Постать Леоніда Макаровича, будемо відвертими, неоднозначна.

З одного боку – він перший президент сучасної незалежної України, обраний українським народом, з чиїм ім’ям нерозривно пов’язане прийняття Акта проголошення незалежності нашої держави та розвал імперського монстра – СРСР. А ще – він той, хто свого часу зважився піти на дострокові вибори президента, і, програвши їх Леонідові Кучмі, визнав поразку й цивілізовано передав йому владу. Демократично, по-європейськи. І цим ми вже з перших років незалежності відрізняємося від росії.

А з іншого – Кравчук став ніби символом найбіднішого і найбільш хаотичного періоду розвитку новітньої України: базарна стихія, тисячовідсоткова інфляція, сумнозвісна тачка-кравчучка… Але чи не так само складалася доля й решти колишніх республік СРСР, окрім країн Балтії? Кравчуку можна дорікнути в непослідовності, в періодичній зміні політичної орієнтації, зрештою, пригадати прізвисько «хитрий лис», здатність «пройти між крапельками», його філософське «маємо те, що маємо».

…Тож до постаті Леоніда Макаровича можна ставитися по-різному, мабуть, зі сторони все видається легше. Але він уже в історії, яка, коли розібратися, все уже розсудила і розставила усе на свої місця.

Спочивайте з миром, Перший!

«Кравчук так і не став правовірним комуністом. Українець в ньому врешті-решт переміг»

Іван Заєць, народний депутат України І, ІІ, III, IV та VI скликань, один із фундаторів незалежної України:

– Леонід Кравчук – людина двох епох. Епохи так званого соціалізму і епохи останніх, переможних національно-визвольних змагань. Двома словами схарактеризувати таку людину не можливо. Але ще точно варто сказати – правовірного комуніста з Кравчука так і не вийшло, українець у ньому врешті-решт переміг. Леонід Макарович відіграв дуже велику роль у критичний період 19-24 серпня 1991 року.

Йому була властива інтуїція. Кравчук досить швидко наприкінці 1980-х усвідомив, що наближається кінець комунізму, а отже – треба все-таки думати про незалежність. Пік біографії Кравчука — ліквідація Радянського Союзу в Біловезькій пущі. Він сповна розпорядився результатами і референдуму 1991 року, і актом проголошення незалежності України. І це так само характеризує його як політика мудрого і рішучого.

В історії Кравчук точно не запам’ятається секретарем ЦК Компартії України, а запам’ятається як той, хто на посаді голови Верховної Ради доклався до відновлення української державності.  

«Кравчук не просто очолювала рух України до незалежності, а витримав удар становлення цієї незалежності»

Олексій Гарань, професор політології НаУКМА, докт. іст. наук, автор книги «Убити Дракона (з історії Руху та нових партій України):

– Політики в історії завжди оцінюються суперечливо. Якщо говорити про Леоніда Кравчука, то його політичну діяльність умовно можна розділити на три періоди.

Перший – це період до перебудови. Це його кар’єра в партійному апараті. Кравчук не був широко відомий загалу, власне кажучи, тоді й політика не була публічною.

Другий період – перебудова. Саме Кравчук став тією людиною, яка налагодила контакт з «Народним рухом України». А потім, на посаді спікера Кравчук – одна з ключових постатей мирного руху до. Саме за нього Верховна Рада проголосувала 24 серпня 1991 року за незалежність. Після обрання Президентом йому дістався вкрай тяжкий період. І розбудова інституцій, і економічна криза,  і реформи за умов тиску на Україну з усіх боків… Врешті-решт, це призвело до поразки на дочасних виборах 1994 року. Але і тут Леонід Макарович повівся гідно, і це також відзначили на Заході: Україна стала першою на пострадянському просторі, за винятком країн Балтії, де відбулася мирна передача влада опоненту. Отже, другий період діяльності Кравчука – досягнення незалежності України, перші роки незалежності, попри критику окремих дій – можемо оцінити позитивно. Кравчук увійде в історію під знаком «плюс» саме як перший Президент незалежної України.

А далі… Третій період. Після поразки на президентських виборах 1994 року Кравчук усіляко намагався повернутися в політику. Мені здається, що якби Макарович просто залишився моральним авторитетом, не займаючись безпосередньою політикою в союзі з деструктивними політичними силами, то це було б набагато краще для нього. Натомість, спроби альянсів із тими чи іншими політсилами – виявилися помилковими. Тут можна згадати і про вибори 2004 року, коли Кравчук сам говорив, що є VIP-агітатором за Януковича, і тоді, коли «не помітив» фальсифікації виборів… До речі, у 2004-му, Вчена рада Києво-Могилянської Академії, у відродження якої Кравчук відіграв важливу роль, змушена була позбавити його звання почесного доктора. А в 2006 році Кравчук очолив Опозиційний блок «Не Так!», був у списку під №1. А під №3 – Медведчук, під №4 – Шуфрич, під №5 – Бойко. Цей блок набрав на виборах аж 1,1%.

Спроби участі в таких проектах підривали моральний авторитет Кравчука. Хоча він і надалі намагався виступати, як така «компромісна постать». Звісно, цей період потребує окремої розмови. Це взагалі – про долю політиків або державних діячів, а також роль, яку вони мають виконувати після того, коли йдуть зі свої посад. Але ще раз: безумовно, в історію Кравчук увійде саме як людина, яка очолювала рух України до незалежності й яка витримала удар перших років становлення цієї незалежності.

Нехай земля буде Йому пухом!

«Кравчук точно не був найгіршим президентом України. І добре, що він став першим»

Віталій Кулик, політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства:

– Я співпрацював з Леонідом Макаровичем у Конституційній асамблеї. Тож знав його особисто. І можу сказати, що він справжній політик, що дуже добре, що саме він став першим президентом України. На той момент він через свою обережність, через уміння проходити «між крапельками» не допустив інших сценаріїв здобуття незалежності. Можете, звісно, зі мною посперечатися, сказавши, що якби ми тоді, у 1991 році, пройшли крізь кров і страждання, то мали б сьогодні зовсім іншу країну. Проте насправді не факт, що у нас були б ці 30 років, якби не Кравчук.  

Кравчук – це інша хвиля партноменклатури, він був її виразником. Так, Макарович був заручником тих поглядів і уявлень про розвиток країни, яка була на той час. Знов таки, його обережність не дозволила нам пройти шокову терапію через реформи. Але з іншого боку, це дало нам можливість для 30-ти років поступового зростання. І це не погано.

В Кравчука було багато помилок. І тоді, коли він був секретарем ЦК Компартії України, і тоді, коли робив неправильні вибори політичних союзників, як от СДПУ(о), Опозиційний блок «Не Так!», коли погоджувався співпрацювати з Медведчуком чи Януковичем. Кравчук кілька разів намагався повернутися в стрій, вступити в ту саму річку двічі, але в нього не вийшло. Врешті-решт він зрозумів, що його завдання, як колишнього президента, в іншому – бути послом доброї волі, провайдером, озвучувачем ідей. І це йому вдавалося.

Не скажу, що всі здобутки Леоніда Макаровича, що все те, що він заклав у державність є позитивним надбанням, яке варто залишати потомкам у спадщину. Ні! Але Кравчук як президент, як державний діяч таки вніс своє, заклав перший камінь у новітню незалежність. А тому Кравчук точно не був найгіршим варіантом для України.

Вічна пам’ять, перший президенте!

«Шлях від радянщини до незалежності він долав разом з народом»

Борис Беспалий, політик, народний депутат України III, IV і V скликань:

– Леонід Кравчук – легенда за життя. Інакше й бути не могло – перший Президент України… Не час, і не місце розкладати, що в тій легенді правда, а що – фантазії, акцентувати в доробку те, що не було на користь Україні.

Що ж доброго зробив Кравчук для України, за що йому вічна пам’ять не лише як Рабу Божому? Леоніда Макаровича я, не знав близько, але знав. Особистість непересічна, але нижча за свою долю. І в цьому, як не парадоксально, його історична сила, функція, місія! Шлях від радянщини до незалежності він долав разом з народом. Може, того й вихід України із Союзу у 1991-го пройшов відносно безболісно. Завдяки Кравчуку більшість української партноменклатури прийняла незалежність, українство.

Не в тому його історична заслуга, ніби він виборював незалежність, він її не виборював. А в тому, що своєчасно її сприйняв і, в силу свого положення, поміг сприйняти мільйонам інших, що коливались, зокрема й серед людей впливових та озброєних. Це – багато, це – історично значущо. За це – світла пам’ять і подяка.

Вічна пам’ять і земля пухом!

«Головне те, як ти поводишся у вирішальний історичний момент – ти на боці свого народу чи проти нього. Кравчук зробив правильний вибір»

Володимир Фесенко, керівник Центру політичного аналізу «Пента»:

– При всій своїй неоднозначності і політичній гнучкості Леонід Макарович Кравчук став одним із батьків-засновників сучасної незалежної України. І в цьому його головна заслуга та історична роль. Головне те, як ти поводишся у вирішальний історичний момент – ти на боці свого народу чи проти нього. Кравчук зробив правильний вибір саме у вирішальній ситуації. І він був саме тією людиною, від якою тоді це залежало найбільше. Тому величезна шана і  подяка йому.

Мені пощастило бути особисто знайомим з Кравчуком. Він був великим політиком і справжнім українцем, навіть коли це довелося приховувати, але у необхідний момент він проявив свою українську ідентичність і свої політичні таланти. І в цьому його політичний заповіт. В різних формах і в різних обставинах боротися за Україну.

Він виконав свою історичну місію! Незалежна Україна відбулася. Нове політичне покоління має виконати свою місію – захистити незалежність України!

Світла пам’ять Вам пам’ять, Леоніду Макаровичу!

«Україна має побудувати Пантеон визначних державних діячів. І там має бути Леонід Кравчук»

Андрій Магера, юрист, екс-заступник голови Центральної виборчої комісії:

– На мою думку, із шести наявних Президентів України абсолютним злом був лише Янукович. Інші п’ять мають свої як плюси, так і мінуси… Попри своє комуністичне минуле ідеолога КПУ, попри багато помилок у 1992-1994 рр. і після президентства, Леонід Макарович назавжди залишиться в історії України як перший президент.

Попри те, що я був симпатиком В’ячеслава Чорновола, нам усім треба бути вдячним Леоніду Кравчуку за майстерні «маневри» у темі підписання нав’язуваного москвою нового союзного договору, за розвал Радянського Союзу, за підписання Біловезьких угод.

Також я йому вдячний за запровадження традиції цивілізованого передання влади наступнику.

Держава Україна має побудувати Пантеон визначних державних діячів. Там будуть Михайло Грушевський, Павло Скоропадський, Симон Петлюра, Євген Петрушевич, Августин Волошин, Степан Бандера, Левко Лук‘яненко, В’ячеслав Чорновіл, а також… Леонід Кравчук.

Нехай земля буде пухом першому Президенту незалежної України!

Поговорив Мирослав Ліскович. Київ