Призначення ексміністра фінансів Оксани Маркарової Надзвичайним і Повноважним Послом України в США відбувалося безпрецедентно публічно. Попри усталену дипломатичну практику широкий загал був обізнаний про всі етапи цього процесу — від номінування і отримання агреману до прогнозованих дат підписання відповідного Указу.

Окрім того, лунало багато версій про причини такого рішення та сумнівів щодо доцільності заміни на цій дуже важливій посаді кадрового дипломата Володимира Єльченка на політичного призначенця з фінансової сфери.

Але все це стало історією, коли Президент України Володимир Зеленський 25 лютого видав Указ про призначення Оксани Маркарової Надзвичайним і Повноважним Послом України в США.

Укрінформ мав нагоду одним з перших привітати новопризначену пані посла з офіційним початком дипломатичної кар’єри і розпитати у Маркарової про її мотиви, плани, завдання і пріоритети на чолі українського посольства у Вашингтоні.

Я ВІДЧУВАЮ, ЩО ГОТОВА ДО ЦІЄЇ РОБОТИ

-Пані посол, нещодавно Фейсбук нагадав, як понад шість років тому після пропозиції Наталії Яресько приєднатися до команди Мінфіну ви написали: «Іноді ти робиш вибір, а іноді вибір робить тебе». А хто кого «зробив» у випадку з пропозицією очолити посольство України у США?

— Фейсбук днями підкинув мені ще один спогад: відразу після перемоги Революції Гідності я написала, що перше, що треба зробити після призначення нового уряду, — зайнятися публічними фінансами. Тоді я точно не думала, що саме мені й доведеться цим займатися (сміється).

Але коли Наталя Яресько запропонувала долучитися до команди Мінфіну, я взагалі не допускала можливості відмовитися, бо вважала своїм обов’язком допомогти там, де можу, хоча не думала, що затримаюся так надовго.

Коли в березні минулого року я після майже п’яти років роботи залишала Мінфін, як мені здається, з досить непоганими результатами, повернення на якусь державну службу найближчим часом не входило в мої плани.

Однак коли пропозиція очолити посольство України у США прозвучала і від міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, і від Президента, вона також стала однією з тих, від яких неможливо відмовитися.

— Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба казав, що ваша кандидатура ідеально вписалася в уявний портрет посла України у Вашингтоні. Чи можете ви назвати свої ідеальні в цьому сенсі риси?

— Цікаве запитання, але, мабуть, буде правильніше, коли про «ідеальні риси» будуть казати інші. Я краще розкажу,  чим люблю займатися і що, як мені здається, допоможе мені в дипломатичній роботі.

По-перше, мені дуже подобається будувати і вирішувати питання комплексно – від розробки ідеї, стратегії, плану дій і до втілення та, найголовніше, до створення інституції, яка зможе виконувати свою функцію в подальшому.

По-друге, мені подобається працювати з різними людьми і досягати домовленостей там, де це , здавалося б, неможливо, причому не в конфліктний спосіб, коли ти переміг, а інша сторона програла, а так, щоб усі їх прийняли.

Насправді міжнародні і внутрішні перемовини були великою частиною моєї роботи в Мінфіні, і, думаю, цей досвід стане мені в пригоді на дипломатичній службі.

По-третє, мені дуже подобається робити більше, ніж від тебе очікують. Наприклад, у Мінфіні на додаток до типово мінфінівської робити це був запуск Українського фонду стартапів, проекту Є-data, Офісу із залучення і підтримки інвестицій UkrainеInvest. На мою думку, на дипломатичній посаді в синергії з посольством теж можна буде започаткувати багато додаткових результативних проектів.

Ну й насправді, мені здається, найголовніше, що мене підштовхнуло, — любов до України, як би пафосно це не звучало, віра у її велике майбутнє і можливість долучитися до його наближення.   

Звісно, в кожній роботі є чого вчитися, однак я точно не відчуваю в собі браку знань чи вмінь. Крім того, я працюватиму в команді з досвідченими дипломатами як у посольстві в США, так і Міністерстві закордонних справ і всій дипломатичній родині. Україна до мене мала чудових послів у США, і я бачу, що на базі зробленого ними і моїм безпосереднім попередником — паном Володимиром Єльченко  — можна зробити ще більше. Відчуваю, що готова до цієї роботи.

-А ви комунікували з Володимиром Єльченком?

— Звичайно!

— Все було окей? Між вами не виникало якоїсь напруженості чи відчуття незручності?

— У комунікації з тими, хто був міністром фінансів до і після мене, з іншими урядовцями, я завжди виходила з того, що ми всі члени однієї команди «Україна» і працюємо на одну справу, просто сьогодні в одній конфігурації, а завтра в іншій.

Тому мені, навпаки, абсолютно зручно кооперуватись, телефонувати, ініціювати якісь дискусії, і я відчуваю такий самий підхід від моїх колег.

Володимир Єльченко є прекрасною людиною і надзвичайно досвідченим дипломатом, тож я отримала від нього підтримку і розуміння.

РОБОТА З МВФ — ДАЛЕКО НЕ ОСНОВНА І НЕ ПЕРША ЗАДАЧА ПОСЛА У ВАШИНГТОНІ

— Які завдання вам поставили керівники держави перед від’їздом до США ?

—  Загальне завдання було поставлено Президентом України і міністром закордонних справ: максимальна розбудова нашого стратегічного партнерства з США у всіх напрямках, які сьогодні є пріоритетними.

Це посилення співпраці з адміністрацією Джозефа Байдена і політичний діалог на базі їхньої широкої двопартійної підтримки; це активна участь у всіх безпекових питаннях, які стосуються відновлення суверенітету і територіальної цілісності України і повернення окупованих територій Донбасу і Криму, зміцнення безпеки нашої країни і регіону.

Окрім того, це нові завдання, які Президент зараз ставить дипломатам на фінансово-економічному напрямку, – бути економічними амбасадорами України і максимально сприяти, з одного боку, розвиткові бізнесу українських компаній у США і підтримувати експорт, а з другого – залученню інвестиції американських компаній в Україну і втіленню спільних проектів різного рівня, щоби торговельна та інвестиційна співпраця наших країн могла збільшитися в рази.

Усі ці питання є пріоритетами, якими я буду займатися з перших днів на посаді.

— У експертних коментарях висловлювалася думка, що ваше призначення пов’язане з необхідністю налагодити ефективну комунікацію з МВФ з метою отримання наступних траншів. Чи отримували ви таке доручення?

— Я взагалі з подивом читала подібні коментарі, особливо від деяких досвідчених дипломатів, які мали би знати, чим займаються посли і якою є їхня участь у вирішення питань з МВФ.

Є команда перемовників у Мінфіні і Нацбанку, які щоденно працюють над цим, є прекрасний представник України в МВФ – Владислав Рашкован, так само, як Роман Качур у Світовому банку та Артем Шевальов в ЄБРР, які вже не перший рік високопрофесійно та ефективно займаються нашою співпрацею з міжнародними фінансовими партнерами.

Я, звичайно, як посол готова і буду долучатися до всіх питань, де можу бути корисною і допомагати українській стороні у цій роботі. У Вашингтоні знаходиться більшість центральних органів фінансових організацій, а я маю величезний успішний досвід роботи з ними і широку базу персональних контактів на всіх рівнях, включно з керівництвом, однак робота з МВФ – далеко не основна і не перша задача посла у Вашингтоні.

— Чи повезете ви офіційне запрошення президенту Байдену відвідати Україну на 30-річчя Незалежності?

— Давайте не говорити про дати, але, безумовно, ми активно працюємо — і ця робота вже розпочалась — і над телефонною розмовою президентів України і США, і над візитами президента Зеленського до США, і президента Байдена в Україну.

НАШІ ПАРТНЕРИ В США ЧІТКО РОЗУМІЮТЬ, ДЕ МИ МАЄМО РУХАТИСЯ САМІ, А ДЕ ПОТРІБНА ЇХНЯ ДОПОМОГА

— Заступник керівника Офісу Президента Ігор Жовква повідомляв, що Україна напрацьовує нову дорожню карту відносин зі Сполученими Штатами Америки. Ви можете розповісти про якісь її деталі? Чи є в найближчих планах проведення засідання Комісії стратегічного партнерства України і США?

— Коли ми говоримо про новий день у наших відносинах з США, то маємо на увазі, що він починається не з нуля, а після тривалої історії нашого стратегічного партнерства. А новий він тому, що ми хочемо зробити це партнерство набагато інтенсивнішим.  

Всі наші пріоритети зрозумілі – політична підтримка, безпекова співпраця, розвиток економічних зв’язків, гуманітарні питання. Ми працюємо над комплексною дорожньою картою. Вона включає як питання змісту нашої співпраці, тобто що ми будемо робити, так і питання форматів – як ми це робитимемо.

По кожному з пріоритетів у дорожній карті є конкретні напрямки роботи. Безумовно, вона включає засідання Комісії стратегічного партнерства на рівні міністрів закордонних справ.

Можливо, будуть нові формати співпраці у сферах протидії кіберзагрозам та військовій агресії, де Україна має досвід, який може бути корисним для США.

— Ця дорожня карта має якісь часові рамки чи це набір ідей?

— Це набір конкретних пропозицій з чіткими темами і функціоналом, а також форматами, які ми пропонуємо.

Звісно, є пропозиції по часовим проміжкам, які ми наразі для себе виставляємо. Але, як ми всі пам’ятаємо, для танцю потрібні двоє, тому як тільки ми визначимо, що і як ми робитимемо по кожній з наших пропозицій, часові рамки будуть уточнені.

Ми розуміємо, що часу в нас дуже мало, і Президент ставить ці завдання як термінові, тому в багатьох напрямах будемо діяти настільки швидко, наскільки буде згода наших партнерів.

-За вашим прогнозом, те, що президент США Джо Байден добре орієнтується в українських реаліях, полегшить чи, навпаки, ускладнить вашу роботу як посла?

— Я вважаю, безумовно, дуже позитивним аспектом те, що зараз державу, яка є нашим стратегічним партнером, очолює президент, який дуже добре знає Україну.

— Але ж йому відомі не тільки наші гарні риси, а й недоліки…

— Я б тут провела паралель із справжньою дружбою чи щасливим сімейним життям, які можна побудувати тільки приймаючи один в одному і позитивне, і негативне.

Мені здається, що глибока обізнаність і президента США, і багатьох членів його команди з Україною, — великий плюс. Це дозволить нашому стратегічному партнеру не витрачати час на вивчення «українського досьє».

До того ж, вони чітко бачать не тільки наші позитивні і негативні сторони, якщо можна так говорити про країну, а й контекст і ті виклики, з якими ми стикаємося, і розуміють, де ми маємо рухатися самі, а де нам потрібна їхня допомога.

— Чи можна розраховувати на ефективний діалог з командою нового президента США з огляду на ситуацію щодо боротьби з корупцією в Україні, зокрема відновлення у пом’якшеному вигляді покарання за брехню в е-деклараціях, пробуксовування судової реформи? Тобто виглядає так, що ми вимушено робимо по півкроку в тому основному напрямку, просування на якому вони від нас вимагають.

— Пропоную відійти від парадигми, що боротьби з корупцією від нас вимагають наші міжнародні партнери, —  насамперед це вимога наших громадян.

Всі передвиборчої програми українських політсил містять пункти про необхідність побудови верховенства права і зменшення корупції, бо це те, чого вимагають люди, сумлінний український бізнес, і без чого неможливий рух вперед.

Можливо, цей рух не зовсім прямолінійний і не такий швидкий, як нам усім хотілося б. Але ми демократична країна, тож просуватися у складних реформах можна за умови обговорення і згоди  багатьох сторін, а також спільної ефективної протидії противникам поступальних змін. 

Приміром, судова реформа є найскладнішою з усіх: вона вимагає багато часу, і на цьому шляху будуть проблеми – це теж треба розуміти і мати терпіння та завзяття їх вирішувати.

Якщо говорити про антикорупційну державну структуру в Україні, то, попри всю невіру в те, що її можна побудувати, попри всю критику і можливі недоліки, вона існує, працює і, мені здається, вже стала частиною нашого життя.

Стосовно моніторингу способу життя, то ми насправді безпрецедентно відкрита держава — я не знайшла у публічному доступі більшості країн такої кількості інформації про практично всіх державних службовців. А в питаннях фінансового моніторингу і визначення бенефіціарів ми самі вже можемо багато чого навчити інших.

При цьому я впевнена, що в Україні існує критична маса людей – у владі, в громадському секторі, в бізнесі, які хочуть побороти корупцію. Чи все у нас виходить? Безумовно, ні.  Однак це тільки привід наполегливіше працювати, а для наших американських партнерів — підтримувати ці позитивні трансформації.

МИ СПОДІВАЄМОСЯ НА ПІДТРИМКУ США У ВІДНОВЛЕННІ МИРУ ТА РУХУ В НАТО

— Головним пріоритетом нашої зовнішньої політики є встановлення миру на Донбасі і повернення Криму. Якої підтримки ми чекаємо від нової адміністрації США для досягнення цих цілей?

— Найперше, це, безумовно, максимальний тиск і посилення санкцій США та наших європейських партнерів, щоби ціна агресії проти України для Росії не тільки не знижувалася, а підвищувалася весь час до моменту, поки агресор не змінить своєї поведінки.

Наступне  – це залученість України до системи колективної безпеки і наш вступ у НАТО. Це дуже важливий пріоритет, і ми сподіваємося за підтримки нашого стратегічного партнера максимально швидко зробити всередині країни усе необхідне, щоби отримання ПДЧ і наш вступ до Альянсу стали реальністю якнайшвидше.

Третє – це допомога у підвищенні спроможності наших збройних сил та системи безпеки.

Ми вже почули від президента Байдена про готовність США більше допомагати Україні, в тому числі з озброєнням. Але питання не тільки в тому, щоби отримати зброю, а також  у розбудові спроможності наших Збройних Сил.

 Я думаю, що у нас є багато можливостей і для двосторонньої співпраці з США для посилення нашої армії, і для підвищення безпеки в Чорноморському регіоні.

Звичайно, ми будемо розвивати інвестиційну співпрацю з США в оборонній сфері і залученість наших стратегічних партнерів до всіх існуючих на сьогоднішній день форматів протидії російській агресії проти України.

— Чи плануєте ви розпочинати у Вашингтоні діалог щодо безпекових гарантій для України в рамках Будапештського меморандуму?

— Давайте виходити з того, де ми знаходимося зараз.

Можна порушувати багато питань, які стосуються попередніх гарантій, але ми бачимо, що, на жаль, це не зупинило одного з підписантів цього документа від того, щоб окупувати Крим і вже протягом семи років здійснювати агресію проти України.

Тому будемо використовувати всі можливі інструменти і формати з фокусом на ті речі, які можуть гарантувати нам безпеку на майбутнє, а це НАТО і розбудова спроможності Збройних Сил України.

— Все ж таки вступ до НАТО – це питання на роки. Що для вас є пріоритетом на найближчу перспективу – підтримка Сполученими Штатами надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО чи отримання Україною статусу головного союзника США поза НАТО?

— Є дуже багато форматів двостороннього співробітництва шляхом укладення різних угод, які ми точно будемо розвивати. Але щодо руху в НАТО Україна чітко визначилася,  і ми записали це у Конституції.

Наші партнери з 2008 року підтримують рішення щодо майбутнього вступу України до Альянсу. Тому наша мета зараз – максимально швидко пройти цей шлях, якнайшвидше отримати ПДЧ, а найголовніше – розбудовувати нашу військову спроможність відповідно до стандартів НАТО.

Я ХОТІЛА Б, ЩОБ УКРАЇНА СТАЛА НОВОЮ КРЕМНІЄВОЮ ДОЛИНОЮ

— Президент Володимир Зеленський в інтерв’ю New York Times говорив про важливість посилення економічного напрямку співпраці з США. Ви маєте якісь ідеї стосовно проєктів співпраці чи залучення американських інвестицій?  

— Так, звісно. Є декілька секторів, у які нам було би цікаво отримати більше інвестицій і в яких, на мою думку, ми могли би запропонувати американському бізнесу дуже цікаві перспективи.

Це, безумовно, інновації – я маю на увазі не тільки «чисту» IT-сферу, а передусім високі технології в інших галузях — хайтек, агротек, медицині, а також військово-оборонному секторі.

Зараз зарано говорити про назви, але ми вже обговорюємо низку проєктів в оборонному секторі, енергетиці, видобувній промисловості, сільському господарстві, де, я сподіваюсь, зможемо показати поступ протягом перших шести-дванадцяти місяців роботи.

-Україна має багато побажань та очікувань стосовно підтримки Сполученими Штатами Америки наших зусиль у протидії російській агресії, реформуванні країни, деокупації Криму. А що Україна може запропонувати нашому стратегічному партнеру, щоб відносини між країнами були справді партнерськими?

— По-перше – що ми можемо відігравати набагато більшу роль як регіональний партнер США у зміцненні безпеки Чорноморського регіону.

По-друге, Україна одна з небагатьох європейських країн з величезним потенціалом зростання, яка завдяки розташуванню, ресурсам, інноваціям та людському потенціалу може забезпечити серйозні можливості для розвитку бізнесу.

Будь-яка глобальна компанія, додавши Україну до свого інвестиційного портфеля, незалежно від того, це будуть послуги чи продукція, може вирости і стати більш конкурентоспроможною. Тобто інвестиції в Україну стануть історією успіху не тільки нашої держави, а й самої компанії.

До того ж, Україна наразі здійснює трансформацію, яку інші держави зробили за сторіччя, і при цьому ми є демократичною, толерантною і дуже життєстійкою нацією.

А зараз із новими викликами в кібербезпеці, соціальними мережами, тероризмом, Україна, яка не тільки зазнала цих атак раніше, а й дала їм гідну відсіч і напрацювала запобіжники, може допомогти Америці та Європі у відповіді на ці виклики і бути ключем для вирішення багатьох глобальних питань.

— Чи не стане елементом токсичності у вашій роботі посла те, що у нашому політичному дискурсі присутня антиамериканська риторика і обвинувачення США у зовнішньому управлінні?

— Я знаю з моєї роботи у Мінфіні, що чим більше ти робиш правильних речей, які ідуть на користь України та її розбудові, тим більшу кількість людей ти позбавляєш корупційних грошей і впливу. Звісно, вони реагують на це інформаційними атаками чи поширенням міфів.

Мені здається, що в цьому випадку треба не втрачати фокус і не відволікатися, а продовжувати рухатися вперед. Тому що насправді відволікання від руху в правильному напрямку якраз і є однією з цілей подібної політичної активності.

Зрозуміло, звідки походить цей наратив і якою є його мета, але, мені здається, ми іноді приділяємо йому забагато уваги.  

Ми як країна давно визначилися щодо нашого руху до членства в ЄС і НАТО, це записано в нашій Конституції і має підтримку більшості громадян. Тому тези про зовнішнє управління від деяких творців політичних чи економічних міфів іноді просто смішно читати… Яким чином рівноправна співпраця з нашими європейськими чи американськими партнерами може бути зовнішнім управлінням? Це нормальна внутрішня робота з нашою європейською родиною або з стратегічними американськими партнерами.

Найголовніше, як на мене, щоби належну оцінку отримувала антиукраїнська діяльність. Тобто коли це відверта пропаганда і робота на країну-агресора, держава повинна на це реагувати, щоб припиняти подібні гібридні атаки.

І в цьому сенсі ми бачимо рішучі дії і Президента, і РНБО, які я особисто дуже вітаю.

— Президент Володимир Зеленський розповідав про мрію побудувати в Україні Голлівуд і Діснейленд. А що вам хотілося б пересадити з американського ґрунту на український?

— В Україні є яскраві паростки того, що, як я вважаю, стало секретом успіху США, – це дух підприємництва та інновацій, особливо серед молоді. Ми унікальні, бо є місцем, на якому виростають ідеї, хоча, на жаль, вони часто втілюються поза межами нашої країни.

Тому я би хотіла пересадити на наш грунт креативні індустрії та інновації у широкому сенсі цього слова, щоби вся Україна стала новою Кремнієвою долиною. Це має стати нашим великим успіхом!

Надія Юрченко, Київ.

Фото: Геннадій Мінченко