Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки зібрав головні фейки та наративи пропаганди за 21-23 липня.

1. В Росії триває тотальна призовна брехня
2. Чергова законна «воєнкорівська» ціль
3. «Стрєлков» відстрілявся по своїх
4. РПЦ образилася на мовчання «своєї» пастви

В Росії триває тотальна призовна брехня

21 липня відбулася чергова віха в історії про те, як росіян у турборежимі готують до смерті. Нового удару по мешканцях РФ, яким створюють ілюзію, що «переможна» війна в Україні йде лише по телевізору, завдав очільник оборонного комітету Держдуми РФ Картаполов. Він заявив, що «нижню межу призовного віку вирішено залишити 18 років, тому що дуже багато хлопців хоче піти служити саме у цьому віці»».

НАСПРАВДІ, таким чином, межі призовного віку у РФ будуть розширені. І росіянам знову збрехали. «Несподівано» виявилося, що підвищать лише верхню межу призовного віку. Нижню, нагадаємо, спочатку хотіли зрушити з 18 до 21 року, що (за офіційним поясненням) «давало б молодим людям час на обмірковування свого шляху після закінчення школи та осмислений вибір ВНЗ». Тепер вирішили забрати й цей час.

Для розуміння (виходячи з даних поточного статистичного обліку населення РФ), приблизна чисельність її призовного контингенту за старими правилами призову у 2024 році – становила 6,8 млн. При розширенні вікової межі з 18 років вона одразу зросте до 9,14 млн осіб.

Часу немає настільки, що Держдума вже 25 липня збирається розглянути у другому читанні (і вірогідно одразу в третьому) цей законопроєкт. Отже, Путін поспішає. Турборежим включено на повну. Думка росіян та їхні плани на своє майбутнє, звісно, нікого в Кремлі не  цікавлять. Свого особистого майбутнього в них вже немає.

Чергова законна «воєнкорівська» ціль

Як немає її вже і в такого собі Ростислава Журавльова. 22 липня росЗМІ розповсюдили новину про «героїчну загибель» цього «воєнкора», яка сталася на Запорізькому фронті.  

НАСПРАВДІ, в Росії одразу здійнявся великий ґвалт. І не стільки через неповагу українців до російської «преси». Скільки через те, чому МО РФ заради пропагандистських цілей (висвітлити використання касетних боєприпасів) зібрало до купи «воєнкорів», відвезло їх в район бойових дій і не забезпечило їм безпеки.

Звісно, МО РФ вже давно не може забезпечити безпеку. Навіть, ростовського цирку. А щодо особисто Журавльова, то він такий самий «воєнкор» як Татарський, або Прилєпін. (Якщо не брати до уваги, що про його існування всі дізналися лише після того, як той помер).

У 2014 році Журавльов воював за «ЛДНР».

В інтерв’ю того ж року, він зізнається, що їздив до України як журналіст, але взяв зброю «за покликом серця».

18 жовтня 2022 року Журавльов заявив, що відмовився носити синій або чорний бронежилет з написом «Преса», що дозволяє відрізнити його від комбатантів, назвавши цю практику «ліберальним капелюхом», який не працює».

Ось і не спрацював. А щодо роботи «воєнкорів» на фронті, то варто згадати як у травні ще один з них, на прізвище Зєнін, став законною ціллю ЗСУ. І той також «за покликом серця» демонстративно, на камеру, заряджав тоді боєприпаси зі словами: «Це від мене!».

Тож, «ліберальні капелюхи» путінським «воєнкорам» все ж варто носити. Щоб дожити до міжнародного трибуналу в одній з ліберальних країн. 

«Стрєлков» відстрілявся по своїх

Також 21 липня стало відомо про арешт терориста Гіркіна (ака «Стрєлков») за кримінальною справою про «публічні заклики до здійснення екстремістської діяльності в інтернеті». Приводом стала його критика російської армії та особисто Путіна.

НАСПРАВДІ, таке фото воліють бачити усі в Україні, Нідерландах, Австралії, Малайзії та багатьох інших країнах світу, де воєнний злочинець Гіркін засуджений на довічне ув’язнення.

«Спусковий гачок війни все ж натиснув я. Якби наш загін не перейшов кордон, у результаті все скінчилося б, як у Харкові та Одесі. Було б кілька десятків убитих, обпалених, заарештованих. І на цьому скінчилося б. А практично маховик війни, яка досі йде, запустив наш загін», — казав він в інтерв’ю газеті «Завтра» восени 2014 року.

А широко відомим цей ФСБшний реконструктор став навесні того року. Коли командував російським підрозділом, який захопив адмінбудівлі в Слов’янську у Донецькій області. До серпня того ж року Гіркін обіймав посаду так званого «міністра оборони ДНР». Але після низки поразок на фронті від ЗСУ та внаслідок підкилимних ігор окупаційної влади та Кремля, здав свою «посаду». 

Після цього повернувся до РФ, запустив канал на YouTube (який згодом заблокували), а потім і в Telegram (зі значно більшою кількістю підписників ніж, наприклад, у Маргарити Симоньян).

Схоже, що останніми двома краплями стали саме ці два його дописи, випущені 18 липня з різницею в 11 хвилин: про «Кабаєву, яка не потягнула» і «23 роки на чолі країни перебувала нікчема».

«Правдорубні» висловлювання «Стрєлкова» активно розходилися і коментувалися навіть на українських ресурсах. І це, з одного боку, зрозуміло, адже він «стріляв» у МО РФ, Генштаб, ПВК «Вагнер». Проте, з іншого боку, варто пам’ятати, що Гіркін називав їх «фанерними маршалами, мокрицями» й т.д. – виключно через те, що вважав знищення українців млявим та непрофесійним у виконанні Шойгу та Герасимова. І у своєму запалі зайшов вже занадто далеко. Аж до самого Путіна. 

Тепер «Стрєлков» відстрілявся.Те, що рашистська пошесть продовжує роз’їдати саму себе, не може не тішити. Але якщо він доживе, то подібне фото усі залюбки надрукують не з Міщанського суду Москви, а Гаазького. Має бути історична справедливість, а не путінська, щуряча. 

РПЦ образилася на мовчання «своєї» пастви

Цікаво, що останній особистий пост Гіркіна (до арешту) був присвячений церковній тематиці. В ньому він висловився на тему української «єресі патріотизму».

НАСПРАВДІ, після того, як в Одесі було зруйновано Спасо-Преображенський собор, штатні пояснення Москви про те, що «в усьому знову винна українська ППО, яка стріляє по «високоточних» російських ракетах, а уламки падають на цивільні об’єкти», нагадувати зайве. Нічого нового.

Цікавий інший, саме церковний аспект цієї історії. І саме в контексті останнього допису Стрєлкова. 

Вікарій Одеської єпархії УПЦ (МП) архієпископ Арцизький Віктор оприлюднив листа до патріарха РПЦ Кирила (Гундяєва), в якому вимагає «відстати від нашої церкви» і вказує «що після того, як «благословенна» вами ракета прилетіла прямо до вівтаря храму, я зрозумів, що спільного з вашими розуміннями в Української Православної Церкви нічого вже давно немає. Через особисті амбіції ви втратили її та інші Церкви у країнах «святої Русі».

На листа архієпископа Віктора відповів клинський митрополит Леонід (відомий, крім того, що є одним з ідеологів війни проти України, й тим, що відповідає в РПЦ за анексію африканських єпархій).

Він обізвав Віктора «послушницею» та пообіцяв і надалі захоплювати українські єпархії. І пояснив це тим, що «ви ж, як жалюгідні миші, забилися в кут, і ваш голос не чути. І авва ваш (голова УПЦ МП Онуфрій – ред.) – безхребетно здав свою паству під страхом іудейським».

Фактично, це і є сформульована доктрина РПЦ з анексії українських православних єпархій. І вона триває. 14 липня ті з них, що знаходяться на окупованих територіях Донецької області, вже перейшли під пряме управління Москви – з поясненням, що «вони завжди були частиною РПЦ, і лише «керувалися допомогою УПЦ».

Ватажок «ДНР» Пушилін стверджує, що саме того дня віддав розпорядження «Мін’юсту» прискорити оформлення необхідних документів щодо переходу єпархій т.зв. «ДНР» до РПЦ. З огляду на те, що жодних рішень Пушилін не приймає, а лише озвучує, то можна зробити висновок, що про це вже вирішили в Москві. Тим паче, що третього липня в РФ вже зареєстрували «релігійну організацію «Донецька єпархія Російської православної церкви (Московський патріархат)».

То ж, як бачимо, і Гіркін у своєму останньому дописі, і головний рейдер митрополит Леонід, і навіть Пушилін не приховують, що РПЦ перейшла на «путініанство».

І заради досягнення цієї «цілі СВО» вони не зупиняться ні перед чим. Навіть перед руйнуванням вівтаря одеського храму, в якому ще у 2010-му році правив службу сам Кирил.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки