Як і прогнозувалося та попереджалося, «Газпром» і Путін користають блакитне паливо у якості зброї політичного тиску і шантажу на Європу та Україну. Почали з примусу до пришвидшення процедури сертифікації свого «дітища» – газопроводу «Північний потік-2». Ситуація на газовому фронті, про що вже написано десятки, чи й сотні матеріалів, залишається надскладною. РФ тримає на руках колосальні козирі й, схоже, в найближчій перспективі давати задню не збирається. Втім, які є варіанти контргри для Європи, України та США?

Щодо останніх… Напередодні старший радник з енергетичних питань Державного департаменту США Амос Хохштайн в інтерв’ю РБК-Україна заявив, що Штати почали роботу над санкціями проти «Північного потоку-2». Але є одне важливе «але»: запроваджувати їх будуть за узгодженням з Європою.

«Звичайно, санкції, які вводять США, мають свій вплив і аргументацію. Але вони не будуть так само ефективні, як у випадку, якщо вони будуть працювати разом з санкціями, які будуть вводитися в координації з Європою, і особливо з Німеччиною», – сказав пан Хохштайн.

Українські сховища газу можуть відіграти важливу роль

А що Європа – готується відповідати, розглядає якісь варіанти?

Експерт з питань енергетики, президент аналітичного центру DIXI Group Олена Павленко в коментарі Укрінформу зазначила, що в Євросоюзі активно над цим працюють. Однак мова йде не про короткостроковий сценарій вирішення проблеми.

«Європейці вже почали напрацьовувати план дій, як відповідати на таку загрозу. Наскільки мені відомо, наразі обговорюється ідея створення стратегічних запасів газу – так, як це роблять із, приміром, стратегічними запасами нафти. Правда, це тягне за собою ще одну цікаву річ. Це означатиме, фактично, що Єврокомісія має отримати право вести переговори і робити закупівлі від імені всіх країн-членів ЄС. Простіше кажучи, йдеться про передачу країнами-членами додаткових повноважень центру», – розповідає пані Павленко.

За її словами, що стосується енергетики, то країни-члени ЄС не дуже люблять такої передачі повноважень. Тим не менш, якщо це питання все ж знайде необхідну підтримку – це може бути одним із рішень, як Європі убезпечитися від російського шантажу в майбутньому.

«І Україна повинна також долучитися до цього процесу. Щонайменше, для створення таких стратегічних запасів газу ми можемо запропонувати свої сховища (найбільші в Європі. Ред). Для Європейського Союзу вони стануть надзвичайно корисним інструментом. Зрештою, вигода для нас не тільки в цьому. Якщо ЄС вестиме такі переговори і робитиме запаси, то постарається допомогти й Україні підвищити свою енергонезалежність від Москви», – наголошує президент аналітичного центру DIXI Group.

Натомість, що стосується перспективи короткострокової… Олена Павленко вважає, що для того, аби Європа почала робити якісь конкретні кроки в цьому напрямку – має дуже сильно розізлитися: «Можливо, більшість і розуміють, що поточна газова криза напряму пов’язана із запуском «ПП-2», але…»

Але в Кремлі постійно наголошують на тому, що виконують усі контракті зобов’язання, і що нікого не шантажують, нічого не порушують.

«Росіяни кажуть: «Чого ви накинулися на нас? Винні не ми, а недалекоглядні європейці, які неправильно побудували свою політику, перейшовши на короткострокові контракти. Високі ціни? Ну, нехай тепер із цим живуть». Я підозрюю, що російська сторона вважає, що ЄС налякається і піде на поступки, наприклад, почне підписувати довгострокові контракти, запускати «Північний потік-2», піде на всі умови…», – каже пані Павленко.

Саме тому надважливо, продовжує вона, і для Єврокомісії, і для Польщі, і для України, а також для інших країн Східної Європи – об’єднатися і показати, що ця гра пов’язана із дуже конкретним газопроводом, із дуже конкретним шантажем: «Треба щоб якомога більше країн-членів ЄС розуміли, що відбувається насправді. (…) Я думаю, що Франція та Італія, які насправді довгий час не дивилися на те, що відбувається із «Північним потоком-2», зараз почнуть розуміти, наскільки домовленості з РФ в одній точці можуть зрикошетити для інших країн-членів ЄС».

«На жаль, очевидно, всередині ЄС досі немає консенсусу в питанні протидії «Газпрому» і захисту транзитного статусу України. Додатковим підтвердженням цього є те, що в розпал шантажу Угорщина підписала з Росією новий довгостроковий контракт, погодившись отримувати газ в обхід України», – каже політолог-міжнародник Олександр Юсупов.

На руку Москві грає й те, що Європа та США потребують співпраці з Кремлем в контексті подій в Афганістані, а у найвпливовішій державі Євросоюзу, в Німеччині, почався процес транзиту влади.

«Брюссель, ймовірно, буде намагатися консолідувати країни блоку до ведення переговорів з «Газпромом» єдиним фронтом, як і постарається допомогти Україні підвищити свою енергоефективність, але це не короткостроковий сценарій, тобто не одного дня, тижня чи місяця. Наразі Путін керує ситуацією і не бачить особливого опору своїй агресивній тактиці», – стверджує політолог.

«ЄС «дозріває» в цьому питанні, про що свідчать і спільна заява за підсумками саміту Україна-ЄС, який пройшов у Києві 12 жовтня. Але, на жаль, Європа це не тільки ЄС, а і Німеччина, Угорщина і деякі інші країни, які готові до «сепаратних угод» по газу з Росією», – наголошує голова Центру політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

«Думаю, що Європа ніяких санкцій вводити не буде, – вважає політолог Ігор Рейтерович, – Принаймні, зараз. Тому що починається опалювальний сезон».

Політолог-міжнародник Максим Ялі також згадав про опалювальний сезон як одну із причин, чому в ЄС не захочуть йти на конфронтацію з РФ.

«Зрештою, контрактні зобов’язання «Газпром» поки виконує. А те, що відмовляє в додаткових поставках через українську ГТС… Ну, так цього, як бачимо, поки що недостатньо для різких заяв з боку керівництва ЄС, не кажучи вже про якісь дії. Чи дозріла Європа до конкретних? Гадаю, що ні…»

У будь-якому разі, план «Б» у них, на відміну від України, точно є. Як і альтернативний постачальник – Норвегія, яка може допомогти виправити ситуацію в найближчі місяці.

«Але якщо вже зовсім туго буде – прискорять сертифікацію «ПП-2». Чого, в принципі, і домагаються в Москві», – підкреслив пан Ялі.

Нині ситуація неприємна, але не забуваймо про «закон маятника»

Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар іронізує: «А що таке Європа або, як говорив Генрі Кіссенджер, кому подзвонити в Європу?» Зараз спостерігається очевидна слабкість Єврокомісії. І на саміті Україна-ЄС це продемонстрував Жозеп Боррель, заявивши, що в угоді між «Газпромом» і Угорщиною немає нічого такого, що б порушувало законодавство Євросоюзу».

Залишається питання: а як бути з Асоціацію між Україною та ЄС? Звідти захист від російського неможливий в принципі?

Пан Гончар Україна ще не є членом ЄС. Тому в даному випадку йдеться про те, а з ким США узгоджуватимуть питання запровадження санкцій проти РФнастроєний тут не вельми оптимістично: « В числі держав-членів ЄС десь приблизно до третина – це ті, хто йде у фарватері російської політики або її враховує. Причому це стосується найбільш потужної країни-члена ЄС – Німеччини. Якщо Штати збираються узгоджувати з Німеччиною, відповідно до спільної заяви Байдена-Меркель від 21 липня 2021 року, то, власне кажучи, результат щодо введення санкцій також не очевидний. Знов таки, чому? А тому, що в Берліні ще немає нової влади»».

Між тим, Росія вже застосовує газ як зброю ще з весни цього року. На жаль, ані в Берліні, ані у Вашингтоні цього намагаються не помічати. Безумовно, в американському Конгресі це бачать, але в Білому домі – поки інерційно продовжують курс, закладений в уже згаданій заяві Байдена-Меркель.

Михайло Гончар: «Звісно, фраза Хохштайна свідчить про те, що в Штатах ідуть певні переосмислення. Гадаю, що там розуміють, що якщо цієї зими «Газпром» поставить Європу на коліна, то це буде катастрофічний провал, який, по суті, буде тотожний афганському. І справа тут уже не лише в санкціонуванні «ПП-2» – все набагато серйозніше. Такий провал, зокрема, означатиме для нинішньої адміністрації програш на наступних проміжних виборах до Конгресу. Республіканці без проблем здобудуть реванш. А відтак усе те, що планував собі Байден – стане детонатором завантаження США у внутрішньо-політичні розбірки, а звідси – чекай і скорочення авторитету та впливу цієї країни у світі. Хто від цього виграє? Гадаю, це дасть карт-бланш і Росії, і Китаю».

Тож вибору не залишається: як то кажуть, сподівайся на краще, але готуйся до гіршого. І треба взяти до уваги одну важливу деталь. У світі безпрецедентна ситуація із шаленим стрибком цін на всі енергоресурси, не лише на газ. Нафта і вугілля також дорожчають (хоча й темпи набагато менші). І Росія знову – є головним бенефіціаром цього зростання.

Михайло Гончар: «Росія отримує шалені гроші. А чим більше грошей вона отримує, тим агресивнішою вона стає. Агресія РФ проти Грузії відбулася на піку нафтових цін у 2008 році, агресія РФ проти України – відбулася на піку газових цін у 2014 році. Зараз же маємо черговий пік. РФ не приховує, що отримує колосальні доходи, компенсує попередні втрати і… Я думаю, що це додатковий стимул для РФ до нової хвилі агресії. Передусім, проти країн-сусідів, а також до підривної діяльності всередині ЄС, діючи зсередини ЄС. Гібридна спецоперація «Газпрому» на європейському газовому ринку, запізніла і в’яла реакція ЄС, а також відсутність адекватної реакції з боку НАТО (мовляв, ринкові турбації – це не сфера компетенції Альянсу і так далі) – все це утверджує Росію в тому, що можна йти далі».

А між тим, США усе глибше занурюються у свої внутрішні проблеми та протистояння з Китаєм. РФ, користуючись моментом, намагається переформатувати глобальну картину світу під себе.

Пан Гончар резюмує так: «Як мінімум, це все не дуже приємно. Втім, скажу так: хто перший газовий меч підняв, той від нього і загине. Можливо, це не трапиться цієї зими. Але газовий маятник… Згадайте, як минулого року також спостерігалися рекордні ціни на газ, щоправда, в бік зниження. Так от, повертаючись до маятника. Коли він починає смикатися з боку в бік – це означає, що отримавши перемогу сьогодні, не варто сподіватися, що вона збережеться завтра. Газ – це енергоресурс, а не зброя. А якщо використовувати його як зброю – можна отримати зворотній ефект».

Схоже, що нас чекають дуже непрості місяці, і треба бути до цього готовими. Чудес теж не очікується. «Закон маятника», про який каже пан Гончар, точно не піде назад до кінця зими. Але треба вистояти. Як? Це вже інша розмова.

Мирослав Ліскович. Київ