Після того, як глава Міноборони РФ Сергій Шойгу заявив про відведення російських військ від кордонів з Україною, через добу надійшла інформація, що процес наче б то розпочався. Зокрема, як пишуть «Интерфакс» та Reuters, на великі десантні кораблі вже завантажили підрозділи морської піхоти, техніку та озброєння Каспійської флотилії та Чорноморського флоту РФ. Військові підрозділи та частини рухаються до залізничних станцій та аеродромів. ПДВ Росії перекинуть з окупованого Криму літаками військово-транспортної авіації та залізничним транспортом. Також із півострова виводять сили хімзахисту Південного військового округу.

Реакція України стримано оптимістична, причому від слова доволі. Президент Володимир Зеленський написав у Твіттері: «Україна завжди напоготові, але вітає будь-які кроки щодо зменшення військової присутності і деескалації ситуації на Донбасі. Україна прагне до миру». В МЗС своєю чергою наголосили, що наміри – це добре, але… «Ми хотіли б бачити послідовні конструктивні дії, підтверджені нашою розвідкою і розвідкою НАТО», — зауважив глава українського дипвідомства Дмитро Кулеба.

Подібним чином відреагували і наші партнери. Наприклад, у Сполучених Штатах зазначили, що будуть уважно стежити за ситуацією на кордонах України. «Ми почули слова. Я думаю, що ми будемо чекати на дії», — заявив речник Державного департаменту США Нед Прайс. В такій же тональності висловився колишній посол США в Україні Стівер Пайфер: «Хороші новини, за умови, що Росія справді відведе свої військові сили – усі з них».  

У будь-якому разі, відведення ворожих сил від наших кордонів це – аж ніяк не привід розслаблятися, скоріше навпаки – загрозу вторгнення, якщо не завтра, так післязавтра, не слід виключати. А відтак за руками (заявами, діями) кремлівських шулерів треба пильно і постійно слідкувати, посилювати оборонні спроможності нашого війська (авіація, флот, системи ППО –проблеми самі нікуди не подінуться), а також подальшу інтеграцію з партнерами в НАТО. Втім, це на перспективу (дай Бог, якнайшвидшу), зараз же нас цікавлять питання дещо іншого характеру. Їх, по суті, два.    

Наскільки ми – українське суспільство, влада, армія – пройшли перевірку боєготовності?

«Думаю, що в основному ми пройшли цю перевірку. Не було паніки, вдалося уникнути в цей період значущих внутрішніх конфліктів. І керівництво держави, і наша армія, і патріотично налаштовані громадяни продемонстрували, що ми готові дати відсіч ворогу», — коментує політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.

Він звертає увагу на те, що своєчасно з’явилось відеозвернення Президента Зеленського. І його тональність була правильною: ми прагнемо миру, але будемо захищати свою країну у разі російської агресії. «Безумовно, і стан армії, і державних структур зараз набагато кращий, ніж сім років тому, — акцентує політолог. — Можливо, це одна з причин, чому агресор не наважився на нову масштабну агресію проти нас».

Водночас, наголошує Фесенко, не треба і занадто ідеалізувати нинішню ситуацію. «Позитивні тенденції за сім років війни безумовно є, але є і серйозні проблеми. Модернізація Збройних сил України далеко не завершена. І проблем в цьому процесі дуже багато. Значна частина суспільства звикла до гібридної війни і сприймає її як «війну в телевізорі». Ми занадто розслабились. З точки зору організованості у нас на жаль залишаються традиційні  проблеми – і інституційна слабкість, і наша напіванархічність, і політичні чвари навіть перед викликами зовнішньої загрози. Але головне в тому, що ми готові захищати нашу країну, і показали це і цього разу», — зазначив він.

Схожі міркування висловив політолог Олег Саакян, який вважає, що загалом ми проявили себе значно краще, ніж того очікувала Росія, але гірше, ніж могли би. «Направду складно сказати наскільки ми пройшли перевірку, оскільки, і слава Богу, не відбулося ескалації, ми лише бачили етап підготовки. Якщо виходити з цього процесу, то українське суспільство, яке на восьмому році війни вже має певну психологічну адаптованість, приємно здивувало», — каже політолог.

Українці не піддалися паніці, країна не звалилася в загально-національний психоз, хоча на це були направлені значні зусилля кремлівської пропагандистської машини. Що ж, очевидно, блокування низки каналів інформаційного впливу РФ на Україну далося взнаки, рішення РНБОУ було своєчасне.

Українські дипломати відпрацювали на повну, наголошує Саакян: «Ну, і в цілому наша влада не допустила якихось фатальних помилок, а місцями навіть зробила правильні кроки».

Політичний експерт Богдан Петренко каже, що ситуаціясправді турбувала українців, але панічних настроїв зразка 2014 року точно не було: «Хоча їх роздмухували і навязували. Та порожніх полиць в магазинах, закупки солі – всього цього не спостерігалось».

Щодо армії: «Симетричні проведення навчань та заяви про здатність захистити країну в разі нападу – все це заспокоювало українське суспільство найбільше».

Політолог Максим Ялі, натомість, висловив іншу точку зору: «Не беруся оцінювати боєздатність нашої армії. Але проблеми були». Зеленський здійснив кілька важливих візитів — до Туреччини, Парижа, переговорив з президентом США Байденом і канцлером Німеччини Меркель. Всі вони так — висловили однозначну підтримку суверенітету і територіальної цілісності України. «Однак ми повинні пам’ятати, виходячи із сумного досвіду 2014-2015 рр., що у випадку нападу Росії ніхто замість нас не воюватиме», — наголосив Ялі.

Натомість суспільство, вважає політолог,  до війни не готове, судячи із надто вже показового спокою. «За сім років війни суспільство звикло до постійних загроз і не реагує так, як це було в перші два роки. Ми стали не те, щоб морально стійкішими, у нас просто вже сформувалася своєрідна «броня» від інформаційних істерик у ЗМІ. Нічого хорошого в цьому немає, оскільки загроза переростання війни з гібридної в повномасштабну все одно залишається», — переконує Максим Ялі.  

Гра нервів: хто переміг на цьому, далеко не останньому, етапі протистояння – диктаторська Росія чи демократичний̆ Захід?

«Формально це схоже на нічию», — каже Володимир Фесенко.

Утім головна перемога в тому, що вдалося уникнути прямої російської агресії, вторгнення на нашу територію. При цьому не було якихось явних і значущих поступок Росії.

«Дуже схоже на те, що Путін і російське керівництво були готові на такий авантюрний крок, але коливались. Перемогла стратегія стримування агресора – і колективні зусилля міжнародної та української дипломатії, і демонстрація нашої готовності захищатись. В цьому сенсі перемогли наші інтереси, а також інтереси, які уособлює колективний демократичний Захід», — стверджує політолог.

«Хто виграв у цьому протистоянні? Воно ще не закінчилось. Як на мене, заявлено про схильність до переговорів: Путін про це заявив Заходу, а Зеленський – Путіну. Захід же, запросивши Путіна на кліматичний саміт, також дає сигнали Кремлю про готовність говорити»», — вважає Богдан Петренко.

А ось у заочній дискусії Путіна і Зеленського тактично виграв наш Президент. «Щонайменше для частини українців, якій він показав, що готовий їхати на Донбас на відміну від Путіна. Тобто в контексті “мужик/немужик”», — додав Петренко.

Цікаве бачення в питанні «хто — кого?» в Олега Саакяна, який вважає, що ситуація показала, що переломився тренд. Себто, якщо раніше Росія могла безкарно робити все, що завгодно, і Захід знаходився у «вегетаріанській позиції жертви», то наразі… «Ми побачили доволі оперативну й узгоджену реакцію від представників різних країн зокрема і колективного Заходу – в цілому», — наголошує він.

Звісно, це не настільки жорстка реакція, як би нам того хотілося. Але це вже набагато більше і якісно інакше, ніж було до цього. І тут доволі значну роль зіграла нова адміністрація США, каже Саакян, яка була готовою до можливих провокацій з боку РФ. «Американці діяли асиметрично і достатньо рішуче. Для Європи Байден став своєрідною опорою. Раніше – за Обами і Трампа – ґрунт під ногами був хиткий, нині ж – усе змінилося. Як мінімум, цей ґрунт став твердішим, а відтак можна робити більш впевнені кроки», — додав він.

Щодо РФ, то вона теж виконала свої завдання: по-перше, полякала Захід, по-друге, провела максимально наближені до бойових навчання, з імітацією наступу на Україну, по-третє, протестувала, які моделі прийняття рішень – як в Україні, так і на Заході – можуть бути у випадку ескалації. Якщо раніше був тренд, що Росія порушує, а Захід відступає, дає задню й, відповідно, РФ виходить переможцем, то за результатами цього (точно не останнього) протистояння – вийшло якраз усе навпаки. «Виграв Захід, який переміг себе вчорашнього, а РФ, по відношенню до себе вчорашньої, проявила уразливість і слабкість», — стверджує Олег Саакян.    

Нарешті, Максим Ялі вважає, що рахунок на табло 1:1. Адже, мовляв, усім вдалося зберегти обличчя. «Роспропаганда, як завжди, розповість, що Путіну ніякі погрози санкціями не страшні, що це саме він усіх налякав, він у черговий раз переміг. Байден же, коли запровадив нові санкції проти РФ, консолідував навколо себе союзників і домігся єдиної позиції відносно погроз Кремля почати повномасштабну війну проти України. Зрештою, на пропозицію Путіна поговорити сам на сам він також відповів, як і обіцяв. Так що для американської аудиторії Байден зберіг обличчя також», — каже політолог. І додає, що риторика на адресу Путіна була жорсткою, а дії – своєчасні: «Ніхто «червоних ліній» не перейшов, а отже – всі можуть залишитися задоволені собою».

Альтернативний погляд: Путін заграє із Заходом, він – не відступив

Експерт з питань безпеки і оборони Українського інституту майбутнього, колишній підполковник британської армії Глен Грант, що Путін, перекиданням своїх військ, вже домігся безлічі військових і політичних цілей. Про це він написав у своєму Фейсбуці.

По-перше, як зазначає Грант, блокада Азова залишається в силі. По-друге, він залякав США, змусивши їх вивести два корабля з Чорного моря і влаштувати йому зустріч на вищому рівні з Байденом.

«По-третє, росіяни завжди брешуть, тому не вірте Шойгу, що вони повертаються на бази – багато техніки залишиться. По-четверте, він (Путін, — Ред.) просувався вперед в Арктиці, в той час, як всі погляди були прикуті до іншого напрямку. По-п’яте, він “відпрацював” залізничну систему для великої мобілізації. По-шосте, він розгорнув і відпрацював розгортання батальйонних груп на лінії фронту, включаючи артилерію і логістику, готових до війни. По-сьоме, він відпрацював C2 (командування і контроль) готовності до війни. По-восьме, він провів навчання об’єднання всіх важких літаків і парашутних сил, включаючи завантаження їх броні, повністю підготовленої до спуску з парашутом. По-дев’яте, він зібрав і відпрацював новий морський десантний флот з кораблів, які зазвичай базуються в трьох різних групах флоту», — пише він.

Політолог-міжнародник Георгій Кухалейшвілі в інтерв’ю «Коментарям» заявив, що Росія намагається змінити сприйняття Заходом її агресії на сході України. На його думку, заява Шойгу про відведення військ може бути спрямована на те, щоб трохи розрядити «розжарену» атмосферу у відносинах Росії і Заходу. Особливо після того, як спливли деталі розслідування про причетність російських спецслужб до вибухів складів зі зброєю в Чехії. «Це свого роду відволікаючий маневр, аби «пустити пил» в очі НАТО, що їх побоювання безпідставні і ніякої загрози з боку РФ нібито немає», — наголосив Георгій Кухалейшвілі.

Мирослав Ліскович. Київ