У переговорів Путіна і Лукашенка, які відбулися 9 вересня в Кремлі, був довгий бекграунд. Спочатку посол Білорусі в Москві заявив, що на них підпишуть усі союзні програми, колишні «дорожные карты углубленной интеграции». Потім це було як би спростовано. Точніше, уточнено, причому самим Лукашенком, що документи не будуть підписані, а лише узгоджені. А урочисте підписання відбудеться пізніше — різними органами «Союзного государства России и Беларуси». Але різниця, загалом, невелика — як то кажуть, «хоч верть-круть, хоч круть-верть»…

І все це — що важливо — за день до початку російсько-білоруських навчань «Захід-2021». І вже в п’ятницю, день у день з ними, у Мінську відбудеться засідання Ради Міністрів «Союзного государства», на якому буде покладено початок «одобрямса» узгоджених союзних програм. Тож союзно-поглинальна держава від початку має мілітаристський відтінок.

СТИСНУТИЙ СУВЕРЕНІТЕТ — ВІДСУТНІСТЬ ЄДИНОЇ ВАЛЮТИ. ПОКИ ЩО

Нинішній приїзд Лукашенка до Путіна був п’ятим цього року. І зауважте, що жодного разу Путін не їздив до Мінська. І справді, не ханське це діло — їздити до васала. Причому цього разу, 9 вересня, Путін вирішив окремо підкреслити цю асиметрію, коли сказав під час відкритої частини зустрічі Лукашенку: «Я попросил вас подъехать для того, чтобы подвести итоги того, что было сделано за последнее время в формировании программ развития Союзного государства». Чи потрібно додатково пояснювати, що «попросил подъехать» – це дипломатичний (поки що) евфемізм більш чесного «вызвал вас».

Переговори «останніх диктаторів Європи» тривали понад три години. Судячи зі спільної пресконференції після них, Лукашенко намагався зберігати залишки суверенітету, але це вдається йому дедалі менше. Показово, що на зустрічі з медіаобслугою ключові заяви робив Путін. Лукашенко ж, піддакуючи і киваючи головою з натягнутою на неї посмішкою, говорив про благотворність інтеграції РФ і Білорусі. При цьому зрідка намагався відстояти хоч якісь шматочки самостійності, але акуратно, щоб не розлютити начальника.

Ось Путін говорить про узгодження всіх 28 програм. Потім уточнює різні параметри узгоджень. Наприклад, що «до 1 декабря 2023 года будет подписан документ о создании объединенного рынка газа в рамках союзного государства». Що передбачено укладення договору про об’єднання ринків нафти і нафтопродуктів, а також договору про єдиний ринок електроенергії. Що Росія і Білорусь переходять «к единой промышленной политике и доступу к госзакупкам и госзаказам». Що в документах, узгоджених на переговорах, «речь идет об интеграции валютных систем, принципах взимания косвенных налогов».

А що ж Лукашенко — чи є йому що сказати у відповідь, уточнити або навіть заперечити? Ні, ну, дешевому газу і нафті він, звичайно, радий. Але якою ціною? Стиснення суверенітету. І з рештою не посперечаєшся. Ну, хіба що під час відповіді на путінську тезу про «интеграцию валютных систем» Григорович лопоче, що до рішення про спільну валюту поки не прийшли. Оскільки «проблема в том, где будет расположен эмиссионный центр». Путін посміхається, задоволено-поблажливо, — він точно знає, де зрештою «будет расположен эмиссионный центр».

ЄДИНИЙ ПАРЛАМЕНТ РФ І БІЛОРУСІ — ЦЕ РЕАЛЬНО? КОЛИ?

Є в політиці, дипломатії, адвокатурі чудовий зворот «некто не исключает чего-то». Дуже часто саме після такого акуратного «не исключает» слідує найголовніше. От і цього разу було так.

Путін для початку нагадав: «Что касается политической интеграции, то такие задачи ставились в Союзном договоре с самого начала, когда он формировался в 1997 году, когда подписывался чуть позже». Однак про союзний парламент, за його словами, потрібно буде говорити трохи пізніше, «нужно сначала создать экономический базис, экономическую основу».

І ось, увага, ключове — у продовженні: «Полагаем, что, прежде всего, надо заняться экономикой, а все потом естественным образом будет требовать дополнительного регулирования, в том числе, может быть, и на уровне союзного парламента. Я не исключаю, что такой может быть создан. Но для этого надо, что называется, подрасти». Акуратно, але вагомо.

А слідом дав чергу «словесный автомат Калашникова», постійний учасник роспроповських ток-шоу, глава комітету Держдуми у справах СНД Леонід Калашников. Як це прийнято в російській політиці, де для успішної кар’єри потрібно бігти попереду паровоза, він заявив, що створення спільного парламенту РФ і Білорусі – справа легка: «Думаю, это достаточно быстрый процесс: если стороны принципиально начнут договариваться, то потребуются референдумы, и если народ это одобрит, то дальше [нужна] лишь политическая воля элит, которая реализуется в конкретных документах… Могли бы поменять и законы двух стран, и провести выборы. Думаю, это дела года-полутора».

Рік-півтора! Тобто, йдеться про осінь-2022, весну-2023. І це невипадково, адже Путін сказав про єдиний газовий ринок «союзного государства» до грудня 2023 року. Але російським політикам, які біжать попереду паровоза, слід робити більш різкі, «випереджаючі» заяви, щоб на їхньому тлі Путін видавався помірним.

Калашников також нагадав про проєкт «Союзного государства», основи якого закладалися у 1990-х рр. Тоді молодий, бадьорий диктатор Лукашенко сподівався замінити в Кремлі старіючого і дедалі менш демократа Єльцина. Але минуло чверть століття і ситуація кардинально змінилася. Той проєкт, що його планомірно доводить до завершення Путін, призводить до урізання влади самого Лукашенка.

Так, але процитуємо далі того ж Калашникова: «Создание союзного государства (Росії та Білорусі, — ред.) предполагало общий парламент, общую валюту. Рано или поздно к этому придем. Может быть, в союзе не только с Белоруссией, может быть, потом присоединятся и другие государства. По этому пути двигался и двигается Евросоюз… К этому были не готовы некоторые белорусские элиты. Это было бы очень здорово, и положило бы начало воссозданию Советского Союза под другим названием».

І тут вже — відверта загроза всім пострадянським державам, включно з Україною. Цю тему, звичайно ж, миттєво підхопили російські пропагандисти. Хтось із солдафонською відвертістю: «Белоруссия – готова, Украине – приготовиться!». Інші «інтелігентно» продовжують тему поглибленого порівняння Європейського Союзу з Радянським і вже починають спокушати Україну білоруськими цінами на газ на 2022 рік – 128,5 дол за тисячу кубометрів.

Що сказати… Добре знайомий «вуглеводневий гачок». Стільки років спрацьовувало, сподіваються і зараз зловити нас на нього. Російська політична агентура в Україні з цього приводу, напевно, вже переглядає нові кремлівські методички.

«ЕДИНОЕ ОБОРОННОЕ ПРОСТРАНСТВО» ЯК НОВА ЗАГРОЗА

На спільній пресконференції Путін заявив ще й про створення «единого оборонного пространства». Поки що це не розшифровується. Але стратегічні російсько-білоруські навчання Захід-2021, які стартують сьогодні, є ніби прообразом такого простору. Це давня загроза, яка зараз, після узгодженої «углубленной интеграции», отримує новий сенс.

Маневри Захід-2021 проводяться в Росії (і Білорусі) раз на чотири роки. Зі зрозумілих причин дуже уважно до них традиційно ставилися балтійські країни. Для порівняння і розуміння змін, що відбулися в світі, в Європі, в РФ і РБ, корисно почитати матеріал чотирирічної давності «Чого чекають від Заходу-2017, і чи готові до нього країни Балтії».

Головні зміни, що відбулися за цей час, – очевидні. У Білорусі в серпні минулого року почалася і через кілька місяців була придушена національно-демократична революція. Згодом, з метою помсти за введені проти його режиму санкції, Лукашенко розв’язав мігрантську гібридну війну проти Литви, Польщі, Латвії, а якщо узагальнено – проти всього Євросоюзу.

І ось тепер, до цих очевидних загроз, які на тлі Заходу-2021 виглядають дедалі гірше, з 9 вересня додається ще одна – запуск на пострадянському просторі авторитарно-інтеграційного процесу нового, більш високого рівня. І його експансіоністський — з кремлівською точкою відліку — потенціал нам ще належить усвідомити і оцінити.

Олег Кудрін, Рига