Неділя, 17 жовтня 2010, 13:21

Алла Лазарева
Те, що президент України повернувся з Парижа кавалером Ордену Почесного Легіону Франції, заінтригувало багатьох. Ще б то: нагорода за усіма офіційними документами  визначається як «найвища державна відзнака Французької Республіки». За логікою тих же правничих документів, нагороджують цим орденом «за виняткові заслуги, військові або цивільні, перед французькою нацією».Виникає відразу декілька запитань. Чим же так прислужився український лідер французам? І чому про героїчний міжнародний доробок ніхто з нас не здогадувався?

Врешті, чи не вийшло так, що ми якось прогледіли цього благородного лицаря, бо не бачимо якихось приголомшуючих результатів у роботі на користь власної країни?

Відшукати відповіді на всі ці питання виявилося справою непростою. Перш за все, французька держава за якоюсь своєю не зовсім прозорою звичкою не оприлюднює повністю накази про нагородження Орденом Почесного Легіону іноземців. Факт підтверджує — і досить. Про решту — здогадуйтеся.

Свого часу, коли аналогічну відзнаку отримав з рук попереднього французького президента Жака Ширака також попередній російський президент Владімір Путін, чимало журналістів та обурених громадських активістів намагалися, але не змогли вполювати повний текст наказу. «Політична доцільність», — коротко пояснювали в кулуарах Єлисейського палацу.

Було це в 2006 році. Експертні кола, порадившись, погодилися, що реальною причиною відзнаки є висока енергетична залежність Франції від Росії, а також намагання французьких підприємств потрапити до співвиконавців проекту «Південний потік». Цього літа «Газ де Франс» дійсно долучилася до проекту побудови нового газогону. Інцидент, отже, можна було би вважати вичерпаним. Якби не інші загадкові відзначення.

З-поміж зарубіжних власників французького Почесного Легіону Віктор Янукович — не найколоритніша фігура. У списку орденоносців значиться, наприклад, панамський диктатор Мануель Нор’єга. З точки зору здобуття влади й використання її на примноження тої ж особистої влади — людина, безумовно, ефективна. Але якщо обрати за критерій повагу до демократичних стандартів, виникає забагато неузгоджень. Один лише присуд на 40 років ув’язнення за заохочення тероризму й торгівлі наркотиками чого вартий? Та, мабуть, чим-то ж і прислужився Французькій Республіці…

«Ця горопашна стрічка червона, як сором», — сказав про Орден Почесного Легіону французький співак Лео Ферре, відмовляючись від цієї нагороди. Не побажали мати орден також Бріжіт Бардо та Катрін Денев, Жан-Поль Сартр та Клод Моне, Гі де Мопассан та Альбер Камю. Навіть така гламурна особистість як голова Комітету «Місс Франція» Женев’єв де Фонтеней заявила, що «цю відзнаку роздають тепер, як шоколадні медальки, кому завгодно», і також не побажала її мати з-поміж своїх прикрас.

Наш Віктор Федорович розсудив інакше. Йому видніше. Але таки цікаво було б знати, що саме доброго зробив він для французів? А також — наскільки ці таємні заслуги перед Францією сприяють забезпеченню українських інтересів за кордоном?

Алла Лазарева, Париж