НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ — ДЕСЯТЬ РОКІВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Юрій Бадзьо — співробітник Інституту філософії НАН України.

Популярність, широка вживаність вислову “національна ідея” ґрунтується на на відчутті ненормальності стану, в якому перебуває українська нація. Тобто йдеться про ідею нації — весь комплекс проблем і ситуацій, пов’язаних з існуванням народу як певної культурної, політико-історичної та соціальної спільноти. Уявлення настільки ж правильне, наскільки й абстрактне, неконкретизоване. Тому постійно й зусібіч, з уст політиків також, лунає запитання: що таке національна ідея? У теперішньому українському вжитку вираз “національна ідея” — це метафора, образ, поняття-символ, яке означає, що існує й залишається невирішеним… національне питання.

Вважаю, що в основі всіх неґативних явищ і процесів в Україні першого десятиріччя Незалежності лежить українська невизначеність. Українці не усвідомили себе суб’єктом історичного буття, як єдиного повноправного носія національно-державного визначення (застереження щодо кримських татар), суб’єкта права націй на самовизначення. Не виступає таким суб’єктом і державна влада, а Конституція допускає з цього погляду суттєві двозначності. У своїх публічних деклараціях перед усім суспільством, у трактуванні загальносуспільних проблем економіки та культури країни державна влада ніколи не творить історичного політико-правового контексту взаємин із Росією, у якому тільки й можна зрозуміти наше теперішнє становище і знайти вихід із нього.

Тривала системна невизначеність українського суспільства творить світоглядну та психологічну атмосферу, у якій стають умовними, не сприймаються як знаки реальності фундаментальні поняття суспільного життя — “народ”, “нація”, “держава”, “країна”, “влада”, “закон”, “суспільство”.

Маючи на увазі всеохопну глибоко конфліктну фраґментарність українського суспільства, зануреного у в’язке місиво невизначеності, доходимо висновку, що сьогодні для України перша оздоровча ідея — формування з атомізованої людності країни цілісного, природного, людського колективу, а це означає практично інтеґрацію суспільства в Україну — в українську мову, культуру, історію. На цьому рятівному шляху ми ставатимемо особистістю — індивідуальною (особою) і колективною (народом). Тож українська визвольна ідея може і має стати об’єднавчою ідеєю для всіх політичних сил та етнічних груп, національною ідеєю України. Шукаючи водночас свого прогностичного наповнення як ідеї самобутньої ролі нашого народу у європейській та світовій історії.

(Фрагменти статті «НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ І НАЦІОНАЛЬНЕ ПИТАННЯ — ДЕСЯТЬ РОКІВ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ».-«Політична думка» №1-2, 2001)