Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав фейки та наративи пропаганди за 8-9 листопада 2023 року.

1. До річниці найвідомішого «непростого рішення» окупантів
2. Львова-Бєлова не знає скільки точно депортувала дітей
3. Скільки ще воювати: за Зюганова словами Путіна відповів Сладков
4. Що не так з цифрами жертв мирних українців та палестинців

До річниці найвідомішого «непростого рішення» окупантів  

Рівно рік тому міністр оборони РФ Шойгу, заслухавши доповідь тодішнього командувача «СВО» генерала Суровікіна, наказав вивести війська з Херсона, заявивши, що це «важке» рішення, але воно дозволить зберегти життя людей. Російська влада, починаючи з Путіна, до цього неодноразово заявляла, що «прийшла в Херсон назавжди».

Головний наратив, який лунав із Москви, звучав так: Херсон – невіддільна частина Російської Федерації. І здавати чи віддавати російське місто ніхто й ніколи не буде. Від терористичних атак неонацистського київського режиму його захищають так само, як будь-яке інше місто Росії. Усі ворожі спроби проривів припиняються ще на підступах до глибоко ешелонованих оборонних позицій наших воїнів.

НАСПРАВДІ, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук каже: «Ворог оцінив захоплений плацдарм як стратегічний (для наступу на ті ж Миколаїв, Одесу на заході і на Кривий Ріг, Дніпро, Запоріжжя – на півночі). Зрозуміло, що й в політичному плані окупація Херсону – єдиного обласного центру – була для нього «козирною картою, – каже експерт. – Тобто здавати Херсон дійсно не збиралися за жодних обставин».

За його словами, наш Генштаб теж оцінив ситуацію, противника, свої сили. А далі пішло «перетягування каната»: наші ведуть анонсовані контрнаступальні дії — ворог перекидає сюди найпотужніші й найбільш підготовлені підрозділи – ми їх сковуємо й починається епопея з ударами по дніпровським переправам і мостам.

«Ворог зрозумів, що він у пастці, але було вже пізно. Бойові дії на Херсонському напрямку стали частиною більшого плану ЗСУ. Блискавичний Харківський контрнаступ став можливий, в тому числі й завдяки активності українського війська на Херсонському операційному напрямку. Втім, не сходом єдиним. Послаблювати тиск на Херсонський плацдарм після успішної Слобожанської операції ніхто й не збирався. Свою стратегічну помилку, що Залужний їх переграв, росіяни усвідомили запізно», – каже Лакійчук.

Сам Головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний наступного дня напише: «За кожним так званим «жестом доброї волі» противника стоять колосальні зусилля наших військ. Так само, як ворог відходив з Києва та Харківщини, залишав острів Зміїний, вихід із Херсону – це результат наших активних дій». 

Так, разом із єдиним захопленим обласним центром, з України поступово відходила російська назавждість. Далі – буде. 

Львова-Бєлова не знає скільки точно депортувала дітей

Нещодавно мережею ширився фейк, що «фундацію Олени Зеленської звинувачують у торгівлі людьми».

НАСПРАВДІ, такого, звісно, немає. Про що й написав Центр стратегічних комунікацій. А ось що дійсно є – так це не тільки злочинна масова депортація українських дітей до РФ та спроба завадити їм повернутися додому, а й підготовка до їх примусової мобілізації до путінського війська. 8 листопада стало відомо про долю 17-річного Богдана Єрмохіна, раніше вивезеного до РФ з окупованого Маріуполя. Йому надіслали повістку з вимогою стати на військовий облік. Незабаром йому виповнюється 18 років.

Уповноважена з прав дитини РФ Марія Львова-Бєлова (ордер на арешт якої виданий МКС) у розмові з Українською службою Радіо Свобода заспокоює, що призов Єрмохіну не загрожує, оскільки він навчається у коледжі і тому має відстрочку. Також вона запевнила, що підліток може повернутися до України, якщо має таке бажання.

Єрмохін – сирота, в Україні жив у прийомній сім’ї, а з 2021 року перебував під опікою держави, вступивши до Маріупольського вищого металургійного професійного училища. Після окупації міста його вивезли спочатку до Донецька, а потім до санаторію «Поляни» у Підмосков’ї та примусово оформили громадянство РФ, але звісно він зберіг й українське.

Єрмохін неодноразово заявляв, що хоче повернутися до України. У березні він намагався втекти на батьківщину через Білорусь, але його затримали. Російська влада посилається на те, що як неповнолітній він не може сам вирішувати, де йому жити. У Підмосков’ї опіку над ним оформила прийомна родина. При цьому в Україні він також має офіційного піклувальника – двоюрідну сестру. За словами адвоката Катерини Бобровської, 28 серпня Богдана прийняла Львова-Бєлова, і там його «під диктовку змусили написати заяву про те, що він хоче залишитися в Росії до повноліття». Проте невдовзі після цього Єрмохін знову висловив бажання виїхати до України.

 «Просто хочеться додому. Просто знати, що завтра все в моєму житті буде, як раніше, але такого не буде. Коли летить снаряд, у відповідь летить моя ненависть до ворога. І з кожною сльозою українців вона посилюється. І тільки спробуйте мене не відпустити!», – пише Єрмохін у соцмережах.

Льовова-Бєлова не змогла назвати точну кількість вивезених з України дітей. За підрахунками Києва, таких близько 19 тисяч дітей. Повернути на батьківщину вдалося лише кілька сотень.

Скільки ще воювати: за Зюганова словами Путіна відповів Сладков

Історія з Богданом Єрмохіним і його (та багатьох інших підлітків – жертв депортації) відстрочкою від призову до ЗС РФ цікава й з огляду на ті ротаційно-мобілізаційні процеси, які відбуваються зараз в Росії. 9 листопада експрезидент РФ Медведєв заявив, що з початку року на контрактну службу прийнято близько 410 тисяч осіб. Але на тих, хто давно воює, це аж ніяк не впливає. Поки не впливає. 

На московській Театральній площі близько 30 родичок мобілізованих розгорнули плакати з вимогою провести ротацію їхніх чоловіків, яких кинули гинути в Україну. У цей час тут проходив узгоджений із владою мітинг комуністів, присвячений 106-м роковинам більшовицької революції. Пікет тривав трохи більш як 5 хвилин, потім «до нас підійшли поліція і Зюганов, і ми домовилися, що після покладання квітів до Мавзолею передамо йому наше звернення», — розповіла учасниця акції. А лідер російських комуністів заявив жінкам, що він розуміє їхні проблеми, але відповісти на них зараз не може, адже «головне сьогодні – нацистам з бандерівцями не дати перемогти».

НАСПРАВДІ, за Зюганова відповів «воєнкор» Сладков, який після зустрічі з Путіним оприлюднив позицію диктатора: «мобілізували до кінця війни усіх без винятку».  

Підступність Путіна, навіть, у цьому. Адже він користується юридичною можливістю не відпускати контрактників – не видає указ про завершення так званої часткової мобілізації. Разом із указом, нагадаємо, було запроваджено заборону залишати місце служби військовим, які на той момент вже мали чинні контракти з МО РФ. 

Тепер вже мова, виходячи зі слів Путіна, про всіх без винятку. Навіть зеків, яких поставили на військовий облік. Залишаються лише три підстави для звільнення: важке поранення або хвороба, досягнення граничного віку і народження в сім’ї третьої дитини.

Є ще четверта, але за неї відповідають ЗСУ. Щомісячна гібридно-контрактна мобілізація в РФ складає 20-25 тисяч осіб. Приблизно стільки ж за цей самий час окупантів гине або дістає важкі поранення.

Що не так з цифрами жертв мирних українців та палестинців

Вже понад місяць триває війна між ХАМАС і Ізраїлем. Підбиваючи її підсумки, пропаганда почала відверто маніпулювати цифрами. Головний посил: у Секторі Газа вбито майже стільки ж цивільних, скільки від початку війни в Україні. 

Наратив простий: Ізраїль «знищує мирних жителів без огляду на міжнародне гуманітарне право» в той час, як Росія воює «високоморальною високоточною зброєю». (Напевно, «косоокою Бурею», що мала б воювати з американськими авіаносцями, але натомість вбиває українських дітей у багатоповерхівках). Підсилюють цей наратив (із цілком зрозумілих причин) й офіційні особи. Наприклад, палестинський прем’єр-міністр Мухаммед Штайє.

НАСПРАВДІ, порівнювати цифри жертв серед мирних жителів – не стільки невдячна, скільки відверто цинічна справа. Однаково страждають всі: і українці, і палестинці з ізраїльтянами. Страждання не вимірюються цифрами.

А порівняння ситуації в Україні та Секторі Гази взагалі некоректне. Щонайменше з двох причин. Перша неприховано лежить на інформаційній поверхні: через неможливість потрапити до тимчасово окупованих територій України не можна підрахувати й кількість жертв мирного населення у Маріуполі (за оцінками їх десятки тисяч), Сєвєродонецьку, Лисичанську та інших українських містах і селах.  Друга причина – прихована. Російська сторона (навіть, у вигляді місцевої колабораційної влади) не оприлюднює ці цифри і жодних відомостей (або хоча б коментарів) на цю тему не дає.

Путіна зрозуміти можна – якщо він озвучить реальну кількість загиблих мирних українців, то весь світ (разом з палестинським прем’єром Штайє) жахнеться справжній ціні «русского мира». Адже головне для Москви – «нацистам з бандерівцями не дати перемогти». А віднедавна – і «євреям»). І загиблі мирні палестинці цікавлять Путіна ще менше ніж його власне законтрактоване «гарматне м’ясо». 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки