Обличчями кремлівської пропаганди для багатьох росіян є насамперед «зірки» російського телебачення доби путінізму: кисельов, соловйов, симоньян, скабєєва…  А також  їхні менш відомі колеги, лави яких відносно нещодавно поповнила ціла когорта воєнкорів. Насправді контент для медійної машини Кремля створює значно більша кількість людей. Серед них є і працівники ТБ, радіо, преси, яких, з огляду на специфіку діяльності, дуже важко назвати журналістами. Вагомий вплив мають блогери, наближені до влади актори, музиканти, спортсмени та інші селебрітіз, політики та політичні коментатори. Останні регулярно стають «експертами» з міжнародних відносин, епідеміології та військової справи ‒ в залежності від поточної кон’юнктури. 

Окремим підрозділом цієї армії можна вважати іноземців. 

Вони ведуть власні проєкти, а також допомагають один одному їх просувати.

Як російська пропаганда використовує іноземців

російська пропаганда генерує ненависть і зневагу до «колективного Заходу», шовінізм та відчуття зверхності до інших народів. Попри це, вона також шукає різноманітні докази визнання та схвалення «особливого російського шляху». 

Технології використання іноземців у пропаганді, що спрямована на російську аудиторію, враховують та підживлюють колективний комплекс неповноцінності та комплекс «переваги», що його компенсує. В російському суспільстві наділення іноземців більшим рівнем експертності, насамперед представників того самого Заходу, поєднується з демонстративною зневагою до їхніх країн.      

Це можна вважати продовженням традицій радянського дводумства, коли публічна критика західного способу життя не заважала майже релігійному тремтінню перед американськими джинсами та жуйкою. 

Наразі перед іноземцями, яких використовує пропаганда, стоять два ключових завдання:

• створення в російської аудиторії ілюзії підтримки рф та військово-політичних авантюр путінського режиму іноземцями;
• поширення російських наративів, пропаганди та дезінформації на іноземну аудиторію. 

Мешканців рф переконують, що росія та її суспільно-політичний устрій є гідною альтернативою Заходу. Інструментами такого впливу є як роздача російських паспортів VIP-іноземцям, так і висвітлення життя експатів з Європи та Америки в росії. Про життя останніх знімають цикли програм федеральні та місцеві телеканали. 

Надання громадянства рф  французькому кіноактору Жерару Депардьє, колишній зірці бойовиків Стівену Сігалу, екс-бійцю MMA Джеффу Монсону та іншим акторам і спортсменам супроводжувалося повноцінними PR-кампаніями. Американці Сігал і Монсон свідомо беруть участь у пропаганді, виправдовують війну проти України та відвідують окуповані території.  Але постійно в росії живе лише Монсон, він навіть став місцевим депутатом від партії путіна «единая россия».

Серед медійних осіб, які ретранслюють тези російської пропаганди, представники шоу-бізнесу, попри свою помітність, все ж перебувають у меншості. Контент, у створенні якого вони беруть участь, розповсюджується через:

• російські федеральні та інші прокремлівські ЗМІ (російською та іншими мовами);
• Youtube, Telegram та інші інтернет-платформи і соціальні мережі;
• іноземні мейнстрімні та альтернативні медіа.

Серед федеральних ЗМІ, що орієнтуються на закордонну аудиторію, неабияке місце займають мережі іномовлення Russia Today (телеканали, новинні сайти, Telegram-канали) та Sputnik (новинні сайти, Telegram-канали, інтернет-радіо). Санкції, запроваджені урядами США і країн ЄС, ускладнили, але не зупинили роботу цих пропагандистських ресурсів.

Аліна Ліпп (Німеччина)

Аліна Ліпп є одним з найбільш продуктивних авторів контенту орієнтованого на німецьку аудиторію. Не маючи доступу до мейнстримних медіа Німеччини, вона активно використовує Telegram, Youtube і соціальні мережі.

Telegram-канал Ліпп Neues aus Russland («Новини з росії») має понад 180 тисяч підписників. Дописи в ньому, включаючи відеозвернення авторки,  дублюються німецькою і російською мовами. Контент також публікується на однойменному сайті та сторінці у російській соціальній мережі «Вконтакте».

У 2019 році Ліпп запустила Youtube-канал Glücklich auf der Krim  («Щасливі в Криму»). На півострів німкеня потрапила у 2016 році нібито для реалізації дослідницького проєкту. Який у результаті став ресурсом пропагандистського контенту. Герої відео порівнювали життя в Криму до та після російської окупації (звісно ж, на користь останньої). Аліні активно допомагав її батько Владімір Ліпп ‒ росіянин, який тривалий час жив у Німеччині. Він стверджував, що умови життя на півострові значно кращі, ніж у країнах Євросоюзу. 

З січня 2022 року наповнення каналу новим контентом припинилося. Ліпп переключилася на свій інший Youtube-проєкт «Немка в России», де публікуються відео російською із німецькими субтитрами. Від початку повномасштабного вторгнення її основним напрямком діяльності стало виправдання російської окупації та розповсюдження фейків про «українські злочини». Для створення пропагандистського контенту Аліна Ліпп активно використовує дітей, що опинилися в окупації. 

У січні 2023  року пропагандистка випустила 16-хвилинний документальний фільм «Донбас 2022», створений на основі матеріалів, знятих в Донецьку, Маріуполі та інших окупованих містах. Історію російсько-української війни Ліпп виклала як «напад України на Донбас» у 2014-му, а російське втручання виправдовує необхідністю «захистити населення від нацистів».

Аліну Ліпп запрошують на етери російських телеканалів та радіостанцій. Вона бере участь у записі програм студії «Соловьёв Live» та шоу гумориста-пропагандиста Макса КомікадZe. У відео, що вийшло в січні 2023 року, пародист виконував роль Володимира Зеленського, а Ліпп – голови МЗС Німеччини Анналени Бербок. 

Anti-Spiegel і його засновник спеціалізуються на теоріях змови. У 2021 році Рьопер видав книгу Inside Corona, яка була присвячена конспірологічним теоріям навколо пандемії COVID-19. За два роки до цього вийшла збірка промов путіна із коментарями Рьопера, який виступив ще й упорядником цього видання. У просуванні книги Рьопера брав участь телеканал Russia Today. 

Як і у випадку з Аліною Ліпп, Рьоперу російські медіа також регулярно дають слово, позиціонуючи його як німецького журналіста. Тим часом він створює пропагандистський контент німецькою мовою про окуповані території.

Anti-Spiegel жорстко критикує німецький уряд за військову підтримку України, використовуючи маніпулятивну тезу «більше зброї ‒ більше смертей», звинувачує його у залежності від США, а західні медіа ‒ у розповсюдженні фейків про російсько-українську війну. Рьопер повторює ті самі тези в етерах дружніх блогерів та російських телеканалів. Наприклад, 21 квітня він брав участь в конференції, що була організована Громадською палатою рф та мала промовисту назву «Доказательства массовых военных преступлений вооруженных сил и нацподразделений Украины в Мариуполе».

Ваятт Рід (США)

Ваятт Рід ‒ кореспондент російської інформагенції Sputnik, який позиціює себе як лівого активіста, противника імперіалізму та борця за расову і соціальну справедливість. Його акаунт у Twitter марковано як «медіа, афілійоване з рф».

Засновником згаданого вище онлайн-видання The Grayzone є американський лівий журналіст Макс Блюменталь, який тривалий час співпрацював з New York Times, Los Angeles Times, Al Jazeera English  та іншими популярними виданнями. 

З 2015 року він публікує матеріали, суголосні російській пропаганді: про «нацистський переворот» у Києві, «геноцид російськомовного населення» на Донбасі тощо. 

Блюменталь відомий також своєю антиізраїльською позицією. Він навіть звинуватив нобелівського лауреата Елі Візеля, який пережив Голокост, у тому, що той перетворився «з жертви воєнних злочинів на прибічника тих, хто їх скоює». І дозволив собі висловлювання, що померлий письменник «не заслуговує на вшанування». 

Натомість Блюменталь потрапив у поле зору російських медіа, які почали регулярно його цитувати. У 2020 році він одружився з ведучою RT America Анею Парампіл, яка зараз також співпрацює із The Grayzone. Видання збирає пожертви від читачів через PayPal Patreon, але при цьому не оприлюднює фінансову звітність.

Видання Блюменталя є майданчиком для розповсюдження дезінформації та антиукраїнської пропаганди. Колумністи The Grayzone звинувачують НАТО і США у розв’язанні війни, український уряд  ‒ у етнічних чистках та зв’язках із неонацистами, а президента Зеленського  ‒ у знищенні опозиції. 

Співавторка Блюменталя – Єша Крішнасвамі (ведуча подкасту Late Night with Lenin) написала статтю про «ґвалтівників дітей, яких Зеленський звільнив з тюрем» начебто для «підсилення виснаженої української армії». Колумністка у своїй статті використала відвертий фейк про екскомандира розформованої роти міліції «Торнадо» Руслана Оніщенка. Який вийшов на волю після відбуття терміну покарання, а не через помилування  президентом. До того ж до лав Сил оборони України Оніщенко після звільнення не вступав.

Сайт цього видання має три мовних версії: французьку, англійську та російську. Франкомовний Youtube-канал Donbass Insider має понад 38 тисяч підписників. Telegram-канал  – понад 30 тисяч підписників,  акаунт у Twitter – 17 тисяч читачів. Інформація на цих ресурсах публікується французькою та англійською мовами. 

Попри те, що Donbass Insider позиціонується як джерело ексклюзивного контенту, значну частину публікацій становлять переклади з російських медіа і Telegram-каналів. 

Розповсюджують пропаганду і відверті маргінали, такі як колишній інспектор ООН Скотт Ріттер, що був засуджений ще у 2011 році за розбещення неповнолітньої. Його «колегою» можна вважати і Рассела «Техас» Бентлі, якого США оголосили у розшук за наркоторгівлю.

Останній входить до пулу іноземних псевдожурналістів, які практично постійно перебувають на окупованій території. Декого з них, наприклад, британця Грема Філіпса, від російських воєнкорів відрізняє лише мова контенту.

Про дружні стосунки Ліпп з Томасом Рьопером свідчать опубліковані ними фото та відео. 

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки