Виступ прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана в Румунії, обурив не лише Україну, а й вразив європейську громадськість та політикум. Крім неприйнятних для цивілізованого світу закликів щодо миру з Росією на російських умовах, угорський прем’єр цілком в нацистському дусі виступив ще й проти «змішування рас». Якщо раніше угорському режиму закидали певні паралелі з італійським фашизмом, то тепер відчутно засмерділо нацизмом гітлерівського штибу.

Наскільки це небезпечно для демократичної Європи? Панікувати не будемо, але заспокоюватися, не звертати уваги на подібні речі – теж не можна. На світ уже в найближчі місяці можуть чекати випробування, ініційовані відомим ворогом людства – холодна зима при дефіциті газу, стрибок цін, чергова хвиля міграції з Африки та Азії і відповідно – пов’язана з усім цим соціальна нестабільність. А ще додайте прогнозовані кризи – економічну, фінансову, суспільну.

Тож Орбан зі своїм карканням – це сигнал до пильності. Надіємось, що Європа ним не знехтує.

Гроші ваблять. Але не лише вони…

Якби не посада Віктора Орбана, могло б скластися враження, що перед представниками угорської меншини в румунському місті Бейле-Тушнад виступав хтось із російських топпропагандистів.

Речник МЗС України Олег Ніколенко наголосив, що розмови про те, ніби «санкції не похитнули Росію – це класичний приклад російської пропаганди. Санкції ефективні, вони суттєво зменшили здатність російської воєнної машини вести війну проти України. Надання Україні зброї рятує життя українців. Якби санкції і зброя були неефективні, у Кремлі не залучали б шалені ресурси для їхньої дискредитації, не намагалися б їх зупинити… «.

Пояснити наполегливе прагнення Орбана підтримати інтереси Росії, навіть на противагу європейському консенсусу щодо агресії та економічного шантажу РФ — просто. Труба з російським газом, що проходить через Угорщину, втрачає своє значення, угорці ж втрачають можливість не лише купувати газ за пільговими цінами, а й розподіляти його, заробляючи грубі гроші. Те, що низька ціна передбачає для Угорщини проходження строго у фарватері російської політики щодо Заходу, Орбана та його партію особливо не переймало. Гроші та голоси на виборах для них завжди були важливішими за європейську єдність і визнання статус-кво з кордонами, що склалися по закінченню Другої. світової війни.

А так з рук нинішнього уряду Угорщини вирвано козиря – розрахунок, використовуючи свої відносини з Росією та її президентом, стати головним газовим хабом у центральній Європі. Натомість рішення Євросоюзу, прийняті внаслідок збройної агресії Росії проти України, ведуть до повної відмови від російських вуглеводнів на континенті.

Втім, було б неправильно зводити в цій історії все до економіки і гендлярського розрахунку.

Чисто угорський расист

Расизм, агресивне відштовхування чужих може опинитися в Європі знову в тренді, як це було в першій половині минулого століття. Виросло покоління, яке не те що толерує зоологічний расизм і нацизм, воно просто не приділяє протидії їм необхідної уваги. Тож тут окремо варто зупинитись на словах Орбана про чистоту угорської раси. Саме від таких заяв віє смердючим душком нацистських теорій.

Після 1945 року в Європі та в усьому світі розмови про чистоту рас вважаються не просто неприйнятними у пристойному суспільстві, а й небезпечними для фізичного існування цього суспільства. У вік розвитку генетики міркувати про «чистоту раси» не лише безглуздо і смішно – це свідчить про те, що мислення та інтелект такої людини перебуває на надзвичайно низькому рівні. Але це нацистів ніколи не переймало і не переймає.

За цієї ситуації смішно, але якщо ж говорити про угорців, то їхній етногенез якраз свідчить про безперервне змішування з навколишніми народами. Наприклад, серед угорських племен, що заселили Паннонію під час Великого переселення народів півтора тисячоліття тому, були й хозарські племена. А сама Паннонія була землями Аварського каганату, де авари були сусідами слов’ян. І ці авари нікуди не зникли, а просто змішалися з племенами, які прийшли з-за Уральського хребта.

А ще з набігів угорці приводили собі як дружин і наложниць представниць франків, германців, південних слов’ян і греків. Династичні шлюби угорських королів та представників вищої знаті мали більш ніж широку географію походження їхніх наречених, серед них були й дочки київських князів. А досить поширене в Угорщині прізвище Кун означає, що його носій є нащадком кипчаків (літописних половців). Безперечно, угорці мають самобутню культуру, а мова їхня належить до нетрадиційної в центрі Європи угро-фінської групи, проте це ніяк не свідчить, що в процесі свого розвитку угорська нація була хімічно чистою.

Тема «змішання рас» виникла не на порожньому місці, вона спрямована насамперед на внутрішню аудиторію Орбана та його партії. Угорський прем’єр давно позиціонує себе як противник міграції до Європи з країн Азії та Африки, вважаючи (і запевняючи у цьому своїх виборців), що міграція є одним із основних факторів, що впливають на зниження рівня життя європейців. Мовляв, біженці з нестабільних регіонів зменшують товщину шару масла на скибці європейського хліба.

Втім, цього разу Орбан перейшов межі пристойності, бо від того, що він сказав, явно повіяло димом із труб концтабірних крематоріїв.

Орбан мав би розуміти, що і його країну, і його народ, і його особисто цілком можуть мокнути носом не лише в історію етногенезу угорців, а й у зовсім. історично недавні часи, коли Угорщина воювала на боці держав Осі. Під час Другої світової війни угорські частини набули сумної та сумнівної слави погромників і карателів. Україна ще не пред’являла рахунок Угорщини за Корюківку – мирне містечко на Чернігівщині, знищене у березні 1943 року  разом із усіма мешканцями. Тоді від рук угорських військових злочинців загинуло понад 7000 українців – це був найкрупніший акт геноциду неєврейського населення під час Другої світової.

За расизмом слідує рашизм.

І все одно, пасаж про раси, що так обурив європейців, то не головне у виступі Орбана в Румунії. За кілька днів до цього міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто відвідав Москву, де предметом переговорів нібито була проблема постачання газу. Мабуть, через Сійярто Віктору Орбану було передано пропозиції російського режиму європейцям та американцям, які він і озвучив у своїй скандальній промові. Чому він на це пішов? Причин може бути не одна, але уже давно подейкують, що на Луб’янці на Орбана є компромат, при чому такого масштабу, за наказом Москви що він готовий зробити ще багато чого різного…

Ну, то Орбан й говорив, що санкції проти Росії не діють, що в боротьбі за Україну згуртувати світ не вдалося, що Україна не йде на переговори, але не вона повинна бути їхнім суб’єктом і не ЄС, а одразу США. Власне, Орбан повторив весь кремлівський «урочистий набір» останнього часу.

А насправді? Нині військово-політична та економічна ситуація розвивається таким чином, що Росія програє у протистоянні із колективним Заходом, який насправді виявився саме колективним. Самолюбство та імперське безумство московського режиму та його пахана не дозволяють їм зрозуміти, що вислів «про Україну – лише за участю України» це для Заходу не набір порожніх звуків, а наповнена конкретним змістом формула.

Віктор Орбан, по суті, просто артикулював російське бачення ситуації та російські пропозиції щодо переговорів. У Москві досі немає розуміння того, що слова західних лідерів про те, що вони підтримуватимуть Україну стільки, скільки потрібно і що Україна вирішуватиме, чи слід їй вступати в переговорний процес з Росією – цілком сформована і консолідована позиція. Російська влада, традиційно для неї, вважає, що цілком можливо говорити одне, а чинити навіть не інакше, а взагалі як завгодно. У європейській та американській традиції є зовсім інше розуміння ціни слів – за них необхідно відповідати і їх необхідно підтверджувати діями.

Чому Москва обрала керівників Угорщини своїм ретранслятором і чому Орбан та Сійярто погодилися з цією роллю? Ймовірно, тому, що передісторія взаємин Угорщини з Європейським Союзом і НАТО як політичними об’єднаннями перебувають у стані конфлікту, що тліє. Багато з того, що заявляє Угорщина – ставлення до міграції до Європи, спроба грати на почуттях угорських національних меншин в інших країнах, проблеми з дотриманням прав людини – жорстко критикуються її партнерами. І при цьому Угорщина ані в економічному, ані у військовому сенсі і близько не є європейським важковиком. Її можливості впливати на політику та економіку Євросоюзу обмежені і полягають у можливості скористатися правом вето в ЄС та географічним розташуванням. Останнє робить Угорщину корисною транзитною територією. Але Європа взяла курс на відмову від російських вуглеводнів і роль Угорщини, як одного з газових і нафтових європейських хабів, стрімко падає.

Саме тому Угорщина, опинившись у ситуації вибору між економічними преференціями від Росії та європейською солідарністю, намагається лавірувати. Чого варта, наприклад, несподівана угорська згода на транзит через свою територію озброєнь для України, хоча раніше всіляко перешкоджала цьому і суттєво ускладнювала логістику західної допомоги.

Як Європа на місце Орбана поставить

Віктор Орбан та його підлеглі не можуть не розуміти, що і економічний, і військовий потенціал НАТО та ЄС на порядки перевищує російський, і результат протистояння цілком зрозумілий. Прийняте провідними державами Заходу рішення підтримати Україну та економічно дотиснути Росію до усвідомлення нею необхідності дотримуватись міжнародного права, не залишає Угорщини шансів у стратегічній перспективі і далі займати позицію стороннього спостерігача. Тобто ширяти над сутичкою, як гірський орел, час від часу відкльовуючи від обох сторін по смачному шматку вуглеводневої або кредитної плоті. Доведеться визначитись.

Зрештою, якби не пасаж у промові Орбана, який жваво нагадав теорію та практику угорського фашизму, ніхто б особливо й не звернув уваги на його спроби представити російську позицію як власні цінні роздуми про геополітику та поточну ситуацію. Немає сумнівів, що товариші з Європейського Союзу та НАТО адекватно відреагують на заяви Орбана.

Ще 5 квітня глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн оголосила про вжиття заходів проти Угорщини у зв’язку з порушенням принципів правової держави та продемонструвала депутатам Європарламенту лист Єврокомісії уряду Угорщини. Брюссель звинувачує уряд Орбана в тому, що він дозволяє фондам ЄС «витікати темними каналами». «Йдеться про корупцію», — заявила тоді фон дер Ляйєн

ЄС має при тому цілком дієвий механізм впливу на тих своїх членів, політика яких йде в розріз із принципами Євросоюзу. Економіка Угорщини значною мірою залежить від присутності на її території виробництв, що належать іноземним корпораціям. Росія та її внесок у угорську економіку мають серед них далеко не лідируючі позиції.

На початку червня заступник голови Європейського парламенту Катаріна Барлі (Соціал-демократична партія Німеччини) заявила, що Угорщина має бути позбавлена ​​права голосу в Європейському Союзі при ухваленні рішень, оскільки ця країна остаточно загралася і зловживає принципом одностайності країн ЄС, як це було за ухвалення шостого пакета санкцій проти Росії. Практично те саме нещодавно повторив канцлер Німеччини Олаф Шольц, щодо необхідності перегляду принципу повної одностайності при голосуванні в ЄС важливих питань.

Москва, все більше вичерпуючи свій військово-економічний потенціал, вустами своїх контрагентів у Європі, Америці, Азії озвучуватиме нові «пропозиції про мир». Але вони матимуть шанс бути почутими лише тоді, коли російське керівництво усвідомить, що у світі вже нікого не цікавить «збереження обличчя Путіна». Що Україна з території між Заходом та Сходом, ціною крові її воїнів та страждань мирного населення, перетворилася на повноцінну державу, з якою необхідно рахуватися, із земель якої — забратися.

Віктор Орбан учора написав у Фейсбуці, що він за мир, бо «ми, угорці, єдині, окрім українців, які сьогодні гинуть у цій війні». Неможливо припустити, що угорський прем’єр не знає про присутність у складі ЗСУ воїнів різних національностей і добровольчих формувань з багатьох країн. Воістину, коли починаєш нести нісенітниці, буває досить важко зупинитися…

 На щастя, у сучасному світі демократії все складається проти Орбана і таких, як він. Тільки пильності не будемо втрачати.

Дмитро Редько, Київ