На тлі повідомлень про ескалацію на Донбасі та концентрацію російських військ поруч українського кордону, наша делегація в Тристоронній контактній групі висунула ініціативу щодо перенесення «Мінська» (переговорного майданчику) з Мінська (столиці Білорусі). «Ми категорично повідомили, що не будемо брати участь в засіданнях ТКГ, якщо раптом завершаться сьогодні карантинні обмеження і буде запропоновано продовжити ті консультації, як і раніше, безпосередньо в Мінську. Ми пояснили, що українська делегація не буде спрямовувати своїх членів в Мінськ для зустрічей в реальному житті. Все одно доведеться шукати іншу країну та інше місто», – заявив віце-прем’єр-міністр Олексій Резніков. Він вважає, що в Білорусі зараз «домінує певна думка проросійського напряму та антиукраїнського характеру».

Схожа заяву зробив глава української делегації в ТКГ Леонід Кравчук: «У жодному разі не може бути Білорусь, оскільки вона вустами Лукашенка говорить дуже негарні, я б навіть сказав, непристойні речі щодо України. Вона під каблуком Росії. Вона не є демократичною країною, у ній душать мирних мітингувальників, тому мати в такій країні того, Леонід Макарович додав, що місцем проведення переговорів ТКГ має бути демократична країна, наприклад, Польща. «Якщо взяти колишній соціалістичний табір, то я б назвав Польщу», – наголосив Кравчук.

«Польща не відмовила б Україні в цьому питанні. Але не уявляю, що Росія на це погодиться. Відтак, цей сценарій є доволі гіпотетичним», – таку думку в коментарі Укрінформу висловив польський експерт, професор Пшемислав Журавський-Граєвський.

Безумовно, питання ймовірного місця проведення ТКГ, зрештою, як і те, наскільки перенесення майданчику з Мінська в іншу країну вплине на сам процес, тобто, чи варто очікувати нової якості в переговорах – важливі. Утім, є низка питань, вірніше їх два, які зараз куди більше цікавлять українців: чому саме зараз, зрештою, чи не додасть це небезпеки для якихось силових варіантів?

Інше місто замість Мінська для переговорів ТКГ: чому зараз та чи принесе це небезпеку?

«Вже досить давно переговори в ТКГ проходять у форматі відео-конференції, тому демарш української сторони має символічний характер. Після президентських виборів влітку минулого роки, які пройшли з явними порушеннями, Україна не визнала їх результатів і легітимності Лукашенка. Тому перенесення місця переговорів ТКГ з Мінська в інше місце було лише питанням часу», – коментує Укрінформу політолог Максим Ялі. І додає, що не піднімалося це питання раніше саме тому, що не було гострої потреби, не хотіли загострювати ситуацію і переговори, тому що учасники фізично в Мінськ не їздили, а вели їх по відеозв’язку.

«Зараз же такий момент настав. Переговори в ТКГ вже давно зайшли в глухий кут з усіх питань, включаючи гуманітарний блок. Спостерігається загострення на Донбасі, збільшення кількості обстрілів… Подібний крок розрахований, в першу чергу, на внутрішню аудиторію, для того, щоб згуртувати суспільство перед обличчям зовнішньої загрози, – вважає політолог.

«Політичне керівництво України будує відносини з Росією зараз в доволі жорсткій формі. Досить згадати санкції проти ряду компаній проросійських політиків і припинення мовлення відразу трьох телеканалів. Природно, такі рішення РНБО приймає з ініціативи президента Зеленського або, як мінімум, при його повній підтримці. Тому віце-прем’єр Резніков і вся контактна група в Мінському форматі також виходить із позиції керівництва держави. А Республіка Білорусь на сьогодні є військовим і політичним союзником РФ. Додаємо до цього фактору санкції проти Лукашенка з боку держав Європейського союзу і – позиція України виглядає цілком логічно», – вважає політолог Кирило Сазонов.

«Це сталося не раптом. Про це почали говорити ще минулої осені на тлі політичної кризи в Білорусі, – каже політолог Володимир Фесенко. – Жодних небезпек ця ініціатива не принесе. Ризики на сході вже проявилися, і зовсім з інших причин».

А чому зараз? Можливо, це ще і тактична гра навколо переговорів у ТКГ. «Це стосується участі в переговорах конкретних людей з так званих ДНР і ЛНР, а також примусу прямих переговорів України з сепаратистами, або перенесення переговорів тільки в ТКГ (спроба взагалі закрити переговори в Нормандському форматі. РЕД). Якщо російська сторона буде занадто наполягати на цих варіантах, то ми можемо наполягати на такому місці переговорів, куди сепаратистам буде важко дістатися», – зазначив Фесенко.

Політичний аналітик фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» Марія Золкіна також не бачить в рішенні перенести «Мінськ» жодних небезпек: «Декому може здаватися, що ініціатива українських делегатів сьогодні підкидає багаття в вогонь, мовляв, що подібними рішеннями ми ще більше дратуємо і без того розлюченого звіра. Утім, ця заява символічна. В Мінінтеграції, в МЗС ще півроку тому говорили, що варіанти перенесення місця переговорів дискутуються. За своєю суттю вона фактично підбиває підсумки тих процесів, які тривають в Білорусі після нелегітимних президентських виборів. Лукашенко на сьогодні не є повноправним господарем на своїй території. В обмін на збереження свого місця йому довелося піти на серйозне зближення з Москвою».

Колективне рішення, або Куди можна перенести «Мінськ»

Як уже встиг заявити прессек Путіна Дмітрій Пєсков, російська сторона поки нічого не знає про плани України перенести з Мінська переговори ТКГ. «Але група є тристоронньою, тому тут необхідно буде виробити позицію ще двох сторін, а поки якоїсь позиції з цього приводу немає», – заявив Пєсков.

Отже, куди можна перенести «Мінськ», які є варіанти?

Максим Ялі каже, що з огляду на те, що нове місце повинно бути зручним всім трьом сторонам переговорів, логічно припустити, що на заміну Мінську може бути запропонована нейтральна держава, приміром, Австрія. «Відень має солідну історію як місце міжнародних переговорів», – вважає Максим Ялі.

Згадав про Відень і Володимир Фесенко: «Ще минулого року називали відразу декілька потенційних місць для переговорів. Канцлер Австрії запропонував Відень. Там, до речі, знаходиться штаб-квартира ОБСЄ. Але я не впевнений, що туди можуть приїхати представники так званих «ДНР» і «ЛНР». Та сама проблема стосується й інших країн Європи (Польща, Фінляндія, Швеція), які також називаються як потенційне місце для проведення переговорів».

За його словами, Росія, скоріше за все, погодиться тільки на нейтральний майданчик, доступний для «представників республік». Це може бути Казахстан, який давно пропонує свої послуги для переговорів. «Але він далекий, а тому не дуже зручний і дорогий для проведення переговорів в регулярному режимі. З близьких і нейтральних варіантів, які ще називають – Белград, Кишинів, Стамбул», – перелічує політолог.

«Чесно кажучи, це не так вже й легко, як може здатися на перший погляд. Півроку тому, власне, і раніше обговорювалися різні варіанти. Зокрема, говорили про Швецію, говорили про західноєвропейські держави. Але в даному разі важливіше інше», – каже Марія Золкіна. Деякі люди, які на сьогоднішній день беруть участь в цих переговорах, вони, хтось з 2014 року, хтось пізніше – знаходяться під санкціями Євросоюзу, як економічними, так і щодо пересувань. Це і Козак, і Гризлов. «Однак неформальна практика дипломатичних переговорів дозволяє робити певні винятки для таких осіб. Тобто Козаку, як представнику РФ, можуть дозволити приїхати, приміром, до Берліна. Але такої практики немає щодо представників самопроголошених формувань, які нікого і нічого не представляють», – наголошує аналітик Фонду «Демініціатив».

А й, справді, на якій підставі запрошувати того ж Дейнего з так званої «ЛНР», на якій підставі йому та іншим надавати дипломатичний імунітет? «От саме тому я вважаю, що буде великою проблемою знайти державу, яка буде прийнятним майданчиком», – каже пані Золкіна.

Експертка категорично проти того, щоб це відбувалося в якійсь із країн Євросоюзу. «Я проти саме через те, що тоді доведеться застосовувати відповідну практику представникам незаконних збройних формувань. Зрештою, так звані «ЛНР» та «ДНР», вони окремо зазначаються в санкціях ЄС ще з 2014 року», – акцентує вона.

Марія Золкіна нагадала про Женевські дискусії, які тривають вже 13 років – після грузинсько-російської війни. Ці дискусії також відбуваються за межами Грузії, і в них беруть участь представники самопроголошених республік, але тут є важливе «але». На той час Євросоюз не запроваджував санкції щодо осіб, які розв’язали війну в Грузії. «Власне, таких санкцій до сих пір немає. А в українському кейсі такі санкції є. І щодо окремих осіб, і щодо, власне, самих «ДНР» та «ЛНР». І тому створювати оцей прецедент, коли фактично сепаратисту надається імунітет, щоб на базі якоїсь цивілізованої європейської країни вести діалог з Україною – це неприйнятно, поганий прецедент для розв’язання міжнародних конфліктів», – наголошує експертка.

Звичайно, є інші варіанти. Але вони, не будуть такими нейтральними, як би цього хотілося. Наприклад, можна розглядати якусь із Балканських країн. Очевидно, що РФ наполягала би на Сербії, тому що вона політично близька до Москви. Та чи вигідно це Україні, яка прагне перенести «Мінськ» з такої ж «незалежної» від Кремля Білорусі? Звісно, можна було б і Молдову запропонувати. Але цей майданчик не влаштує вже Росію, яка пов’язана з конфліктом в Придністров’ї. Одним словом, пані Золкіна має рацію – це буде непросто.

Від перенесення «Мінськ» може отримати нове дихання чи все, як у законі арифметичних дій, коли від зміни місць доданків?..

Тут експерти фактично одностайні.

«Місце переговорів, на жаль, не дуже впливає на їх якість. Тому не варто чекати проривів у переговорах просто від зміни місця їх проведення», – каже Володимир Фесенко.

«Абсолютно нічого не зміниться від місця проведення переговорів. Їхня динаміка цілком і повністю залежить від готовності обох сторін вести конструктивний діалог», – коментує Марія Золкіна. І додає, що на сьогодні РФ такої готовності не демонструє.

«У будь-якому випадку перенесення умовного місця переговорів в ТКГ жодним чином не відобразиться на їх ефективності», – доповнив Максим Ялі.

Політолог нагадує, що РФ протягом семи років дотримується єдиної політики: або Київ йде на поступки і виконує ті домовленості, які вигідні Кремлю, або переговори заходять у глухий кут. «Судячи з усього, всіх, хто були цікаві Москві вже обміняли: беркутівці, учасники військової агресії на Донбасі і свідки події малайзійського Боїнга. Те ж саме стосується і розведення військ. Зараз росіяни перейшов до політики «батога», брязкаючи зброєю на кордоні з Україною, щоби залякати і натиснути на українську владу. Якщо позиції Києва щодо пріоритетності питань безпеки перед політичною частиною не зміняться, прогресу в переговорах не буде», – підсумував Максим Ялі.

Мирослав Ліскович. Київ