Гендерні стереотипи, принаймні, у нашій країні, чомусь частіше відносять до жінок, хоча насправді вони мають зворотний бік, який дуже боляче б’є по чоловіках. Усвідомлення цього в суспільстві поки що мало, і тому гендерна проблема асоціюється у більшості виключно з правами жінок.

До того ж нещодавно ми були свідками гучного скандалу з книгою «Щоб у 16 не було запізно», яка, за визначенням фахівців, підтримує усталені гендерні стереотипи, і яку ледь не закупили для бібліотек країни. Процес закупівель – через суспільний резонанс – зупинили, і саме ця «шкідлива» книга до шкіл не потрапить. Але чи на достатньому рівні в українській освіті впроваджуються принципи гендерної рівності?

І чи всі розуміють – що стоїть за цим визначенням? Все дуже просто: гендерна рівність – це рівні права й можливості жінок і чоловіків та умови для їх забезпечення.

Про те, чому наше суспільство досі борсається в гендерних оманах і страждає від стереотипів, та як цю ситуацію швидко і результативно подолати, ми поговорили з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики Катериною Левченко.

— Пані Катерино, Міністерство освіти і науки вже кілька років поспіль проводить антидискримінаційну експертизу навчальних підручників, які видаються за державний кошт. Проте нещодавно ми були свідками резонансної ситуації з сумнозвісною книгою «Щоб у 16 не було запізно», виданою не за держкошт, але яка ледь не потрапила до бібліотек. Чи є запобіжники, щоб подібного не трапилося в майбутньому?

— Книга, про яку ви говорите, до Міністерства освіти і науки не має відношення, то було питання державних закупівель. Хоча, цей приклад показав, що подібну літературу вчителі можуть використовувати для своїх позакласних занять. Тож виходить, що дискримінаційні, нефахові й дуже шкідливі речі, які містяться в названій книжці, можуть потрапляти до шкіл – запобіжників для цього поки немає.

Тому ми неодноразово ставили питання, що потрібно поширювати антидискримінаційну експертизу на весь освітній контент, і це завдання для Міністерства освіти і науки, яке сформульовано в Плані заходів з виконання зобов’язань, взятих при приєднанні до глобального «Партнерства Біарріц» – міжнародної ініціативи рівних прав і можливостей для всіх.

Питання забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, хлопців та дівчат в освіті – є дуже-дуже важливим. І одне з зобов’язань, які Україна добровільно взяла, приєднавшись до цієї ініціативи – забезпечити наскрізність принципів гендерної рівності в освіті.

— Що конкретно за цим визначенням стоїть? І чи достатньо, на ваш фаховий погляд, приділяється уваги гендерній освіті та роз’яснювальній роботі в українських школах?

— За цим стоїть дуже багато: і робота, яка має проводитися з усіма учасниками освітньо-виховного процесу (педагогічні працівники, діти, батьки), і формування недискримінаційного навчального контенту.

Якщо говорити простою мовою, хоча насправді це дуже важливі речі, – потрібно, щоб матеріал і приклади, які використовуються в освітньому процесі, не несли в собі натяків дискримінації. Причому, не лише за ознакою статі, а й за ознакою інвалідності, місця проживання, національно-етнічної належності, або за іншими ознаками, які дуже чітко сформульовані в Законі України «Про засади запобігання та протидії дискримінації».

Щоб уникнути дискримінаційного контенту, Міністерством освіти і науки були напрацьовані методичні рекомендації для здійснення експертизи, підготовлені експерти й експертки. Але, як ми сказали на початку розмови, експертиза поки що не покриває весь освітній контент, оскільки є інші матеріали, в тому числі й відеоматеріали, які вчителі шукають або готують самостійно.

НАВІТЬ ЯКЩО ЕКСПЕРТИЗА ДОВЕЛА, ЩО В ПІДРУЧНИКУ Є ДИСКРИМІНАЦІЙНИЙ КОНТЕНТ, ВІН НЕ ВИЛУЧАЄТЬСЯ ЗІ ШКОЛИ

— Ви здійснюєте виключно експертизу чи й даєте якісь рекомендації для створення контенту?

— За результатами експертизи давалися рекомендації, в тому числі проводилися навчання з видавництвами, які готують літературу для дітей. Питання ж не лише у вербальному контенті, а й у візуальному – це малюнки, фото, ілюстрації.

Потрібно ще багато працювати і сформувати не лише документи, які будуть зобов’язувати здійснювати експертизу всього освітнього контенту, а й напрацювати інструменти та процедури – як ставити запобіжники.

Наразі ж, навіть якщо експертиза довела, що в підручнику є дискримінаційний контент, він не вилучається зі школи, а просто потім, коли друкується наступного року, його видають з урахуванням наших зауважень.

— Тобто, частково підручники з дискримінаційними ознаками все одно залишаться в школі й потраплять до учнів наступних класів?

— На жаль, на сьогодні таких підручників ще багато можна знайти, тому над контентом треба працювати.

Для впровадження принципів рівних прав і можливостей насамперед питання стоїть в інституційній спроможності – це ті структури й люди, які за це впровадження відповідають (сюди, зокрема, належать і радники з питань забезпечення рівних прав та можливостей для керівників міністерства і управлінь освіти). Але основною складовою є гендерна компетенція самих вчителів і всього педагогічного складу. Важливо, щоб питання рівних прав та можливостей (коли ми говоримо про хлопців і дівчат, жінок і чоловіків) не підмінялися питаннями так званого статево-рольового підходу.

Взяти уроки трудового навчання: приготування їжі, шиття, вишивання – це для дівчат, а для хлопчиків – столярна майстерність чи щось інше. Але саме через це ми вже дуже багато років отримуємо зауваження від міжнародних організацій – бо у нас є предмети, в яких абсолютно штучно відбувається розподіл статевих ролей, який суперечить здоровому глузду. Чому хлопці не повинні вміти готувати? Це ж так класно, ми ж усі їмо!

— Я пам’ятаю, що в школі, де я вчилася, уроки трудового навчання дівчаток і хлопчиків якось чергувалися.

— У вас була дуже передова школа! А в моїй школі ми тільки готували і хлопців запрошували поїсти. А вони робили якісь табуретки та стільці, й ми навіть жартували, що може ви принесете те, що зробили, але не пам’ятаю, щоб вони щось приносили.

Взагалі, це питання комплексне і стосується абсолютно нових підходів до трудового виховання. Трудове виховання дуже важливе, але той старовинний розподіл, який і сьогодні є в програмах, не є сучасним і цікавим.

ВСІ ЗВИКЛИ, ЩО ДОБРЕ, КОЛИ ДІВЧАТА ХОЧУТЬ КУХОВАРИТИ, АЛЕ ХЛОПЕЦЬ, ЯКИЙ ВИБЕРЕ ЦЕ ДЛЯ СЕБЕ, СКОРІШЕ ЗА ВСЕ, СТАНЕ ОБ’ЄКТОМ БУЛІНГУ

— Ви будете рекомендувати змінити цей «старовинний» підхід?

— Справа в тім, що цих рекомендацій є вже дуже-дуже багато! І питання – якраз в інституційній спроможності, щоб реально щось змінювати. Тут ми виходимо на третю проблему – це поширення гендерних стереотипів, тому що дуже багато людей скажуть: так це ж добре, що дівчата будуть гарно готувати й шити! Але ж і хлопці мають і можуть це гарно робити! Або мати класні навички, які стосуються шиття: вміти пришити ґудзик, зашити якусь дірочку. Це – обслуговуюча праця, і підходи мають змінюватися.

— Все одно, мені здається, якщо запропонувати дітям самим обирати, чим займатись на трудовому навчанні, більшість дівчаток оберуть шити-готувати, а більшість хлопчиків – майструвати.

— Звичайно! Тому що це стереотипи, які панують в суспільстві, з одного боку, а з іншого – це структурне насильство, яке є в системі освіти. Бо всі вже звикли, що добре, коли дівчата хочуть куховарити, але хлопець, який вибере це для себе, скоріш за все, стане об’єктом булінгу.

Я знаю чимало хлопців, які люблять вишивати (давайте згадаємо, що вишивання традиційно – не тільки жіноче, це й чоловіче заняття!). Але сьогодні штучно розділено, що це виключно жіноча справа.

Навички шиття – це ще й розвиток моторики, якщо говорити про маленьких дітей. Це заняття, яке дає естетичне задоволення, і яке, врешті-решт, заспокоює нервову систему, що дуже важливо в наші часи стресів. А чоловіків, через такі-от стереотипи, позбавляють цих дуже важливих і життєво необхідних речей.

Як наслідок (хоча це не єдина причина), ми маємо 10 років розриву в очікуваній тривалості життя: 67 років – для чоловіків, 77 – для жінок. Вчені довели, що 2-3 роки – це те, що пов’язане з біологічними розривами, а решта – це ті соціальні речі: та незрозуміла «мужність», яка вимагає не скаржитися, коли болить, не плакати, не ходити до лікаря. А потім ми приходимо до того, що чоловіки звертаються до лікарів лише на пізніх стадіях розвитку тієї чи іншої хвороби… Звідти у нас, на жаль, чоловіча смертність у 60+…

Тобто, у цих гендерних стереотипів є зворотний бік, який болісно вдаряє по чоловіках, тим не менш – гендерна проблема продовжує асоціюватися виключно з правами жінок.

ГЕНДЕРНА ПРОБЛЕМАТИКА ЗАВЖДИ Є ХОРОШИМ КЛЮЧИКОМ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ УСЬОГО СУСПІЛЬСТВА

— Я вам зараз наведу приклад, от така ситуація: діти перевдягаються на фізкультуру – це молодша школа, загальна роздягальня на іншому поверсі, тому дівчатка перевдягаються в класі з вчителькою, а хлопчики – в приміщенні вбиральні (приміщення чисте, але, тим не менш). Батьки дітей гостро відреагували на ситуацію, назвавши її дискримінацією хлопчиків за статевою ознакою. Тут справді можна її розпізнати?

— Це питання відсутності в школі інфраструктури, яка давала б можливість забезпечувати гідну життєдіяльність. Абсолютна більшість наших шкіл (що стосується уроків фізкультури), якщо й має роздягальню для хлопців та дівчат, то не має душових кабін. Враховуючи, що з середньої й старшої школи, у зв’язку з гормональними змінами, діти під час спортивних занять пітніють і їм важливо прийняти душ, щоб комфортно почувати себе й створювати комфортне середовище для інших.

Тому гендерна проблематика завжди є хорошим ключиком для вирішення проблем усього суспільства.

Приклад – сектор безпеки й оборони, де почали облаштовувати казарми для жінок та інфраструктуру в зв’язку з тим, що зараз у Збройних силах України служать 57 тисяч жінок (а ще в 2017 році їх було 23 тисячі, а в 2008 – взагалі 1 800). Відповідно там стала потрібна жіноча інфраструктура, але з’ясувалося, що загальна інфраструктура там також потребує суттєвого покращення!

— Тобто, чоловіки якось обходилися без цього?

— Якось так… Наприклад, у шахтах у нас взагалі немає туалетів. Це питання людської гідності – так само, як ваше питання стосовно дітей у школі.

Тому затверджена на виконання Указу Президента Національна стратегія для створення безбар’єрного простору в Україні – передбачає безбар’єрність (доступність) не тільки фізичну (пандуси, ліфти, зручні двері тощо), а й освітню, інформаційну, економічну та громадянську.

Безліч різного роду бар’єрів не дають можливість людям користуватися правами, свободами та благами, які сьогодні надаються. І якраз у цьому документі багато уваги приділено саме питанням гендерної рівності, рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

— Як реально досягти максимального результату в цьому, і на яку країну ми маємо рівнятися? Де ця рівність прав і можливостей повною мірою виконується? 

— Я пропоную рівнятися на міжнародні стандарти, які Україна прийняла, ратифікувавши документи, наприклад, на Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (ще у 1980-му році вона була ратифікована Україною). Це стандарт. Рівнятися на стандарти Європейської соціальної хартії, котра також ратифікована Україною, на Європейську конвенцію про захист основних прав та свобод людини.

Потрібно ратифікувати Стамбульську конвенцію (Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами).

Зазвичай, як приклад, наводять скандинавські країни. І це дуже добре, там багато чому можна навчитися, наприклад – гендерно орієнтованому бюджетуванню або гендерним аудитам доступності. Але мені здається, що ми в змозі – як громадяни, як політична нація, як сучасна країна – також формувати ефективні інструменти.

До речі, антидискримінаційна експертиза не проводиться в інших країнах – я представляла наш досвід на майданчиках Організації Об’єднаних Націй, тому що багато країн саме цікавились цими питаннями. 

Ми робимо гендерну правову експертизу проєктів нормативно-правових актів, це також інструмент, який дозволяє запобігати дискримінації на рівні нормативно-правових актів, які приймаються Кабінетом міністрів (Порядок у нас є тільки для цих актів, поки не розроблений порядок для законів, які приймаються Верховною Радою, або Указів Президента). Але це дозволяє включати положення, які називаються в міжнародному національному законодавстві «позитивні дії» або «позитивні зобов’язання держави».

У 2020 році Апарат урядової уповноваженої з питань гендерної політики здійснив моніторинг близько 3 тисяч проєктів нормативно-правових актів, у 54 з них ми внесли доповнення. Й абсолютна більшість була підтримана Урядом.

ЗАПРОВАДЖУВАТИ В ШКОЛАХ УРОКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ТІЄЮ ЧИ ІНШОЮ РЕЛІГІЄЮ, ОСОБЛИВО В МУЛЬТИКОНФЕСІЙНІЙ КРАЇНІ, – ДУЖЕ НЕБЕЗПЕЧНА ТЕНДЕНЦІЯ

— Як корелюються засади гендерної рівності прав і можливостей чоловіків і жінок з уроками релігієзнавства? Адже за релігійними канонами, жінка робить так, як говорить їй чоловік?

— Давайте відкриємо Конституцію України, статтю 35, в якій чітко зазначено, що церква відділена від держави, а школа відділена від церкви. Тому, коли ми говоримо про вивчення історії тієї чи іншої релігії, то ми говоримо виключно про історію. І це потрібно саме так викладати.

Якщо говорити про заняття в школах, які стосуються безпосередньо релігійних канонів чи правил, то такі уроки суперечать Основному Закону України.

Свобода совісті полягає в тому, що ми поважаємо і права людей, які вірують у Бога, і права людей, які вважають себе атеїстами.

У сучасній державі питання релігії – це особисте питання, яке стосовно дітей має вирішуватися виключно на сімейному рівні. Запроваджувати в школах уроки, пов’язані з тією чи іншою релігією, особливо в мультиконфесійній країні, – дуже небезпечна тенденція.

Так само, як і дивитися на духовне й моральне виховання виключно через призму релігії. Духовність – це більш широке поняття.

Натомість можуть розвиватися недільні школи або якісь гуртки поза школою від інституцій, пов’язаних з релігією. Це є в багатьох країнах, і думаю, що саме таким напрямком потрібно йти й Україні. 

— Я знаю, що існує у нас національна «гаряча лінія» для дітей та молоді.

— В Україні є декілька «гарячих ліній» – і це дуже добре. Є урядова «гаряча лінія» за номером 15-47, яка називається «З протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей». Її відкрили у 2020-му році й вона прийняла за рік понад 10 тисяч дзвінків.

Є ще «гарячі лінії», які працюють на базі громадських організацій, зокрема на базі громадської організації «Ла Страда Україна» (яку я очолювала понад 20 років і безпосередньо займалася створенням цих «гарячих ліній»). Вони є безкоштовними, анонімними та конфіденційними. Одна – для дорослих: «З попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації» (з мобільних 116-123 або 0-800-500-335) – там абсолютна більшість телефонних звернень стосується домашнього насильства.

А є дитяча «гаряча лінія», яка розширила свій контингент у минулому році й називається тепер «Національна гаряча лінія для дітей та молоді» (з мобільних 116-111, або 0-800-500-225) – минулого року лінія прийняла понад 70 тисяч звернень. Дуже багато тих, які стосуються психологічних проблем, насильства, цькування, булінгу.

НЕ КОЖЕН ВИПАДОК ПОРУШЕННЯ ВАШИХ ПРАВ Є ДИСКРИМІНАЦІЄЮ. Є ЩЕ ЖОРСТКЕ ПОВОДЖЕННЯ АБО ПРИНИЖЕННЯ ЛЮДСЬКОЇ ГІДНОСТІ, ЩО ТЕЖ НЕБЕЗПЕЧНО

— Чи скаржаться діти на гендерну дискримінацію?

— Звичайно, дитина не вживає конкретно термін «гендерна нерівність». Але консультанти, котрі спілкуються з нею, потім той випадок, про який вона говорить, вносять в узагальнену базу (дзвінки анонімні, конфіденційні) і можуть ідентифікувати його як «дискримінація за ознакою статі».

Наголошую, дискримінація – це не просто розрізнення за ознакою статі, а розрізнення, яке призводить до того, що людина не може в повному обсязі користуватися правами й свободами, які їй гарантовані.

Тобто, якщо дівчат і хлопців розвели перевдягатися по різних кімнатах – це не дискримінація. Але якщо сказали після уроку фізкультури, де всі бігали, що дівчата перевдягаються, а хлопці ні – й спітнілі сидять на уроках далі, й так кожного разу, – це різне ставлення, яке може призвести до погіршення самопочуття, і може кваліфікуватися як вияв дискримінації.

— Тобто ідентифікувати випадки дискримінації мають виключно фахівці й експерти?

— Так, тому що не можна сказати, що кожен випадок порушення ваших прав є дискримінацією. Є й інші речі: різне ставлення, жорстоке поводження або приниження людської гідності, що є теж дуже-дуже небезпечним.

Якщо згадати конкретні дзвінки на гарячу лінію, то, наприклад, дискримінація ідентифікувалась, коли дівчат не пускали на водійські курси, мовляв, що це курси виключно для хлопчиків.

— Зараз, мені здається, такого майже немає…

— Коли ви говорите «майже немає», ви говорите з суспільної точки зору, а тут конкретна дитина стикнулася з тим, що не може себе реалізувати в повному обсязі. І для неї це – велика проблема.

Гендерна політика має бути комплексною і наскрізною. Не може бути, що тут – ми говоримо про забезпечення рівних прав та можливостей, а тут – ми не будемо говорити. Те ж стосується й програми уроків з військової підготовки – вона має бути переглянута, бо в країні, де восьмий рік іде війна, пов’язана зі збройною агресією Російської Федерації проти України, – і хлопцям, і дівчатам потрібно знати медичну справу й початкову підготовку для захисту держави.

ДО ВСТУПУ У ВІЙСЬКОВІ ВНЗ ДІВЧАТА ПРИХОДЯТЬ З НЕРІВНИМИ УМОВАМИ – НЕ МАЮЧИ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ

— Але ж ви самі сказали, що зараз у Збройних силах України служать 57 тисяч жінок, тобто – вони вільно можуть обирати цей шлях?

— Дівчатам зараз справді відкрито доступ до військових і військово-морських ліцеїв, а в Збройних силах відкрито багато спеціальностей для жінок. Але коли вони хочуть вступати до закладів вищої освіти, які готують фахівців для сектору безпеки й оборони, то приходять туди з нерівними умовами – не маючи цієї початкової військової підготовки.

Та й нормативи мають бути переглянуті, якщо ми говоримо про наближення до стандартів НАТО: є нормативи на витривалість – довгі комбіновані вправи, це зрозуміло, тому що, якщо ти йдеш у поліцейську академію і хочеш бути поліцейським, потрібно швидко бігати, бо злочинця потрібно ловити. Але сьогодні є дуже багато інших методів розкриття злочинів, дізнання і ведення слідства. Наприклад, потрібна емоційна стійкість. Дітей навчають бути емоційно стійкими? Ні! А це сьогодні взагалі одна з головних компетентностей будь-якого фахівця. Ми маємо спілкуватися з абсолютно різними людьми, виходити з різних кризових ситуацій, не впадати в паніку, й це стосується і чоловіків, і жінок.

Непропрацьовані емоційні переживання згодом переростають у психологічні зриви, депресії й різні психічні розлади – це ж хвороба людства – і знаючи про це, потрібно дітей готувати бути стресостійкими.

— До речі, йшла до вас, перечитувала деяку статистику: впало у вічі, що в світі кількість самогубств серед чоловіків у рази перевищує кількість самогубств серед жінок…

— У принципі, самогубство – це, так би мовити, «чоловіча справа». А як інакше – їм же не можна висловлювати емоції, не можна скаржитися на біль, на те, що у них щось не вийшло, бо їх будуть вважати слабкими, тому що чоловік – це сила. Але потрібно, щоб це було не примітивне розуміння сили, а розуміння сили в тому числі емоційної – сьогодні ми бачимо, як потрібні всі ці речі. Ну, не можна виховати сильного чоловіка, лише повторюючи йому – «Ти сильний, тому ти не скоїш самогубство» – потрібно займатися емоційним вихованням хлопчиків також.

І ота книжка «Щоб у 16 не було запізно» – взагалі дивна, крім того, що вона дискримінаційна, – вона ще й дуже старомодна. Зокрема, стара-стара за підходами у питанні, що емоційна культура має виховуватися виключно у дівчат, а про хлопців – жодного слова. Вибачте, якщо дівчат виховувати емоційно, то як вони будуть спілкуватися з чоловіками, які не підготовлені для емоційних речей?

Вміння вирішувати конфлікти – це також важлива компетенція. І те, що цьому потрібно вчити тільки дівчат, – це ще один приклад ненауковості й шкідливості цієї книги, яка має гриф «науково-популярне видання». Конфлікт може бути вирішено тільки тоді, коли до цього готові обидві сторони – це базові речі конфліктології!

Такі поради є шкідливими, бо спотворюють моделі поведінки – на жінку покладається й вона буде брати на себе відповідальність за всі проблеми, в тому числі – за насильство. До речі, там так і сказано, що дівчинка має поводитися таким чином, щоб жоден хлопець не захотів її образити. А образити хлопця – можна? Вони що, вилучені з категорії постраждалих від насильства? За офіційною статистикою, більшість постраждалих – жінки, але понад 10 відсотків постраждалих – це чоловіки. І правоохоронні органи кажуть, що потихеньку кількість звернень від чоловіків за фактами насильства зростає, бо ламається стереотип, що чоловікові не можна заподіяти насильство, – бо засміють, будуть принижувати, що він слабак і сам себе не може захистити.

У НАС ТАНКІСТАМИ НЕ ХОЧУТЬ БУТИ 99,5 ВІДСОТКА ЖІНОК, АЛЕ 0,5 – ХОЧУТЬ, І В НИХ МАЄ БУТИ НА ЦЕ ПРАВО

— А як же бути з нашими традиціями, що чоловік – завойовник, годувальник, а жінка – берегиня роду, хранителька домашнього вогнища?

— Чекайте, ну, традиції також розвиваються й змінюються. І їх не потрібно сприймати так буквально: у нас великий відсоток населення не має власного житла, тобто знімають або живуть із батьками, не маючи «вогнища» в прямому сенсі. З моєї точки зору – мова знов таки про емоційний зв’язок, а в ньому важливі обидві сторони. Що стосується завойовників – то агресивна політика й поведінка доводить не до збереження традицій, а до зростання насильства. Ну, а щодо годувальника – рівень працюючих жінок у нас високий, хоча й нижчий, аніж у країнах Європейського Союзу.

Справа в тому, що політика рівних прав і можливостей – це політика вільного вибору. Держава не каже, що це погано, якщо жінка хоче сидіти вдома і не працювати. Просто потрібно розуміти відтерміновані наслідки реалізації такого бажання, наприклад – у вигляді відсутності трудової пенсії, або ж глибоких психологічних проблем тоді, коли діти виросли. І не всі жінки мають бути керівниками чи працювати в шахтах або Збройних силах – але ті, хто хоче там працювати, повинні мати таку можливість.

У нас танкістами не хочуть бути 99,5 відсотка жінок, але 0,5 – хочуть, і в них має бути на це право.

В 2017 році було скасовано наказ №256 про заборону жінкам працювати у 450 професіях. Зокрема, жінкам України було заборонено працювати у цілій низці важливих галузей – таких, як водіння деяких видів вантажного і пасажирського транспорту, робота в машинному відділенні корабля, ряд будівельних спеціальностей.

З іншого боку, зараз збільшується потреба в обслуговуючий праці, але чомусь догляд за дітьми чи людьми старшого віку вважається виключно жіночою роботою, вона що – легка?

— Ні, ще й погано оплачується.

— Вона взагалі не оплачується, якщо це стосується членів твоєї родини! Саме догляд за батьками або старшими родичами – це найважча робота, і тут ніхто не каже, що жінкам заборонено цим займатися. А носити цілий день на руках дитину, яка важить у пів року 10 кілограмів, – за сукупністю, жінка переносить більше, ніж якийсь вантажник на роботі! Так, це її дитина, але вона важка!

БАГАТО ДІВЧАТ СТРАЖДАЮТЬ, ЩО ВОНИ НЕКРАСИВІ, ТОМУ ЩО ПОСТІЙНО ЧУЮТЬ: «ДІВЧИНКА МАЄ БУТИ КРАСИВОЮ». А ВОНА Є ТАКА, ЯКОЮ НАРОДИЛАСЯ!

— Нещодавно мені трапився пост однієї відомої телеведучої про те, якою має бути справжня панна. Щось на кшталт: панна має гарно виглядати, слідкувати за фігурою, мало їсти, знати манери. Й одразу в коментарях купа жінок обурено відреагували: «Що це за дискримінація? Панна нічого нікому не винна – нехай ходить, їсть, живе, як хоче!».

— Панна справді нікому нічого не винна, бо якщо починати з того, що хлопчики мають бути такими, а дівчата – такими, ми будуватимемо стереотипи й обмеження. Подивіться, скільки дівчат у віці 13-17 років страждають від анорексії, тому що хочуть, щоб у них були тонкі талії! Вони постійно худнуть, а потім – виразки шлунку, інші хвороби. Потрібно обов’язково говорити про спорт, фізичну культуру, здорове харчування і для хлопців, і для дівчат, це – здоров’я нації, здоров’я нашого майбутнього.

Доглянутими мають бути і хлопці, й дівчата – це класно, коли люди за собою слідкують, вони чисті, охайно вдягнені. А от поняття «красиво» – дуже суб’єктивна річ – скільки різних субкультур, традицій. Ми будемо вважати «красивим» одне, а наші діти – щось зовсім інше, тому тут мають бути якісь абсолютно інші підходи.

— Але ж як цього досягти? Припустімо, ви зробили експертизу освітнього контенту, і в школі з цим порядок, але поза школою дитина заходить в Інстаграм чи ТікТок – і потрапляє в абсолютно іншу реальність! Там купа охочих цілодобово будуть їй розказувати, як стати справжньою леді/королевою/тигрицею і, звісно, нав’язуватимуть стереотип – якою має бути «справжня» жінка. 

— Пам’ятаєте, ми починали з того, що суб’єктами виховного процесу є вчителі, діти й батьки. І дуже важливо, щоб батьки і вчителі не обмежували стереотипами життя дітей: і хлопців, і дівчат. Тому що потім це може мати дуже негативні наслідки й психологічні проблеми.

Багато дівчат страждають від того, що вони некрасиві, тому що постійно чують: «Дівчинка має бути красивою». А вона є така, якою народилася! Хтось кирпатий, хтось руденький, а хтось високий – і батькам треба любити дитину такою, як вона є, і допомагати їй розкривати кращі людські якості, бути доброю, чуйною, наполегливою. Це стосується і хлопчиків також.

ЯКЩО МИ ХОЧЕМО НЕ НАСЛІДУВАТИ РОСІЯН, ТО ЯКРАЗ У НИХ ФЕМІНІТИВІВ НЕМАЄ – УКРАЇНСЬКА МОВА ТУТ БАГАТША

— Наскільки важлива роль фемінітивів для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків?

— Я взагалі дуже люблю фемінітиви і вважаю, що їх застосування робить нашу мову більш красивою й багатою – вони відображають різноманіття, яке існує. Що не тільки є директор підприємства, а й директорка.

Коли я вперше зіткнулася з фемінітивами (більш як 25 років тому), вони мені не сподобалися. Тобто ставлення до них може змінюватися, і мій особистий приклад є показником: спочатку мені було дуже дивно, чому мене називають директоркою, президенткою (я тоді була президентом громадської організації «Ла Страда»), лекторкою, тренеркою, потім професоркою. І от на «професорці» – мені вже сподобалося, це був 2007 рік.

Сьогодні я завжди прошу називати мене докторка наук, професорка, викладачка, урядова уповноважена – всюди, де можна писати себе фемінітивами, я завжди так і пишу.

Це гарні можливості української мови, й якщо ми, до речі, хочемо не наслідувати росіян, і тих, хто нас історично гнобив, то якраз у них немає фемінітивів, й українська мова тут багатша.

Жінка в Україні завжди мала високі соціальні позиції, то давайте це підкреслювати фемінітивами! Вони є в багатьох слов’янських мовах – у чеській, словацькій, в інших.

Сьогодні вже внесені зміни до класифікатора професій – можна використовувати фемінітиви, тепер потрібно ще внести зміни в усі реєстри, щоб можна було ідентифікувати, що Урядовий уповноважений і Урядова уповноважена – це одна й та ж сама людина (сміється).

— А за трудовою книжкою ви хто?

— У трудовій книжці я називаюся «Урядовий уповноважений», бо, я ж говорю, потрібно ще в реєстри внести зміни. Але, от, на столі моя доповідна до віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – то вона від Урядової уповноваженої.

Я рада, що фемінітиви є і їх дедалі більше використовують у ЗМІ, на телебаченні, радіо. А всім, хто має сумніви, я скажу: давайте поговоримо про це через 3, 5, 7 років. Це – поступова зміна свідомості, поступове прийняття таких речей. Новий український правопис дає для цього дуже хороші можливості. В 2019 році ми його підтримували, я була на засіданнях Урядового комітету і Уряду, коли він розглядався, – саме для підтримки цього розділу, де йдеться про суфікси, як можуть утворювати фемінітиви.

Зараз із цим питанням працює Національна комісія зі стандартів державної мови, тому що, наприклад, як краще казати: адвокатка, адвокатиня, адвокатеса чи можна по-всякому? Ще є чимало роботи, але не потрібно думати, що у слові «професорка» суфікс -ка є зменшувально-пестливим і підкреслює, що професорка – це маленький професор (сміється).

Звісно, є різні думки: дехто не сприймає фемінітиви і навіть вважає їх вживання приниженням, як колись мені навіть казали що це приниження для жінок – гендерні квоти. Я кажу: ні, це тимчасові спеціальні заходи, які вирівнюють ситуацію та які застосовуються в багатьох країнах! Європейський Союз, окрім політичних або партійних квот, вводить ще й економічні квоти, тому що й там є багато бар’єрів та «скляних стель». 

ВАЖЛИВО, ЩОБ ЛЮДИ ЗРОЗУМІЛИ ДЛЯ СЕБЕ ПЕРЕВАГИ ГЕНДЕРНОЇ РІВНОСТІ, АДЖЕ ВОНА НЕ МОЖЕ БУТИ НАСАДЖЕНА ЗГОРИ

— Зараз в Україні розробляється Державна стратегія забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2030-го року. А чому визначено саме на цей період?

— Це дуже крутий документ. Важливий і великий за обсягом, тому що його доповнюють План і Державна програма, яка має допомагати впроваджувати стратегію в життя.

А до 2030 року – тому, що ми прив’язуємо Стратегію до «Цілей сталого розвитку», а вони – до 2030 року. Україна локалізувала ці Цілі й визначила національні індикатори – там є чимало таких, які стосуються саме гендерної рівності. Це стратегічний документ, який ми мали б зробити як країна – ще багато років тому.

Я дуже дякую політичній волі віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ользі Стефанішиній, яка дала доручення Міністерству соціальної політики та іншим центральним органам виконавчої влади спільно з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики розробити цей документ.

Він дуже складний, великий, але ж він – про те, що гендерна рівність стосується всіх сфер державного управління, всіх галузей. Тобто це не питання виключно соціальної політики, як раніше розглядалося. Це питання економіки, енергетики, освіти, охорони здоров’я, транспорту, екології, фінансів, регіонального розвитку тощо. І от якраз наскрізний підхід закріплюється в цьому документі. 

— Коли ця Стратегія має бути прийнята?

— Вона в кінці серпня була відкрита для громадського обговорення, вона є на сайті міністерства соціальної політики. 8 вересня пройшли громадські консультації, організовані спільно з ООН Жінки. Після опрацювання пропозицій – Стратегія буде надіслана на погодження центральним органам влади та обласним державним адміністраціям. Я думаю, що до кінця цього року, або на початку наступного – Уряд зможе розглянути її.

Дуже важливо, щоб люди просто зрозуміли для себе переваги гендерної рівності, адже вона не може бути насаджена згори й обмежуватися виключно нормативно-правовими документами.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко