У вересні Київ відвідав Марк Стівен Елліс — виконавчий директор Міжнародної асоціації адвокатів, Голова Консультативної групи ООН з питань, що стосуються захисту в Механізмі міжнародних кримінальних трибуналів; учасник трибуналів щодо колишньої Югославії та щодо Руанди. Його доповідь на міжнародній конференції, присвяченій відповідальності Росії за злочини в Україні, показує важливі аспекти цієї проблематики. Тож, видається, її тези заслуговують на увагу, і будуть цікавими експертам та суспільству.

Перед тим, як говорити про відповідальність за міжнародні злочини, я хочу, аби ми подумки повернулися у листопад 1989 року. Я саме був у Східному Берліні, коли впала Берлінська стіна. Тоді ж несподівано для себе Гюнтер Шабовський, Голова Комуністичної партії у Східній Німеччині прийняв рішення відкрити кордон. Наступного дня ціле море людей почали великий перехід зі сходу на захід. Відчинилися двері свободи. Так всі ми опинилися на самому початку масштабних перетворень у Східній Європі. Ще більш важливим є те, що ці події символізували закінчення Холодної війни і початок нового формату миру. Пол Кругман назвав це одним із чудес історії.  

Нюрнберзькі принципи — основа запобіганню безкарності

Падіння Берлінської стіни також означало відродження принципу відповідальності – принципу, який прийшов до нас із Другої світової. Наприкінці війни міжнародне співтовариство вдалося до безповоротних і тривалих зусиль, аби покласти край безкарності у міжнародному праві.

Запобігання безкарності – це основа міжнародного права і сьогодні. Ця основа закладена Нюрнберзькими принципами, які дуже чітко говорять про такий факт: будь-яка особа, незважаючи на посаду, має нести відповідальність, якщо вчинила діяння, що згідно з міжнародним правом становить злочин. Навіть якщо ця особа очолює державу, з неї не знімається відповідальність згідно з міжнародним правом. Цей принцип поєднує заборону безкарності та зобов’язання притягувати до відповідальності будь-кого, незалежно від рівня посади. Кожна особа, яка вчиняє злочин за міжнародним правом, підлягає покаранню.

Друга світова війна породила низку механізмів притягнення до відповідальності, які б гарантували, що ніхто не матиме імунітету, вчинивши масові порушення прав людини і міжнародного права. Тоді з’явились Конвенція щодо Геноциду, Женевські конвенції, Конвенція щодо злочинів проти людства. Вони і сьогодні є зобов’язуючим звичаєм міжнародного права, яке, зокрема, встановлює заборону на імунітети для тих, хто вчинив тяжкі злочини.

Надалі механізми гарантованої відповідальності розширилися, і їх стало ще більше. Постали міжнародні суди, регіональні суди, трибунали національного рівня (domestic tribunals). Це все забезпечувало  відповідальність і підзвітність.

Втім, золотий вік міжнародного правосуддя зараз наражається на неабиякі перепони. Свавілля влади, яке руйнує права людини, посилюється, і ніде це не проявляється в такій мірі, як в росії.

росія як найбільша загроза світовому порядку

У монографії «Відкрите суспільство та його вороги» (1945) філософ Карл Поппер попереджав про те, що тоталітаризм може відновитися у поствоєнний період.

І як на мене, проблеми, про які застерігав Поппер, зараз якраз дають про себе знати. російський ультранаціоналістичний порядок денний показав себе у цій агресії проти України. Це найбільша і єдина загроза основам світовому порядку з часів Другої світової.

Вимоги міжнародного права є чіткими і абсолютними. Державам не дозволяється використовувати погрози і силу проти інших держав. В усіх випадках, незважаючи на ступінь серйозності, це становить порушення цієї норми. На жаль, росія порушила ці священні принципи. володимир путін може вірити у власний імунітет від відповідальності. Але його не існує. Як визначено Нюрнбергом, коли йдеться про звірства, то звичаєве міжнародне право чітко визначає, що безкарності для високопосадовців, як путін, не існує. І ми зараз продовжуємо посилювати позицію, що порушення міжнародного кримінального права не передбачає жодних імунітетів. І оскільки відповідальність та підзвітність є самою основою міжнародного права, міжнародне співтовариство повинно співпрацювати, щоб гарантувати, аби ті, хто вчиняють злочини зараз в Україні, були притягнені до правосуддя. Це якраз і є відповідальністю міжнародного співтовариства.

Акцентував би увагу на чотирьох способах домогтися міжнародного правосуддя.

Національне правосуддя та Міжнародний кримінальний суд

Отже, складемо цю мозаїку.

Перша її складова – це відповідальність в рамках національного законодавства. Україна, як було визначено українським парламентом ще минулого року у травні, привела законодавство у відповідність до Римського статуту і чинного міжнародного права. Тобто, Україна за принципом компліментарності може в рамках українських судів судити росіян, що вчиняли злочини тут. Вона це уже робить і повинна це робити.

Друга з цих чотирьох складових, про які я раніш сказав, – це Міжнародний кримінальний суд. росія і Україна не є сторонами цього суду, але Україна прийняла юрисдикцію МКС, і цього достатньо. Навіть якщо росія не є стороною, це не має значення. росія вчинила злочини на території України, Україна прийняла юрисдикцію Міжнародного кримінального суду саме для того, щоб переслідувати тих, хто вчинив злочини. І, як ви знаєте, Міжнародний кримінальний суд активно веде розслідування цих злочинів.

Постає питання, чи може Міжнародний кримінальний суд притягнути до відповідальності путіна й інших високопоставлених осіб з москви? Я вважаю, що це можливо. І я вважаю, що Міжнародний кримінальний суд повинен це робити.

Підставою для цього є юридична концепція command responsibility. Це дозволяє розглядати осіб, які займають цивільні або воєнні посади, як таких, що мають контроль над ситуацією в Україні. Тобто, ці особи, маючи визначальний вплив, знали або повинні були знати, що в Україні вчиняються такі злочини, і нічого не зробили для того, щоб припинити їх або покарати за їхнє вчинення. Беззаперечно, на мою думку, що путін має достатній контроль над рішеннями військових щодо цієї інтервенції в Україні. Таким чином, пан путін може і повинен бути переслідуваний за злочини в Україні за принципом командної відповідальності, хоча він і прямо не вчиняв ці злочини. Статус пана путіна мав би передбачати, що він є недоторканним, і, напевне, він сам такої думки. Але це саме те, про що я говорю щодо типів міжнародних злочинів: немає обмежень щодо статусів, немає безкарності, і посада не має значення.

путін може думати, що він має захист в короткостроковому періоді і скористатися ним зараз, але міжнародне правосуддя «грає в довгу». І історія це довела прикладами Милошевича, Караджича, Башара Асада, Чарльза Тейлора. Зрештою, ситуація змінюється.

Злочин агресії та універсальна юрисдикція

Третя складова мозаїки міжнародно-правової відповідальності – це злочин агресії. В Україні на цьому зосереджена особлива увага. Останні політичні декларації, на рівні міністерських конференцій, сфокусовані на злочині агресії. І хоча вони прямо не згадують про трибунал щодо злочину агресії, є чітке визнання, що росія здійснила цей злочин щодо України.

Судовий процес щодо злочину агресії відповідно до міжнародного законодавства – це не легкий шлях, і потрібно це розуміти. Так, як і у випадку інших міжнародних злочинів, необхідно переконатися, що «міжнародний злочин» інтегрований  національне законодавство, як це визначено було у Нюрнбергу. Це норма міжнародного права, від якої не можна відступити. Злочин агресії – це також і leadership crime, тобто, його може вчинити лише керівництво, яке впливає на рішення. І, як я раніше вказав, пан путін має такий контроль над рішеннями, і відтак, він може бути ціллю такого переслідування.

Міжнародна спільнота послідовно визнає злочин агресії. Генеральна Асамблея ООН, Генеральний секретар чітко вказали на те, що має місце злочин агресії. Я також не маю жодного сумніву щодо цього.

Втім, імплементація процедури переслідування за злочин агресії – складна.

Україна могла б укласти угоду з групою союзницьких держав, навіть в межах ООН, щоб створити трибунал щодо злочину агресії.

Я думаю, що було б найкращим кроком, аби залучити міжнародних гравців – Європейський Союз, Раду Європи або, можливо, створити якийсь гібридний європейський регіональний вид трибуналу. Зараз тривають змістовні переговори для створення такого трибуналу.

Насамкінець, можливо розробити українську версію спеціального трибуналу, конкретно який стосується України і конкретно злочину агресії. Це потребуватиме міжнародної технічної допомоги, щоб це вдалося; також може бути створена спеціальна палата в межах існуючих структур (національного правосуддя – ред.).

Втім, тут є певна проблема, адже злочин агресії є міжнародним злочином, і міжнародне співтовариство повинно бути частиною будь-яких судових розглядів стосовно злочину агресії путіна. Україна не може це зробити одна. Міжнародне співтовариство повинно бути частиною цього процесу і судити путіна.

Насамкінець, четвертою частиною цієї міжнародно-правової мозаїки є універсальна юрисдикція. Вона визнається певними країнами, особливо в Європі. Це правовий принцип, який вимагає від всіх держав проводити кримінальні провадження щодо міжнародних злочинів відповідно до міжнародного законодавства незалежно від громадянства тих, хто вчиняє такі злочини, їхніх жертв, місця їх вчинення.

Якщо виникають злочини, які настільки критичні, що впливають на весь міжнародно-правовий порядок, необхідно, щоб все співтовариство вирішувало питання покарання порушників. Але не так просто це зробити, оскільки багато країн ухвалили обмеження й передумови щодо застосування принципу універсальної юрисдикції. Тому, коли дійде справа до покарання путіна і країни-агресора за участю європейських країн, це не буде так легко, як колись.

Чи є перешкодою до покарання імунітет глави держави?

Наостанок, найбільш важливо врахувати наявний виклик для принципу універсальної юрисдикції, так само, як і для спроби України вирішити питання відповідальності агресора на національному рівні, і цим викликом є імунітет глави держави. 

Так, в міжнародному праві визнається принцип заборони безкарності для будь-кого. Але це працює в міжнародних трибуналах. Коли ви переходите на рівень національних механізмів, фундаментальний принцип імунітету глави держави продовжує діяти. Це дивно, але міжнародний трибунал може судити чинного президента або главу держави за те, що він вчинив, і таке часто ставалося; але окрема держава не має такої можливості, тому що визнається міжнародний принцип імунітету глави держави.  

Тим не менше, є шляхи до покарання пана путіна. Імунітети глави держави можуть бути персональними і функціональними. Персональні імунітети захищають чинного очільника держави, і такий захист є і в путіна на той випадок, якщо його хоче судити інша країна. Але це працює до того моменту, поки він перебуває при владі. Щойно він втрачає посаду – цей захист зникне. І важливо це розрізняти. Глави держав, які вчиняли злочини такого типу, були впевнені, що вони захищені назавжди. Але щоразу вони втрачали цю підтримку і захист, й історія це доводить.

Функціональні імунітети діють довічно. Глава держави в своїй функції глави держави вчиняє певні дії під час перебування на посаді, і надалі він захищений від переслідування будь-яких держав, включаючи Україну. Але тут є відмінність – функціональні імунітети щодо міжнародних воєнних злочинів зараз починають зникати.

Злочини, які вчинялися під час перебування на посаді, в тому числі воєнні злочини, не можуть бути офіційними повноваженнями посадової особи чи індивіда. Вони не повинні захищатися імунітетом, і кейс Піночета у Великій Британії це доводить.

Це дає надію, що будь-який юридичний підхід до пана путіна, якщо він навіть буде втілюватися європейською державою чи Україною, буде здатний усунути обмеження імунітету глави держави.

Універсальність прав людини, недоторканність і цілісність кордонів держав, економічна інтеграція, основи демократії зараз знаходяться під загрозою через війну росії проти України. І це не тільки загроза для України, але і для всієї міжнародної спільноти в разі, якщо росія виграє.

Єдиний позитивний аспект цієї кризи – посилення уваги до ідеалів справедливості і відповідальності згідно з міжнародним правом. Коли  росія порушує найбільш священні принципи міжнародного права, це мотивує багато інших країни до захисту цих принципів. У своєму житті я ніколи не бачив такого зосередження на гарантуванні справедливості і відповідальності, які я спостерігаю за обставин агресії росії проти України.

Міжнародне співтовариство розуміє, що самі основи знаходяться в даний момент під загрозою, і їх необхідно захистити. Ми бачимо відродження ролі міжнародного права, ми бачимо усвідомлення важливості  його принципів, зростання поваги до них. Відстоюючи ці принципи як міжнародна спільнота, ми станемо тільки сильнішими.

Цим викликом ми зобов’язані Україні. І ми зобов’язані підтримати Україну, аби як міжнародна спільнота гарантувати настання справедливості. 

… Конференція «Відповідальність Росії за злочини в Україні: процедури, інституції і роль юристів. ЄСПЛ» пройшла у Києві у вересні. Організатор конференції – Агенція системних комунікацій, продовжує серію дискусій про ключові інституції міжнародного правосуддя за участю провідних юристів, дипломатів і міжнародних експертів, будемо стежити за її перебігом.  

Фото з відкритих джерел