Швидке, екстремальне виведення військ США і союзників з Афганістану стало великим подарунком для російської пропаганди. Вона, якщо треба, і на порожньому місці здатна вибудувати яскраву карусель, «кімнату страху» або «американські гірки». Якщо ж є велика, складна, хвороблива подія, за яку хто тільки не критикує нинішню американську адміністрацію, то робота роспропа стає зовсім вже простою. Зупинятися на цьому каламутному словесному потоці сенсу немає. Але корисно буде відстежити деякі теми, акценти, співвіднести їх з реальністю, поточними подіями і майбутнім.

ГЕОПОЛІТИЧНІ МРІЇ — РОЗПАД ВОРОЖИХ ШТАТІВ

У викладі роспропа «афганский излом» США — не що інше, як «закат империи». Підкремлівські медіапрацівники всерйоз говорять про те, що наддержава Сполучених Штатів закінчилася (за найбільш толерантних розкладів – «заканчивается»). І подальші порівняння — дуже широкі, від Римської імперії до Радянського Союзу (так-так, у РФ тепер не відчувають незручності від визнання, що СРСР по суті був імперією). При цьому у викладі їхніх пропагандистів розпад Радянського Союзу був більш величним і гідним, а от «распад» США – ганебний і смішний.

Окремо варто зафіксувати, як одразу ж, поряд, йдеться про Китай – не просто з повагою, але і з придихом, тож ніяких сумнівів у тому, кого в цій парі можна вважати молодшим партнером, не виникає. (Це якщо вважати РФ і КНР партнерами, насправді ж пікантність ситуації в тому, що Китай у розумінні Росії – справді партнер; а от Росія для Китаю – зручний і безвідмовний інструмент для досягнення різноманітних цілей). МЗС КНР запропонував розслідувати злочини, скоєні американськими військовими та їхніми союзниками в Афганістані за останні 20 років (помста за жорсткі заяви Заходу про злочинну діяльність Пекіна у Сінцзян-Уйгурському окрузі). Роспроп: «Молодцы! Завидуем! И нам так надо!». З таким же захопленням роспроповці твердять, що ось зараз в Афганістан, захоплений талібами, прийде зі своїми проєктами саме Пекін. І лише в другу чергу — про те, що і Москві небажано упустити свій економічний інтерес.

КИТАЙСЬКИЙ ВАСАЛІТЕТ — НЕСПОДІВАНА ПРАВДА ВІД ЛАВРОВА

У середу глава МЗС РФ Сєргєй Лавров у головному дипломатичному виші країни МДІМВ відкривав храм святого Олександра Невського. І ось що він там сказав: «Нас пытаются сейчас, в основном с запада, раздражать, нервировать, выводить нас из равновесия. Но в отличие от времен Александра Невского, с юга и востока у нас тылы прикрыты. Да, они подвергаются новым испытаниям, особенно в связи с ситуацией в Афганистане, но у нас есть союзники, структуры, которые надежно обеспечивают коллективную безопасность и в рамках ОДКБ, в рамках ШОС, и в рамках СНГ».

Здавалося б, нічого особливого – традиційне для імперської Росії рівняння поточної політики на «святого благоверного князя». Але дуже вже цікаво звучать у сьогоднішньому контексті ці «прикрытые с юга тылы». Тому подивимося продовження лавровської промови: «Мы в духе традиций Александра Невского, впитав его уроки, мы готовы искать компромиссы, но для этого нужно сесть за стол и по-честному, равноправно договариваться. И этот завет великого князя всегда будет оставаться в основе нашей внешней политики».

Виявляється, Лавров ненавмисно дав тут точну оцінку того, що відбувається. Адже Невський — тільки справжній історичний діяч, а не герой кіно або життєпису святих – їздив в Орду, до Чингізидів, на поклони, щоб випросити дозвіл княжити під їхнім протекторатом. Нинішнє російське керівництво закріплює приблизно таку саму систему відносин у своїх південно-східних тилах, з Китаєм.

ЯК ПОДОРОЖЧЕ ПРОДАТИ СВІТУ ЗАСТУПНИЦТВО ЗА ТАЛІБАН

Про те, що Росія взялася за адвокатування Талібану перед світовою спільнотою, ми говорили півтора місяці тому (дивіться матеріал «Східний вояж Лаврова у підсвітці «української статті» Путіна».

Ця лінія продовжилася і розвинулася. На недавньому засіданні Радбезу ООН Васілій Нєбєнзя заявив, що свобода пересування афганців, на чому наполягали західні країни, – річ шкідлива. Оскільки у такому разі внаслідок витоку мізків Талібан не зможе досягти «целей устойчивого развития». А колишній заступник голови російського МЗС і ексзаступник генсека ООН Сєргєй Орджонікідзе, коментуючи резолюцію Радбезу ООН, обурився тим, що Захід хвилюють «надуманные права человека» в Афганістані: «Там надо войну прекратить, а не думать о том, что какие-то права не соблюдаются!». І загалом на усіх майданчиках російські дипломати не виявляють сумнівів у тому, що «талибы уже другие», і в Талібані достатньо прагматичних, розумних людей.

А роспроп, вихваляючи талібів, як завжди — біжить попереду паровоза. В їхньому викладі Талібан — це не просто гідні люди, це «фактически национально-освободительное движение, представляющее весь Афганистан» (хоча таліби — переважно пуштуни). Своєрідно висвітлюється ситуація і у Панджшерській ущелині, що населена етнічними таджиками. Ахмад Масуд заявив про невизнання централізованої влади радикалів – талібів, закликає до коаліційного уряду. Радикальний роспроп називає це «сепаратизмом» і бажає Масуду якнайшвидшої поразки.

Навіщо це робиться? Щоб на такому інформаційному тлі російська дипломатія виглядала більш поміркованою і серйозною. Афганістан для Росії важливий у двох аспектах. По-перше, щоб тісніше прив’язати до себе центральноазіатські пострадянські держави. По-друге, щоб торгувати із Заходом своїми контактами з Талібаном. Це та сама схема, за якою Москва використовувала і продовжує використовувати свою включеність у війну в Сирії, в Лівії, контакти з країнами-ізгоями, Іраном, КНДР. І от у понеділок, перебуваючи з візитом у Ташкенті, міністр закордонних справ Німеччини Гайко Маас заявив, що до проведення переговорів щодо кризи в Афганістані треба «залучити всіх важливих міжнародних акторів; буде важливо мати в їхньому колі РФ і Китай». Росія тут, зауважимо, названа раніше за Китай.

Почалася осінь, попереду зима. А менеджерські здібності керівників Талібану під великим питанням — великій 38-мільйонній країні загрожує масштабна гуманітарна катастрофа. Тому багатосторонні переговори щодо Афганістану є неминучими… Зараз, після захоплення влади талібами, міжнародним центром спілкування з ними став Катар і його столиця Доха. Про що казати, якщо вже цього тижня Катар відвідають глави МЗС чотирьох європейських країн! У вівторок — вже згадуваний Гайко Маас (там він пояснив, що Доха «стане центром афганських місій НАТО»; у середу — головний дипломат Нідерландів, у четвер – Великої Британії, у неділю – Італії.

Тому загравання з талібами і залученість до афганських справ будуть найближчим часом ходовим товаром, який російська дипломатія постарається продати подорожче.

МІЛІТАРИСТСЬКІ МРІЇ — «ЛДНР» ЯК УКРАЇНСЬКИЙ ТАЛІБАН

Як не дивно, але в Росії афганська тема виявилася безпосередньо пов’язаною з українською. Кілька місяців тому таке здавалося екстравагантним креативом пропагандистів. До серпня це стало розхожим прийомом. Тому корисно ознайомитися з інтерв’ю 19 серпня «Известиям» секретаря Радбезу РФ Ніколая Патрушева (від самого приходу Путіна до влади і до 2008 року був директором ФСБ). Воно є показовим для нас вже із заголовка — «Похожая ситуация ожидает и сторонников американского выбора на Украине» (тобто, прихід до влади «українського Талібану» після виходу з України американців, яких там не було). Ця розмова дала роспропу своєрідний канон для порівняння нашої держави з Афганістаном. Пробачте за цитування жорсткої пропаганди, але це важливо для розуміння – через часте повторення в РФ таких тез: «Не могу не коснуться Украины, где Вашингтон привел к власти и продолжает приводить лояльных ему лиц. Эту страну США накачивают ненужным самим американцам вооружением, закрывают глаза, а на самом деле поддерживают расцветающий неонацизм, рост экстремизма, преступности, наркотрафика, межнациональной и межрелигиозной розни».

При цьому кремлівців зовсім не бентежить, що, порівнюючи українську владу і українську армію з афганською (у 2001-2021 рр.), вони порівнюють своїх донбаських маріонеток з талібами, терористами. (Нагадаю — у 2003 році, коли путінська РФ була союзницею США під час розгортання операції в Афганістані і навіть допомагала американцям логістично, Талібан був визнаний терористичною організацією і заборонений в Росії. Про що і зараз треба щоразу говорити/писати при його згадці в російських ЗМІ).

І це теж невипадково. Адже між нинішньою російською владою і талібами справді багато спільного – наприклад, вектор на архаїзацію суспільного життя. Так, путінократія і Талібан знаходяться на різних стадіях цього процесу, але напрямок руху один. Таліби на початку цього тижня заборонили жінкам виходити з дому. А в Росії тими ж днями патріархальний радикальний рух «Мужское государство» (зацініть назву!) атакував мережу ресторанів «Тануки» за рекламу з фотографією темношкірого чоловіка разом зі світлошкірою жінкою та ЛГБТ-символікою. «Мужское государство» зажадало вибачень «перед русской нацией» (і це не перший такий випадок). Коли «Тануки» відмовилося вибачатися, посипалися образи і погрози. Трохи раніше з Росії вислали стендап-коміка Ідрака Мірзалізаде за давній скетч про те, як важко «нерусскому»  знайти квартиру в Москві, при тому, що і росіяни часто бувають, м’яко кажучи, неакуратними. (Так, жарти у скетчі грубуваті, однак такий гротеск є традиційним для «стендапа»).

Але, якщо вдуматися, то і порівняння військових сил Талібану з двома корпусами «ДНР» і «ЛНР» (фактично філіями ЗС Росії) не є таким вже й абсурдним, але прагматичним, з перспективою. Це традиційний прийом для російської тактики гібридних воєн — імітація. Адже роспроп давно погрожував за допомогою цих корпусів «освободить» Україну від українців. Новизна наразі полягає лише у порівнянні російських маріонеток з талібами. При цьому ніякої гарантії, що Кремль не почне сотні тисяч своїх військових переодягати у форму названих корпусів, «донбаського ополчення», – немає.

ЗУСТРІЧ БАЙДЕНА З ЗЕЛЕНСЬКИМ — І ТУТ ТІНЬ АФГАНІСТАНУ

Після того, як через евакуацію США з Афганістану зустріч українського і американського президентів була перенесена ще на один день, то і тема «Байден-Зеленский» в російській пропаганді також увійшла в афганський топсписок. При цьому була проявлена неабияка пластичність. Під час зустрічі з Путіним (і після поважних слів Путіна) Байден був для роспропа досвідченим, сильним політиком. Потім, під час загострення афганського питання, знову став втомленим від життя маразматиком, який не розуміє куди йти і що робити. А до зустрічі з Зеленським знову покращив свої кондиції, щоб на його тлі простіше було виголошувати різноманітну лайку на адресу українського президента. Пік якої — у макабричних фантазіях на тему, що буде з Зеленським, коли і якщо переможе «украинский талибан» (Ольга Скабєєва: «Он будет бежать и будет намотан <…> на шасси американских (що евакуюються – ред.) самолетов»).

В Україні ні для кого не є секретом складні відносини п’ятого і шостого президентів (попутно варто нагадати, що в РФ за цей час було 2,5 президента, в Білорусі – взагалі один). Так от — російська пропаганда їх давно вже помирила. У її викладі «Зеленский не лучше Порошенко», часто «…хуже, чем Порошенко», «с ним не о чем разговаривать» і «нужно ждать прихода к власти здоровых сил». У вівторок на якихось переговорах у Москві Лавров, який останнім часом переформатувався з головного дипломата на головного пропагандиста, сказав приблизно про те саме якось так: «Что касается украинского кризиса, там в принципе каждый режим становится все тупиковее и тупиковее. Я ж даже не знаю, чего ожидать».

І це вже аксіома. Для путінської Росії президент України є чимось неприйнятним за визначенням – просто тому, що є Україна, і тому, що у неї є президент.

Олег Кудрін, Рига