Тристороння контактна група якось дуже несподівано домовилася про «відновлення перемир’я» на Донбасі. «Несподівано» – тому що це сталося після місяців безальтернативного підвищення напруги, коли всі подібні пропозиції української сторони відкидалися Москвою, як то кажуть, «з порогу», і наближення свят – Різдвяних та Новорічних – тут явно ні при чому. Тоді що сталося?

А сталося те, що рішення ТКГ – це ознака: переговори між США та Росією точно відбудуться, до них іде підготовка. Коли саме? Як і говорилося у «витоках» – десь на початку січня, без участі перших осіб. Якщо й насправді гармати мовчатимуть, то це буде маркером того, що контакти відбуватимуться з розрахунком на певний результат, а не лише для інформаційного приводу, якого очікують «пропагандистські війська» Росії. Який саме результат – гадати не варто, надто мало достовірної інформації, щоби робити прогнози.

Буває, що й Сєргєя Маркова варто почитати

Ми можемо лише брати до уваги деякі дивні одночасні події. Наприклад, здивував блог вірного прислужника Кремля Сєргєя Маркова, опублікований на сайті «Радио «Эхо Москвы». Зазвичай, через Маркова путінська адміністрація зливає те, що вона хоче протестувати; або надсилає в такий спосіб важливий меседж «кому треба».

Цитуємо мовою оригіналу з мінімальними скороченнями.

«О чем в течении этих дней могут договориться Москва и Вашингтон, чтобы сделать деэскалацию?

1. Не спешить с кризисом. Перенести его на потом. Для этого – лидеры с обеих сторон должны сделать успокаивающие не агрессивные заявления. Поскольку главный стратегический наступающий фактор это Вашингтон, то первые мирные слова должны прозвучать из Вашингтона.
2. Военная обстановка на Донбассе должна разрядиться. ВСУ и войска США и Британии увести из региона. Прекратить обстрелы Донбасса. Совсем. В ответ Россия также отведет войска.
3. Договориться на полгода не проводить никаких военных учений в полосе сотни километров от границы.
4. Прекратить любую военную активность в Черном и Балтийском морях.
5. Начать переговоры о недопустимости опасного сближения военных кораблей и самолетов.
6. Создать постоянные горячие линии по поводу возможного опасного сближения военных кораблей и самолетов.
7. Президентам Путину и Байдену каждую неделю проводить телефонные переговоры. Хватит полагаю трех недель.
8. Прекратить информационную войну»

Опустимо ритуальну маячню в п.п. 1 і 2 про «наступающий» Вашингтон і «войска США и Британии» на Донбасі. Тут інше основне – тут звучить те, чого з Москви впродовж усіх цих майже восьми років війни ми не чули, хоч як чекали. А оце «В ответ Россия также отведет войска» – це ж ніщо інше, як знову «казус ростовського судді», визнання того, що «ихтаместь»!

Не будемо переоцінювати «марківські ініціативи», але й недооцінювати їх також не варто. Якщо це тест, то як реагують на нього союзники України?

Реакція союзників України: загроза була меншою. Але для чого тоді говорилося, що вона – більша

Стрічка новин дещо прояснила ситуацію з цього приводу. Знову цитуємо: «Європейська правда»: «Держави-члени Північноатлантичного альянсу схиляються до думки, що ризик нападу РФ менший за початкову оцінку.

Про це заявила в інтерв’ю «Європейській правді» посол України при НАТО Наталія Галібаренко

За її словами, у Альянсі від початку всерйоз поставилися до загрози нападу РФ: «Ризик нападу на Україну буквально на початку цього місяця оцінювався як дуже високий».

Правда цікаво? Якщо пригадати послідовність подій, те, як реагували учасники конфлікту, то не виключено, що все це нагнітання напруженості, яке тривало від кінця жовтня, було нічим іншим, як «примушенням Росії» до цивілізованих переговорів. А от ще довга цитата від 23 грудня.

«Німецька хвиля»: «Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг закликав президента Росії Володимира Путіна напередодні прийдешніх різдвяно-новорічних свят відвести свої збройні сили від українського кордону, але не став обіцяти йому, як подарунок, виконання вимог Кремля.

Про це Єнс Столтенберг заявив в інтерв’ю німецькому інформагентству dpa.

Генсек заявив про готовність до переговорів з огляду на вимоги Кремля щодо додаткових гарантій безпеки від НАТО, але заперечив ідею, що НАТО, наприклад, може не прийняти у свої лави Україну: «Ми готові сісти і поговорити з Росією в Раді НАТО-Росія. Проте ми не підемо на компроміси щодо основних принципів. Ми не можемо поставити під сумнів право НАТО захищати та боронити всіх союзників, а також основний принцип, згідно з яким кожна нація має право обирати свій власний шлях».

За словами Столтенберга, йдеться також про повагу до суверенітету менших країн:«Ця ідея про те, що така велика держава, як Росія, може вирішувати, що можуть, а що не можуть робити менші сусіди, знову повертає поняття сфер впливу. Це абсолютно суперечить всьому, що забезпечувало мир і стабільність у Європі після закінчення холодної війни»

Путін на пресконференції: Ихтаместь! І це – головне

Нарешті річна прес-конференція президента РФ. Після таких анонсів Україна не могли не чекати її з підвищеним інтересом. І цього разу Путін, до певної міри, виправдав надії.

Фактично Путін визнав безпосередню участь у війні, хоч і заявивши, що Донбас силою «заштовхали в Україну»: «Ми що мали зовсім безвольно дивитися на те, що відбувається на Донбасі? Який спочатку навіть при організації Радянського Союзу в 1922-1924 роках не мислив себе інакше як частиною Росії. Але його туди Ленін з товаришами заштовхнули силою. (…) Створили країну, якої раніше не існувало. Зараз не будемо про це говорити, так сталося».

І далі: «Ну ладно, це сталося, ми згодні. Ми були змушені щось робити в 2014 році. І так виникла криза, яка розвивається».

Ну, те що здатний сказати «великий історик Путін» про Україну та український народ, нам давно відомо – тож нехай верзе. А нам головне, що він визнав: «ихтаместь»! І ми сподіваємося, що це має принципово змінити напрямок і тональність переговорів, які невдовзі почнуться у Женеві.

Путін: «Американські партнери готові до дискусії на самому початку року в Женеві. Представники з обох сторін призначені»

Що ж, нехай у Кремлі називають це «переговорами про надання додаткових гарантій безпеки з боку НАТО». А Україні їх треба сприймати, як початок переговорів щодо завершення війни на Донбасі, причому на умовах, які влаштують Україну.

Оксана Петрук, Київ