Як Україна практично за рік помножила більшість олігархів на нуль

У середині листопада агентство NADRA.INFO провело в «Укрінформі» круглий стіл, на якому безліч олігархічних компаній, що працюють у сфері видобутку корисних копалин, скаржилися на призупинення ліцензій через санкції.

Присутні на заході представники Мін’юсту вказали, що єдиним виходом із ситуації є повернення активів державі, що дасть змогу розблокувати ліцензії видобувачів. Але, для такого повернення потрібна більш активна позиція менеджменту олігархічних компаній.

А представник Офісу Президента України навів аргументи на користь того, що всі компанії, які перейшли під контроль держави, працюють набагато ефективніше, ніж при олігархах.

Звичайно, такі заяви викликали невдоволення серед керівництва компаній олігархів, які брали участь у круглому столі. Посипалися звинувачення проти самого процесу деолігархізації.

Ще раніше низка блогерів, які активно підтримують Ігоря Коломойського, поспішили захистити олігарха, стверджуючи, що результати передачі «Укрнафти» не такі вже й сильні.

Що ж насправді відбулося у сфері деолігархізації? І головне, які її основні підсумки?

Давайте спробуємо розібратися без зайвих емоцій.

РЕКОРДНИЙ СТРИБОК

Насамперед, сам процес деолігархізації був запущений президентом Володимиром Зеленським ще 2021 року. Тоді під час виступу на форумі «Україна 30. Економіка без олігархів» Президент пообіцяв «рівні, прозорі та єдині правила для всієї України».

«Сьогоднішня тема – важлива, потужна тема деоліархізації. Вона не нова для України, для нашого суспільства. Серед старих політиків справді складно знайти тих, хто не обіцяв боротися з олігархами задля зростання економіки України, але водночас щорічно зростала тільки кількість борців з олігархами і кількість самих олігархів. Причина очевидна – діти не можуть відрубати в батьків руку, яка їх створила, яка їх привела до влади, і яка щедро щодня годує», – сказав тоді Володимир Зеленський.

За його словами, «уперше за роки незалежності замість обіцянок ми перейшли до реальних дій для подолання цього замкненого кола впливу олігархів».

«Суть цього кола досить проста – олігархи накопичують капітал – дуже часто незаконний – частина цього капіталу йде на створення, просування і подальше утримання політиків різного рівня, чиновників заради примноження саме того капіталу. І олігархи, і політики, й політики-олігархи розраховували, що цей двигун працюватиме вічно. Але у своєму рівнянні вони не врахували дві дуже важливі «невідомі» – це держава Україна і громадяни, які мають іншу думку і які про це заявили на виборах у 2019 році», – додав Зеленський.

Відтоді минуло два з половиною роки. І слід визнати, що за них Україна у сфері деолігархізації зробила колосально багато. Особливо сильно країна просунулася в цьому за останній рік. Почасти це пов’язано з тим, що війна дала змогу владі діяти рішучіше. Крім того, безпосередні виконавці волі президента виявилися професійнішими і незалежнішими, ніж їхні попередники.

Розглядати експропріацію активів Віктора Медведчука, російської VS Energy і Альфа-груп – не має сенсу. Це треба називати не деолігархізацією, а подоланням впливу проросійського бізнесу в Україні.

Зараз аналогічні процеси йдуть відносно активів компаній, які пов’язують із Вадимом Новинським, який перебуває під санкціями РНБО.

Ходили чутки, що Вадим Новинський спробував перереєструвати належні йому компанії, вивівши їх з-під санкцій, але Мін’юст припинив цю спробу.

► Ігор Коломойський

Історія стосунків Володимира Зеленського та підприємця Ігоря Коломойського – це просто жива ілюстрація до цитати лідера Сінгапуру Лі Куан Ю. Останній стверджував, що для перемоги над корупцією потрібно не шкодувати саджати до в’язниці друзів, які завинили.

Справедливості заради варто зазначити, що неприємності у Коломойського почалися ще за колишнього президента Петра Порошенка. Тоді Приватбанк, що належав олігархові, було націоналізовано. Відтоді Коломойським вів активну медійну війну проти тодішніх керівників НБУ і паралельно критикував міжнародні фінансові організації.

Але ключового удару олігарх зазнав після того, як належні йому пакети акцій «Укрнафти» та «Укртатнафти» були передані в управління Міноборони.

Ефект від цієї передачі цих акцій для держави був величезним.

Так, у травні Міністерство оборони України повідомило, що після переходу «Укрнафти» під його контроль компанія нарешті виконує всі взяті на себе зобов’язання з постачання палива армії. Тоді як раніше мали місце перебої з поставками.

Постачання армії – не єдина проблема, яку вирішила держава. Покращилися і фінансові показники «Укрнафти».

Підприємство передали державі та змінили на ньому менеджмент рік тому. У 2021 році компанія отримала $78 млн прибутку, у 2022 була збитковою.

В той же час в умовах державного управління, прибутки компанії зросли у рази.

Як повідомили в Укрнафті: «Чистий прибуток за результатами 2023 року складає 23,6 млрд грн. Дивіденди за минулий рік удвічі перевищують кумулятивний результат останніх десяти років».

Тобто в умовах війни та постійних ударів з боку РФ, компанія під управлінням державного менеджменту, показала прибуток на рівні 590 млн дол., що у 7,5 разу перевищувало прибуток «жирного року» (2021-й), коли компанія була під олігархічним управлінням.

Куди потрапляла ця «різниця»? Правоохоронні органи зараз розслідують низку справ і, сподіваємось, дадуть відповідь.

Так НАБУ вже заявило, що підозрює колишній менеджмент «Укрнафти», який пов’язують із Ігорем Коломойським, у виведенні з компанії 13,3 млрд грн. Це означає, що якщо буде доведено афери з грошима «Укрнафти», у держави є всі підстави відшкодувати збитки, зокрема шляхом конфіскації акцій компанії, які прямо або опосередковано належали олігарху.

Ключова перевага передачі Міноборони акцій «Укрнафти» та «Укртатнафти» полягала в тому, що держава створила нарешті вертикально інтегровану нафтову компанію. Позбувшись токсичних відносин у переробці, яку контролювало декілька олігархів одночасно.

Треба зазначити, що головною дійовою особою в передачі контролю над «Укрнафтою» державі став заступник глави Офісу Президента Ростислав Шурма.

Саме йому вистачило так би мовити особистої волі для виконання доручення Президента.

Якби за це завдання взявся хтось інший, менш рішучий, не виключено, що «кейс Укрнафти» просто спустили б на гальмах, як сталося з багатьма іншими компаніями.

Шурма зміг посунути олігархів ще на одному ринку – електроенергетичному. Саме з його ініціативи державний посередник – НАК «Енергетична компанія України» – забрав частку ринку, а отже, і прибуток, який заробляли на перепродажу дешевої електроенергії НАЕК «Енергоатом» олігархічні структури.

У результаті держава заробила $90 млн прибутку за рік, по-суті повернувши ці кошти, які привласнювались двома найбільшими олігархами України.

Подейкують, що допоміг йому в цьому колишній топ-менеджер Ахметова Віталій Бутенко, який, як і Шурма, пішов від донецького олігарха внаслідок внутрішнього конфлікту.

«Подобається комусь із анонімних критиків ідея створення державного енерготрейдера чи ні, але держава відстоює свої інтереси та інтереси громадян в умовах ринкової конкуренції. Тепер держава робитиме це ще ефективніше. Ми продовжуємо будувати професійну трейдингову компанію. Моя особиста мета як керівника державного енерготрейдера – зробити Україну сильною серед сильних на енергетичних ринках», – заявив на початку року Бутенко.

Рінату Ахметову варто було б добряче проаналізувати все, що відбувається. Очевидно, що створення НАК «ЕКУ», яка показала себе ефективною, – це тривожний дзвіночок для його енергетичної імперії.

► Жеваго–Богуслаєв–Григоришин

Від початку війни підприємець В’ячеслав Богуслаєв, якого звинувачують у зраді та колабораціонізмі, позбувся свого активу – підприємства «Мотор Січ». Кажуть, що Богуслаєв уже сам попросив занести себе до списків обміну з Росією.

Саму процедуру передачі підприємства в держвласність і призначення нового керівництва заводу курирував усе той же Ростислав Шурма. Не вдаючись у зайві подробиці, напишемо лише, що підприємство продовжує вдало працювати і заробляти прибуток. Не постачаючи жодної тонни продукції ні в Росію, ні в Китай. За минулий час «Мотор Січ» відкрила для себе нові ринки, забезпечивши експорт готової продукції, навела лад із сировиною і винесла частину виробничих майданчиків в інші регіони України.

Ще один приклад вдало працюючого підприємства, яке перейшло під контроль держави, – «АвтоКрАЗ», що належить Костянтину Жеваго. Завод під керівництвом державного менеджменту приносить прибуток. Створено спільний проєкт із концерном «Українська бронетехніка».

Крім «АвтоКрАЗу» Жеваго втратив у результаті суду з НБУ Білоцерківську ТЕЦ.

Залишається лише питання щодо Полтавського ГЗК – який крок зробить держава? Побачимо незабаром.

Електронні ЗМІ писали, що нарешті ще один олігарх із російським корінням Костянтин Григоришин позбувся «Запоріжтрансформатора», який під керівництвом держави успішно працює. 

У той же час, до попереднього керівництва у правоохоронців були питання.

Так електронні ЗМІ писали, що «Служба безпеки України оголосила підозру фінансовому директору та головному бухгалтеру запорізького заводу електрообладнання у завданні державі збитків на понад 43 млн грн».

Якщо коротко резюмувати: у всіх трьох випадках держава тільки виграла від відходу олігархів від стратегічних активів.

► Дмитро Фірташ

Ще один олігарх, у якого держава забрала активи – Дмитро Фірташ, який перебуває під санкціями.

Фірташ позбувся контролю над державними Іршанським і Вільногірським ГЗК, його менеджмент прибрали з «Одеського припортового заводу», а плановане банкрутство «Сумихімпрому» держава зупинила.

Титанові ГЗК цього року відновили роботу.

«Група Нафтогаз» продовжує поступово забирати один за одним так звані «облгази Фірташа» (їх пов’язують із олігархом).

Лише в листопаді-грудні Нафтогаз отримав додатково в управління «Тернопільгаз», «Рівнегаз», «Запоріжгаз» і «Чернівцігаз». А ще раніше до «Нафтогазу» увійшли АТ «Волиньгаз», АТ «Вінницягаз», АТ «Дніпрогаз», АТ «Дніпропетровськгаз», АТ «Донецькоблгаз», АТ «Івано-Франківськгаз», АТ «Житомиргаз», АТ «Запоріжгаз», АТ «Київоблгаз», АТ «Криворіжгаз», АТ «Кіровоградгаз», АТ «Львівгаз», АТ «Миколаївгаз», АТ «Рівнегаз», АТ «Сумигаз», АТ «Харківміськгаз», АТ «Харківгаз», АТ «Хмельницькгаз», АТ «Черкасигаз».

ВИСНОВКИ

Для того, щоб проаналізувати ставлення держави до деолігархізації, необхідно звернути увагу на деякі тези Ростислава Шурми, які пролунали в його листопадовому інтерв’ю «Економічній правді».

Перша теза: підприємства, які держава забирає в олігархів, працюють максимально прозоро. «Ми кажемо: дивіться, а тепер усі продажі й закупівлі – через онлайн-майданчики і закупівлі через біржі. Тепер усе відкрите, доступне, є незалежні наглядові ради. Якщо буде якась схема, одразу незалежні члени наглядових рад піднімуть прапорець», – наголосив заступник керівника Офісу Президента.

Другий пункт – ті активи, які були на законних підставах конфісковані, насамперед в олігархів із російським корінням, у перспективі будуть приватизовані. «Абсолютно левову частку цього майна потрібно приватизувати. Не важливо, чи це Ocean Plaza, гірничо-збагачувальні комбінати, якісь торговельні мережі чи заводи з виробництва будівельних матеріалів – усе виставляти на прозорі відриті аукціони», – підкреслив Ростислав Шурма.

Третя теза: держава наводить лад усередині конфіскованих підприємств. «Так, є накопичені заборгованості, пов’язані зі схемами. Потрібен час, щоб це все розчистити. Нормальна команда менеджменту з цим упорається, це завдання не складніше, ніж розібратися з такими ж заборгованостями на «Укрнафті». Ось ви зустріли сьогодні керівника цієї компанії, він прекрасний топ-менеджер, який чудово впорався з цим завданням», – розповів Шурма.

У будь-якому разі можна констатувати: завдяки політичній волі президента Володимира Зеленського і його команді з Офісу Президента та Мін’юсту – у сфері деолігархізації за рік, що минув, вдалося зробити більше, аніж за всі попередні 30 років незалежності.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства