23 серпня 2021 року Київ готується прийняти інавгураційний Саміт Кримської платформи – української ініціативи, спрямованої продемонструвати міжнародну єдність навколо позиції, що «Крим – це Україна», засудити злочини Російської Федерації в Криму та навколо нього, а також визначити параметри міжнародної політики щодо деокупації півострова.

Координаційний та консультативний формат Кримської платформи передбачає кілька рівнів, включаючи керівників держав та урядів, міністрів закордонних справ, голів парламентів, а також міжнародних експертів.

6 серпня 2021 року відбувся інавгураційний форум Міжнародної експертної мережі Кримської платформи, на якому зібралося багато українських та закордонних експертів, що прагнуть зробити свій внесок у дослідження та розробку шляхів досягнення головної мети ініціативи – відновлення законного контролю України над тимчасово окупованим півостровом. До цих заходів долучилася й доктор Джейд МакГлинн, британська експертка з питань Росії та політики пам’яті, дослідниця Товариства Генрі Джексона.

Експерт поспілкувалася з Укрінформом, щоб поділитися своїм баченням про ініціативу Кримської платформи, роль партнерів України, включаючи Велику Британію, у практичній підтримці України на шляху до деокупації Криму та про гібридний інструментарій, що його використовує Росія для перешкоджання та компрометації роботи Платформи на різних рівнях.

МИ НЕ МОЖЕМО РОЗГЛЯДАТИ АНЕКСІЮ КРИМУ ЯК «ДОКОНАНИЙ ФАКТ»

— Як нам відомо, докторе МакГлинн, ви присвятили багато часу та зусиль вивченню проблематики російської агресії проти України, зокрема — спробі незаконної анексії Криму, а зараз ви залучені до Міжнародної мережі експертів Кримської платформи. Яким ви бачите практичну реалізацію цілей даного майданчику?

— Чотири ключові цілі Платформи – це невизнання російської окупації; санкції проти тих, хто сприяє російській агресії; посилення регіональної безпеки, включаючи свободу судноплавства; просування прав людини та міжнародного права.

Для досягнення цих цілей потрібен міжнародний підхід. Таким чином, перше завдання Платформи – активізувати суспільний інтерес за кордоном до того, що відбувається у Криму, та наслідків незаконної анексії Росії для півострова. У цій роботі знайдуться свої ролі як для експертів, так і для політиків. Тому обидві мережі важливі.

Союзникам України в політичних та експертних мережах важливо створити іншу історію навколо Криму. Ми не можемо розглядати це як fait accompli («доконаний факт»), коли ми просто відзначаємо річницю незаконної анексії кожного березня. Натомість нам – за допомогою досліджень, засобів масової інформації та парламентів – потрібно підвищити загальну обізнаність про нові порушення Росією прав людини на півострові та проблеми безпеки, які хвилюють увесь Чорноморський регіон і навіть весь світ – у зв’язку з питанням продовольчої безпеки. Якби більше політиків були в курсі виру проблем у питаннях безпеки та прав людини, що мають місце на незаконно анексованому півострові, то аргументи, політика та цілі Кримської платформи мали б більше шансів бути реалізованими та мати відчутніший вплив на згубні дії російського уряду.

Більше того, посилюючи позиції Криму у зовнішньополітичних програмах, ми також посилюємо європейську безпеку. Як ми бачили у березні та квітні 2021 року, коли Росія посилювала військову присутність на півострові та на кордонах з Україною, непередбачуваність російського уряду може серйозно загрожувати безпеці Європи. Те, що саме Крим перебував у епіцентрі уваги під час весняної ескалації, свідчить про важливість постійного міжнародного моніторингу дій російської влади на тлі посилення мілітаризації та погіршення ситуації з правами людини та суспільно-політичної ситуації на півострові.

Враховуючи такий фокус, Крим повинен бути в центрі дискусій щодо того, як протистояти агресії Росії, що не припиняється, замість того, щоб бути лише частиною фонової історії.

ВКРАЙ ВАЖЛИВО, ЩОБ КРИМСЬКА ПЛАТФОРМА МАЛА ПОТУЖНИЙ СТРАТЕГІЧНИЙ КОМУНІКАЦІЙНИЙ ПЛАН

— Як нещодавно стало відомо зі слів заступниці міністра закордонних справ Еміне Джапарової, Росія намагається здійснювати тиск на уряди країн, які погодилися взяти участь у Кримській платформі. На ваш погляд, до яких ще перешкод може вдатися Кремль, аби завадити нормальній роботі платформи, дискредитувати її?

— Кремль уже використовує свою традиційну суміш глузування, дезінформації та дестимулювання, щоб підірвати авторитет Кримської платформи, і він продовжуватиме це робити. Окрім тиску на ті уряди, на які він має певні важелі впливу, російський уряд прагнутиме зіграти на певній міжнародній апатії щодо питання Криму, так само, як він грає на політичній апатії на домашній арені, щоб ще сильніше закріпити свою владу. Отже, Кремль і надалі використовуватиме свої «інформаційні» агентства та засоби масової інформації (RT, Sputnik) для пропаганди наративів, таких як «у Криму відбувся легітимний референдум», «Крим – це споконвічно російська земля», «Україна все одно несправжня країна», «Крим був переданий Україні випадково» чи «Росія мусила втрутитися, щоб врятувати кримчан від бандерівського геноциду».

Українцям ці пропагандистські тези вже в горлі сидять, але Москва може посилити відчуття апатії в країнах, населення яких мало знає про Україну. Тому вкрай важливо, щоб Кримська платформа мала потужний стратегічний комунікаційний план, розроблений спільно з міжнародними експертами та адаптований до місцевих умов, щоб боротися з такими наративами і пояснювати, чому протидія окупації Криму Росією має значення для всіх нас.

Щоб цього досягти, я думаю, що будь-яка подібна кампанія має привертати більше уваги до того факту, що після анексії Кримський півострів не перебуває у статичному стані, адже ситуація з правами людини та безпекою погіршується. Я досліджувала шкідливі ефекти мілітаризації дитячої освіти та феномен “військово-патріотичних” клубів та таборів, створених у Криму. Подальше погіршення ситуації з переслідуванням кримських татар також слід набагато краще підсвічувати на міжнародному рівні.

По-друге, політикам та експертам країн НАТО слід витратити час, щоб пояснити вітчизняним аудиторіям, чому Крим має значення для їх власних країн. Навіть у Великій Британії, де Україна має велику підтримку, деякі депутати припускають, що немає сенсу обговорювати Крим, оскільки це «доконаний факт». Нам (друзям України) треба боротися з таким ставленням і пояснювати, що, навіть якщо ми не можемо негайно зупинити окупацію, ми все одно маємо уважно стежити за тим, що відбувається на півострові — через наслідки, які це матиме для міжнародної безпеки та для тих, хто живе в умовах російської окупації. Більше того, ми повинні розуміти, який саме сигнал ми б надіслали російському уряду, якби мовчки прийняли факт окупації; а саме, що силова зміна кордонів є прийнятною, а з порушенням норм немає проблем. Початкові санкції ЄС та США, запроваджені у березні 2014 року у відповідь на окупацію Криму Росією, були недостатньо потужними. Можливо, якби вони були жорсткішими, у Кремля не залишилося б враження, що міжнародна спільнота не дбає про Крим.

ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ ВАРТО РОЗГЛЯНУТИ МОЖЛИВІСТЬ ЗБІЛЬШЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ПРИСУТНОСТІ В ЧОРНОМУ МОРІ ТА НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

— За якими треками, ви гадаєте, варто Великій Британії, відомому і надійному партнеру України, підтримувати ефективну роботу платформи на всіх рівнях?

— 1 січня цього року набула чинності Угода про стратегічне партнерство між Великою Британією та Україною. Спочатку вона мала на меті зберегти після Брекзіту наступність з Угодою про асоціацію України та ЄС, але нова угода врешті-решт вийшла за ці рамки, зосередившись на боротьбі з російським вторгненням та втручанням в Україну. Угода задумана як трамплін для майбутніх відносин – не як обмеження. І мені хочеться, аби Велика Британія відігравала відчутну роль у Кримській платформі, і це стало засобом розширення цього партнерства.

Зокрема, я вітаю співпрацю між Великою Британією і Україною у сфері оборони. Україні, за реалістичними прогнозами, навряд чи найближчим часом нададуть План дій щодо членства в НАТО. За його відсутності для України важливо розвивати міцне двостороннє оборонне та стратегічне оборонне партнерство. Тут є успіхи, але, я вважаю, що майбутнє оборонне співробітництво між двома країнами має також включати інвестиції Великої Британії у власні можливості України зі створення необхідної зброї та суден, наприклад — інвестиції у відбудову суднобудівної промисловості в Миколаєві.

Уряд Великої Британії також має у своєму розпорядженні кілька інших конкретних кроків, що підтвердили б їхній намір бути ініціативним партнером, описаним в Угоді про стратегічне партнерство, і допомогти Україні – через Кримську платформу – в зусиллях Києва повернути увагу міжнародного співтовариства до Криму. Слід відзначити наступні кроки:

1. Для сприяння суверенітету України та міжнародній увазі до питання анексії Криму Великій Британії слід активно співпрацювати зі своїми союзниками та партнерами у всьому світі, особливо у рамках Співдружності, щоб заохочувати до підтримки України в міжнародних організаціях (включаючи Генеральну асамблею ООН) щоразу, коли порушується питання Криму.

2. Під егідою Кримської платформи Велика Британія має підтримувати та працювати над створенням щорічного форуму з безпеки Азовського, Чорного морів та Східного Середземномор’я, а також брати активну участь в його діяльності.

3. Великій Британії слід розглянути можливість збільшення своєї військової присутності в Чорному морі та на території України; наприклад, шляхом розгортання британських сил швидкого реагування 16-ї повітряно-штурмової бригади для спільних навчань, як це було минулого року, або шляхом направлення військово-морських сил до Чорноморського басейну.

4. Уряд Великої Британії повинен сприяти проведенню регулярних спільних експертних заходів, спрямованих на розширення моніторингу та аналізу ситуації з правами людини в Криму. Це має включати сприяння британським недержавним експертам в участі у відповідних заходах або форумах.

5. Велика Британія має продовжити діючі санкції, пов’язані з порушеннями прав людини (за прикладом Акту Магнітського), проти чиновників, причетних до таких порушень у Криму. Українські громадські активісти підготували список осіб, причетних до переслідування кримських правозахисників, який Великій Британії варто розглянути.

6. З огляду на роль контрольованої Росією судової влади у сприянні політичним переслідуванням, Великій Британії слід переглянути свою загальну позицію щодо не внесення суддів у санкційні списки. Судова система в Росії та в окупованому Криму не є незалежною та активно сприяє порушенню прав людини, що фіксується у регулярних звітах.

7. Велика Британія повинна накласти санкції на всі російські організації, що виконують функції посередників для кримських юридичних осіб, з метою уникнення останніми міжнародних санкцій.

Нарешті, я також вважаю, що нашому прем’єр-міністру слід відвідати Україну якомога швидше, оскільки останній офіційний державний візит прем’єр-міністра Великої Британії відбувся у 2005 році.

У ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ Є ПЕВНІ МОЖЛИВОСТІ З ПРОТИДІЇ РОСІЙСЬКІЙ АГРЕСІЇ САНКЦІЯМИ

— Якими ви бачите основні практичні кроки Великої Британії, як ключового фінансового центру світу, з протидії російській агресії у глобальній площині, враховуючи неможливість існування російської банківської, страхової та сертифікаційної систем без потужної платформи у Лондоні?

— На жаль, роль Великої Британії у протидії корупції – це та тема, де мій оптимізм, насправді, вичерпується. Існують очевидні шляхи, якими Велика Британія може і повинна протидіяти російським фінансам незаконного походження. Ця тема жваво обговорюється в Лондоні й добре відома представникам влади. На жаль, хоча в уряді Її Величності чимало чиновників, які намагаються боротися з навалою брудних грошей російських еліт, їх стримує очевидна і визначна зацікавленість уряду робити принаймні щось щодо брудних грошей РФ. Це вкрай недалекоглядно, оскільки майбутні покоління молодих росіян, більш демократично налаштовані, ніж їхні попередники, будуть виправдано критикувати Велику Британію за сприяння автократії та клептократії. Вони пам’ятатимуть, що звичайним росіянам було надто дорого навчатися у Великій Британії чи навіть дозволити собі туристичну візу, в той час як ми були раді приймати золоту молодь – дітей кремлівських політиків та бюрократів.

Народ України також має право гніватися на Велику Британію у цьому питанні. Лицемірно з боку британських чиновників вичитувати Україну щодо її проблем із корупцією (насправді, реальних та багатогранних) в той час, як вони дуже добре знають, що більшість цих вкрадених грошей знаходиться на банківських рахунках у Великій Британії, у підставних компаніях або на офшорних рахунках під юрисдикцією Великої Британії. Однак, наразі не спостерігається жодного бажання з боку уряду робити будь-що у цьому зв’язку. Тому, на жаль, Велика Британія таким чином й надалі сприятиме російській агресії як у себе в країні, так і за кордоном.

Утім, у більш обмежених сферах є певні можливості для прогресу, особливо у питаннях санкцій. Велика Британія, як і інші учасники Кримської платформи, повинні вживати заходів для покарання за незаконну експропріацію державних та приватних підприємств України, які Росія захопила після окупації півострова; наприклад, виноробного заводу «Масандра», який було примусово націоналізовано у 2014 році, а потім продано у 2020 році. Також Велика Британія повинна зосередити свою енергію на знищенні всіх лазівок у санкціях. Фінансові обмеження легко обходяться кримськими банками, що використовують так звані «кореспондентські рахунки» в російських банках, які, у свою чергу, мають свої власні рахунки за кордоном. Подібні схеми діють і у військовій промисловості, що дозволяє кримським російським підприємствам брати участь в експортно-імпортних операціях, незважаючи на чіткі обмеження та заборони. Велика Британія має ідентифікувати та накласти санкції на таких «посередників».

ДЛЯ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ПРОВІДНА РОЛЬ У КРИМСЬКІЙ ПЛАТФОРМІ ПОСИЛИТЬ ЇЇ ПОЗИЦІЇ НА МІЖНАРОДНІЙ АРЕНІ ПІСЛЯ БРЕКЗІТУ

— Україна цінує сталу підтримку Великою Британією нашої країни. А яке практичне значення має підтримка України для Великої Британії? Чи отримує ваша країна економічні та політичні бонуси від співпраці з Україною?

— Підтримка України важлива для Великої Британії у кількох сферах; дійсно, більшість наразі обговорюваних питань мають прямі, непрямі або потенційні наслідки для нас. Передусім це питання безпеки. Посилення присутності РФ в Азовському та Чорному морях є значним викликом для союзників Великої Британії по НАТО в регіоні. У рамках модернізації свого Чорноморського флоту Росія нещодавно зробила акцент на нових ракетних потужностях морського базування, підвищуючи ризики для об’єктів інфраструктури, техніки та населення НАТО в Чорноморському регіоні. 25 листопада 2018 року російські війська перекрили Керченську протоку, обстріляли та захопили два катери ВМС України та буксир, поранивши шістьох та затримавши 23 українських військових моряків. За чотири дні Україна закликала НАТО надіслати до цього району свої кораблі. Щоб уникнути подібних спалахів, які навіть можуть призвести до пожеж, Велика Британія має притримуватися самостійно і в рамках НАТО твердої позиції щодо Росії, при цьому зберігаючи присутність у регіоні, щоб забезпечити свободу судноплавства, а також діяти як видимий сигнал для нагадування Росії, які в України є союзники. Ключовою є послідовність такої позиції – якщо НАТО не хоче створити враження зайвої провокації.

Точно таким же чином, можливість розповсюдження ядерної зброї на Кримському півострові заслуговує уваги Великої Британії, як і міжнародної спільноти, і потребує ретельного моніторингу. Кримська платформа може створити корисний простір для діалогу і поле для посиленого моніторингу та аналізу подій, що відбуваються на окупованій території. Якщо Кримська платформа буде використана, в тому числі, таким чином, це може створити механізм забезпечення більш рішучих і більш продуманих дій. Зайнявши тверду та послідовну позицію проти злочинної діяльності російського уряду, де б вона не здійснювалася, Велика Британія має шанс продемонструвати політичну та дипломатичну рішучість і взяти на себе зобов’язання дотримуватися довгострокової стратегії протидії агресії РФ.

Хоча це було далеко не першим проявом готовності пострадянської Росії використати військову силу за кордоном, анексія справді стала поворотним моментом – хоча б лише з точки зору рівня нахабства. Як зазначалося, відносно слабка початкова міжнародна реакція була не в змозі хоч якось стримати Кремль від подальших актів агресії проти України. Це в подальшому мало прямі наслідки (про що зараз майже на згадують) для Великої Британії, коли десять британських громадян-пасажирів рейсу MH17 компанії Malaysia Airlines загинули у збитому російським Буком літаку на сході України.

Хоча це й менш очевидно, але саме в інтересах Великої Британії — вжити серйозних заходів для розробки стратегії деокупації Криму та висловлювати підтримку українському суверенітету, оскільки це також сигналізує про намір відновити заснований на певних правилах порядок та поновити силу міжнародного права. Отруєння російськими спецслужбами Сергія та Юлії Скрипалів у 2018 році свідчить про те, що російська влада впевнена: вона не стикнеться з будь-якими серйозними наслідками, навіть якщо застосує хімічну зброю на території Великої Британії. Хоча послідовний і серйозний підхід до злочинної діяльності РФ вимагає багатопланових дій, включаючи удар по елітах, пов’язаних з російським урядом, що залишають свої гроші в Лондоні, Велика Британія могла б наразі використати Кримську платформу, щоб надіслати сигнал про сталу підтримку політики червоних ліній – замість того, щоб просто непереконливо описувати їх.

Нарешті, Велика Британія також має відчувати геостратегічні переваги від прийняття на себе провідної ролі у Кримській платформі, зокрема тому, що вона прагне посилити свої позиції на міжнародній арені після Брекзіту. Аналіз показав, що уряд Великої Британії усвідомлює природу російської загрози і висуває амбіції, що поки не є чітким або детальним планом дій, для реалізації свого бачення Глобальної Британії. У контексті зростаючих обурення та гніву серед деяких країн Центральної та Східної Європи щодо рішення Німеччини продовжити будівництво газопроводу «Північний потік-2», Великобританія може використати власну співпрацю з Україною для посилення свого впливу на східній половині континенту в той час, коли її голос у Європі слабший, ніж був зазвичай.

У НАРАТИВАХ ДЛЯ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА США РОСІЯ ФОКУСУЄТЬСЯ НА  ЗОБРАЖЕННІ УКРАЇНЦІВ ЯК УЛЬТРАПРАВИХ ЕКСТРЕМІСТІВ

— Чи ви оцінювали роль, що її відіграють сателіти і партнери РФ, включаючи Білорусь, в українсько-російському конфлікті?

— Роль Білорусі в українсько-російському конфлікті складна і дещо змінилася після сфальсифікованих президентських виборів 2020 року. Однак лише два тижні тому Лукашенко відмовився прямо визнати Крим частиною Росії. Як, до речі, і багато інших союзників РФ. Наприклад, Сербія не визнає Крим російським попри те, що близькість російсько-сербських відносин добре відома, а деякі ветерани війни 1990-х років навіть пішли воювати на Донбас на боці контрольованих РФ збройних формувань.

Хоча деякі країни (наприклад, Киргизстан, Вірменія) і визнали референдум, той факт, що більшість російських союзників не визнали безпосередньо окупацію Криму, говорить про те, що вплив Росії, можливо, не такий сильний, як їй хотілося б. Я також вважаю, що це відображує занепокоєння деяких «союзників» через ставлення Росії до України; наприклад, уряду і народу Казахстану стає ніяково, коли вони читають есе або коментар Путіна про те, чому Україна «не є справжньою нацією», тому що вони пам’ятають, що він вже робив подібні коментарі щодо Казахстану.

— В одному з ваших досліджень ви влучно відзначили, як Росія експлуатує питання історії та намагається штучно проєктувати певні історичні події на сьогодення, що є невід’ємною частиною російської пропаганди і гібридного впливу. Наразі має місце підвищення градусу напруження на фоні вкрай різкої реакції офіційних осіб РФ та низки публічних коментаторів на заяву президента України Володимира Зеленського щодо необхідності населенню Донбасу зробити вибір країни, в якій вони хочуть проживати. У цьому зв’язку, які саме наративи буде надалі просувати Кремль на свою аудиторію, на певні аудиторії в Україні?

— Моя докторська дисертація та подальша книга вивчали офіційне використання Росією політичної історії під час третього терміну Володимира Путіна, включаючи тематичні дослідження про війну в Україні та реакцію Росії на санкції, введені після збиття MH17. У цих наративах було зроблено сильний акцент на висвітленні поточних подій як повторень історичних тріумфів і трагедій. Зокрема, державні ЗМІ зациклювалися на думці, що Євромайдан/Революція Гідності – це повернення бандерівців, яких (як українці вже знають) Росія описує як нацистських колаборантів. Інтерпретація історії – це питання безпеки для Росії, як стало чітко зрозуміло з останньої Стратегії національної безпеки (хоча це й було очевидно задовго до цього). Таким чином, історичні тлумачення, особливо подій Другої світової війни, використовується для виділення «добрих» українців на Сході та інших, «поганих» українців. Більше того, прокремлівські ЗМІ часто зображують підтримуваних Росією сепаратистів як спадкоємців Червоної Армії, тоді як українська армія ніби є нащадками ОУН/УПА. Такі наративи залишатимуться основою для внутрішнього використання, особливо у сповнених жовчю телепрограмах, жовтій пресі та новинних ресурсах, таких як «Весті Неделі».

Однак, такі історично орієнтовані наративи не завжди добре працюють за кордоном, тим більше, що багато людей у Західній Європі навіть не мають уявлення, ким був Степан Бандера. Натомість у таких країнах, як США та Велика Британія, основна увага приділяється зображенню українців як ультраправих екстремістів. Такі майданчики, як RT стали особливо продуктивними у цій формі дезінформації та перебільшенні ролі ультраправих сил.

Для внутрішнього користувача, інші визначні наративи російських ЗМІ та політиків будуть зосереджені на тому, що Україна не є справжньою державою, апелюючи до того, що Еміль Пейн назвав російською імперською свідомістю. Нещодавня стаття Володимира Путіна про історичну єдність України та Росії була обурливо неточною, і Україна добре зреагувала своїми жартами з цього приводу замість того, щоб розпочати ще один етап «війни пам’яті», яку так полюбляє Путін. Однак його аргументи також підкріплюють цю загальну ідею про те, що Україна не повинна бути – і насправді не є – окремою державою з окремою ідентичністю.

ЗАНАДТО ДОВГО КРАЇНИ ЗАХОДУ ГНІВНО ВИСЛОВЛЮВАЛИСЯ ЩОДО АГРЕСІЇ КРЕМЛЯ, АЛЕ РОБИЛИ ЗАМАЛО

— Як ви писали раніше, окупація Росією Криму не тільки має наслідки для регіональної безпеки, а також підриває значення та цінність міжнародно-правових норм. Які інструменти, на вашу думку, підлягають вдосконаленню для того, аби Росія несла реальну відповідальність за попрання даних норм, нехтування правами людини і відверті акти міжнародної агресії? Можливо, варто розглянути можливість створення нових інструментів у цьому зв’язку?

— Російська окупація Криму має серйозні наслідки не тільки для регіональної безпеки, а й для значення та цінності правових та міжнародних норм. Кримська платформа спрямована на формулювання та координацію міжнародної реакції на ці наслідки, але зараз складний час для міжнародного порядку в цілому.

Деякі країни, зокрема США, вирішують зосередити свою енергію на подоланні впливу Китаю, радше ніж реагувати на агресію РФ за кордоном. Водночас багато урядів стурбовані захистом репутації ліберальної демократії у себе вдома, намагаючись стримати злиття лібералізму з популізмом. Я не думаю, що наразі реально створити якісь нові інструменти. Однак, я вважаю, що ми можемо максимізувати вплив чи зробити ефективнішими вже існуючі інструменти, такі як санкції Магнітського, використовувати судові інстанції (наприклад, дві судові справи по MH17 в ЄСПЛ та Гаазі) та закликати існуючі міжнародні організації вживати конкретних заходів. Найважливіше, натомість, бути впевненими, що, образно кажучи, ваш гавкіт такий же сильний, як і ваш укус. Занадто довго країни Західної Європи та Північної Америки підтримували досить гнівну риторику проти агресії Кремля, а при цьому робили занадто мало. Їх би сприймали набагато серйозніше, якби вони говорили менше і робили більше.

Євген Матюшенко.