29 березня мала відбутися відеоконференція учасників «нормандського формату» на рівні керівників держав, тобто за участю президентів України, Франції та Росії і канцлера Німеччини. Проте вона не відбулася на тлі загострення ситуації на фронті. І саме російська сторона робила всі можливі кроки, щоб ця розмова не відбулася, тому що саме такий формат керівництву країни-агресора вкрай невигідний. Присутність в одному просторі, навіть по відеозв’язку, з представником України та обмін відповідними аргументами одразу рельєфно демонструє, хто є жертвою. Навіщо Путіну ще раз виправдовуватися – він давно втомився від цього та зухвало нехтує будь-якими пристойностями.

А от провести, натомість, перемовини без України – це для Путіна шанс презентувати свої аргументи та бачення ситуації на Донбасі, а також – відверто натякнути і фрау Меркель, і мсьє Макрону про свої бажання та можливості вплинути на ситуацію в зоні бойових дій. Зрозуміло, в черговий раз звинувачуючи Україну у ескалації конфлікту. Власне, саме це Путін і зробив 30 березня – спеціально на наступний день після відео-конференції, яка не відбулася. І це, звісно, неприємно для України. Втім, перебільшувати не треба теж.

Вміння читати різні тексти

Спочатку – три цитати із офіційних повідомлень прес-служб президентів РФ, Франції та уряду Німеччини. От як про це написали у Москві (подаємо мовою оригіналу): «В ходе подробного обмена мнениями по ситуации на Украине подтверждена безальтернативность минского «Комплекса мер» 2015 года как основы урегулирования внутреннего конфликта в этой стране. Президент России подчеркнул важность выполнения киевскими властями всех ранее достигнутых на высшем уровне договорённостей, прежде всего по налаживанию прямого диалога с Донецком и Луганском и урегулированию правовых аспектов особого статуса Донбасса. С российской стороны выражена серьёзная озабоченность в связи с провоцируемой Украиной эскалацией вооружённого противостояния на линии соприкосновения и фактическим отказом от выполнения согласованных в июле 2020 года в Контактной группе «Дополнительных мер по усилению режима прекращения огня»».

А от як у Парижі: «Була підкреслена необхідність рішучих дій Росії щодо стабілізації режиму припинення вогню в Україні і вироблення виходу з кризи у відповідності з Мінськими домовленостями». Ну і позиція з Берліну: «Крім того, обговорювалося врегулювання конфлікту на сході України. Канцлер ФРН і президент Франції закликали просунути переговори в нормандському форматі для реалізації Мінських домовленостей».

Погодьтеся, дещо різні трактування однієї і тієї самої розмови. Воно зрозуміло, що Путін говорив своє, а йому відповідали інше. Проте, в цих коментарях як у краплі води віддзеркалюється реальне ставлення що Німеччини, що Франції, що Росії до воєнних дій на сході України та факту окупації частини території нашої держави.

Підкреслимо: дуже важливо та надихає той факт, що і пані канцлер Німеччини, і пан президент Франції ні на крок не відступають від теми відповідальності Росії за ситуацію на Донбасі та її загострення. Адже в повідомленнях прямо сказане – «необхідність рішучих дій Росії щодо стабілізації режиму припинення вогню в Україні», «закликали просунути переговори в нормандському форматі для реалізації Мінських домовленостей». Це зайвий раз доводить, що обидві країни-посередники недвозначно сказали Путіну – це від вас залежить, щоб на Донбасі почався реальний мирний процес. І, до речі, зауважте: наскільки стислими є коментарі саме французької та німецької сторони, це значить – що більше нічого змістовного лідери європейських країн не вважали за потрібне сказати Путіну. Така позиція – налаштовує на певний оптимізм.

А от російська сторона якраз видає себе повністю. Багатослівно і зайвий раз перераховуються усі нібито «гріхи» України з 2015 року, яких – все про це знають – не було. Також присутня та сама брехня про «внутрішній конфлікт» та нібито пекуча необхідність «прямого діалогу» України з маріонетками «ДНР»-«ЛНР». Ну і звісно – це тільки Україна знову провокує ескалацію конфлікту. При цьому, не можна не зауважити, що Україна і так вимушена вести хоч не прямий, але все ж таки діалог у рамках ТКГ з відвертими злочинцями, що є нав’язаними нам представниками «ДНР» та «ЛНР».

Україні взагалі присвячена левова частка коментаря з боку Кремля. Але ж там йшлося не лише про війну на Донбасі. Певною мірою, це видає мету – для чого Путін виступив з цією ініціативою – підкреслити, що про Україну можна говорити без України. І що тут скажеш? Та говоріть скільки завгодно! Ви тільки якісь рішення без нас не намагайтесь про нас прийняти. А так у світі уже давно – всі говорять про всіх.

Як Україну можуть «винести за дужки»

Насправді, тем для розмови у Макрона, Меркель і Путіна накопичилося багато, і говорили не тільки про Україну. В усіх повідомленнях першою темою позначена пандемія коронавірусу та боротьба з нею, далі, крім України, – Білорусь, Сирія, Лівія, Іран, у французів ще згадано про Олексія Навального. Враховуючи, що в останні тижні риторика що ЄС, що Москви одне до одного стала жорсткішою, треба було «випустити пар» та продемонструвати поле маневру хоч для якогось діалогу.

Будемо відверті: на тлі третьої хвилі пандемії лідерам ЄС не до зовнішніх справ. Ситуація знову виходить з-під контролю, рівень напруги у суспільстві зростає, відомості про заворушення в різних країнах в ході протестів проти обмежень – стають все частішими. Поки що все це стало реальністю в інших країнах Європи – Нідерландах, Австрії, Чехії, Словенії – але хтозна, що чекає на Німеччину та Францію? У цей же самий час поширюється у світових ЗМІ інформація про нібито ефективність російської вакцини від коронавірусу.

І – хочуть чи не хочуть Меркель чи Макрон – але мають говорити із Путіним і про той самий «Спутнік V». Не будемо брати на себе роль вірусологів та говорити про суперечливість відомостей щодо тих чи інших вакцин, але констатуємо: російська інформкампанія щодо пропаганди власного продукту певний ефект приносить.

До чого тут Україна та агресія на Донбасі? Зрозуміло, що ані Меркель, ані Макрон не готові та й не розглядають можливості впливу на реєстрацію російської вакцини в обмін на поступки в інших питаннях. Вони ні, а от Путін – цілком може. Саме виходячи із зухвалості дій РФ всі останні роки та відвертого нахабства із загострення ситуації прямо зараз.

Путіну потрібен результат – вирішення донбаського питання за його сценарієм. І за це він готовий пропонувати Меркель та Макрону будь які гуманітарні та економічні пропозиції (не забуваємо про «Північний потік-2»). А якщо ті не сприймуть їх – шантажувати подальшим загостренням воєнної ситуації. Це реально? Цілком.

У чому наша зброя?

Що ж робити? Сам факт перемовин без участі України багатьма автоматично сприймається, як погана для України новина. Ну, у нас дещо інший погляд на це питання, про що було сказано вище. Проте це може бути свідченням втоми європейців від власних проблем. І не дати Путіну їх приспати – саме це є головне наше завдання.

Здається, краще всіх поки що висловився з цього приводу політолог Володимир Фесенко у своєму Фейсбуці (мовою оригіналу): «Это еще одна провокация Кремля, нацеленная и на разрушение Нормандского формата, и на то, чтобы принудить Украину к прямым переговорам с сепаратистами, вытеснив Украину из международных форматов переговоров по Донбассу. Очевидно, что Берлин и Париж настороженно отнеслись к таким предложениям Москвы. И правильно. Но и официальный Киев должен очень жестко отреагировать на такого рода провокации. Здесь недостаточно заявлений пресс-секретаря МИД. Должны быть прямые контакты нашего министра иностранных дел с коллегами в Париже и Берлине с резко критичной оценкой московских «инициатив» и принципиальной позицией о недопустимости переговоров по Украине без участия Украины. Такие же сигналы должны быть и со стороны Офиса Президента коллегам по нормандскому формату».

Саме так: міністр закордонних справ мав би провести відеоконференції чи телефонні розмови з Берліном та Парижем, де спростувати будь-які аргументи Москви. Навіть якщо ця інформація і так зрозуміла нашим партнерам, все одно треба робити це наполегливо та послідовно – хай навіть просто формально зайвий раз фіксуючи нашу позицію.

І так, абсолютно обґрунтованою має бути теза: вирішити всі питання можна тільки в «нормандському форматі», у розмові напряму, з новими доказами агресії Росії та її відповідальності за війну і окупацію територій України.

Віктор Чопа, Київ