На сьогодні спостерігається чергова актуалізація розмов про включення Сполучених Штатів до переговорного процесу по Донбасу. За словами спікера української делегації в Тристоронній контактній групі (ТКГ) Олексія Арестовича, керівник офісу президента України Андрій Єрмак і заступник Державного секретаря США з політичних справ Вікторія Нуланд нині ведуть інтенсивні консультації з цього приводу. «Чим вони конкретно закінчаться, буде зрозуміло, швидше за все, після візиту президента Зеленського в США і зустрічі з президентом Байденом, яка має відбутися наприкінці цього місяця. Крім того, наскільки я знаю з відкритих джерел, Нуланд дуже інтенсивно спілкується з Козаком. Досить інтенсивно», – повідомив Арестович.

Власне, щодо Дмітрія Козака (і не тільки)… Ще на полях женевського саміту заступник глави адміністрації президента РФ устиг заявити, що в Москві не заперечують можливості долучення Вашингтону до переговорів по Донбасу, водночас натякнув, що це станеться лише в тому разі, якщо США зможуть примусити Україну виконати «Мінськ» на їхніх (російських) умовах. «Якщо нашим американським колегам вдасться вплинути, насамперед, на українську позицію, є шанс, що щось зрушиться з мертвої точки», – наголосив Козак. Через три тижні після Женеви схожа риторика почала звучати з вуст низки інших російських чиновників. Зокрема, перший заступник голови комітету Ради Федерації з міжнародних справ Владімір Джабаров щодо участі США в переговорах заявив, що це цілком можливо, однак Москві потрібно ще оцінити, наскільки це допоможе просунути реалізацію Мінських угод. Нарешті, заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков зазначив, що все залежатиме від того, чи вийде у американців сформувати «більш об’ємний, предметний і спокійний» підхід до всього того, що відбувається і на Донбасі, і навколо України в цілому.

А тим часом в адміністрації президента США Джо Байдена… Як пише у своєму блозі російський політолог Андрій Піонтковський, за підсумками Женеви у Білому домі склалася доволі непроста ситуація. Мовляв, зараз там нібито іде протистояння між двома групами вищих чиновників, а саме: «проукраїнським» крилом – Блінкен, Нуланд, Остін, а також «невільними симпатизантами Кремля» – Керрі, Барнс, Салліван. Останні нібито наполягають, стверджує політолог, щоби Вашингтон примушував Київ виконувати «Мінськ» за сценарієм Москви.

Отже, враховуючи вищезгадане, яка можна оцінити актуальну ситуацію? Передусім, що означають (про що свідчать) такі заяви росіян? Ну і, нарешті, долучення США до переговорів по Донбасу – це узагалі реально чи ні?

У США, на відміну від РФ, не все вирішує президент

У коментарі Укрінформу політолог-міжнародник Максим Ялі наголосив, що варто дочекатися результатів зустрічі Зеленського з Меркель, на якій, запевняє він, і буде викладена колективна позиція США і Німеччини, а також Франції з питання врегулювання на Донбасі.

«Невипадково остаточної дати візиту Зеленського в Вашингтон ще немає. Від цього і буде багато в чому залежати, чи приєднаються Сполучені Штати до Нормандського формату», – вважає пан Ялі.

Звісно, Росія погодиться на це тільки за умови примусу України виконувати їх сценарій. Не можна виключати, каже політолог, що Байден з Путіним у Женеві про щось домовилися.

«Однак в США, на відміну від Росії, не все вирішує президент. І навіть якщо Байден готовий піти на поступки Путіну по Україні, йому необхідно також заручиться підтримкою Конгресу і Демократичної партії, в якій є як прихильники перезавантаження відносин з Кремлем, так і затяті противники цього. Так що варто почекати тиждень і позиція США, держсекретар яких нещодавно назвав Німеччину «кращим другом за всі часи», незабаром стане більш зрозумілою», – зауважив він.

Активність кремлівських спікерів направлена на те, щоб розставити пастки для США у майбутньому

«Дійсно, у Сполучених Штатах спостерігається боротьба двох таборів – «проукраїнського» і «проросійського». І я б сказав, що останній на сьогодні діє під прикриттям «антикитайського», де можливі поступки РФ по українському питанню подаються як зміщення акцентів із тактичних – на стратегічні», – коментує політолог Олег Саакян.

Відповідно, продовжує він, вихід з Афганістану, Сирії, інших хронічних конфліктів… Усе це робиться для того, щоби сконцентруватися на ключовій стратегічній цілі – протистояння з Китаєм. «Звідси – більша актуалізація питання Тайваню, Гонконгу тощо. Відтак я б не став аж надто сподіватися на те, що найближчим часом США доєднаються до перемовних форматів по Донбасу. Можливо, буде щось на кшталт Волкера-2, але й це не про короткострокову перспективу», – вважає Саакян.

Повертаючись до ситуації з Китаєм політолог зазначив, що все це дає РФ змогу активно просувати тезу відносно того, що Штатам, мовляв, варто піти на обмеженні поступки у російсько-українській війні. «Власне, нинішня активність кремлівських спікерів по цьому напрямку, думаю, вона направлена на розставлення пасток на майбутнє, – наголошує політолог. – Себто в тому разі, якщо США таки вирішать з часом долучитися до переговорів, то щоб одразу ж опинилися в ситуації, при якій їх долучення буде можливе лише за умови тиску на Україну, за умови примусу до виконання російського сценарію Мінська».

Але вірогідність того, що США примушуватимуть нас виконувати ці угоди так, як того бажають в Кремлі – вкрай низька, бо існують певні запобіжники. Перший – внутрішньо-американський. «Поступки РФ… Певен, що Байдену буде дуже важко пояснити це Конгресу, де існує двопалатна і двопартійна підтримка України», – каже Олег Саакян. І тут же наголошує про другий – внутрішньо-український запобіжник: «По-перше, це в жодному разі не сприйме українське суспільство. По-друге, це не сприймуть політичні еліти. Ну і, по-третє, це може призвести до дестабілізації всередині країни, якою точно захоче скористатися РФ».

Мінськ виконати неможливо і наші партнери це чудово розуміють

«Думаю, що не варто говорити про якісь негативні очікування. Власне, я не бачу для цього підстав. Президент Зеленський поїде до Берліна, згодом – відвідає Вашингтон. Чи дадуть переговори з Меркель і Байденом якийсь конкретний результат, якийсь поштовх щодо вирішення ситуації на Донбасі? Навряд чи. Зрушень не буде. Власне, росіяни також поки не рипатимуться, вони триматимуть переговорний процес на паузі – як мінімум, до кінця року, чекаючи результатів виборів у Німеччині», – вважає політолог Володимир Фесенко.

Що буде далі – час покаже. Втім, чи примушуватимуть Україну виконувати Мінськ, як на цьому нині активно наголошують кремлівські посіпаки? За словами експерта, у тому вигляді, як вони були підписані у лютому 2015 року – їх виконати неможливо. «Щонайменше один з пунктів других Мінських угод – про закріплення в Конституції України особливого статусу ОРДЛО. Для цього потрібна підтримка як мінімум 300 депутатів Верховної Ради України, але цього не було в минулому скликанні українського парламенту, нема зараз, і дуже малоймовірно, що буде в наступному складі. І наші партнери, певен, це чудово розуміють».

На думку політолога, Мінськ треба або оновити (РФ на це поки не погоджується, але опція залишається відкритою), або починати з першого пункту угод – стале припинення вогню.

«Минулого року вже намагалися й кілька місяців це працювало. Не повністю, звісно, але прогрес був очевидний. От якщо б іще раз спробувати… Думаю, якщо вдасться досягнути сталого перемир’я, то це також може відкрити шлях до виконання Мінська. Однак, знов таки, все залежатиме тільки від Росії – від того, як вона виконуватиме безпекові умови Мінська», – каже Фесенко.

Нарешті, щодо участі США… За його словами, йдеться, скоріше за все, про відновлення окремого каналу переговорів між США та РФ, як це вже було раніше: спочатку Нуланд-Сурков, а потім – Волкер-Сурков.

«Але треба розуміти, що коли раніше відбувалися переговори по цьому окремому каналу між американським представником та російським, то все це було скоординовано з переговорами у Нормандському форматі. Простіше кажучи, перед кожною такою зустріччю Німеччина, Франція та Україна готували свої пропозиції, які передавалися Волкеру, а той, своєю чергою, обговорював це все із Сурковим. Після цього Волкер, знов таки, інформував Париж, Берлін і Київ про результати переговорів. Тож, повторюся, щось схоже може відбутися й зараз», – каже політолог

Але, в будь-якому разі, на це має ще погодитися РФ.

«А РФ – намагається шантажувати, ставить попередні умови, зокрема, яким чином і про що мають відбуватися ці переговори… Будь-які зрушення у будь-яких переговорах можливі лише тоді, коли до цього буде долучена Україна. Зрештою, я не маю якихось завищених оцінок від участі США в переговорах. Тому що, як би там не було, подальший розвиток процесу залежить не стільки від того, хто бере участь в цих переговорах, скільки від готовності РФ до реальних компромісів. Поки цього не станеться – ніяких зрушень не варто чекати, незалежно від того, чи будуть присутні Штати на переговорах, чи ні», – стверджує Володимир Фесенко.

Разом зі Сполученими Штатами до переговорів має приєднатися і Велика Британія

«Від самого початку логіка Мінських угод була непрозорою. Москві потрібен був переговорний процес для того, щоб, прикриваючись авторитетом Франції і Німеччини, примусити Україну до фактичної капітуляції», – коментує політолог, журналіст-міжнародник Віктор Каспрук.

Увесь Мінський процес відбувався в дуже несприятливих для України умовах, бо навряд чи можна було сприймати Німеччину і Францію, які постійно блокували шлях Україні до НАТО і Європейського союзу в угоду Москві, незацікавленими сторонами.

«Тому фактично переговори щодо встановлення миру на Донбасі велися у форматі 3 проти 1. Києву весь час нав’язували запропоновані Москвою неприйнятні для України пропозиції, а потім Кремль звинувачував українську сторону, що вона, мовляв, не зацікавлена у завершенні російсько-української війни, яку в Путіна уперто називають «громадянською війною в Україні», – каже експерт.

У новій американській адміністрації президента Джо Байдена відбувається протистояння щодо «українського питання». І не факт, що «проукраїнське» крило, куди входять Блінкен, Нуланд і Остін, мало б шанс змінити цю переговорну патову ситуацію, якби більшість в Конгресі і Сенаті не розуміла важливість України для Америки.

«Можна сказати, що залучення Сполучених Штатів до переговорів по Донбасу цілком реальне. Однак Вашингтон ніколи не буде долучатися до жодних перемовин, якщо хтось чекає, що американці будуть підігрувати вимогам Кремля», – наголошує пан Каспрук.

Якщо в США все ж погодяться на приєднання до переговорів щодо Донбасу, то більш раціональним кроком стало би те, щоби вони приєдналися до них не одні. «Через те, що «політичний тандем Меркель- Макрон», схоже, наполягатиме на «мирі» на умовах Москви – було б цілком доцільно, аби Вашингтон висунув таку пропозицію: «До продовження цього мирного процесу, разом зі Сполученими Штатами, має приєднатися і Велика Британія».

Подібний розклад політичних сил, вважає експерт, цілком міг би посприяти досягненню справедливого миру на Донбасі, адже ні в Вашингтоні, ні у Лондоні не готові погодитися з тим, що там можна проводити будь-які вибори, попередньо не вивівши російські війська.

«Шанс на досягнення миру на Донбасі з’явиться тільки тоді, коли будуть повністю переформатовані підходи до цього питання. Очевидно, за подібний розвиток подій мусять поборотися не лише Україна, а й Сполучені Штати з Великою Британією», – каже Віктор Каспрук. Міжнародна громадськість вже досить довго була під впливом путінських бажань. «В цьому питанні Вашингтон, Лондон і Київ мають виступити одним «політичним фронтом», лише в такому разі можливі зрушення на окупованому Росією частині українського Донбасу» – наголошує пан Каспрук.

Україна повинна сформулювати для США своє принципове бачення врегулювання конфлікту

Женевський саміт Байдена-Путіна все показав, стверджує політолог-міжнародник, експерт Українського інституту майбутнього Ілія Куса. У Сполучених Штатів протистояння з Китаєм виходить на системний рівень, вони почали вибудовувати глобальну антикитайську коаліцію з числа європейських союзників, Туреччини, союзників в Азії. «В цій стратегії Росія їм не потрібна як ворог. Звісно, до «братських поцілунків» не дійде, але Байден усе ж бажає заручитися нейтралітетом РФ у цьому протистоянні», – каже він.

І для цього, власне, і був розпочатий діалог.

«Судячи з результатів Женеви, можна зробити висновок, що Вашингтон і Москва в найближчому майбутньому будуть виходити на певне порозуміння, на передбачуваність своєї конфронтації», – додав Куса.

Тобто США і РФ конфліктувати не перестануть, але характер цього конфлікту стане більш впорядкованим.

«Вони продовжать обговорювати важливі для себе питання, зокрема, червоні лінії, а також те, де їх можна перетинати, а де – зась. І Україна в цьому плані –предмет переговорів. Тому, власне, ми й чуємо подібні заяви з боку російських чиновників: РФ працюватиме над тим, щоб умовити Вашингтон здійснювати тиск на Київ з метою виконання Мінських угод так, як це їм вигідно. Зрештою, ця тактика була визначена одразу після саміту й, гадаю, її застосовуватимуть у найближчі шість місяців», – наголошує експерт УІМ.

Щодо участі США в переговорах, то, на думку пана Куси, це цілком реально. Але як саме, тобто, чи спустяться Штати на рівень безпосередніх переговорів по Донбасу, чи залишаться на рівні глобальному – питання.

«В будь-якому разі, нас має цікавити дещо інше, а саме: як українській стороні сформулювати для американців своє принципове бачення врегулювання конфлікту, причому зробити це ще до того, як останні почнуть говорити про це з росіянами. Ну, бо якщо ми цього не зробимо, то Вашингтон і Москва можуть у двосторонньому форматі досягнути якогось компромісу, і Київ – просто поставлять перед фактом», – стверджує політолог.

Ні, здавати ніхто нікого не буде, наголошує він, але що стосується Мінських угод, яким, мовляв, немає альтернативи й таке інше… «Для нас цей ризик доволі реальний», – додав Куса.

За словами експерта, саміт в Женеві створив для України можливості донести власну принципову позицію по Донбасу, чого ми насправді хочемо, як бачимо відносини з РФ у перспективі найближчих 10-20 років тощо: «Президент Зеленський під час свого візиту до Вашингтону має цим скористатися на повну, бо це те, що США точно буде цікавити, власне, з цього вони будуть виходити в подальшому діалозі з РФ».

Більше того, каже він, до візиту в Вашингтон українська делегація повинна мати при собі альтернативний варіант «Мінська» – на випадок, якщо США разом з ЄС та РФ погодяться його змінювати. «Якщо альтернативи від нас не буде, то її нам запропонують. Втім, не факт, що вона (ця альтернатива) повною мірою враховуватиме українські інтереси. Дуже наївно віддавати усе на відкуп комусь – треба самим пропонувати», – підсумував Ілія Куса.

Мирослав Ліскович. Київ