Здається, ще жодне святкування Дня Незалежності не викликало в Росії такого бурхливого і різноманітного обурення — від пропагандистського до юридично-санкційного. Причому до нього значною мірою домішувалася образа — навіть не зважено політична, а якась психіатрично гарячкова. Пояснення цьому, здається, просте. У Кремлі, а за ним, хвилями, по всій Росії, сподівалися, що зі зміною президентської команди на Банковій український політичний вектор зміниться на протилежний. Коли ж цього не сталося і західний, євроатлантичний вибір зберігся, обурення захлеснуло, вихлюпнуло через край.

ЧОГО ЧЕКАВ КРЕМЛЬ В УКРАЇНІ І ЩО ВИЙШЛО

Українські журналісти і блогери досить повно і дотепно відобразили цей феномен у сюжетах на кшталт «Як «підгорає» в Москві від нашого Параду/Дня Независимости». Так що зупинюся на інших сторонах цієї теми.

На що розраховувала російська верхівка після виборів-2019? В ідеалі (для них) — дестабілізувати ситуацію в Україні вдасться настільки, що ювілейного Дня Незалежності, можливо, взагалі не буде. Або ж він пройде у форматі, наближеному до 2001 року, коли на трибуні поруч з президентом України стояв Путін, а Хрещатиком упереміш із солдатами та бойовими машинами їхали вантажівки з недолугими декораціями і акторами, рядженими у київських князів і козацьких гетьманів.

Але це програма-максимум, а програма-мінімум полягала у тому, щоб впихнути до складу України два регіони ОРДЛО, обов’язково разом із російськими маріонетками, що залишилися в них при владі. Та ще й на знак подяки за таке «повернення Донбасу» домогтися відновлення поставок до Криму дніпровської води і подальшого повзучого визнання окупації півострова.

Що ж вийшло в реальності? Зовсім інше. Щодо Донбасу — гра з різноманітними термінами — «модальностями», «формулами», «кластерами» – очікуваного Кремлем результату не дала. Щодо Криму — тут замість загасання теми і прийняття «по умолчанию» факту анексії з’явився новий формат, «Кримська платформа», яка одним своїм існуванням показує, що ніякого «вопрос закрыт» немає, і окупант залишається окупантом.

ЧИ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ПОРОЖНІЙ ЗАДУМ ТАК ГАРЯЧЕ І ДОВГО?

Наприкінці минулого тижня ми вже розглядали особливості російської реакції на «Кримську платформу» у матеріалі «Така слизька для Кремля «Кримська платформа»». Однак туди не увійшла така найважливіша подія, як персональні санкції, введені Росією проти ще 73 українців. Але ж це також був своєрідний московський подарунок до 30-річчя Української Незалежності.

Найбільш протиприродних пунктів там два. По-перше, Людмила Денісова. Як можна вносити до списку санкцій омбудсмена?! Та ще у нинішніх надскладних умовах, за тліючого військового конфлікту. Чи означає це, що тепер спілкування на треку Денісова — російський омбудсмен Москалькова ускладниться або взагалі припиниться?..

Такий самий рівень абсурду — у санкціях, що їх застосовано до міністра закордонних справ Кулеби. Введення обмежень проти глави української дипломатії — це як? Чи означає таке рішення, що для спілкування з російською стороною, зокрема, з візаві Лавровим, Кулеба є тепер «персоною нон-грата»? Мабуть, так… Але якщо тут питання залишаються, то питання «за що?» немає. Дмитро Іванович оперативно, по гарячих слідах, назвав це «помстою за «Кримську платформу»», і це так. Тому що це дуже болісно для Москви.

Он як виходить: установчий саміт «Кримської платформи» вже відбувся, а Лавров і Захарова продовжують і продовжують по ньому «проходиться». Захарова у вівторок: «украинская затея»; «чистой воды популизм, оторванный от реальности политический спектакль». Лавров у вівторок: «русофобская акция, искусственно созданная»; «абсолютно пустая, не имеющая никаких перспектив пропагандистская затея», «ложнопонятая солидарность членов Евросоюза, членов НАТО». Лавров у середу: «это из разряда ненастоящей политики»; «всё это искусственное, идеи, которые воплощаются в такого рода спектакли»; «соображения идеологизированной солидарности».

Гм-м, чи не забагато слів — для «спектакля», «ненастоящей политики», «искусственной идеи, оторванной от реальности»? І чим більше російське МЗС говорить про нікчемність «Кримської платформи», тим очевидніше, як сильно вона їм докучає. Ефект Стрейзанд (феномен, коли спроба вилучити інформацію з широкого доступу призводить до її вибухового поширення), погодьтеся.

ПОДАРУНОК РФ ДО УКРАЇНСЬКОГО СВЯТА — СПРАВА ПРО ЕКОЦИД

Однак історія з Платформою — очікувана, довга і всебічно відреставрована. А вже безпосередньо 24 серпня російські силові структури піднесли нашій державі (зрозуміло, за наказом згори) ще один подарунок до свята. Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу за ст. 358 КК РФ (екоцид) «по факту перекрытия Северо-Крымского канала со стороны Украины».

Російське слідство стверджує, що після анексії Росією Криму «неустановленные лица, находящиеся на территории Украины <…> решили причинить ущерб экономической, социальной и экологической обстановке Крымского полуострова путем перекрытия Северо-Крымского канала». У результаті будівництва дамби на території Херсонської області з 26 квітня 2014 року подача дніпровської води каналом припинилася, а «отсутствие должного водоснабжения региона вызывает истощение сельскохозяйственных земель, влечет изменение экосистем залива Сиваш и его мелководных заливов, а также состояния популяций животного мира».

Трохи докладніше з екологічної аргументації: «За последние шесть лет соленость Сиваша выросла в три раза. Популяции практически всех рассматриваемых видов животного мира, в том числе занесенных в Красную книгу России и Красную книгу Международного союза охраны природы и природных ресурсов, сократились, часть из них можно считать исчезнувшими. Водно-болотные угодья международного значения «Центральный Сиваш» и «Восточный Сиваш» теряют свое природоохранное значение». Плюс пояснення СКР, що «перекрытие Северо-Крымского канала оказало влияние на качество воды, используемой для питья и хозяйственных нужд, поскольку превышение предельно допустимых норм солености и жесткости негативно сказывается на здоровье людей».

Що сказати – акція безсила, безглузда, брехлива. Адже будівництво каналу почалося лише у 1961 році і тривало десятиліттями. Саме це було найбільшим втручанням у природні екосистеми півострова. Воно ж призвело до широкого поширення в Криму водозатратних промислових і сільськогосподарських виробництв. Тому зараз можна говорити про повернення до початкового природного стану, а також – про збитки економіці окупанта, але не екології.

Щодо прагматично-інструментальної частини цього акту, то наприкінці липня РФ вже подала до ЄСПЛ позов проти України з цього приводу. Робилося це в надії на те, що забезпечувальним заходом Європейський суд вимагатиме від нас відновити подачу води Північно-Кримським каналом до винесення рішення у справі (а сам процес триватиме довго). Однак цього не сталося. Навіщо ж тоді відкривати подібні справи за внутрішнім російським законодавством? А ні для чого. Лише за законами комунальної кухні, щоб у свято насолити в суп сусідові.

ЗВИЧНІ ДЛЯ «БОРЦОВ С ФАШИЗМОМ» РАСИЗМ І КСЕНОФОБІЯ

Наостанок все ж коротко зупинимося на декількох прикладах роспроповських гигикань у День Незалежності.

Якщо під час Олімпіади і після неї найогиднішими були насмішки з кольору шкіри олімпійського чемпіона Жана Беленюка, то зараз щось подібне повторилося на іншому прикладі. Серпнева фронтвумен роспропа Ольга Скабєєва (фронтмен Владімір Соловйов поки у відпустці) у своїх «60 минутах» гигикала з приводу святкового звернення Дмитра Гордона та Олесі Бацман, вдягнених у вишиванки. Суть її жартів, природно, була у протиставленні етнічного походження журналістської пари їх українству.

Пропагандистка, мабуть, не знає або вдає, що не знає, поняття «політичної нації». Так, ми всі — українці, незалежно від походження. І ми, на відміну від російських борців з «укрофашизмом», на колір шкіри або прізвища в паспорті не дивимося.

Соромно також сміятися, причому публічно, з чиїхось фізичних даних. Але, щоб оборжати американських військових, які брали участь в українському параді, Скабєєва починає міркувати, що вони якісь непереконливі, низькорослі. Ну так, було там, в строю, кілька людей невисокого зросту. І що з цього? Кремлівці хочуть випробувати «низкорослых» американських військових, їхню бойову підготовку і техніку на ділі?.. Для кількох сотень вагнерівців біля сирійського Дейр-ез-Зор 7-8 лютого 2018 року це закінчилося дуже погано. Вони навіть не встигли зрозуміти, що з ними відбувається, після чого взагалі втратили назавжди здатність що-небудь розуміти…

До звичайної гидливості, яка супроводжує перегляд російських пропагандистських ток-шоу, в дні святкування нашого 30-річчя домішувалося ще одне почуття. Зловтіха. Вже якщо вони глумляться, кривляються так нерозумно і бридко, значить — їм в наше свято нічого сказати проти суверенної України по суті. І тому у спробі збити нас з нашого шляху вони безсилі.

Це не означає, що безпечні або нешкідливі. Ні, звичайно — шкодити, заважати, убивати будуть.

Але все ж у кінцевому підсумку — вони тут безсилі, тому і бісяться.

Олег Кудрін, Рига

Перше фото: Офіс Президента