до відповідальності, є українські суди, іноземні суди, Міжнародний кримінальний суд, зокрема, який вже видав ордер на арешт Путіна, тобто багато інструментів. Але трибунал, про який так багато йде мова, він дуже вузькоспеціалізований, цей трибунал – не для того, щоб покарати за воєнні злочини. За воєнні злочини ми й так можемо покарати будь-кого, кого завгодно, включаючи Путіна, наприклад, через інструмент Міжнародного кримінального суду. Це, по суті, трибунал, який вперше в світовій історії мав би притягнути до відповідальності за напад на іншу державу, злочин агресії, керівників держави-агресора. Знову ж таки, такого не було ще ніколи, теоретично за злочин агресії може притягнути Міжнародний кримінальний суд, який уже видавав арешт на Путіна, але проблема в тому, що Росія не ратифікувала Римський статут і в Міжнародного кримінального суду немає юрисдикції, він не має права розглядати справи про злочин агресії проти громадян Російської Федерації. Відповідно, з чим ми стикнулися: у нас є злочин, який вчинила Російська Федерація, зокрема, Путін, Лавров, Шойгу, вони напали на Україну, це є злочин, але в нас немає суду, куди ми могли б їх притягнути і засудити заочно (не заочно, як завгодно), немає. Відповідно, перемовини зараз ідуть про те, щоб такий суд створити, не усі країни цю ідею підтримують. Усі підтримують, що треба створити трибунал по злочину агресії, так, але коли ми доходимо до деталей – а чи може цей трибунал притягнути до відповідальності Путіна, Лаврова і Шойгу, тут уже починають різні опції іти: чому, тому що…

Це залежить від країн, тому що це не про Росію, не про конкретний кейс оцих найвищих посадових осіб Російської Федерації, – це про прецедент. Тобто, якщо якісь країни можуть зібратися і створити трибунал, який притягне до відповідальності голову іншої держави, без згоди цієї іншої держави, то після нашого 1-го такого трибуналу, українського, – таких трибуналів, є ризик, що буде багато по світу, де групи держав, та сама Росія створить, я не знаю, з Кореєю, з Іраном якийсь трибунал собі придумає – і буде до відповідальності притягувати якихось президентів, і говорити, що це той самий механізм. Тобто проблема в тому, що створивши такий трибунал щодо Росії, ми відкриваємо дорогу для створення інших трибуналів, набагато менш легітимних і справедливих. У нас є опір з боку міжнародної спільноти, що такого робити не варто, треба подумати краще, тому що є класичні інструменти – трибунали, створені рішенням Радбезу ООН, або ж той самий Міжнародний кримінальний суд, – давайте думати, як користуватися ними або схожими інструментами, та й, власне, навіщо вам ще одне обвинувачення Путіна, в нього вже й так є ордер на арешт, і в нього й так є обґрунтовані підстави говорити, що він вчиняв і інші злочини; одним злочином більше, одним менше – не принципово. І для нас це важливо, але ми ще не знайшли компромісу з кількома ключовими країнами саме стосовно можливості притягнути до відповідальності Путіна.

— Добре. А чи знайшли ми компроміси всередині країни, от, наприклад, Міністерство юстиції ваше подало позов до Вищого антикорупційного суду про стягнення у дохід держави активів експрезидента «Мотор Січі», я маю на увазі В’ячеслава Богуслаєва та колишнього топ-менеджера компанії Петра Кононенка. Ці фігуранти були, я нагадаю, затримані за підозрою у колабораційній діяльності. І скільки у нас на сьогодні процесів за подібними статтями, що держава отримала заарештованих активів, який потенціал цих справ на користь держави, як фінансово, так і в контексті справедливих вироків, я про цей консенсус говорю?

— Взагалі концепція конфіскації активів колаборантів і російського бізнесу на території України з’явилася, власне, з тим, щоб показати нашим західним партнерам, що це можливо робити, це робити законно, це правильно, і щоб відкинути аргументи, коли ми просили – конфіскуйте, а вони кажуть: так ви самі в себе не конфісковуєте, чому ми маємо це робити? Відповідно, щоб показати приклад, ми такий механізм створили окремим законом, який передбачає, що на тих осіб, які співпрацювали з Російською Федерацією, визнавали, підтримували агресію, або самі приймали рішення щодо такої агресії, у випадку, якщо до них будуть застосовані санкції Радбезом нашим, – відповідно, ми після цього, зібравши докази, що вони колаборанти, можемо звернутися у Вищий антикорупційний суд з тим, щоб їхні активи відібрати на користь держави. Ця ідея не задумувалася як механізм, який принесе значні кошти державі, це ідея була, радше, з одного боку, показати, що ми – на передовій застосування санкцій, а з іншого боку – щоб прибрати у росіян інструменти впливу на українську економіку з міркувань безпеки. Відповідно, ми вже говоримо про те, що десятки справ розглянуті, величезна купа активів передані в управління Фонду держмайна або в дохід держави, як грошові активи, так і окремі підприємства, торгові центри. Тобто масив активів – досить великий, інша справа, що фінансовий результат від цих операцій – він досить віддалений, тобто, це не означає, що в результаті цих процесів ми отримаємо завтра готівкою мільярди. Готівкою ми отримали певні кошти, які були на рахунках окремих підприємств, але мова не йде про космічно величезні суми, тому що всі ці об’єкти, вони складні й приносять доход у середньо- і довгостроковій перспективі, часто вони потребують реструктуризації або налагодження бізнес-процесів. Але, знову ж таки, з точки зору безпеки обмеження впливу росіян на економіку країни, з точки зору кращих практик санкційного механізму і з точки зору, потім, майбутніх довгострокових результатів, як-то приватизація вилучених активів, – цей механізм працює, він активний, і вже чимало російських груп, олігархів, депутатів свої активи на території України втратили.

— Також питання цікаве про російських полонених, які сьогодні на території України знаходяться. Чи у фокусі вашої уваги умови їх утримання, і частина з них виконують роботи, скільки, номінально, це приносить користі державі?

— Гарне запитання. Безумовно, ми працюємо над тим, щоб дотримуватися усіх вимог Женевської конвенції щодо полонених, вона для нас обов’язковою є. І що для нас важливо? Справа в тому, що наші табори для полонених – це не просто як, не знаю, інша в’язниця якась, це місце, куди, мінімум, щотижня (іноді були періоди, що щодня) прибували якісь делегації з міжнародних організацій, наші міжнародні партнери, дипломати з тим, щоб переконатися, що ми дотримуємося усіх вимог. Червоний Хрест дуже ретельно дивиться і спостерігає, й опитує військовополонених, чи дотримуємося ми встановлених правил. І дотримання Женевської конвенції стосовно утримання військовополонених, воно нам приносить просто безліч позитиву, зокрема – це наші міжнародні партнери розуміють, що ми частина європейської спільноти, ми гарантуємо дотримання правил і правила для нас є обов’язковими, ми не варвари як Росія, яка себе так поводить, це з одного боку. З іншого боку – це гарний сигнал тим самим росіянам, що здаватися в полон – це прикольно, тобто корисно. Якщо є така нагода, здавайтеся, тут їх ніхто не вб’є, не поб’є, не буде катувати, й іноді умови утримання будуть кращими, ніж їхні умови утримання в російській армії. Й чим більше їх здадуться в полон, тим краще, тим менше із них буде воювати. З іншого боку, це ж наш обмінний фонд: чим більше полонених, тим більше ми своїх можемо забрати. Тому, дійсно, умови у нас відповідають мінімальним міжнародним стандартам, ми не заходимо далеко, але мінімуму ми дотримуємося, і це має бути залізобетонно, це наша жорстка позиція, і вони працюють. Женевські конвенції, на щастя, дозволяють нам усіх військовополонених, щоб вони працювали, і усі вони працюють, окрім тих, хто позбавлений такої можливості за станом здоров’я, хто перебуває на лікуванні. Інші, де стан здоров’я дозволяє, – працюють усі. Не можу сказати, що це якась суперприбуткова діяльність, це все-таки некваліфікована праця, але як працівники, вони істотно кращі, ніж наші стандартні ув’язнені, там є дисципліна, вони не мають кримінального минулого, більшість із них, є, звісно, вагнерівці, це знайомий нам контингент, але з точки зору дисципліни, роботи – там як армія, от вони зайшли строєм, працюють по команді, по команді встали, розійшлися. З точки зору економіки, це непогано. Ну от, власне, якщо в загальних рисах, так, у нас була проблема з місцями, полонених забагато, наша інфраструктура на все це не розрахована, коли була затримка з обмінами тривала, навантаження на нашу інфраструктуру завелике, ми дуже розраховуємо на інтенсифікацію обмінів, щоб полонених було менше.

— Зрозуміло. Останні події: ми спостерігаємо в країні, ця ситуація з журналістською спільнотою, ви написали пост, достатньо однозначно, що пишаєтеся якістю розслідувань журналістів Bihus Info, і у вас – сором за роботу спецслужби. Це ваша така реакція на цю ситуацію? Можете розшифрувати в нашому інтерв’ю свою реакцію більш детально?

— Дійсно, для мене був шоком репортаж Бігуса про те, як їх записували, шок не тільки щодо того, що журналістів у даному випадку записували, що, м’яко кажучи, слабо корелюється зі свободою слова і з дотриманням прав медіа, але й з тим, що це робили, судячи з репортажу, працівники СБУ, тому що в моєму уявленні, працівники СБУ, особливо під час війни, – це справжні герої, ми знаємо безліч спецоперацій, які ними проводилися, ми всі пишаємося ними. І такий нищівний удар, одна пляма на репутації, вона все одно потім помітна, і про це будуть пам’ятати, на жаль. Відповідно, мені й з цієї точки зору було реально боляче. З іншого боку, чим я зараз можу сказати, що я радий і задоволений, – це те, що в нас, здається, у топ-керівництві держави є один однозначний підхід до подій, які відбулися. Дії працівників, конкретних працівників СБУ, в тій ситуації були точно неправильними, це точно не той зразок, який буде повторюватися, чимала частина з них уже звільнені, можливо, й усі, не знаю деталей. І ми точно, як українська влада, ці дії засуджуємо і намагатимемося робити все, щоб вони не були повторені, тому що, знову ж таки, – це про базові цінності, про те, що ми йдемо в Європу, і Європа нас не прийме тоді, коли за журналістами будуть слідкувати спецслужби, їх писати чи розміщувати записуючі пристрої в їхніх приміщеннях, і це розуміють як керівники правоохоронних органів, так і політики. Ми б не хотіли, щоб ця історія виходила надто на міжнародний рівень, тому що це удар буде по всіх, але, знову ж таки, ми готові завжди пояснювати, завжди просити вибачення у журналістів за ті події, які відбулися, і це реально важливо, треба вчитися на своїх помилках. На жаль, правоохоронців багато, кожен крок їхній не завжди можна проконтролювати, всіх і всюди, і, знову ж таки, репутаційні помилки чи юридичні помилки будуть завжди. Ключове навіть не те, що вони завжди відсутні, ключове в тому, яка реакція. У нас, мені здається, що реакція була правильною, були правильні меседжі, в т.ч. від Малюка, керівника СБУ, який засудив такі дії своїх підлеглих, ще раз нагадав, що застосовані заходи, люди звільнені і, відповідно, будемо сподіватися, що це правильний меседж, його почули, і ми робитимемо все, щоб захистити медіа від будь-якого впливу, як з точки зору правоохоронців, так і іншого незаконного впливу.

Олексій Мацука, Укрінформ