Ось і кінець року — час підбивати підсумки у різних сферах. 9 грудня, напередодні Міжнародного дня прав людини, відбулася традиційна зустріч Владіміра Путіна з РПЛ, президентською Радою з прав людини. Для нас ця тема щорічно мала значний інтерес, враховуючи кількість українських політв’язнів у РФ, а також українських громадян, які мешкають там, і тому знаходяться в зоні ризику.

Але вектор змін у РПЛ останніми роками і те, як відбувся захід цього разу, показує, що операція з упокорення Ради наближається до сумного фіналу, запланованого Кремлем.

КОЛИ, ЯК І НАВІЩО СТВОРЮВАЛАСЯ І ЗМІНЮВАЛАСЯ РПЛ

Щоб розібратися у цьому, треба зазирнути в недавню історію РФ. У 1993 році Борис Єльцин створив Комісію з прав людини при президентові Російської Федерації. Причому дата її створення була показовою — 1 листопада. Напередодні, у жовтні, щойно закінчилося протистояння між Єльциним і консервативним З’їздом народних депутатів/Верховною Радою РФ (це коли танк зробив кілька залпів по російському «Білому дому»). Тоді Єльцину було дуже важливо показати і всередині країни, і на міжнародній арені перед таки-так «западными партнерами», що він не перетворюється на авторитарного лідера.

Та Комісія з чіткою і зрозумілою назвою існувала дев’ять років. А у листопаді 2004 року інший президент, Путін, видав указ про її переформатування. Цього разу назва була довгою і заплутаною — «Совет по содействию развитию институтов гражданского общества и правам человека». Чи не правда, за самого лише прочитання такої вивіски створюється враження, що «права человека» постаралися заховати в довгій важковимовній каші.

Але тоді на це не звернули уваги. Тим більше, що загальноприйнятою абревіатурою стало РПЛ, тобто Рада з прав людини (рос. СПЧ, Совет по правам человека — ред.). До того ж невдовзі і повну назву спростили – до Ради з розвитку громадянського суспільства і прав людини. Ці бюрократично-термінологічні ігри були не такими вже й важливими, поки в складі РПЛ ротувалися і залишалися в достатній кількості відомі, принципові люди, правозахисники. Та й керував Радою у 2010-2019 роках чиновник, правозахисник ще демократично-єльцинського призову – Міхаіл Федотов.

Але восени 2019 року Путін почав переформатування офіційних правозахисних структур, перетворюючи їх на строго офіціозні. Спочатку з регіональних Громадських спостережних комісій (ГСК) були майже повністю вичищені справжні правозахисники. Замість них набрали підконтрольних силовиків на пенсії (в Росії для цієї категорії – дуже ранньої).

Також перетрусили РПЛ. Замість Федотова, обережного чиновника, але все ж авторитетного, на чолі РПЛ поставили колишнього «журналиста» і менеджера пропагандистського «Первого канала» Валерія Фадєєва. Зі складу Ради вивели кількох жорстких критиканів, зате ввели туди Кіріла Вишинського, який знаходився в Україні під слідством і потрапив до Росії по обміну. (Ми писали про це у матеріалі «Рада з прав людини в РФ: обличчя сталінської епохи»).

Результати цих змін стали очевидними вже до грудня 2020 року. Експерти назвали те засідання (яке також відбулося онлайн) «Собранием очень пугливых людей». А справжньою зіркою РПЛ і її чемпіоном зі сміливості став Ніколай Сванідзе, який наважився в «закритій» частині заходу заговорити про необхідність розслідування отруєння Навального.

В іншому ж засідання РПЛ наблизилося за форматом до мімімішного «Общения Путина с народом» з його милостивою режисурою – подяка Вождю за внесок у захист прав людини і піднімання тем, з яких Путін чудово підготовлений – фактично і статистично. (Дивіться матеріал в Укрінформі «Путінська Росія: країна марних рад з прав людини»).

ЯК ЕФЕКТИВНІШЕ ЗАБОВТАТИ ПРАВОЗАХИСНУ ТЕМУ

Цього року відбулася ще одна суттєва зміна, яка остаточно прояснила сенс тієї давньої, 2004 року, заготовки зі зміною назви. Ось що сказав Путін на початку зборів: «Подчеркну, что у нашего Совета есть ещё одно, не менее важное (крім захисту прав людини, – ред.) направление – это развитие гражданского общества, и оно, как мы договаривались на встрече два года назад (тобто у 2019, – ред.), также требует и особого внимания, и напряжённой работы».

І далі в його виступі власне правозахисна тема була енергійно відсунута на узбіччя під натиском інших, самих собою важливих, але – інших! Ще одна цитата: «Повторю: и вопросы экологии, и защита социальных прав граждан, и демографические проблемы – это приоритеты нашей общенациональной стратегии развития. Она построена вокруг человека, его запросов. И важно, что эти направления являются значимыми и в вашей работе». (Відео і розшифровка).

Але чи треба додатково пояснювати, що в путінсько-оруеллівській парадигмі «Война – это мир, свобода – это рабство, незнание – сила» найкращим способом «развития гражданского общества» є його удушення в контролюючих обіймах. Рідкісні ж спроби заговорити предметно про щось справді важливе просто забовтуються.

От, скажімо, ситуація із системними тортурами, зґвалтуваннями в російській системі виконання покарань, відео яких централізовано збирається у спецархіві (мабуть, для подальшого шантажу). Завдяки правозахисникам «Гулагу.нет» цей жах викладається в мережу. За старої пам’яті можна було очікувати різкої реакції на РПЛ: ну, не можна ж жити в країні, де швабра, яка вставляється в задній прохід, стала державним скіпетром ФСВП. Але ні. М’яка 10-хвилинна доповідь лоялістської правозахисниці Єви Меркачової. Кивок головою Путіна, його запевнення, що окремий закон про кримінальне переслідування за тортури вже розглядається і… «Что там дальше? Переходим к следующему вопросу».

Приблизно так – і в усіх «зубодробительно смелых» заявах. Той же Сванідзе Путіну (далі цитати не дослівні, а коротко передані за змістом): «Ну, нельзя закрывать “Мемориал”!». Путін: «А вы знаете, что в списке жертв репрессий «Мемориала» есть лица, расстреливавшие евреев?.. А впрочем, да. Нужно внимательней посмотреть, что там с «Мемориалом»… Суд разберется».

Путіну: «Закон о СМИ-иноагентах – слабый, непродуманный, не дающий возможности апелляций!». Путін: «А вы знаете, что за границей наши СМИ (російські бюджетно-пропагандистські, – ред.) тоже объявляют иноагентами?.. А впрочем, да. Нужно, чтобы специалисты повнимательней почитали этот закон».

Путіну: «Неправильно и абсурдно проводить в стране массовое трехдневное голосование!». Путін: «Не от хорошей жизни это. Пандемия… Голосование в один день, наверное, лучше, но три дня позволяют охватить больше людей… Надо подумать».

І ось це все — нові червоні лінії сміливості тепер вже у повному сенсі президентської, путінської Ради з прав людини. Теми і прізвища, які є для Кремля категорично неприйнятними, як, скажімо, Навальний, українські політв’язні в РФ, кримські татари, яких особливо багато, на ній гарантовано не спливатимуть.

РАДА З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ЗБРОЯ ПРОТИ УКРАЇНИ

Ну, і зовсім окрема історія — той самий Кіріл Вишинський. Антиукраїнський пропагандист керує в РПЛ «Комиссией по международному сотрудничеству». Що, враховуючи решту політики Кремля щодо України, дуже навіть логічно. Комісії цій доручено займатися захистом прав російських громадян, а також співвітчизників (розмите визначення, в яке Кремль може включати кого вважатиме за потрібне, причому – без їхньої згоди) у ближньому і дальному зарубіжжі.

Вишинський заявив, що найбільша російська діаспора – на Донбасі (700 тисяч осіб). І перше за важливістю питання — організація і проведення там виборів. За допомогою глави ЦВК Елли Памфілової (до речі, вона керувала РПЛ перед Федотовим) це і було успішно зроблено — «в итоге проголосовало более 200 тысяч человек». Утім, на думку Вишинського, не до кінця успішно – на окупованій території голосували лише за партійними списками. А він запропонував надалі наділити власників свіжовіддрукованих російських паспортів правом обирати мажоритарників… Також запропоновано ввести російську реєстрацію для цієї категорії громадян.

Друге питання, підняте Вишинським, виявилося ще більш скандальним. Він почав розвивати настільки улюблену роспропом тему «русофобии», маючи на увазі, хто б сумнівався, країни Балтії та Україну, а також почасти – США. Русофобія, на його думку, неминуче призводить до дискримінації (тут вже залишилися тільки Балтія і Україна). А, «через шаг», – до геноциду. І тут Вишинський мав нахабство називати як приклад український Донбас, де РФ розв’язала війну. Але далі — ще більше нахабство (втім, звичне для роспропа), коли він порівнює українську політику з нацистським планом «Ост», і каже, що відмінностей між ними практично немає. Як висновок, він звернувся до Путіна з проханням ввести в російське законодавство таке поняття, як «геноцид или призыв к геноциду советского — российского многоэтничного народа».

Путіну дуже сподобалися пропозиції щодо «совершенствования голосования», а також російської реєстрації на українському Донбасі – для отримання «социальных прав и льгот». (Тобто, інакше кажучи, подальшого введення окупованої території в російську сферу життя). Радість правителя викликали і міркування з приводу «русофобии» і «геноцида советского народа». («Советский народ»? Сьогодні, наприкінці 2021 року?). Але все ж поки він запропонував «действовать очень аккуратно, чтобы не девальвировать эти понятия». Ну, і традиційне: «Давайте подумаем».

НЕЯСКРАВІ ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПУТІНСЬКОЇ РПЛ

Більшовики казали, що вся громадська діяльність, усі структури всередині радянської країни повинні бути приводними ременями для проведення в життя рішень правлячої Комуністичної партії. Це саме зараз відбувається в путінській Росії. РПЛ — лише один із прикладів цього. «Совет по правам человека» зі зрозумілим правозахисним порядком денним стрімко перетворюється на «СРазГрОб» — «Совет по развитию гражданского общества» з популістською балаканиною на тему соціалки. Плюс — пряме пособництво агресивній кремлівській політиці, як у випадку з Вишинським.

Але поки у цій Раді залишаються такі мало контрольовані люди, як журналіст-історик Ніколай Сванідзе, як знаменитий кінорежисер Алєксандр Сокуров, то залишається і прискіпливе цензурування. Відкрита частина засідання РПЛ викладається на сайті Кремля відразу. А ось закрита — в годину по чайній ложці. І тоді з’являються сенсаційні повідомлення — суперечка Сокурова з Путіним, чи можуть кавказькі республіки відокремитися від РФ. Або заява Путіна, що у 1990-х роках в уряді Росії сиділи кадрові співробітники ЦРУ, поки він їх не «вычистил».

І члени Ради погоджуються з таким планом розмови. Хтось скаже, що off records — нормальний, поширений у світі формат. Але суть у тому, що тут він виявляється одностороннім. Влада вирішує — що, як, коли і в якому обсязі вона виставить, а про що промовчить. (Вангую, що прийде час, коли члени РПЛ ще даватимуть підписку про нерозголошення закритої частини засідання).

Такі ось права людини. В реальності — кремлівська зброя, що обстругується і заточується у потрібному напрямі.

Олег Кудрін, Рига

Карикатура Сергія Йолкіна