В Україні гірше зі свободою слова, ніж в Іраку. За рік президентства Віктора Януковича Україна у рейтингу свободи слова скотилася на 42 позиції вниз і посідає наразі 131-е місце….Це – меседж скоріше Заходу, ніж Україні. Таких меседжів у Заходу назбиралася вже ціла пачка, і ось ми чуємо від Бузека, що нова надія ЄС у східних кресах – не Україна, а Молдова. Може, якщо ЗМІ це процитують, народові стане соромно. Але я думаю, що не процитують.

За даними представника організації «Репортери без кордонів» в Україні Оксани Романюк , протягом останнього року правоохоронні органи не вели розслідування резонансних справ щодо порушень прав журналістів, попри щоденні повідомлення фактів утисків їхніх прав.

Що спричинило такий стан свободи слова:політика влади, чи позиції власників ЗМІ і журналістів? Як ці показники сприйме громадська думка?

Коментарі експертів

Олександр Мотиль, професор політології в Радґерському університеті(США)

Звуження свободи слова – наслідок послідовної політики уряду Януковича, який прагне створити, чи пак уже створив, авторитарний режим. Але це теж дуже небезпечний і для режиму крок. Україна вже 20 років мала відносно широкі свободи. Існують уже суспільні верстви, для яких свобода слова стала життєвою необхідністю:середній клас, студентство, бізнесмени, культурні діячі, інтелігенція. Вони якраз і творять «хребет» громадянського суспільства. Тому я не думаю що вони пасивно, без протесту зреагують на продовження звуження свободи слова. Ця авторитарність призведе –вже призвела- до нелегітимності та нестабільності.

Ігор Лосєв, доцент Києво-Могилянської академії

Ніхто не тисне безпосередньо на журналістів, тиснуть на власників ЗМІ. Більшість власників -це бізнесмени і ЗМІ не єдиний їхній бізнес, тому їх завжди можна поставити в умови, коли вони передають цей страх працюючим у них журналістам. Це такий непрямий тиск влади, але всім все зрозуміло. Хоча якщо говорити відверто, то справа не лише у владі, а й у самих журналістах. Вони у нас якісь дуже лякливі. На жаль. Я навіть у часи Кучми писав, що хотів про того ж самого Кучму і ніхто мене не переслідував. Думаю, що і зараз, якщо журналістська спільнота поводитиметься гідно, то можна буде ситуацію виправити. Не потрібно боятися влади, бо лякають тих, хто боїться. Зараз телеканали переформатовуються. Наприклад перший національний перетворився на таке собі обласне телебачення якогось пересічного суб»єкта Російської Федерації. Не дуже краща ситуація й на інших телеканалах.Але від журналістів залежить дуже багато.

Отар Довженко, журналіст проекту «Телекритика»

Україна стрімко «падає» в усіх рейтингах свобод, не дивно, що й у рейтингу свободи слова також. Певна річ, що це пов’язано в першу чергу з діями влади та її союзників – медіавласників – спрямованими на контроль інформаційного простору. Ці дії є складовою загального руху в напрямку «наведення порядку». Влада – вустами своїх найбільш показово-демократичних спікерів – визнає цю проблему частково, стверджуючи, що це наш «особливий шлях» до демократії. «Репортерів без кордонів» влада авторитетом не визнає, особливо після сумнозвісного приїзду керівників організації в Україну без попереднього узгодження дати з канцелярією президента. Хоча поінформованість «Репортерів» про події в Україні є справді набагато кращою, ніж інших міжнародних журналістських організацій завдяки професіоналізму і активності українського представника, Оксани Романюк.

На жаль, вірність ідеалам свободи слова та усвідомлення важливості вільних медіа притаманні набагато меншій частині населення України, аніж зневага до «брехливих журналюг» і зловтіха з приводу того, що черговому з них поламали мікрофон, набили морду чи відрізали голову. Відносно високий рівень довіри до ЗМІ поєднується в українців із критично низьким рівнем довіри до журналістів. Тому чекати, що люди вийдуть на вулицю або перестануть підтримувати Партію регіонів, довідавшись, що міжнародна організація негативно оцінює ситуацію із свободою слова, не варто. Це – меседж скоріше Заходу, ніж Україні. Таких меседжів у Заходу назбиралася вже ціла пачка, і ось ми чуємо від Бузека, що нова надія ЄС у східних кресах – не Україна, а Молдова. Може, якщо ЗМІ це процитують, народові стане соромно. Але я думаю, що не процитують.