В Кремлі, устами постійного представник РФ при ОБСЄ Олександра Лукашевича, завили, що «не бачать причин» продовжувати мандат спостерігачів від цієї організації після 30 вересня в пунктах пропуску «Гуково» й «Донецьк» на російсько-українському кордоні. «Це рішення перегляду не підлягає», — наголосив російський дипломат. І пояснив, що, мовляв, таке рішення було прийнято через те, що присутність спостерігачів ОБСЄ на російській території використовується для «пропагандистських антиросійських нападок», мета яких – відвернути увагу від невиконання Україною зобов’язань стосовно мінських угод, а також щоб «виправдати ухиляння Києва від прямого діалогу з представниками Донбасу з політичного врегулювання». Але це ще не все.

Крайньою, проте, очевидно, далеко не останньою краплею в діжку під назвою «маразм крепчал» стало звинувачення «гаспадіна» Лукашевича вже не стільки Києва, скільки усього «колективного Заходу» в небажанні поступатися інтересами на Донбасі: «Закордонні куратори продовжують активно вкладатися в мілітаризацію і військове освоєння самої України, підігрівати і заохочувати войовничі устремління «гарячих голів» в Києві, сприяючи тим самим закріплення парадигми військового вирішення конфлікту в Донбасі». Що ж, до «закордонних кураторів», вочевидь, наші північно-східні недруги щонайперше відносять Сполучені Штати, а до «продовжують вкладатися в мілітаризацію», мабуть, спільну, за підсумками нещодавнього візиту Зеленського до Байдена, заяву щодо стратегічного партнерства, в якій, до слова, пріоритетом №1 значиться протидія російській агресії. Нарешті, що стосується «військового вирішення конфлікту», то, схоже, росіянам слід вкотре нагадати про пункт 1 мінських домовленостей щодо припинення вогню, і що саме вони, стабільно його не виконуючи, поставили процес виходу з війни на гальмо.  

Втім, повернімося усе ж до заборони роботи місії ОБСЄ на російсько-українському кордоні. Її уже встигли засудити в МЗС України, назвавши «саботажем імплементації Мінських домовленостей». Зокрема, параграфу 4 Мінського протоколу від 5 вересня 2014 року, який передбачає забезпечення постійно діючого моніторингу та верифікації з боку ОБСЄ державного кордону між Україною та Росією. Подібним чином також висловилася тимчасова повірена у справах США в ОБСЄ Кортні Остріан, нагадавши росіянам, які є не «посередниками», а саме стороною конфлікту, про те, що у 2014 році вони підписали Мінські угоди, які гарантують «постійний моніторинг українсько-російського державного кордону та перевірку з боку ОБСЄ».

Отже, виходить, що саме РФ порушила конкретний пункт Угоди й, фактично, заявила про вихід з Мінська? Якщо це так, то слідом за цим повинні йти якісь наслідки. Але які конкретно? Власне, знов таки, як конкретно цей факт може і має використати Україна?

«Такі дії саботують реалізацію «Мінська». Це зрив зобов’язань, які взяла на себе РФ. Відповідно, це можна трактувати не просто як перешкоджання, а як відмову реалізації мінських домовленостей. Фактично, це вихід з процесу», — коментує Укрінформу політолог Олег Саакян.

За його словами, Україна зараз повинна зробити все, щоби відповідні кроки РФ (саме в їх наслідках для дипломатичного процесу врегулювання) стали відомими широкому загалу, тобто якомога швидше були донесені до світового співтовариства, а щонайперше – до учасників перемовного процесу з числа наших західних партнерів – Німеччини та Франції.

«Це могла б бути підготовка аналітичних матеріалів, їх презентація, проведення дипломатичних консультацій в закритому режимі. Ну і, звісно, треба артикулювати це питання на теренах ОБСЄ, ООН, а також, в залежності від того, яку саме стратегію обере Україна, ініціювати скликання зустрічі, як мінімум, очільників зовнішньо-політичних відомств країн Нормандської четвірки, а, як максимум, лідерів Норманді саме навколо зриву РФ мінського процесу», — додав він.   

Політолог також звернув увагу на те, що рішення РФ про небажання продовжувати мандат місії ОБСЄ з’явилося одразу ж після зустрічі президентів США та України, а саме: 1 вересня – зустріч Володимира Зеленського з Джо Байденом, 2 вересня – відповідна заява представника РФ при ОБСЄ Олександра Лукашевича.

«Очевидно, це відповідь Росії на те, що за наслідками зустрічі Зеленського з Байденом не було жодного тиску на Україну відносно російської інтерпретації «Мінська». Принаймні, в комюніке, в публічному спілкуванні тощо. Це з одного боку (протягом червня-липня цього року, нагадаємо, низка російських чиновників, як от заступник керівника адміністрації президента РФ Дмітрій Козак, в контексті ймовірного включення США до переговорного процесу по Донбасу заявляли, що це станеться лише в тому разі, якщо останні зможуть примусити Україну виконати «Мінськ» на їхніх (російських) умовах, — Авт.). А з іншого – в усіх документах було відображено спільну позицію Сполучених Штатів з Україною й, знов ж таки, піднімалося питання Криму. Тому тут, очевидно, навіть якщо не прямо РФ відповідає таким чином, то, тим не менш, це говорить про те, що в Кремлі сподівалися на зовсім інший результат перемовин, який, натомість, пройшов у питаннях Сходу і Криму явно не за їх сценарієм», — зауважив Олег Саакян.   

Своєю чергою юрист-міжнародник, колишній представник президента в АРК Борис Бабін наголосив, що ані «Мінські угоди», ані «Нормандський формат» не мають зобов’язальної юридичної сили. Адже вони не є міжнародним договором та мають оцінюватися виключно як умови припинення вогню згідно Женевських конвенцій 1949 року. «Резолюція Ради Безпеки ООН, якою вони були затверджені, носить рекомендаційний характер та мала метою загальне схвалення ситуації припинення вогню на Сході України», — каже він.  

Втім, таку зміну поведінки росіян безперечно варто обговорювати.

«На майданчиках ОБСЄ, тому що саме ця організація є координатором «Мінська». Зрештою, цю зміну також можна відображати у політичних заявах вітчизняного МЗС, але, ймовірно, не більше, — стверджує юрист-міжнародник.

За його словами, ми, звісно, маємо казати про те, що Росія наразі прагне уникнути будь-яких свідків того, що насправді відбувається на кордоні між нею та окупованим Сходом України. Також, очевидно, що припинення цих дій РФ за «Мінськом» означає, що вона не бачить для себе жодної користі від цих «угод» та не прагне надалі імітувати їх «реалізацію» у будь-якій формі. Але…

«Ніхто не «виходить», бо нема звідки виходити… РФ з 2014 року «виходить» з цього процесу, заявляючи, що вона нібито не сторона «домовленостей». Нинішній демарш мало що змінює», — підкреслив Борис Бабін.

«Безумовно, ми можемо і маємо звинувачувати Росію в порушенні Мінських угод. Але, будемо реалістами, Росія сама не буде відмовлятися від Мінських угод, які вона намагається використовувати в своїх інтересах. Хоча б формально, але Росія не вийде і не буде виходити з Мінських угод, — каже голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко. — Вона хоче їх реалізації в своєму тлумаченні і на своїх умовах. Тому сам по собі цей факт не припинить існування і дію Мінських угод».

Водночас, наголошує політолог, для нас це потужний аргумент, що Росія не хоче виконувати Мінські угоди, як мінімум їх безпекову частину. І про це ми маємо казати на всіх рівнях всіх переговорних майданчиків – від ТКГ до Нормандського формату. Проте… «Це ще одна проблемна ситуація, яка посилює системну кризу в переговорному процесі щодо реалізації Мінських угод. Оце головний і прямий наслідок. Але переговори не припиняться. Скоріше за все, Росія це зробила для посилення торгів з Україною і західними учасниками переговорів. Це шантаж», — стверджує експерт.

Шантаж, яким РФ, при всьому очевидному абсурді таких вимог, домагатиметься поступок з боку України.

«Враховуючи це, ми маємо наполягати, що без відновлення цього контролю, ні про яку «формулу Штайнмайєра» та й, взагалі, політичну частину Мінських угод не може йти і мова. Ми маємо активно і на всіх рівнях звинувачувати Росію і порушенні Мінських угод і зриві мирного процесу. Одночасно, ми маємо це використовувати як аргумент щодо необхідності оновлення Мінських угод», — підсумував Володимир Фесенко.

З останньою тезою важко не погодитися, оскільки з моменту підписання «домовленостей» дуже багато що змінилося, як от визнання безпосередньої участі РФ у війні, десятки вкрадених підприємств, вщент зруйнована інфраструктура, сотні тисяч видавних громадянам України російських паспортів… Нарешті, Україна та ЗСУ уже давно стали якісно іншими, якщо за точку відліку взяти вересень 2014 року. А тому факт відмови продовжувати мандат спостерігачів ОБСЄ може стати для нас не тільки шансом вкотре звинувати РФ в порушенні Мінська, але й, як висловився пан Фесенко, вагомим аргументом щодо його перегляду. Зокрема, в частині послідовності кроків, часових рамок та умов проведення місцевих виборів, відновлення Україною контролю над кордоном, правової фіксації особливого порядку місцевого самоврядування в ОРДЛО тощо.

…Отже, м’яч на нашому боці, тим більше, що члени української делегації в ТКГ, секретар РНБО Олексій Данілов, віце-прем’єр-міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Олексій Резніков тощо – протягом останніх місяців вже неодноразово заявляли про таку можливість.

Мирослав Ліскович. Київ