Тиражовані російськими ЗМІ кадри і повідомлення про відведення частини військ від українських кордонів – фейк та імітація. Більш того, за повідомленням Білого дому, кількість російських сил на кордоні з Україною навпаки збільшилася. Щонайменше на 7 тисяч військових. Те ж саме підтвердили в Міноборони Великої Британії: «Нарощування триває… За останні 48 годин РФ збільшила кількість своїх військ на кордонах з Україною».

Водночас, різко погіршилася ситуація на Донбасі.

«Сьогодні з важкого артилерійського озброєння калібру 122 мм противник випустив 32 снаряди по Станиці Луганській. Пошкоджено споруду дитячого садочку, де в цей час перебували діти та вихователі. Також ушкоджень зазнала й комунальна інфраструктура – половина населеного пункту залишилася без електроживлення», – повідомляє пресслужба Міноборони.

Внаслідок обстрілу троє працівників дитячого садочку отримали контузії.

Окрім цього зазначається, що збройні формування РФ обстріляли з артилерійських систем населений пункт Врубівка. Пошкоджено будівлю місцевої загальноосвітньої школи, де на той час перебували учні та викладачі. На щастя, ніхто не постраждав. Від обстрілу був пошкоджений і газогін – без газопостачання залишилося 70 квартир та близько 100 приватних будинків.

Окупанти, використовуючи артилерію калібру 152 та 122 мм, міномети калібру 120 та 82 мм, ручні протитанкові гранатометів, великокаліберні кулеметів, стрілецької зброю, також обстріляли: Новотошківськовське, Водяне, Трудівське, Старогнатівку, Старий Айдар, Мар’їнку, Південне, Майорськ, Лабочеве, Новоселівку Другу, Луганське, Світлодарськ, Троїцьке, Попасну, Зайцеве, Авдіївку, Шуми, Травневе, Невельське та Донецький.

Загалом (день 17 лютого ще не закінчився) зафіксовано майже 60 ворожих обстрілів.

На ескалацію на Донбасі відреагував генсек НАТО Єнс Столтенберг: «Росія намагається знайти привід для агресії проти України, та використовує для цього дезінформацію та показові постановки «під чужим прапором».

Британське МЗС: «Звинувачення України у нібито провокаціях на Донбасі – відверта спроба РФ сфабрикувати привід для вторгнення».

Своєю чергою МЗС РФ оприлюднило відповіді для США щодо так званих «гарантій безпеки». Що там? Та, по суті, той же ультиматум. Єдине… Кремль вирішив підняти ставки, вдавшись до прямих погроз силою: якщо США виявляться неготовими домовлятися, то вони будуть реагувати, у тому числі «шляхом реалізації заходів військово-технічного характеру».

Як бачимо, порядок денний змінюється блискавично. Двері для війни залишаються відкритими. Тепер чекаємо відповіді з боку США, яка повинна бути або в рівнозначною, або ж – на порядок жорсткішою. Путіна нарешті треба поставити на місце. З терористами не можна домовлятися, їх можна лише знищити. Якщо не фізично, то хоча би санкціями. Але «вже зараз» – превентивно. Ну, і як говорить українська народна мудрість: «Джавелінів ніколи багато не буває».

Між тим, цікавимося в експертів, що все ж таки змінилося в світі від 30 жовтня, – моменту першого повідомлення про нове нарощування російських військ біля кордону України на сторінках The Washington Post, – а що залишилося, як і раніше?

«США та їх союзники не можуть відступити в українському питанні. Поразка України – це розгромна поразка всієї західної демократичної цивілізації»

«Те, що вже декілька тижнів ситуація навколо України не сходить з перших шпальт говорить про те, що нарешті небезпека російсько-української війни стала зрозумілою для всього світу. А особливо в тих державах, провідні політики яких раніше воліли закривати на неї очі», – коментує Укрінформу експерт-міжнародник Віктор Каспрук.

Різка активізація обстрілів на Донбасі з боку окупаційних військ вказує на те, що питання російського вторгнення-2 залишається відкритим. Тобто якщо це не відбулося 16 лютого, то не можна виключати, що Путін взагалі скасував наступ.

«Скоріше за все, Кремль не чекав такої різкої реакції з боку США, НАТО і ЄС, тому перегруповує свої сили і вишукує найбільш вразливі місця України, щоб вдарити по ним в першу чергу. А враховуючи те, що ми живемо в ХХІ столітті, для початку це можуть бути нові кібератаки, куди потужніші від тієї, яка відбулася 15 лютого», – вважає пан Каспрук.

Путін та його найближче оточення вірять в магію цифр і залучають для прийняття своїх рішень екстрасенсів: «Буквально через декілька днів «магічна дата» – 22.02.2022, що її кремлівці можуть порахувати, як найбільш придатну для повномасштабного вторгнення в Україну. Хоча за нею йде ще одна дата – 23 лютого… РФ шукає причину для нового вторгнення. Тому вона й провокує загострення на Донбасі, щоб обвинуватити Україну в недотриманні режиму тиші і спробах силового визволення окупованих Російською Федерацією територій».

Що змінилося і в світі, і в нас? За останній місяць ми отримали набагато більше військової допомоги, ніж за усі попередні роки війни з РФ.

«Розрядка можлива тільки у двох варіантах: Україна та колективний Захід виконають усі забаганки Путіна і він задовольнить свої комплекси домінування, або російському диктатору жорстко вкажуть на його реальне місце в світі», – наголошує експерт.

Експерт наголошує, що Москва прагне домінування над всім Європейським континентом, а Україна стала «ключем» для Путіна в цьому домінуванні.

«Зараз визначальним моментом стало те, що провідні європейські політики перестали сприймати російсько-українську війну, як таке собі реаліті-шоу в телевізорі, що відбувається за декілька тисяч кілометрів і їх не стосується», – стверджує Віктор Каспрук.

По суті, в Україні сьогодні точиться боротьба за дотримання міжнародного права і збереження світового порядку, встановленого після Другої світової війни.

«Ні Сполучені Штати, ні Захід не можуть відступити в українському питанні, оскільки поразка України автоматично означатиме розгромну поразку всієї західної демократичної цивілізації», – переконаний експерт.

Росія от-от дочекається, коли їй покажуть її місце

«В Кремлі, схоже, до кінця не розуміють, як поводитися у разі «знаходження» цього 100% casus belli. Адже Росія не готова не лише до війни з Україною та тих втрат, які значно послаблять її військовий потенціал, а й не готова до економічних і політичних втрат», – вважає військово-політичний оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.

У росіян виникає проблема: до якого граничного рівня можна доводити ескалацію, щоб отримати від Заходу хоч якісь поступки і при цьому не проминути «точку неповернення» після якої Кремль уже нічого не вирішуватиме.

«Росія уже спробувала вплинути на рішення Заходу, використовуючи важіль у вигляді енергетичного шантажу та мілітарної загрози. Але, у першому випадку вона зазнала поразки наприкінці 2021 року, а у другому – в 2022-му», – підкреслює військовий експерт. Усвідомлюючи обмежені можливості РФ щодо реалізації своїх реваншистських амбіцій, Україна та країни Заходу використовують ці слабкості, щоб тиснути на неї та примусити до деескалації.

Пан Коваленко переконаний: «Змінилося ставлення до Росії у політичних еліт світу. Там, де з ними ще намагалися домовитися, вести цивілізований діалог, остаточно переконалися, що з нинішньою російською політичною формацією домовлятися нема про що і в принципі – неможливо».

Так само змінилося ставлення до підтримки України.

«Там, де усвідомлювали необхідність підтримки України перед російською загрозою, це переконання лише посилилося. Натомість ті, хто мав сумніви, у своїх сумнівах переконалися. Незмінним же залишилося примітивний та обмежений наявними можливостями намір Росії диктувати свої умови усьому світу. М’яко кажучи,Росія не доросла, грубо кажучи – має знати своє місце», – підсумував Олександр Коваленко.

«Україні дуже важливо правильно використати міжнародний «кредит» солідарності, щоб вийти сильнішою з найбільшої екзистенційної кризи з часів завершення холодної війни»

«Якими ми виходимо з цього напруження? Факт того, що 16 лютого не відбулося «масштабного наступу» на Україну не має розслабляти ані нас, ані західних союзників. Загострюючи цю гру на підвищення ставок восени, Кремль, вочевидь, не був переконаний у монолітності Заходу. Намагаючись використати сприятливу ситуацію на ринку газу в Європі, створивши міграційну кризу на східних кордонах ЄС і сконцентрувавши майже всі російські боєздатні війська на кордонах України, Путін прагнув переконати європейських членів НАТО, що «добрі відносини» з Росією є вагоміші за принципи міжнародного права та колективну солідарність», – каже юрист-міжнародник, керівник проекту «Нотатки Атлантиста» Олександр Калініченко.

Але США і НАТО протягом грудня-лютого дали чіткий сигнал, що сценарій нової збройної агресії проти України обернеться для Росії руйнівними наслідками. Втім, і російський шантаж Заходу, вочевидь, не пройшов безслідно.

«Серед країн НАТО виникла непублічна дискусія щодо виходу з безпекової кризи за рахунок зміни безпекового статусу України. Певні експерти констатують, що поступки Москві щодо намірів Києва на членство в НАТО суперечать принципам «відкритих дверей» НАТО. А інші стверджують, що «фінляндизація» є найкращим курсом, який може обрати Україна в ситуації тиску Росії», – зазначив експерт.

За його словами, Путін не може відступити, не отримавши публічної сатисфакції, яку можна буде пред’явити електорату як «перемогу». Саме тому він взяв «стратегічну паузу» на вивчення письмової відповіді США і НАТО та не випадково наприкінці січня активізував «нормандський» формат.

З цієї точки зору вимальовується два рівня домовленостей між Заходом, частиною якого відтепер сприймається Україна, та Росією.

«Наразі Росія продовжує вимагати «гарантій безпеки» у вигляді зобов’язань, що Україна та Грузія не стануть членами НАТО. Такі гарантії безпеки також можуть передбачати збереження нейтрального статусу Фінляндії та Швеції. Крім того, Москва вимагає від Києва та західних країн припинити будь яку військово-технічну співпрацю та повернути поставлене оборонне озброєння. Варто визнати: репутаційні та безпекові ризики від схилення України до «фінляндизації» не залишають простору для маневру європейських демократій і цей варіант виглядає малоймовірним», – підкреслив пан Калініченко.

Другий формат, найбільш небезпечний для України в короткостроковій перспективі, передбачає зрушення у виконанні Мінських угод. Цей варіант має кілька пасток для української влади і спрямований не стільки на повернення суверенітету України над ОРДЛО, скільки на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні.

«Треба визнати: Берлін і Париж є надто залежними від економічної співпраці з Росією. Тож без залучення США, нормандський формат стає зоною слабкості для України, а не інструментом стабілізації», – наголосив юрист-міжнародник.

Найближчими днями Україні варто чекати посилення тиску як з боку Москви, так і з боку наших європейських партнерів: «У випадку, якщо схилити Україну до поступок російським вимогам не вдасться, у керівництва Росії залишається альтернатива – визнання незалежності окупованих районів Донецької і Луганської областей України за «грузинським» сценарієм 2008 р. Подібні дії стануть свідомим виходом РФ з Мінських домовленостей. А цей вихід однозначно збільшує ризик масштабного військового загострення. Росія зможе відкрито розмістити на окупованому Донбасі свої війська в межах угод з так званими «республіками Донбасу». Активно триватиме пошук та створення «casus belli». І при цьому і енергетичний шантаж, і кібератаки, і блокада українських портів, – залишаться на порядку денному».

На питання, що змінилося в світі і що залишилось, Олександр Калініченко відповів, що по-перше, під час нинішнього загострення США розробили ефективну стратегію для ведення інформаційної війни.

По-друге, за останній рік сильно поляризувались табори глобального протистояння в світі.

«Прискорюється формування альянсів в тихоокеанському регіоні (створено AUKUS, реанімовано QUAD), на противагу цьому оформилось зближення КНР та РФ. США змушені балансувати між двома глобальними зонами протистояння: Азія та Європа», – додав він.

По-третє, користуючись створеною безпековою кризою в Європі, за останні півроку Росія забезпечила комфортний демонтаж суверенітету Білорусі та повернення до орбіти власного впливу Казахстану, що залишається без належної міжнародної реакції і створює додаткові ризики для України.

«Четвертий фактор – сильна енергетична залежність ЄС від Росії (а значить і політична несвобода в рішеннях), звісно, послаблює координацію та можливість стримування агресії Кремля. Але Європа наразі шукає свою суб’єктність у енергетичній політиці і при допомозі США знаходить варіанти», – зауважив експерт.

П’ятий важливий фактор – Британія перехоплює лідерство в європейській політиці стримування Росії, Туреччина усвідомлює ризики зростання домінування Росії в Чорному морі і, загалом, дотримується трансатлантичної солідарності щодо стримування агресії в регіоні, чого від неї не очікували.

«Шосте і, напевно, ключове для нас. Попри «кризову премію», що сплачує українська економіка протягом останніх місяців, наша країна втрете за чверть століття опинилася в епіцентрі глобальної уваги і, схоже, остаточно схилила на свою сторону підтримку демократичного світу. Цей міжнародний «кредит» солідарності Україні дуже важливо правильно використати, щоб вийти сильнішою з найбільшої екзистенційної кризи з часів завершення холодної війни», – підсумував Олександр Калініченко.

Мирослав Ліскович, Київ