Ця весела для українського вуха абревіатура може досить невесело черконути по українській політичній реальності. Відверто хортистська (від Міклош Хорті – правитель угорського королівства, потопив у крові Карпатську Україну, 1868-1957) партія стала таким собі чортом з табакерки, що виперлася на тлі економічної кризи в ювілейний рік перемоги над фашизмом.  

На недавніх виборах у сусідній Угорщині третє місце з 17 відсотками голосів зайняла ультрарадикальних партія «За кращу Угорщину» (скорочено «Йоббік»). У Центральній Європі націоналісти не домагалися такого успіху років п’ятдесят.

Дозволю собі послатися на Радіо Свобода,на коментар фахівця з історії Центральної Європи Ярослава Шимова і будапештського політолога Золтана Біро.

Золтан Біро вважає, що нічого несподіваного не сталося:

— Всі останні місяці було ясно: у правих — значна перевага. Але, звичайно, у багатьох викликає неприємне відчуття, що радикальні праві набрали так багато голосів.

— «Йоббік» — реальна фашистська партія?

— Думаю, що ультраправу партію, яка сповідує ксенофобські, антисемітські погляди, можна назвати неофашистської партією.

— Її не забороняли?

— Річ у тому, що вони дуже спритно агітують. Стверджують, що ніяких ксенофобських поглядів у них немає, що вони не антисеміти — а просто говорять те, що думають прості угорські люди. Вони, звичайно, чисто риторично відмежовуються від фашистських традицій, але насправді змістовно ніяких відмінностей між ними і фашистами я не бачу. Інша справа, що у них політично немає можливостей втілить в життя власні погляди, — говорить Золтан Біро.

Ярослав Шімов не бачить нічого екстраординарного в приході до влади правоцентристської партії ФІДЕС:

— Такі події час від часу трапляються у всіх країнах. Можна згадати польські вибори 2005 року, коли досить впевнено перемогла партія «Право і справедливість». Але окрема історія — такий високий показник радикально правої партії «Йоббік». Звичайно, Угорщина не така велика країна, щоб це мало якісь великі наслідки в масштабах всієї Європи. Але, тим не менше, для самої Угорщини це може мати певні наслідки, оскільки, приміром, хтось із зарубіжних інвесторів може насторожитися. Може бути, це сприятиме більшому злютовуванню в масштабах всієї Європи украй правих сил. Відомо, наприклад, що у партії «Йоббік» хороші зв’язки з British national party і з рядом інших подібних рухів в інших країнах. Ці сили останнім часом прагнуть інтегруватися, створити якийсь єдиний блок в масштабах Євросоюзу.

— В угорських крайніх правих є ж своя історія? Невипадково саме в Угорщині раптом вилізла ця партія.

— Безумовно, це наслідок історичних подій, в чомусь навіть — наслідок історичної травми 1919 року, коли Угорщина втратила дуже багато територій, в тому числі і населених етнічними угорцями. Це зіграло велику соціально-психологічну роль у подальшому. Відомо, що у символіці тієї ж партії «Йоббік» (наприклад, на значках) присутня зображена в кольорах національного прапора угорського та стара велика Угорщина, яка включала в себе багато інших східноєвропейські землі. Звичайно, це все тягнеться багато десятиліть, ця націоналістична радикальна традиція. І результати нинішніх виборів не можна пояснювати виходячи тільки з подій останніх років, — зазначає Ярослав Шімов.

Золтан Біро говорить, що далеко не всі, хто проголосував за націоналістів, підтримують їхні політичні погляди:

— Певна частина виборців, безумовно, проголосувала за націоналістів або радикальних націоналістів з ідейних міркувань. Але, я думаю, багато людей, в основному в північно-східній частині країни, віддали їм свої голоси через те, що ці люди живуть у дуже поганих соціальних умовах. Крім того, в Угорщині, як раз на північному сході країни, існує досить складна проблема відносин угорського і циганського населення. «Йоббік» пропонує вирішення цієї проблеми. І от люди, які і живуть в дуже важких умовах, і не відчувають себе в безпеці, готові голосувати за політиків, які пропонують однозначні, прості рішення. Але це дуже небезпечно, оскільки запропонованими радикалами способами цих проблем не вирішити.А тепер щодо українських політичних реалій. Найголовніше – не варто шукати паралелей зі „Свободою» – ні мотиви не ті ж самі, ні контекст. Як відомо – закарпатські угорські партії досить відверто підтримували Віктора Януковича, як силу позірно антиукраїнську, в надії зміцнитися на тлі ослаблення українських патріотичних рухів. Фактично реваншиська політика Будапешта дуже швидко проросте новою паростю і в Закарпатті, тому вже сьогодні Києву треба готуватися знаходити відповідні методи і шляхи для упередження радикалізації угорцців Закарпаття. Якщо досі ігри в русинів здавалися декому просто недоречністю, або російською політтехнологічною відмивкою «бабла», то на тлі загального поправіння Угорщини і посткризової розгубленості в ЄС, Україні варто готуватися до викликів, котрі є дещо несподіваними, як для Центральної Європи. Враховуючи динаміку апетитів Румунії,після здобуття частини чорноморського шельфу, та радикального поправіння Угорщини, варто чекати територіальних претензій з боку європейських сусідів. І тоді як би жорстке плече Росії не виявилося, попри всі історичні образи більш рятівним, ніж цивілізоване обчикрижування української території західними сусідами. І про який цивілізаційний вибір тоді йтиметься. Адже пам’ять про карпатську різанину гонведів закарбувалася в умах закарпатців може навіть сильніше різанини енкаведистської. Так що поки що Йоббік за горами, але повний Йоббік може вже й не за горами. І чи є час українським службам захисту державності за наведенням манікюру ще й прогнозувати нові загрози та доволі непрогнозовані виклики.

 Володимир Цибулько